11/06/2025
0Як культура, віра і громадянська позиція формують майбутнє мисливської галузі – інтерв’ю до Національного дня мисливства з секретарем Комісії зі сталого ведення мисливського господарства Громадської ради при Державному агентстві лісових ресурсів України, доктором наук Василем НОВИЦЬКИМ.
– Василю Петровичу, минулого року з’їздом мисливських громадських об’єднань і підприємств було затверджено Кодекс українського мисливця та установлено всеукраїнське свято працівників і спілчан мисливського господарства – Національний день мисливства. Його вирішено відзначати щорічно в першу суботу червня. Як спільнота й держава відреагували на ці події та як цьогоріч відбудеться святкування цього Дня?
– Реакція спільноти була переважно позитивною, адже затвердження Кодексу відбулося безпрецедентно масово та злагоджено. До того ж, на фоні тривалого інформаційного голоду ця подія стала особливо приємною новиною для українських мисливців. Були, звісно, й певні суперечки. Найбільш гострі дискусії точилися щодо власне дати святкування. Доводилося неодноразово пояснювати, що Національний день мисливства це всеукраїнська дата єднання всіх мисливців, їхніх товариств, працівників мисливської та супутніх галузей, котра була вистраждана у багаторічних дискусіях між представниками влади, освіти і науки, ключовими мисливськими та релігійними організаціями. Вона жодним чином не суперечить намаганням окремих спільнот і колективів мати власні бачення та мисливські свята, які вони собі визначили чи планують встановити на будь-які інші дати. Навпаки, особисто я дуже тішитимуся такому розвитку подій, оскільки чим більше культурних заходів ми матимемо на місцях, тим буде краще для всіх нас й галузі зокрема. Проте єдину спільну подію державного рівня, зі всеосяжним соціально-політичним функціоналом, ми все ж повинні були визначити, і терміни її реалізації мали влаштовувати абсолютну більшість сторін. Дякуючи проявленому прагматизму всіх задіяних інституцій, це таки сталося.
Щодо позиції влади у мене неоднозначні враження. В особі Держлісагентства та низки народних обранців вона зробила майже все для сприяння становленню цьому Святу, за що їм усім ми неабияк вдячні. Разом з тим, вже традиційно є питання до Міндовкілля. Перед цим вони п’ять років притримували та вихолощували Стратегію розвитку галузі й вже четвертий рік без жодних обґрунтувань гальмують виконання доручення Кабміну з погодження проекту відповідного Указу Президента щодо установлення професійного Дня мисливства. Прихід нової команди керівників у це відомство на чолі зі Світланою Гринчук зрушив деякі питання з мертвої точки. Тож, сподіваюся, найближчим часом вони матимуть логічне завершення і ця дата, зрештою, утвердиться й на державному рівні. Результат більшою мірою залежатиме від активності мисливської спільноти та, насамперед, її очільників. Теж саме можу сказати і про цьогорічне святкування Дня мисливства – подивимося як воно складеться. З одного боку війна і будь-які веселощі, звісно, не на часі. З іншого – святкувати можна по різному, що досить вичерпно визначено частинами третьою і четвертою Статті 22 мисливського Кодексу. Можливо, і потрібно, провести затребувані біотехнічні, волонтерські, благодійні, шанувальні, поминальні чи інші заходи.
– Що змінилося за останній час у мисливській галузі та природоохоронній сфері в цілому? Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію?
– Для мене особисто змінилося дуже багато, перш за все – професійна діяльність. Я практично залишив мисливський напрямок, але допоки на громадських засадах виконую місії голови Науково-технічної ради ВАМКМУ та секретаря профільної Комісії Громадської ради ДАЛРУ. Втім, враховуючи що останні роки віддав значну частину свого життя служінню мисливському господарству, можу узагальнено оцінити його стан та перспективи як такі, що не вселяють великого оптимізму.
