30/05/2025
0Уважаемая Людмила считает, что необходимо ” Терміново провести масштабне очищення лісів Чорнобильської зони з утилізацією мертвої деревини”. Логика в её рекомендациях есть, но она распространяется и на иные крупные прироно-заповедные объекты на территории которых преобладают хвойные, особенно сосновые, леса. Именно здесь в Украине проходят самые крупные пожары… Вот только как быть со статусом заповедности? Интересно что по этому поводу думают официальные и не официальные экологи и ученые. М.П.
Наскільки серйозною може бути нова загроза від Чорнобиля під час війни в Україні, розуміє кожен. Катастрофа 1986 року сталася через технологічну недбалість. Наступна — може статися через байдужість і бездіяльність. І цього разу наслідки можуть бути ще масштабнішими. Сьогодні природа, яка тривалий час стримувала поширення радіації, перетворюється з бар’єра на ризик. Ліси, які колись поглинали небезпеку, зараз самі стають джерелом її нового витоку.
У час, коли війна вже руйнує нашу землю, нова екологічна катастрофа може накрити не лише Україну, а й всю Європу. Ми вже бачили, як під час активних бойових дій у 2022 році окупація ЧАЕС поставила під загрозу стабільність зони. Але ще страшніше — те, що ми ігноруємо повільні, природні процеси руйнування, які не менш небезпечні, ніж будь-який обстріл.
Чорнобиль більше не спить. І якщо ми не почнемо діяти — наступна хмара, яка здійметься в небо, не матиме прапора. Вона матиме радіоактивний слід.
Багато хто уявляє природу в Чорнобильській зоні як щось мертве: обвуглені дерева, покинуті села, “рудий ліс”, де час зупинився. Важливо, що саме природа — ліс, ґрунт, болота, трава — має бути живим щитом, який понад 35 років стримував радіацію і не дозволяв їй вийти за межі зони. І цей природний бар’єр — набагато ефективніший і цінніший, ніж здається на перший погляд.
Ось чому:
Ліси — це “пилосос” для радіонуклідів
Дерева, кущі, трава і мох постійно вбирають у себе радіоактивні частинки з повітря та ґрунту. Вони “замикають” ці частинки в своїй біомасі — листі, корі, стовбурах, корінні. Тобто замість того, щоб радіонукліди піднімались у повітря й переносились вітром, вони залишаються всередині лісу. Без рослинності вони знову потрапляють у ґрунт, повітря, воду і легко розносяться за межі зони.
Але час іде. Зміна клімату, посухи, нашестя шкідників знищують дерева зсередини. Ліс стає мертвим — без листя, без кори, без здатності тримати воду. Це не бар’єр — це факел, готовий спалахнути. А мертві дерева більше не стримують радіонукліди — вони їх відпускають.
Ґрунт і болота — це “пастки” для радіації
У Чорнобильській зоні відчуження (ЧЗВ) багато заболочених територій і важких, глинистих ґрунтів. Радіонукліди осідають у них і повільно занурюються в нижні шари, де не можуть легко піднятись знову. Але тільки за умови, що ці ґрунти не розорюються, не пересихають, не горять.
Коли ліс згоряє або пересихає, ці природні пастки втрачають ефективність, а радіація знову починає рух.
Підстилка — це фільтр, який не пускає далі
Шар з опалого листя, гілочок, моху, кори — це ще один природний фільтр. Він накопичує радіоактивні елементи і не дає їм проникати далі в ґрунт або підніматися в повітря. У нормальних умовах він перегниває поступово, і радіація поступово “замикається” в ґрунті.
Але коли підстилка пересихає або згорає — вона вже не фільтр, а бомба сповільненої дії, бо все накопичене за десятки років миттєво підіймається в небо у вигляді попелу й пилу. Це як відкрити банку з отрутою, яку довго тримали під кришкою. Раніше лісова підстилка (опале листя, хвоя, гілочки) повільно перегнивала, ізолюючи радіацію. Тепер — вона накопичується. Бо у зоні надто мало мікроорганізмів, які могли б її розкладати. Це як щороку додавати новий шар пороху до величезного складу — і чекати на іскру.
Флора і фауна — стабілізатори екосистеми
Здавалося б, яка різниця, є там тварини чи ні? Але екосистема — це баланс. Тварини допомагають підтримувати рослинність на здоровому рівні, регулюють чисельність шкідників, розносять насіння, підтримують кругообіг органіки.
Якщо гинуть дрібні мешканці лісу — зникає цей баланс. Починаються спалахи хвороб, неконтрольоване накопичення сухої біомаси. Ліс стає сухішим, а отже — легкозаймистим. Радіація — ближча до повітря.
Живий ліс — це контрольована система. Мертвий — це хаос
У живому лісі можна будувати стратегію: створювати протипожежні смуги, очищати підстилку, контролювати доступ. Але коли ліс гине — це вже некерований хаос, склад мертвого пального, в якому будь-яка іскра може викликати ланцюгову катастрофу.
Чому саме зараз над Україною та Європою нависла нова катастрофа?
Колись природа стала на захист людини. Після аварії на ЧАЕС саме ліси, болота, ґрунти й мохи взяли на себе головну роль: локалізувати радіацію. Вони стали бар’єром, стіною, фільтром, який роками утримував небезпеку всередині зони. Але сьогодні цей бар’єр тріщить по швах. І що страшніше — ми це бачимо, але не діємо.
