Григорій Гомель:”…я йому кажу, що хочуть державні ліси пустити під приватизацію, а він відповідає, що візьму вила”.

Конечно на такую на фразу “лесная элита” ответит лекцией со ссылками на законы, запрещающие приватизацию лесов. Но мы прекрасно знаем, что приватизация в Украине хоть и ползучая, но очень шустрая. В лесном хозяйстве она идет более 30 лет, а при нынешней власти приобрела невиданный, практически маниакальный размах. Казалось бы конца края ей не видно… Посмотрите на безлюдные дворцы-конторы, к примеру Радомышльского  или Тетеревского надлесничеств и поймете, что продавать ещё есть что.  Лидеры спасительных  перемен  торопятся и не будут ждать пока умрут последние из тех, кто всё это строил…. Такое впечатление, что они   делают всё для того, чтобы будущее поколение лесников вернуло  к себе уважение народа и могло с чистой совестью сказать: “Мы не крадем, нам красть нечего…”

Что касается протестов, то вил уже точно не будет…Если остатки (или и молодые ростки ???) украинского народа окажутся способными на протест, что маловероятно, то он будет высоко технологичным и очень жестоким. М.П.

Оце на днях розмовляв з односельчанином з Біличина, який молодший від мене і тільки нещодавно вийшов на пенсію і який колись давно працював у колгоспі головним інженером, а його дружина була тоді завідуючою садоогородньої бригади. Тепер вона вже багато років їздить на роботу у столицю, а діти працюють теж у містах. Тому він сам утримує дві корови, сам їх доїть і для них заготовляє сіно, пасе череду в лісі. Дрова теж сам заготовляє у лісі. Розговорилися з ним, і я йому кажу, що хочуть державні ліси пустити під приватизацію, а він відповідає, що візьму вила. Я тоді кажу, що ліс обгородять високим металевим парканом, що навіть не буде той ліс видно. Він мені каже, що візьму у руки щось цікавіше за вила. Про те, що в Біличині колись після війни було майже у кожній хаті «цікавіше», знали усі, хто тримав у стрісі, а хто у лісі, тому я йому повірив, він як захоче то знайде і візьме в руки. Для біличан ліс був завжди і прихистком у війну, і домівкою для виживання у голод, і чи не єдиним місцем працевлаштування. Після розпаду колгоспу, хто не в силі був обробляти свій пай подалися у ліс, там заробляють на прожиття, а ще збирають ягоди та гриби й везуть до Бару на базар, а в лісі випасають свою худобу. Приватизація все кардинально змінить і люди з цим не змиряться, а це в час війни може мати катастрофічні наслідки не лише для Біличина, але й для держави. Таких біличинів багато. Чи хтось враховує такі ризики? Далі більше. Мені в житті пощастило, що колись працював в Ямпілській лісомеліоративній станції, а потім перед пенсією у ДП Ярмолинецький лісгосп. ДП Ярмолинецький лісгосп ще десять років тому був зразковим, набирав обертів, успішно розвивався. Тепер він допомагає нашій Армії не лише лісопродукцією, а й продовольчим пакетом із чаїв, консервів, грибів. Крім того являється постачальником тріски для опалення різних закладів, а це дуже важливо. Над цим працює великий колектив. Згідно «Публічного звіту ДАЛРУ» 73% лісових земель перебуває у власності лісогосподарських підприємств Держлісагенства, 13% у комунальній власності, які малопродуктивні і низько бонітетні. Згідно того ж «Звіту» у нас в 2019 році було лише 5 підприємств півдня показали мінусову рентабельність. А у минулому році підприємства Держлісагенства за результатами фінансово-господарської діяльності за 2021 рік отримали 22,8 млрд. грн чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що на 8.3 млрд грн більше попереднього року (приріст 58 %). Виникає питання для чого така реформа прибуткових підприємств під час війни? У нас в селі кажуть, якщо господар продає дійну корову, то він або хворий, або несповна розуму. Ті хто хочуть приватизовувати державні ліси нехай ідуть з автоматом на фронт, на нульову лінію на чолі з прем’єр міністром. Реформу державних лісів мають робити по закінченні війни ті лісові фахівці, які тепер нас захищають, вони мають моральне право, їм люди довірять.