Ситуація у галузі, на мій погляд, залишається патовою, з тенденцією до спонтанного краху в найближчому майбутньому. У першу чергу політико-інституційного. Багато хто має хибне уявлення, що галузь перебуває у вже звичній для себе фазі – стагнації, з якої ось-ось вийде. Але це не зовсім так. Спираючись на інсайди з міністерств та інших відомств, підозрюю все свідчить про підготовку до принципово нової за своїм стилем атаки на галузь у змові окремих політиків із зооактивістами, точніше зоозаробітчанами або зоонайманцями, і не тільки.
Спостерігаємо дивний процес – заангажовані чиновники самі нині виходять на зоозаробітчан і пропонують їм збагатитися на знищенні мисливської галузі. І ці повідомлення що далі, то більше підтверджуються. До прикладу. Подивіться, хто й які пікети цьогоріч розпочав проводити під міністерствами. Навіть воєнний стан зоонайманців не зупиняє. Ця безкарність Вас не дивує і ні на які здогади не наштовхує?
– Деталізуйте будь ласка…
– Очевидно, це вже не суто бізнесова схема, як не раз бувало раніше, а багато в чому зовнішньополітична. Здається, закордонного грантового бюджету на знищення мисливської галузі виділено стільки, що зрадливим чинушам не шкода ним поділитися навіть з борєйками, байлами, тимочками та іншими регіонало-кремлівськими екозапроданцями.
Хто уважно слідкує за становленням вітчизняних антимисливських рухів, той помітив, що починаючи з 2014 року за ними стоять зазвичай іноземні куратори. Зрозуміло, що ні Заходу, а ні звісно росії, не зовсім вигідно залишати озброєними цивільних українців. Отже, вони знайдуть купу приводів щоб знищити мисливську галузь – збільшення заповідних територій без права господарювання на них, реформа збереження біорізноманіття, розвиток Смарагдової мережі, тотальна заборона свинцевого шроту, захист «прав» тварин… І це далеко не повний список.
Перший етап знищення галузі, по суті, вже триває. Погляньте, в той час як мисливське господарство самостійно, зокрема за кошт мисливців, обслуговує в природоохоронному плані близько 65% території України, еко-чиновники у своїй більшості імітують розуміння проблеми та займаються популізмом. В країні вже масово гинуть тварини та навіть помирають люди від «середньовічного» сказу. Низка інших епізоотій, як то АЧС, ящур, пташиний грип тощо підривають продовольче та економічне благополуччя, а окремі представники влади натомість намагаються блокувати роботу галузі, затримують підписання лімітів, збирають наради з якимись зооактивістами для вирішення «мисливського питання». Вдумайтеся! Зооактивіст або захисник прав тварин – юридично це хто? В законодавстві України немає такого визначення. Тобто, на шляху до збереження стратегічно важливої мисливської галузі держоргани, замість професіоналів, публічно залучають дилетантів з невизначеним правовим статусом, здебільшого без профільної освіти та будь-якого досвіду. Як це виглядає в очах фахівців та народу і про що говорить? Як на мене, – передусім про заангажованість…
– Справді, чиновники, не дивлячись на всі перелічені проблеми, у своїй більшості досі продовжують ігнорувати мисливську галузь. Чи можливо виправити таку ситуацію?
– Дехто досі вважає, що владі треба постійно пояснювати роль мисливської галузі, переконувати в чомусь. На мою думку, списувати все на необізнаність, можна було значно раніше, але не тепер, коли ми спостерігаємо ось таку її позицію в надто складні часи. Зрештою, хіба війна і заборони на полювання своїми тяжкими наслідками досі не довели все, що було потрібно? Гадаю, маємо справу з політичною лінією, як мінімум – байдужості.
