05/06/2025
0Ліси України — це національне багатство, що виконує важливі водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні, естетичні, оздоровчі, виховні та інші функції. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Значна частина цих лісів перебуває у складі природно-заповідного фонду (ПЗФ) та охороняється як національне надбання з особливим режимом використання.
Зокрема, природні парки є бюджетними, неприбутковими установами, які виконують природоохоронну, рекреаційну, наукову та культурно-освітню функції.
Однією з нагальних проблем, яка потребує негайного вирішення, є відсутність законодавчо закріпленої ставки податку для земель ПЗФ нарівні зі ставкою земельного податку для земель лісогосподарського призначення. У Податковому кодексі України закріплено лише максимально можливу ставку податку для земель ПЗФ, яка становить 5 %, й повністю проігноровано той факт, що значку частину територій природних парків (у деяких випадках майже 92%) займають саме лісові землі (в той же час для лісових земель ставка закріплена й становить 0,1%).
Відповідно до положень законодавства, зокрема Податкового кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. Відтак, встановлення ставок податку за земельні ділянки є дискреційним повноваженням органів місцевого самоврядування. Враховуючи незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, доречним буде звернути увагу на сформульовані Комітетом Міністрів Ради Європи принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Одним із важливих моментів, які мають бути враховані при здійсненні дискреційних повноважень, є дотримання адміністративним органом принципу рівності перед законом та не допущення несправедливої дискримінації.
Одним з прикладів природних парків є Карпатський національний природний парк, у якому розподіл земель відбувається за категоріями: лісові та нелісові землі.
На жаль, наразі законодавство створює дискримінаційні умови для діяльності таких установ. Попри те, що 91% територій Парку вкриті лісами, йому не дозволено застосовувати ставку земельного податку для лісових земель у розмірі 0,1%. Натомість застосовується значно вища ставка, передбачена для земель ПЗФ. Окрім цього, враховуючи той факт, що територія Карпатського національного природного парку розташована на території декількох територіальних громад, ставки земельного податку є не просто значно вищими, а й різняться в залежності від рішення того чи іншого органу місцевого самоврядування.
Також це призводить до надмірного податкового навантаження на установи ПЗФ, які, як правило, не отримують прибутку та фінансуються з державного бюджету. Внаслідок цього витрати на сплату земельного податку суттєво впливають на їхню здатність здійснювати основну діяльність.
Ця проблема є непоодинокою й підтвердженням цьому є той факт, що ще у 2023 році у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №10198 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком». Основна мета ініціативи — встановити єдину ставку земельного податку для земель ПЗФ у розмірі, що не перевищує 0,1% від нормативної грошової оцінки.
Пояснювальна записка до законопроєкту наводить такі розрахунки: при наданні в постійне користування установам ПЗФ земель площею 608,6 тис. га податкове навантаження при ставці 1% становить 167,4 млн грн, а при ставці 5% — вже 836,8 млн грн. При цьому 80% цих земель — це ліси, на яких заборонена будь-яка діяльність, що може зашкодити екологічному стану території.
Крім того, лише два об’єкти ПЗФ — Карпатський біосферний заповідник та Ужанський національний природний парк — мають сумарну заборгованість із земельного податку понад 60 млн грн.
Відтак, Міністерство фінансів України спільно з профільними міністерствами та Івано-Франківською обласною військовою адміністрацією дійшли висновку, що встановлення уніфікованої ставки у 0,1% для земель ПЗФ дозволить не лише знизити податкове навантаження, але й зменшити навантаження на державний бюджет.
Наразі законодавство фактично не враховує екологічний статус та функціональне призначення лісових земель у складі ПЗФ. Визначальною при оподаткуванні має бути не лише категорія земель, а фактичний склад угідь. Ця позиція, на нашу думку, повинна бути чітко закріплена як на рівні Податкового кодексу України, так і в судовій практиці, зокрема у правових позиціях Верховного Суду.
Отже, потреба в законодавчому врегулюванні цього питання є нагальною і безпосередньо впливає на ефективність функціонування установ природно-заповідного фонду, збереження унікальних природних ресурсів України та раціональне використання бюджетних коштів, які у даний час набагато важливіше вкладати у сферу оборони.
