Чи усвідомлюють зоозахисники наслідки їх категоричного ставлення до полювання?

ЗМІСТ

• Баланс інтересів у демократичному суспільстві
• Від риторики до діалогу: показовий приклад
• Законодавчі рамки та їх блокування
• Загрозливі наслідки
• Питання відповідальності
• Пропозиції щодо врегулювання
• Висновок

У правовому суспільстві кожен має право на власну позицію. Проте пропаганда зоозахисників про “жорстоких мисливців, що вбивають заради розваги чи їжі” абсолютно ігнорує справжню місію полювання. Мисливство — це насамперед раціональне природокористування, відповідальне управління популяціями диких тварин, забезпечення екологічного балансу, профілактика епізоотій та захист сільського господарства. Наслідки блокування цих регуляторних механізмів вже очевидні: чисельність вовків і шакалів в Україні зростає в геометричній прогресії, поголів’я кабанів лишається під загрозою африканської чуми свиней. Постає логічне питання: хто нестиме відповідальність за ці екологічні, епізоотичні та економічні наслідки?

Баланс інтересів у демократичному суспільстві

Демократична держава передбачає наявність різноманітних позицій та поглядів. У мисливській сфері це проявляється в існуванні як мисливських товариств, що представляють інтереси тисяч українських мисливців, так і зоозахисних організацій, які виступають проти полювання як такого. Сам по собі цей плюралізм є нормальним явищем правового суспільства.

Проте гарантуючи свободу поглядів, демократія водночас передбачає і відповідальність за їхні наслідки. Особливо, коли ці наслідки мають реальний вплив на епідеміологічну безпеку країни, економіку сільського господарства та екологічну рівновагу.

Від риторики до діалогу: показовий приклад

Красномовним прикладом уникнення фахового діалогу є нещодавня експертна зустріч у Державному агентстві лісових ресурсів України щодо Стратегії розвитку мисливського господарства до 2035 року. Як писала “Криниця мисливця”, представники зоозахисних організацій, незважаючи на офіційне запрошення, знову проігнорували можливість долучитися до професійної дискусії. Натомість вони обмежилися критикою та негативними коментарями в соціальних мережах, де називали документ “стратегією знищення тварин” та поширювали інші маніпулятивні тези щодо мисливства загалом.

Така поведінка свідчить про небажання вести конструктивний діалог, брати участь у формуванні збалансованої політики та, що найважливіше, брати на себе відповідальність за наслідки своїх пропозицій чи їх відсутності.

Законодавчі рамки та їх блокування

В Україні управління популяціями диких тварин, особливо хижаків та копитних, регулюється Законом України “Про мисливське господарство та полювання”, а також супутніми нормативно-правовими актами, які чітко визначають умови та строки проведення полювання, регулювання чисельності диких тварин та інші важливі аспекти.

Законодавчо передбачені механізми забезпечують контрольоване, науково обґрунтоване втручання в екосистеми з метою підтримання природного балансу, особливо в умовах відсутності природних регуляторів популяцій хижаків.

Однак активний тиск зоозахисних організацій часто призводить до відтермінування або скасування процедур регулювання чисельності диких тварин, а в умовах війни, коли система полювання фактично не працює, ця проблема стала ще гострішою.

Особливо гострим є питання затвердження лімітів використання мисливських тварин. Міністерство захисту довкілля до цих пір керується Інструкцією щодо затвердження Лімітів від 1999 року, положення котрої не дозволяють виконати вимогу законодавства і затвердити Ліміти в передбачений строк. При цьому міністерство очікує на пропозиції щодо внесення змін від громадських організацій, фактично перекладаючи свої функції на них.

Загрозливі наслідки

Результати такого блокування сьогодні спостерігаємо по всій Україні:

1. Вибухове зростання популяцій хижаків: кількість шакалів в Україні збільшилася з 344 у 2021 році до 3389 у 2025, а популяція вовків в окремих регіонах зросла на 52%.
2. Поширення небезпечних захворювань:
   • Серед хижаків: шакали, лисиці та вовки є основними переносниками сказу, що створює загрозу як для диких тварин, так і для домашніх та людей
   • Серед копитних: неконтрольовані популяції кабанів стають джерелом поширення африканської чуми свиней (АЧС), особливо за відсутності належного санітарного відстрілу та контролю чисельності. Слід зазначити, що АЧС має катастрофічні наслідки не лише для диких популяцій кабанів, а й для свинарства як галузі.
3. Загроза біорізноманіттю: надмірна кількість хижаків призводить до скорочення популяцій дрібних копитних, зайців, пернатої дичини та інших тварин, порушуючи природний баланс.
4. Економічні збитки: напади хижаків на домашню худобу та птицю призводять до значних фінансових втрат для сільських громад.

Питання відповідальності

Коли зоозахисна організація блокує регулювання чисельності диких тварин і далі ця популяція спричиняє спалах сказу чи призводить до епідемії АЧС — хто несе відповідальність за наслідки?

Парадоксальна ситуація виникає у випадку, коли в мисливських угіддях поширюється африканська чума свиней і призводить до загибелі диких свиней. За нинішніх умов відповідальність і негативні наслідки несуть користувачі мисливських угідь, хоча часто саме відсутність вчасно затверджених лімітів на відстріл спричиняє таку ситуацію. Для порівняння, у фермерських господарствах в аналогічних випадках держава надає компенсацію за втрачене поголів’я.

У багатьох європейських країнах питання відповідальності врегульоване більш системно. В різних країнах можуть існувати механізми врахування наслідків діяльності громадських організацій, в тому числі у випадках, коли їхні дії перешкоджають виконанню державних програм екологічної безпеки.

В Україні це питання залишається відкритим. Законодавство не визначає механізмів відповідальності зоозахисних організацій за наслідки блокування регуляторних заходів. Водночас фінансові втрати від епізоотій та збитки сільському господарству повністю лягають на плечі держави та громадян.

Пропозиції щодо врегулювання

Вирішення цієї проблеми можливе лише через діалог усіх зацікавлених сторін та законодавчі зміни. Зокрема, варто розглянути:

1. Запровадження механізмів відповідальності: в законодавство варто внести положення про фінансову та адміністративну відповідальність для організацій, дії яких призвели до блокування науково обґрунтованих заходів регуляції чисельності тварин.
2. Створення компенсаційних фондів: організації, що виступають проти регуляції чисельності хижаків або санітарного відстрілу кабанів, повинні створити компенсаційні фонди для відшкодування збитків, спричинених надмірною кількістю диких тварин або спалахом епізоотій.
3. Обов’язкова наукова експертиза: будь-які заперечення проти регуляторних заходів мають підкріплюватися альтернативними науково обґрунтованими методами вирішення проблеми.
4. Посилення ролі науковців: рішення щодо регуляції чисельності тварин повинні прийматися виключно на основі наукових даних та експертних висновків, а не емоційних закликів.
5. Оновлення застарілої нормативної бази: особливо це стосується Інструкції щодо затвердження Лімітів від 1999 року, яка не відповідає сучасним вимогам і перешкоджає ефективному управлінню популяціями мисливських тварин.

Висновок

У правовому суспільстві свобода думки та право на протест є непорушними цінностями. Проте так само непорушним є принцип відповідальності за наслідки своїх дій.

Зростання популяцій хижаків, поширення небезпечних захворювань серед хижаків та копитних, порушення екологічного балансу — це не абстрактні проблеми, а реальні виклики, що потребують виважених рішень. І в цьому контексті питання відповідальності стає не лише правовим, але й моральним аспектом дискусії.