У 2017-2019 роках вперше озвучувалися припущення, що ворог руками окремих народних обранців та їхніх законодавчих ініціатив намагався роззброїти цивільне населення України. Відразу з’явилось багато скептиків, не вірили і навіть глузували. Проте нині нікому не смішно. Згодом ВАМКМУ, ФМСУ, УТМР, у співпраці з цілою низкою інших громадських організацій, не допустили цих намірів. Саме їхній союз за останні сім років зіграв ключову роль у зупинці 6 із 7 законопроектів вбивчих для галузі. Подобається це комусь чи ні, але це факт. Безумовно, до будь-якої зі згаданих мною організацій у їхніх членів може бути багато запитань. Тож саме час кожному з них невідкладно долучитися до їх вирішення.
Вихід з кризи вбачаю один – об’єднати всі зацікавлені галузеві сили та діяти. При чому це можна зробити лише максимально радикальними і водночас законними методами. Йдеться перш за все про медійну активність якісно нового рівня, масові заходи протесту, численні судові позови. Наша головна надія і «зброя» – люди. Проте з ними потрібно постійно працювати – вчасно інформувати, мотивувати, організовувати. Тоді на зміну п’яти зоонайманцям під міністерство вийде тисяча-дві мисливців. Кілька таких протестів і ви не повірите, як швидко влада зміниться з на промисливську. Але ця робота має бути професійною і системною. Лише тоді буде результат.
– А що нині відбувається всередині самої мисливської галузі? Складається таке враження, що деякі спікери, під знаменами захисту прав спільноти та відновлювання мисливського господарства, займаються насправді марнославством та боротьбою за владу.
– Як сказано: «По плодах пізнаєте їх…». Насправді такі речі відбуваються далеко не перший рік. Проте не маю наміру їх коментувати щоб не грати на руку нашим опонентам.
Попри загальне розчарування станом справ у галузі, не перестаю щиро вірити у нашу спільноту, в мисливців, які найближчим часом розберуться хто є хто, згуртуються і досягнуть бажаних цілей. Деякі позитивні тенденції єднання вже прослідковуються. До прикладу, в минулому році спільнотою створено першу редакцію вже згадуваного Кодексу українського мисливця. Над історичним виданням працювало широке коло авторів, його затвердили більше двох десятків регіональних, всеукраїнських і міжнародних організацій, відомств та установ. Вкотре хочу підкреслити – до цього відкритого процесу були долучені всі без виключення інституції, які виявили таке бажання. Виходить єднатися ми можемо і досить успішно, передусім, – коли нам не заважають внутрішні паразити. Окремі представники та гілки влади, очевидно, теж найближчим часом не будуть зацікавленими в тому щоб мисливці стали єдиною силою. Маємо і це розуміти та бути готовими до всього.
У питаннях злуки мене завжди найбільше вражала нездорова конкуренція там, де її в принципі бути не може. Я ось до чого. Якби сьогодні абсолютно всі лідери й «двигуни» вітчизняних мисливських організацій таки об’єдналися, то все одно їх кількість була б близькою до 25-30% від реальної галузевої потреби. В громадській діяльності у нас перманентний брак кваліфікованих і, тим паче, мотивованих кадрів! Звідси питання. Шановні, що ви роками між собою ділите..? Адже немає на цій ниві чого здобути, крім тягарів та обов’язків. Як і немає в чому змагатися, окрім як у власній пихатості. Знаю, наші люди часто бувають неорганізовані й важкі на підйом. Через це їх можна винити скільки завгодно… Та, як кажуть, – немає влади не від Бога. Тож не варто забувати й іншу інтерпретацію цього вислову: Якщо тебе наділено будь-якою владою, пам’ятай що маєш завжди чинити по-божому чи, принаймні, по-батьківськи. Тож, запевняю, як тільки ви почнете піклуватися про людей та їх спільне майбутнє більше ніж про себе – все піде на лад.
– Попри це, окремі організації, з якими Ви працювали, як і Вас самого, інколи теж критикують, до прикладу, за недостатню самовідданість.