Ось так вигляє колись зелений щит в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
Фото від 23 травня 2025 року Автор: Людмила Циганок
14 мільйонів кубометрів смерті – ось що таке мертвий ліс ЧЗВ. Це мільйони кубометрів сухої, зараженої, надзвичайно займистої маси. У Чорнобильській зоні накопичено деревину, яку в інших країнах вивозили б десятиліттями. Тут же вона гниє, сушиться на сонці, і чекає — на іскру.
І кожна нова пожежа — не просто вогонь. Це реактивація радіоактивного пилу, який знову повертається в повітря, у воду, в легені людей.
Третина лісів Чорнобильської зони відчуження вже більше не виконує свою головну функцію — стримувати поширення радіації.
Щороку в Чорнобильській зоні відбуваються десятки пожеж. У 2024 році — понад сотню. Вони знову й знову підіймають у повітря радіонукліди, які вже осіли в ґрунті та біомасі. Радіоактивний пил не виводиться з екосистеми — він циркулює, осідає, і знову здіймається полум’ям.
До цього додається ще одна небезпечна тенденція: лісова підстилка — шар сухого листя, гілок, хвої — накопичується швидше, ніж розкладається. Целюлозоруйнівних мікроорганізмів у зоні замало, щоб впоратися з таким обсягом. Це створює ідеальний “паливний склад” для наступної великої пожежі. Замість природного розкладу ми отримуємо ефект “радіоактивної переробки”: підстилка не встигає згнити, бо мікроорганізмів замало. Вона накопичується і стає ідеальним пальним. Це як тримати тисячі тонн пороху без охорони.
Найнебезпечніше те, що все це відбувається буквально навколо Чорнобильської АЕС.
Вже зараз ситуацію можна описати як обкладання сухими дровами реактора, і щороку цих дров додається ще більше. У 10-кілометровій зоні важко організувати протипожежні заходи: високий рівень радіації, захаращення, стара інфраструктура, складні комунікації. Та й до кордону — рукою подати. А системи протиповітряної оборони безсилі перед тим, що може статися буквально поруч.
У 2020 році пожежа в зоні відчуження вивільнила близько 700 гігабекерелів радіонуклідів, які 34 роки були надійно замкнені у біомасі. Із них 20% (162 ГБк) піднялося в повітря під час пилової бурі, і ця хмара пішла в напрямку Києва.
Це не припущення — це офіційні дані підприємства “Екоцентр” і міжнародних лабораторій.
Пожежа 2020 року показала ще одну загрозу: до 5% вивільнених радіоактивних речовин потрапили в атмосферні течії, що понесли їх до 1000 км від епіцентру — до Європи, Північної Африки, Казахстану. Радіаційний фон підвищився в багатьох країнах, хоча про це мало хто чув. Моделювання показує: напрямок і масштаби розповсюдження залежать лише від вітру. Київ, Чернігів, Житомир — це географія потенційного забруднення. Наступного разу — рулетка знову обертатиметься.
А тепер — факти, які ще менш відомі.
Попіл, що залишився після пожежі 2020 року, містить до 180 000 бекерелів на кілограм радіонуклідів — це рівень, порівнюваний із 1986 роком, або навіть вищий. У попелі — концентрат усієї біомаси: від підстилки до верхівок дерев, від мікробів до ссавців. Наступна пожежа підніме в повітря цей концентрат.
І це не абстракція.
Наступна пожежа може бути у 5 разів масштабнішою, як це вже було між 2015 та 2020 роками. Якщо це станеться, вся Зона може вигоріти. І разом із нею — в небо піде до 3 500 гігабекерелів радіонуклідів, з них 140 000 тонн — розлетиться по Україні, а 70 000 тонн — далеко за її межами.
Отож, межі зони ЧЗВ — вже не межі. Природний бар’єр працював, поки він був цілісним. Але тепер радіонукліди просочуються за межі зони — разом із пилом, попелом, потоками води. Радіація не питає дозволу на перетин кордону. Вона просто йде — на південь, на захід, у міста, в ліси, до річок.
Чому так відбулось, що саме зараз нависла нова небезпека?
Бар’єр природи працює лише за нашої участі. Його потрібно підтримувати: розчищати мертву деревину, контролювати пожежі, створювати протипожежні смуги, штучно стимулювати розклад підстилки. Але замість цього — ми відвернулись. І залишили природу наодинці з радіацією.
Якщо ми не збережемо Чорнобильський ліс — він не захистить нас. Якщо ми не відновимо природний щит — на нас чекає новий спалах, новий вітер, нова хмара з отрутою. Наступна пожежа — може не залишити нам шансу на виправлення.
Час зрозуміти: природа — це не жертва катастрофи. Це останній бар’єр перед новою. І цей бар’єр тане.
Що робити?
Це не просто питання екології. Це питання національної безпеки. Потрібно:
- Терміново провести масштабне очищення лісів Чорнобильської зони з утилізацією мертвої деревини.
- Інвестувати в сучасну пожежну інфраструктуру.
- Створити міжнародний центр моніторингу ситуації.
- Залучити ЄС як партнера з превентивної безпеки.
- Змінити підхід до зони: не як до музею, а як до критичного об’єкта.
