Три Дуби.

В Біличинському лісі, Ялтушківського лісництва, колись ріс Зелений дуб Дуб звича́йний, або чере́шчатий (Quercus robur ., синонім Quercus pedunculata) пам’ятник природи. Ще з перших класів нашої Біличинської школи вчителька водила нас до дуба на екскурсію. Ми біля нього, взявшись за руки, обіймали величного, віковічного дуба, збирали біля нього весняні конвалії. Зелений дуб ріс на краю Біличинського лісу, від Конищева і десь за три кілометра від нашого села, тому подорож була на цілий день, мадрували туди через весь ліс. Батьки мені розповідали, що до Другої світової війни в наших лісах росло багато ділянок з столітніми дубами. Пізніше, коли повернувся назад до дому, то Зеленого дуба вже не було, говорили, що всох , були й різні версії, від блискавок, хімічної обробки сільгоспкультур, до підпалу.

Я на той час Дуб не бачив, тому не можу впевнено щось говорити про причини всихання, але думаю був цілий комплекс факторів, в тому числі пониження грунтових вод, які спричинили всихання. Дуб дерево виносливе, чотири століття для нього не межа, ще молодий вік, він може вистояти і тисячу років. Зелений дуб на своєму віку пережив різні часи різні примхи природи і людей, від спеки, до лютих морозів, від людських воєн зі стріляниною кулями до божих блискавок і градів. Найбільше про Дуб піклувалися птахи, бджоли і Дикий кабан (Sus scrofa), який завжди спушувала під його кроною землю, дбав про його майбутнє, про жолуді, щоб ті легко могли прорости, піднятися вгору. Пригадую, як я здавав звіт за травень місяць 1998 року в Могилів-Подільському лісгоспі. Я тоді у ньому пропрацював лише пів року, а до того 12 років у Ямпільській ЛМС (лісгоспі). Під час обідньої перерви я залишився у кабінеті лісогосподарського відділу з лісничим Моївського лісництва Гонковським Михайлом Романовичом. Він мене запитує: “Говорять, що ти переводишся в Ялтушківське лісництво, я його добре знаю, там 30 га сільгоспугідь, горіховий і фундукові сади, пасіка, тобі на них треба буде звернути увагу, приділяти багато часу.” Михайло Романович для мене був авторитет, колись він працював директором Жмеринського лісгоспу, а я тоді працював під його керівництвом спочатку лісорубом, а потім лісником.

Михайло Романович був вже сивочолим, досвідченим, Заслуженим лісоводом, в його Моївському лісництві був лісорозсадник, деревообробний цех і найбільше насадження горіха чорного зрілого віку. Пригадую, я тоді Михайла Романовича запитав, як він, як лісовод ставиться до змішування Дуба звичайного і Горіха чорного? Він сказав, що негативно, адже вони антагоністи, Горіх при змішувані і рості тікає від Дуба, хоча більш швидкорослий. Колись про це я вже згадував. Того дня здав звіт і вже в червні місяці я працював у Ялтушківському лісництві, там найперше це оглянув плантацію фундука, горіха грецького, сільгоспкористування, на якому росла пшениця і ячмінь. Коней в лісництві вже не було, збереглася лише біля контори лісництва конюшня. Не було вже конюшні і коней на третьому обході с.Біличин, тих коней, які мене 17 років назад возили взимку саньми в складі бригади лісорубів на лісозаготівлю, як лісоруба. А раз немає коней у лісництві, то й не вирощували овес, кукурудзу і кормові бур’яки і не могли їх смакувати дикі кабани і кози. Так сталося, що за рік до переїзду батьківська хата на половину згоріла, другу половину врятували сусіди і особливо Толя Сірож . Згоріли майже усі речі, книги, картини дядька Альоші, фотографії і мамині вишиванки. В тому ж 1997 році не стало мами. В червні я вже працював, але перші дні ночував у власному ГАЗ 69, на заднім сидінні, біля контори лісництва. На Івана Купала перевіз сім’ю і речі в лісовий кордон обходу номер два, що біля села Слобода Гулівська, біля самої траси Вінниця- Кам’янець Подільський. За трасою, десь метрів за триста у лісі проживав на кордоні лісник з дружиною і малими дівчатками. Пригадую, як у перший рік роботи, до цього лісового кордону була розбита дорога, одного разу я сам випирав легковий автомобіль із сім’єю, що відпочивала біля Трьох Дубів, бо той застряг у багні. Тому я звернувся до голови Барської райради Василя Максимовича Любарського. Він мені каже чекай мене у суботу на пасіці, біля кордону. Як було домовлено, в суботу на пасіку приїхав Василь Максимович разом з районним начальником автодору Василем Петровичем Сєльським. Тоді голова попросив його нам допомогти. Той не відмовив, а на понеділок прислав КРАЗи, які всипали дорогу вапняковим камінням. Згодом В,Сєльський допоміг ще всипати дорогу до третього обходу Біличина. До речі, ніхто у мене за допомогу ніяких хабарів не вимагав, за що я їм завжди вдячний.