– У нас, хто більше робить, з того дужче й питають. Не виключаю, що частина претензій можуть бути достатньо об’єктивними. Разом з тим, щоб справедливо критикувати потрібно бути експертом та володіти належним багажем інформації. Не пригадую, щоб ті колеги, хто останніми роками працював у поті чола, або ж пліч-о-пліч зі мною в різних проектах, колись мене хаяли.
До того ж я ніколи не переслідував мету сподобатись абсолютно усім. Завжди говорю як є, іноді дуже незручні, в тому числі для нашої спільноти, речі. Якщо конкретизуєте таку критику, то зможу відповісти більш по суті.
– До прикладу, Аднріян Прокопенко зо пів року тому звинувачував Вас буцімто нечесно працювали на мисливську спільноту.
– Думка саме цього пана ніяк не може бути для мене авторитетною. Поясню чому. По-перше, я хоча б працював, тоді як Прокопенко і йому подібні роками займалися своїми справами, розбудовами власних бізнесів та звичайним самопіаром. То чи їм мене критикувати? Не думаю. По-друге, безперечно цей діяч знаний лицедій, але навряд чи вартий уваги. Оскільки, попри вдавану обізнаність, абсолютно віддалений від галузевої дійсності. Це відомо більшості фахівців, хто мав з ним справу. Натомість, його діяльність була неодноразово пов’язана з аферизмом, наклепництвом та навіть вандалізмом. До прикладу, скільки Ви знаєте в Україні людей, які вдавалися до вчинення публічних актів наруги над мисливськими святинями? Навіть вороги галузі – зоонайманці, жодного разу не опустилися до такого. Згадана Вами особа допоки перша й єдина на всю державу, яка вчинила це з Кодексом українського мисливця – базисним виданням про наші традиції, культуру, релігію, шанування загиблих захисників України, показово спаливши його та ще й виклавши свій «подвиг» у соцмережі. І це лише один з низки вражаючих прецедентів, створених цим одіозним індивідом.
Не буду у відповідь характеризувати його власні досягнення, освіту, досвід, бо не знаю, що там взагалі можна оцінювати, так само як і не бачу в цьому жодного сенсу. Загалом, вперше і востаннє реагуючи на сумнівні звинувачення від подібного роду осіб, хочу запропонувати Вам наступне. Організуйте нам публічні дебати з поліграфічним контролем! Я неодмінно прийду. А отакі діячі – нізащо на це не погодяться. Адже приховати від спільноти усіх своїх босів, туманне минуле та меркантильні амбіції їм тоді жодним чином не вдасться. На цьому поки ставимо крапку, забагато честі. Сподіваюся час і професійне оточення колись-таки зроблять з нього достойну особистість.
– А є щось таке, за що Ви сам собі докоряєте?
– Звісно… Найбільше картаю себе за недостатньо прикладені організаційні зусилля для того, щоб впродовж повномасштабного вторгнення ми таки змогли довести нашому суспільству яке виняткове значення мисливська спільнота має в протистоянні російській, екологічній, епізоотичній та іншим загрозам. Шанс змінити колективне усвідомлення цього був рясно политий потом і кров’ю наших побратимів, тож виправдань немає нікому. А от час на зміни – ще є, тому єднаймося і не гаймо його. Схожі біль і сором відчуваю за досі відсутні сторінки та дошки пам’яті наших героїв, за завмерлі підготовчі процеси з будівництва меморіалу загиблим мисливцям-захисникам України, за посмертні нагородні справи, що рухаються надто повільно. Наприклад, впродовж останніх двох років за моєї участі вдалося нагородити лише двох загиблих мисливців-героїв, ще двоє подань на розгляді Офісу Президента знаходяться вже понад рік. Їх підготовка та супровід – дуже кропітка й емоційно виснажлива справа. На жаль, мало хто в цивільному житті хоче цим займатися.
