01/09/2016
7Андрій Яцина за плечима має 14 років стажу в галузі. Початком його трудової діяльності значиться 2002 рік. З 2013-го року працював головним лісничим ДП «Ківерцівське ЛГ». У квітні 2014-го потрапив під першу хвилю мобілізації. Служив у 51 механізованій бригаді, що базувалася у Володимир-Волинському. У травні бригаду було направлено в Донецьк. Загалом служба тривала до квітня 2015 року. Повернувся і знову працював головним лісничим. У вересні того ж року Андрія Мар’яновича призначено директором ДП «Поліське ЛГ». Офіцер запасу.
– Андрію Мар’яновичу, ви пройшли майже всі щабелі лісової служби, окрім майстра лісу. Працювали старшим майстром, помічником лісничого, лісничим, головним лісничим підприємства. Посада керівника, мабуть, особливо зобов’язує до відповідальності. Чи помиляюся?
– Усе вірно. Коли працював головним лісничим, то з висоти займаної посади не під таким кутом дивився на проблеми чи завдання, якими живе підприємство. Натомість нині, як керівник, несу відповідальність не лише за всі прийняті мною і моїми колегами рішення, а й за роботу колективу загалом. Життєве правило каже так: «Один у полі – не воїн», подібно і я – відштовхуюсь лише від колективної роботи. Роботи, безпосередніми виконавцями якої є ті ж вальники лісу, водії лісовозів, маркувальники… Завершується день і я запитую себе: «Що ми спільно з колективом зробили за сьогодні?» А колектив лісгоспу славний, в ньому панує підтримка і взаєморозуміння. У такому ключі ми намірені працювати в подальшому.
– Над якими завданнями ви та ваш колектив працюватимете?
– Роботи вистачає. Адже, як би там не було, а мова йде про новостворене підприємство. Окрім контори тут нічого не було. Оскільки працював у цьому підприємстві головним лісничим, то добре знаю чим живуть люди, які мають проблеми тощо.
Будуємо будиночки для штатних бригад, щоб працівники могли погрітися взимку, заварити чаю. Ну й звісно, основна робота – догляд за культурами, молодняками, лісозаготівля, вивозка… Достигає плантація аронії чорноплідної, яку плануємо реалізувати. Років 8-9 тому значна частина цієї ділянки була омолоджена. В осінньо-зимовий період омолодимо й решту розсадника.
Маємо велике бажання збудувати і гараж, і переробний цех, і лісництво… Утім реалії сьогодення, в тому числі – здійснення усього запланованого, прямо залежать від розуміння державних діячів або, сказав би, державної підтримки основних напрямків господарювання. З цих причин шлях розвитку підприємства формуємо в міру можливого.
– Ви зазначили, що пріоритет у вашій роботі – людина. Що у контексті цих слів ви намірені здійснити?
– На підприємстві працює в межах ста чоловік. Середній рівень заробітної плати складає 7500 гривень. Хотілося б досягнути такої стабільності, яка б мала реальну прив’язаність до сьогодення, тобто могла забезпечити усі життєві потреби працюючих. Досвід європейських країн переконує, що саме висока і стабільна заробітна плата працівників і є головним показником економічного розвитку підприємства. Усе закономірно, адже за свою роботу працівник, той же голова родини, бажає мати гідну грошову винагороду. Окрім того це сприяє підвищенню культури праці, зміцненню авторитету самого працівника, утримує спеціалістів у колективі, запобігаючи плину кадрів.
Солідарна позиція керівників підприємств і галузі у вищеозначеному напрямку має результати. Відрадно, що навіть у такий складний для всієї країни та нас час, ми робимо все можливе, аби підтримати своїх працівників.
– Даруйте, але наскільки я вас знаю, то мені здається, що вам притаманний м’який характер. Чи уживаєтесь ви з ним на керівній посаді? Адже інколи потрібно і з когось спитати… Втім це моя особиста думка. А як насправді?
– Те, що не супер агресор і не диктатор – це точно. (Сміється – авт.) Але не сказав би, що маю м’який характер, хоча багато й справді так вважає. По натурі я повільний. Люблю думати, мислити, аналізувати… Однак якими складними не були б ситуації, в оточенні колег я слідкую за тим, аби не виходити за рамки загальноприйнятих правил спілкування. Хоч, зізнаюся, іноді це буває нелегко. Мабуть війна наклала свій відбиток на здоров’я.
А в принципі, я більше ніж упев¬нений в тому, що ключем до успіху у вирішенні будь-яких питань є взаєморозуміння. Ця істина перевірена часом.