Біля Трьох дубів був маленький лісорозсадник, плантація Аронії чорноплідної (Aronia melanocarpa), поруч обгороджена високим парканом пасіка на 100 вуликів з плодовими деревати та виноградом, що стелився по паркану. В період вегетації бджоли не тільки приносили мед до вулика, вони запилювали рідкісні рослини і в Біличинському лісі і на прилеглих полях і садах. Під покровом крони дерев, в дубовому лісі росли, такі рідкісні рослини, як Заячий горох весняний, чина весняна (Lathyrus vernus), Часник ведмежий, черемша (Allium ursinum), Конвалія звичайна (Convallaria majalis L.), Підсніжник складчастий (Galanthus plicatus ), а у лісових ставках Сальвінія плавуча, сальвінія плаваюча (Salvinia natans). Тобто пасіка приносила подвійну вигоду, вона давала мед і запилювала лісові дерева і трави.

Коли приходила в ліс весна, то від Трьох Дубів до нашої лісової хатини долинав дитячий сміх, веселощі, діти завжди гралися у лісі, і їх батьки також з ними відпочивали після роботи. Особливо запам’ятався мені дитячий спів, який не раз чув : “Місяць по небу ходить, пісню свою заводить, зорі за ним співають голосні. Місяць мене питає, знаю я чи не знаю, як ти мене кохаєш у вісні”. Пригадую, пораючись на подвірї біля кордону, я щоразу слухав цю пісню, яка лунала на весь ліс, чистим дитячим дзвінким, переливчастим голосом, який перевершував всіх професійних виконавців і напевно його було чути далеко за ліси в других селах, навіть на сусідній Хмельниччині. Крім співу, було чути дитячі веселі крики і сміх. До Трьох Дубів погратися бігали і мої діти. Саме на краю села Слобода Гулівська, не долеко від Трьох Дубів, народився Герой України Геннадій Керничний. Кажуть що він там виріс біля лісника, був допитливим, жвавим хлопцем. Рівно сто років назад під цими дубами народилася моя мама Ліза, її старші два брати Коля і Олексійко. Разом з старшою сестрою Євгенією, вони також напевно так гралися під цими дубами, бо саме тут працював лісником мій дід Григорій. Був під цими дубами і Богдан Микуліч, випускник лісфаку НУБІП, Герой Третьої штурмової, який загинув під Кліщіївкою в 2023 році. Рівно через сто років відтоді, як під цими дубами народився його дід Олексій. Тому мені не байдуже подальша доля цих Трьох Дубів. В свій час, коли я працював лісничим, просив районного начальника охорони природи, щоб він попіклувався про надання Трьом Дубам статусу “Пам’ятника природи”, на що отримав відповідь, що не роби мені і собі зайвий клопіт, ви так гарно охороняєте, огородили кожен дуб.

Тепер, на днях поїхав з онуками до Трьох Дубів, подихати весняним лісом, пожувати лісового часнику, показати онукам красу і велич віковічних дубів. Те , що побаченив мене здивувало, я був спантеличений і не вірив своїм очам. Пасіки вже немає. Там де раніше цвіли перші квіти і росла трава, викладено штабелями сотні кубометрів деревини, влаштовано нижній склад деревини. Як можна було додуматися влаштувати нижній склад деревини, саме тут, біля таких віковічних дубів, в такому райському місці, де відпочивали не лише жителі Слобіди Гулівської, Гулів, там було місце відпочинку всієї Барської округи, люди сюди тягнулися? Як можна було таке святе місце загадити? Краще б до нього не було належної дороги. Тепер у кого можна спитати за скоєне, в лісника, чи в лісничого?