Як втішний виняток – цьогорічна панахида у Львові в День пам’яті мисливців-захисників України, який відповідно до Статті 23 мисливського Кодексу відзначається щорічно в першу неділю березня. Цей захід було організовано зусиллями місцевих ентузіастів і фахівців своєї справи – Михайлом Казимиром, Володимиром Бойком, Іваном Делеганом та іншими й проведено на надзвичайно високому рівні, вперше в історії України. Навіть європейська мисливська спільнота «схилила голову» в пошані до наших полеглих героїв і цієї події, але не столичні чиновники. Та це вже їхня ганьба.
– Роль мисливців у протистоянні агресору не потрібно доводити. Більше 100 тис. мисливців та працівників мисливських господарств у складі Сил оборони України активно чинять супротив ворогу. Чи є надія, що саме вони, повернувшись після війни, зможуть взяти галузь у свої руки і відродити її? Чи спрут системи зовнішнього впливу та внутрішньої байдужості занадто міцно оповив свою жертву?
– Плекаю особливі надії саме на ветеранів. Разом з тим ми не можемо сидіти склавши руки й очікувати від них наближення цих змін. Навпаки, вони мають повне право запитати в цивільних мисливців, чим ті займалися ці роки. Впевнений у цьому достеменно, адже довелось побувати в обох іпостасях. Військовим зараз немає ні змоги, ні часу, а згодом багатьом не залишиться і внутрішнього резерву «воювати» ще й в тилу. Вони потребуватимуть перш за все відпочинку, відновлення, уваги, поваги та усвідомлення того, що їхня жертовність не була марною.
– Коли Ви були у війську, часто зустрічали мисливців? Чи мали місце якісь визначні подвиги за їх участі?
– Так, достатньо часто зустрічав. Пізніше аналітика довела, що кожен восьмий-десятий захисник у Силах оброни України на той час був мисливцем.
Широкомасштабна війна розпочалась для мене, як і для більшості, у місцевій теробороні. Понад половина подібних формувань тоді складалися з мисливців. Потім мобілізувався у військовий підрозділ МО, а завершував службу в ДШВ на тиловій посаді через стан здоров’я. Тому надалі говорити про численні приклади відваги мисливців-побратимів можу багато, але не з позиції очевидця. Разом з тим, констатую що більшість з них за період служби отримали різноманітні бойові нагороди. А це вже більше ніж слова.
– Чи вважаєте себе справжнім мисливцем? Яке Ваше ставлення до поточних обмежень полювання в глибокому тилу?
– Мисливець я від діда-прадіда. Чи справжній? В молодшому віці однозначно відповів би що так, бо ж марив цією справою. Тривала рутинна робота в галузі неабияк обікрала мій юнацький запал. Багато чим би пожертвував заради його відродження і неабияк сподіваюся на це…
Щодо заборон. Мені болить не стільки обмеження полювання, скільки до яких невтішних наслідків це призводить: для пересічних українців, їх здоров’я й безпеки, для довкілля, того ж біорізноманіття, сільського та лісового господарств, включно з мисливським, економіки країни тощо. Більшість цих аспектів досі належно не сприймаються чиновниками всіх рівнів через тотальну громадянську пасивність та інформаційний вакуум. То звідки ж їм знати про важливість галузі?
– Що у Вашій роботі було найскладніше?
– Найважчим було відчуття суспільної незатребуваності й усвідомлення того, що постійно нав’язувана внутрішня боротьба забирає добру половину сил і часу, які можна було б використати на благо спільноті, а не даремно розпорошувати. Примітно, що такі протистояння і чвари, зазвичай, культивували діячі, які власною продуктивністю практично не вирізнялися.
– Як це бути лідером думок мисливської спільноти?
– Я не вважаю себе лідером, і напевне ніколи ним не був. Скоріше ідеолог з окремих напрямів, якого життя на вимогу часу перепрофілювало з небайдужого мисливця і досить посереднього вченого. До речі, на всеукраїнському рівні явно виражених мисливських лідерів-особистостей наразі я навіть не можу виділити. Здається, таких поки немає. Як не прикро, у тих самих зоонайманців вони більш помітні, хоча й відверто ряжені.