– Андрію Мар’яновичу, гордимося тим, що ви, як і багато інших лісівників Волині, несли службу в зоні АТО. Як воно там, серед воєн¬них подій?..
– Судилося мені в житті війну побачити на власні очі. Бачив багато смертей… Пережите там не зрівняти ні з чим. Боляче згадувати загиблих співслуживців. Багато було молодих, яким ще жити й жити.
Після передислокації з Володимир-Волинського нас перекинули у Донецьк. Базувалися ми біля Мар’їнки. В останній місяць служби обороняли Савур-Могилу. Ще згодом – Оленівку біля Троїцького. Час пролетів, але спогади залишилися на все життя.
У вільний від основної роботи час займаюся громадською діяльністю. Очолюю районну спілку ветеранів АТО, долучаюсь до волонтерської роботи. Зазначу й те, що у колективі лісгоспу працює до десятка колишніх воїнів АТО.
– До лісової галузі і її працівників сьогодні прикута гостра увага суспільства…
– Погоджуюся. Ще кілька років тому про лісівників мало хто говорив і мало кого так глибоко цікавила їх робота. Сьогодні ж кожна друга стаття в інформаційному просторі – саме про них. Не маю наміру вдаватися до полеміки, але вважаю за необхідне нагадати усім, що лісова школа, в якій збережені ази ведення лісового господарства, пережила століття. І основні принципи роботи, якими керувалися ще наші батьки, діди, прадіди, залишилися такими ж актуальними і правильними, як і колись. Якщо сучасні покоління лісівників йдуть уже давно прокладеним шляхом, то про що може бути мова?
Ліс виконує не лише екологічну функцію, а й є економічною складовою у розвитку держави. Саме тому лісовідновленню ми приділяємо головну увагу. За 10 років молоді лісо¬ві насадження продукують стільки ж кисню, скільки й дорослий ліс. І подібні вислови на зразок, що скоро не буде лісу – заперечую. Гідрологічні зміни, які відбуваються в природі, негативно впливають на життя лісу. Але завдячуючи надбанням досвідчених лісоводів та науковців, він, тобто ліс, відновлюється шляхом посадки нових культур, природнім поновленням… Окрім того існують чіткі розрахунки, які дозволяють раціонально використовувати природні ресурси і вести лісогосподарську діяльність.
Насправді щоденна робота лісівників нелегка. Багато людей розуміють це і відгукуються про неї вдячним словом.
Це радує і зігріває серце…
– І я вам дякую за розмову. Нехай щастить усім нам!
7 коментарів
canada
Світлана Місьонг – рідкісне явище на інформаційному полі лісової галузі. Яскравий взірець того, як не треба показувати і писати. Солов’ї, дзюрчання лісових струмків, шум дібров, трахання шпаків з воронами… Пряме шкідництво для лісу. Гірше за усіх короїдів і шовкопрядів, разом взятих, тому що про ліс треба писати правду. Світлана пишається тим, що працювала прес-аташе в комуніста Адама Мартинюка – колишнього депутата ВР. Замість того, щоб змовчати і не ганьбити себе. Навіть не здогадуюсь, які обов’язки входили в цю «посаду». Можливо, вона виконувала обов’язки прес-аташе депутата в межах якогось одного поліського хутірка, де з Прип’яті ще носять воду на коромислі, а пологи приймає і пупок в немовляти зав’язує 100-літня бабка-повитуха?.. Не знаю. Але усе її «письмо» і уся телевізія наводить на такі сумні думки. Такі люди потрібні для вузьколобого Кватирка. Це його "прес-служба". Це «потолок» його інтелекту, кругозору і загального розвитку. А проти Андрія Яцини я нічого не маю. Про таких людей треба писати золотими літерами. Я його знаю тільки візуально і глибоко поважаю навіть за те, що він захистив Вітчизну. Сини Колісника не захищали, засіли в глибоких тилах, замовкли, як ніби провалилися в унітаз і змили за собою воду. А Яцина пішов на війну. Я б про нього написав краще. Щастя і здоров’я Андрію. Дай, Боже, щоб йому більше ніколи не знадобилася військова форма в окопи, а лише висіла в шафі як сімейна реліквія. З повагою офіцер запасу Петро Чечелюк.
admin
Во-первых, у каждого журналиста свой стиль и своя тема. Светлана хорошо пишет о лесной жизни и "людях леса". Всегда с удовольствием смотрю её видеоролики …
Во-вторых, журналисты работающие в СИСТЕМЕ Гослесгентства ОБЯЗАНЫ следовать политике определяемой на Шота Руставели…Сейчас её диктует некий "радник Миша". Кто такой не знаю – просветите. На мой взгляд, общая задача создать благостную картинку счастливой отрасли, благодарной мудрому, принципиальному и талантливому руководству…
В-третьих, в наше трудное время люди очень зависимы от работы и поэтому, очень часто, вопреки своему внутреннему убеждению и совести, отворачиваются… закрывают глаза… молчат …или пишут то и так, как от них требует начальство..