Вони тут ні до чого, адже ці всі питання вирішує одна людина у Києві, голова ДП “Ліси України” Юрій Болоховець. У ліквідованому ШБШ (Шмигаль, Болоховець, Шурма) Жмеринському лісгоспі був нижній склад на станції Копай та нижній склад на станції Жмеринка, також вивозили додеревину на станцію Бар. Тепер все зруйноване, дороги в лісах, як на Заході не побудовані, нижні склади не працюють, тому в лісництвах шукають місце з твердим покриттям на погрузку деревини, щоб її вивезти, відправити споживачу. Коли затіяли лісову реформу, то над цим не подумали, головне нажитися, красиво похизуватися на камеру, всіх запевнити в шдидке світле майбутнє. В минулому році влаштували погрузочну площадку в центрі села Біличина на базарній площі, прямо біля магазину, згодом подумали і грузили деревину навпроти контори лісництва, біля самої автостради, на краю села, де цілий день дим від авто лягав на подвір’я та городи. Треба було виходитм з положення, але на будівництво дороги , погрузочної площадки грошей не виділяють, а план вивозки доводять.

Тепер влаштували нижній склад в самому св’ятому місці, біля Трьох Дубів. Тих дубів, про яких описував у своїх творах М.Старицький, а по переказах старожилів, біля яких бував не раз Устим Кармелюк. Кармелюк не лише був у корчмі, біля урочища Переволока, що біля с.Ходаки, але й в цьому Біличинськомц лісі, біля дубів і біля Зеленого дуба. Три Дуби потрібно оберігати на рівні держави, а не толочити родючий грунт біля їх коріння величезними лісовозами і багатотонними фурами. Скінчиться війна, куди підуть вчорашні воїни відвести погані думки, забутися про жахіття, розслабитися після Перемоги? На лісосклад? Чим думав, коли починав лісову реформу на початку вторгнення прем’єр Шмигаль, чому ніхто з них не прорахував наслідки? Кому така реформа потрібна, хіба що ворогам. Де зараз головний ідеолог цієї реформи Шурма? Тепер реформує Нафтогаз із зарплатою 12 мільйонів гривень?. Біличани скаржаться, що з осені вже важко зайти в ліс по гриби, бо ліс екскаватором обкопали такою канавою наче від танків. На лінії боїв укріплень не вистачає, ворог тисне, а тут обкопують для майбутніх приватних власників за державні кошти ліси. В той же час, наш генерал С.Кривонос по телевізору каже:”на прикордонні, ми маємо мати потужні фортифікаційні споруди. Умовно кажучи, кожний метр української землі має стати нездоланною перешкодою для ворога.” А раз так, то не ліси слід обкопувати далеко від фронту, а кордон. Я розумію, ліси також мають бути захищені від крадіїв. Раніше також обкопували, але біля села, в людних місцях стояли шлагбауми, щоб люди могли зайти в ліс відпочити, назбирати грибів.

До речі, шлагбаумів у лісах було багато, спеціальними ключами їх замикали. Ще живим, розповідав мені ветеран лісового господарства Губкевич Артем Миколайович, що до 1960-х років біля кордону другого обходу росло не Три Дуби, а чотири. Але тодішній лісничий один дуб виміняв собі на кожух, а потім несподівано занедужав і помер. Дуже відповідальним і дбайливим господаром в той час на цьому обході працював лісник і коли у 80-х його за дрібницю звільнили, то він собі вкоротив вік. Пам’ятаєте наші пращури поклонялися Дубу Перуну і не одну тисячу років. А потім в 986 київський князь Володимир вирішив прийняти християнську віру. Рішення прийняв рівно за тисячу років до Чернобиля. Все було б добре, якби він не наказав в 988 році зрубати Дуб Перуна, головне святилище, що ріс на Старокиївській горі, якому всі поклонялися. То був Священний Дуб-храм верховного божества. Ось як описано цю подію в Літописі Руському: “…І коли Володимир прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити Гйого палицями. І це |діяли йому| не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей — хай одплату прийме від людей! «Велик ти єси, господи, дивні діла твої!» Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений….”. Люди бігли за ним , плакали. Тепер можна сприймати ці слова, як застереження для майбутніх поколінь, що не можна все бездумно ламати: “Сім раз відміряй, один раз відріж.” Висновок, якщо в окремо взятому урочищі такі наслідки лісової реформи, то тоді що робиться в масштабах усієї країни і чи бачить це все наш президент. Якщо він не бачить і не знає, то навіщо він нам такий потрібний зі своїми ШБШ. Навіщо не продумано було руйнувати цілу біологічну і економічну лісову систему життєдіялності і господарювання, яка вже на протязі років сформувалась, якщо наперед не було враховано всі негативні фактори? Кому така реформа потрібна під час війни.?