Будь-яка спільнота породжує лідерів, відповідних самій собі в історичному моменті часу. Що ж тоді дивуватися, якщо весь наш народ своїх національних провідників нині не плекає і як годиться не шанує, а досить часто йде вслід за вовками, ба гірше – інвазивними шакалами, в овечих шкурах. Та все ж маю надію, що лідери з великої літери невдовзі з’являться, адже життєво необхідні спільноті. Бажано щоб це були ветерани з належною галузевою, політичною та медійною підготовкою. Але вкотре попереджаю – це завдання з зірочкою для всіх нас. Бо ж, головне, щоб не вийшло як у рядках Ліни Костенко: «Кричали ледарі: “Нам лідера! Хоч поганенького! Аби!” На цю біду немає лікаря. Не дай Бог бути лідером юрби…». Тобто, достойні провідники це вкрай важливо, але спільнота не може бути розусобленою глядачкою їх діяльності. Потрібно або творити історію самим або злагоджено довіритися комусь. Ідеально – одне й інше одночасно, третього не дано.
Щодо регіонального рівня, сьогодні там є більш виражені постаті, яким давно на часі стати лідерами державного масштабу в різноманітних галузевих ланках. Мова про півтора десятка кваліфікованих чоловіків і жінок. Не буду перераховувати їх поіменно, аби не наражати на хейт від недоброзичливців.
– Співпраця з ключовими міжнародними мисливськими організаціями була активно розгорнута за Вашої участі. Чи дає це якісь дивіденди для галузі?
– Більше ніж… Головним, вже діючим, плюсом є значне посилення наших внутрішньополітичних позицій за підтримки FACE та CIC з 2020-го, і особливо 2023 року, коли ми почали активно співпрацювати з цими організаціями. На політичній арені вони, здебільшого, компенсують функції самої спільноти, хоча було б краще, аби ця взаємодія нарешті стала синергічною.
Слід зауважити, в країнах ЄС зовсім інші підходи і усвідомлення значимості мисливської галузі та людей в ній. Там мисливська політика, культура, освіта й наука, як для державних мужів так і для всіх мисливських об’єднань, стоять на першому місці. Маємо того ще навчитися.
– Галузі потрібні зміни, нове законодавство. Нещодавно Ви були модератором міжвідомчого семінару з цього питання. Маєте якісь напрацювання?
– Потрібні, і не лише галузі, а й спільноті та країні в цілому. Напрацювань вистачає, адже до експертної групи ВАМКМУ залучила чимало відомих фахівців з усіх куточків країни. Я щиро дякую кожному з них, оскільки це не лише тяжкий труд, а й їхні власні час і кошти за цілковитої відсутності гарантій, що вся робота в черговий раз не буде змарнована у високих кабінетах.
Буквально на днях отримав інформацію, що з’явилася надія об’єднати ці зусилля з представниками інших організацій та зацікавленими народними депутатами в рамках діяльності Робочої групи з питань удосконалення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання, створеної минулого року при Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування. Це напрочуд добра новина. Дай Бог, щоб все відбулося і, головне, закінчилося для спільноти й галузі якнайкраще.
– Мова про підготовку абсолютно нового Закону?
– Наразі йдеться про докорінне удосконалення існуючого, який не наскільки поганий, як дехто може собі уявляти. Те, що він місцями слабко працює, то інша справа. Розмови про «Переписати з чистого аркуша!» або «У європейській редакції!» можуть вести лише далекі від законотворчих процесів люди. Нехай вийдуть і покажуть, як такий документ має виглядати, та як його потім винести в сесійний зал Парламенту.
У процесі роботи ми опрацювали галузеве законодавство всіх наших західних сусідів – Польщі, Словаччини, Угорщини, а також США і не тільки, взяли звідти все що можна було, проте не загальні моделі. Адже жодна з них не зможе адаптуватися під нашу Конституцію, земельне, водне та лісове законодавство. Кардинально переписувати базові кодекси ніхто не дозволить. Не виключаю, що вся ця робота може виявитися на перспективу – для майбутнього скликання Верховної Ради. Буду радий, якщо помилюся, і ми отримаємо якісно оновлене законодавство ще цьогоріч.