Петр, когда я вижу Ваши комментарии, я априори знаю, что о чем бы Вы не писали обязательно "укусите" Квартирко и кого-нибудь из Колесников… Это похоже на параною…
Первого я совсем не знаю, а с Богданом Ивановичем работал и общался много лет… Сравнивать его с назначенцами последних лет, – всё равно что сравнивать игрока высшей лиги с игроком дворовой команды… Это достойный и заслуженный специалист, который очень много сделал для лесного хозяйства Волыни…Жаль, что потенциал работников такого класса не используется…
Упрек в адрес Зиновия и Романа – на мой взгляд, – грязный прием… Им что повестки приходили и они от АТО откупились?
Эпитет который Вы поставили рядом с фамилией Квартирко – прямое оскорбление. На мой взгляд, такие слова надо говорить только в глаза… Вообще-то я обещал удалять статьи с такими комментариями…Но эту пока оставлю: хочу чтобы Вы и другие посетители УЛ знали и моё мнение, а также имели возможность высказаться…
admin
"Доброго вечора, Михайле Юрійовичу.
Прийміть щире й дуже просте "дякую" за підтримку волинян, "лісових" людей.
Сьогодні – у відрядженні. Тільки й мова про коментарі. Неприємно. Бо, здається, не заслужила…
Згаданих людей поважаю: І Богдана Івановича, і його синів, і Олександра Михайловича, свого керівника. Поважаю і завжди буду поважати Адама Івановича. Ніколи в житті не зміню своєї думки про людину, який для добробуту земляків, свого виборчого округу, куди входили Любешівський, Камінь-Каширський, Маневицький і Ківерцівський райони, посприяв більше, ніж хтось інший з державників…
Знаю, що дочка Петра Ананійовича очолювала штаб покійного Ігоря Єремеєва… Так що не все так вже й страшно.
Щодо "телевізії". Оскільки по договору я працюю на Волинському державному телебаченні, то це означає, що дотримуюся всіх необхідних вимог зйомки. А найкращою оцінкою робіт і визначенням чи вони взагалі потрібні в роботі прес-служби є ніщо інше, як людська вдячність.
Дивно, але при Василеві Мазурику з Петром Ананійовичем ми були в нормальних робочих стосунках… Що змінилося? Адже працюю як і раніше – пишу й знімаю про людей так, як вмію. Для цього практикую відвідувати лісгоспи, бути між людьми…
Так, між прес-секретарями і журналістами є велика різниця. І саме тому перших легко і зручно звинувачувати.
Є спокуса відписатися за лихослів'я, але не буду.
Можливо, в подальшому не підписуватися під роботами? Але це мій власний творчий доробок… і улюблений сайт…
З глибокою повагою, С. Ю. Місьонг. "
canada
Пані Світлано, може я справді зайве написав?.. Прошу вибачення. На фоні того, що діється в українському лісі і пишеться про нього і його дійових осіб, ти привнесла в описання такої суворої галузі ніжний романтичний стиль про самоцінності духовно-творчого життя особистостей, одухотвореної і цілющої природи. Ще б нам з тобою і з новоявленим волинським тролем, який підписався «Багаторічним лісником» і, як виявляється, володіє багатьма європейськими мовами, спонукати до дискусії працівників цієї суворої галузі, які мають прямі стосунки з лісом, контрабандою, вагонами, ЕОД і т.п. Можливо, як писав Тарас Шевченко, «Німим отверзуться уста; Прорветься слово, як вода…». Дуже б хотілось цього. Ще раз вибач.
canada
Уважаемый Михаил, я бы не отвечал, так как то, что я скажу ниже, не касается лесной отрасли. Но… Вы, как и в абсолютном большинстве случаев, меня не поняли. И паранойя здесь не к месту. Я совершенно здоровый человек. Во всяком случае – психически. О повестках и откупе или неоткупе от АТО вы правы: не было ни первого, ни другого. Но я, как украинец, о долге перед Конституцией государства и о чести человека. Очевидно, что в «желтых» справках о «негодности к строевой» было другое, с самого начала запрограммированное (еще со школьной или институтской скамьи): или плоскостопие, или косоглазие, или прямая кишка кривая, или недержание мочи (энурез) и т.п. Сегодня можно придумать любой «диагноз». И только поэтому украинская армия за период независимости превратилась в рабоче-крестьянскую. К счастью, обмотки еще не носит. Результат: два года местные военкомы, в которых по объему живота уже с тридцати лет не хватает дырок в ремне, снимают сельских ребят прямо с тракторов и зерноуборочных комбайнов. Нередко – с многодетных семей: трактористы, шоферы, комбайнеры, рабочие строительных организаций, молодые люди массовых профессий… Я не знаю случая на Волыни, чтобы в АТО поехал сын хотя бы председателя заштатного сельского совета. Понимаете ли, я, к счастью, прожил красивую, насыщенную, трудную, полную всяких приятных и неприятных событий жизнь. Первых было больше. У меня на этот счет есть хорошая степень сравнения: я служил в советской армии и рядовым бойцом, и офицером (военная кафедра). В 147-м радиолокационном полку ПВО сухопутных войск (был тогда такой род войск и была ПВО страны), который дислоцировался во Львове (Замок «Цитадель»). Вместе со мной ели «кирзовую» кашу сын первого секретаря Закарпатского обкома партии, сын военкома Таллина, и даже сын директора тбилисской табачной фабрики. Это были очень интеллигентные войска, и самым грозным оружием в этом полку были экраны локаторов. Я за ними работал. То есть, служил. Это усовершенствованные нынешние «БУКи». Последний шутил (грузин), что, мол, я не служил бы, если бы в городе не было прокурора. Но прокуроры тогда были и очень исправно «курировали» всех «энурезников» и «плоскостопных». Упомянутые мной сослуживцы не покрывали гусеничные траки танка гудроном, не копали траншеи для того, чтобы на следующий день их засыпать. Потому что это был не танковый полк и не стройбат. Но они служили. Мыли вместе со мной в наряде три раза за одни сутки 500 алюминиевых мысок, столько же кружек и ложек, чистили картофель и драили казарму, несли круглосуточную службу на «точке» с ротой боевого дежурства, где несколько раз в ночь объявлялась «готовность №1». Вот где упомянутая вами «справедливость», именно это я имел ввиду, а не отдельные «личности» упомянутой фамилии. Эти «личности» тогда бы тоже служили. Я просто вспомнил о них, как о характерном «типаже» нашего неуютного и гадкого времени. Потому что это меня болит. В другом плане они меня давно не интересуют. А в отношении "кусания" Кватырка, в которого вы так искренне влюблены, то я буду его кусать, пока не увижу его на асфальтноукладочных работах в рабочих рукавицах и совковой лопатой 40Х70.
admin
Не буду обыгрывать Ваше "искренне влюблены"…
Встречался с Александром один раз в жизни… узнал по фотографии… Поздоровались и обменялись двумя репликами… Это всё… "Узколобым"…его можно назвать только от "большой любви"…
Я настороженно отношусь ко всем назначенцам ресурсных областей последних лет, потому что их назначила Власть у которой, по моему субъективному мнению, от патриотизма и порядочности остался только набор вышиванок… Однако, ко всем я изначально отношусь нейтрально…и уж конечно не формирую своё мнения по комментариям в Интернет…
Теоретически, мы живем в правовом государстве и любое публичное обвинение без доказательств – это клевета.
Доказывайте…
Посмотрим на результаты проверок… Со стороны они выглядят очень не убедительно…
юрій сухий
Про що ця стаття?Вона актуальна?-де більш цікаві теми, наприклад підсумки перевірки лісгоспів і як тепер почувається Сахнюк на посаді заступника,коли будучи директором Ківерцівського лісгоспу допустив рубку 10 га лісу в заказнику "Зубр?". Яцині слава за те, що не сховався і вижив на тій війні.Але немає жодного діючого керівника лісгоспу і в принципі працівників, які б могли відкрито виступити проти системи кругової поруки в лісовій галузі Волині., тут треба мати набагато більшу сміливість подекуди, ніж в зоні АТО. Місьонг- ганьба як журналісту, що співає за гроші., сайт "Волиньлісу"-це ганьба, одні піснеслави та оди керівникам, Де позиція КОМ?,чому ховається на лікарняних?,чому вчепився у посаду як вш в кожуха?НЕвже на цілу область не знайдеться порядна людина з освітою, щоб могла очолити лісників Волині та розказати їм очевидні речі,що живуть вони на награбованому народному ресурсі, що немає жодного лісового обходу в області, де при нормальній перевірці майстра, лісничогоі вище керівництво не треба тягнути до тюрми.,що рубають сучок на якому сидять, забрехалися остаточно.А прес-служба очолює цю політику . Ганьба! пишіть про наболіле, про робочі місця, боротьбу з корупцією, очищення.
Comments are closed.