– Які головні Ваші досягнення за ці роки?
– Власні порахувати буде складно, адже у 90% випадків в громадській діяльності мова йде про командну роботу. Якщо згідні, то озвучу саме колективні. Насамперед це відбиття від більшості антимисливських законопроектів 2017-2023 років. Також варто відмітити поступове порозуміння й єднання ключових громадських організацій. Сподіваюся, що незабаром вони започаткують або ж, у той чи інший спосіб, стануть єдиною мисливською інституцією загальнонаціонального рівня. Це найкоротший шлях до спільного успіху, який пройшли більшість європейських країн.
Надважливим був вступ України до FACE, де приклалася перш за все ВАМКМУ за глобальної підтримки ВР УТМР. Мисливський Кодекс безумовно багато вартує. Завдяки ньому та передусім активним представникам спільноти вже зараз спостерігаємо неабиякий культурний прогрес, що особливо помітний на заході країни. Певен з часом спільнота його прийме назагал, оцінить і розвине до якісно нового рівня.
Відрадним є налагодження взаємодії з найбільшими релігійними організаціями країни ПЦУ та УГКЦ. Проведено чималу кількість заходів, побачили світ декілька галузевих видань, як одноосібного так і колективного авторства. Розробка законопроектів – навряд чи досягнення, адже допоки жоден з них не став законом. З іншого боку це особливо тяжка робота, яка, маю надію, також не буде марною. У всіх цих починаннях надто не вистачало й досі бракує системності та масовості. Але, напевно, всьому свій час.
– Як загалом оцінюєте свою багаторічну діяльність у Громадській раді, ВАМКМУ та у мисливській сфері в цілому?
– Хай люди оцінюють, це ж для них робилося.
– Фінальне бліц-опитування.
- Полювання: перо, хутро чи копито?
- Перо та хутро за сезоном.
- Зброя?
- Гладкоствольна. Максимум на два постріли.
- Порода собак?
- Улюблених декілька. Насамперед серед спанієлів та норних.
- Мисливський письменник?
- Остап Вишня.
- Галузеве видання?
- Єдині газета й журнал були досить різнопланові та інформативні. Проте, через відсутність підтримки від мисливських організацій і лісівників – обоє остаточно зникли ще в 2023 році. Це удар по спільноті й галузі, тяжкі наслідки якого вже всі ми бачимо.
- Телепроект?
- «Ні пуху, ні пера» Олега Мартіяна. Взагалі, Олег Миколайович за життя заслуговує на величезний монумент збудований руками українських мисливців.
- Керівник галуззю?
- Володимир Каленіченко. Він мав все для забезпечення результату на державному рівні – освіту, досвід, бажання і передусім гідність. Зрозуміло, «на верхах» це подобалося далеко не всім.
– І, наостанок, не шкодуєте про зміну професійної сфери? Чи плануєте колись повернутися до громадсько-політичної діяльності в мисливській галузі?
– Дай Боже мені пережити цькування за попередню діяльність (сміється). З іншого боку, – ніколи не кажи «ніколи». Проте сьогодні таких можливостей не бачу. Бажання теж особливого немає. Оскільки серед всієї гами причин, найгнітючішою є незатребуваність мисливською спільнотою подібного роду діяльності. Звісно, рано чи пізно, життя змусить її переосмислити і цей аспект. Отоді й подивимося… В цілому ж, мені більше до душі галузеві наука та публіцистика. Якщо б і волів чимось предметно займатися, то перш за все цими напрямами. А політики завжди знайдуться. Головне уважно дивіться, кого ви делегуєте представляти ваші права, кому довіряєте галузь, країну та, зрештою, свою долю.
