26/11/2008
0Остання справа у складні важкі часи – а нині Україна переживає якраз такі – бідкатися, склавши руки, бо тоді лавина кризових економічно-фінансових негараздів накриє тебе з головою. Навпаки, перед лицем загрози треба сконцентрувати волю, подвоїти сили, продемонструвати згуртованість, і тоді є реальна надія вистояти, вийти із лиха з найменшими втратами. На таких позиціях і стоїть один із відомих вітчизняних постачальників та виробників деревообробної техніки – компанія «МВМ-Київ».
Таку ж філософію – не виживання, а навіть розвитку в складних умовах – сповідує, відповідно, і її керівник, технічний директор Юрій Шепелєв, про що він і розповів «Деревообробнику».
Переорієнтувати галузь на внутрішні потреби
– Я нещодавно побував у Литві та у наших сусідів поляків. Наочно бачив серйозні кризові про-яви: падіння національної валюти, скорочення обсягів виробництва. Але не спостерігав там паніки. Навпаки, бізнес ще з більшою енергією шукає шляхів виживання. І, мабуть, їх таки знайдуть, хоча втрат не вдасться уникнути.
Звісно, на певний період західні деревообробні компанії скоротять імпорт сировини. На перший погляд, для нашого експортно орієнтованого лісового господарства це погано, а з іншого боку – не буває поганого без доброго. Є можливість нарешті переорієнтувати значні обсяги із тих 10-15 млн кубометрів лісу, що буде заготовлений наступного року, на переробку, для внутрішніх потреб, які з наближенням Євро-2012 будуть дедалі більшими. Тобто, як не парадоксально, але світова криза вітчизняній деревопереробній галузі може стати в пригоді, може її значно розвинути. Важливо, аби ті можливості, що відкриваються, були помічені, належно оцінені й підтримані владою, Держкомлісгоспом насамперед. Я вже неодноразово висловлювався за необхідність тісного діалогу цієї державної інституції з виробниками та постачальниками деревообробного обладнання, за діалог, якого дуже бракує. Може, хоча б зараз, перед загрозою кризи, влада піде нам назустріч, аби об’єднаними, спільними зусиллями не лише вберегти вітчизняну деревопереробку, а й суттєво її розвинути? Є сподівання, що тепер уже кор-поративними зусиллями новоствореної Української асоціації деревообробного обладнання буде досягнуто взаємодії та співпраці із владою.
Я не випадково послався на Євро-2012. До нас приїдуть мільйони гостей, яких треба десь розмістити, годувати, розважати – потрібна потужна, розгалужена інфраструктура сервісу, якої в нас нема. Потрібно швидко и багато будувати кемпінгів, придорожніх кафе, мотелів тощо. Для цього знадоб-ляться величезні обсяги деревини. Ще й тому, що в цій справі не обійтися без дерев’яного домобудів-ництва як прискореного та відносно дешевого. То невже ми й надалі будемо сировину продавати за кордон, а звідти завозити паркетну дошку або клеєний чи профільований брус, щитові матеріали тощо? Хіба не краще доручити все те виготовляти вітчизняним деревопереробникам? У нас є з чого виготовляти промислову деревину і, впевнений, є кому тим займатися. Потрібні тільки державні замо-влення й гарантії. Я добре знаю нинішню ситуацію в наших лісгоспах від заходу до півночі (багато з них купують в «МВМ-Київ» обладнання та інструмент) і можу стверджувати: експортні поставки пере переважно для виробництва піддонів справді значно скоротилися. Пора владі зрозуміти, що заготовлювана деревина потрібна нам самим зараз, як ніколи раніше. Навіть для налагодження у себе того ж піддонного виробництва. А невідкладно нарощуючи обсяги вітчизняної глибокої деревопереробки, влада (насамперед, в особі Держкомлісгоспу) зможе допомогти не лише своїм лісовим господарствам, а й виробникам та постачальникам обладнання. Наголошу ще раз: це треба робити зараз, невідкладно, поки галузь не впала на коліна, бо тоді піднімати її буде значно важче.
Особисто я давно готовий до конструктивної розмови з керівництвом Державного комітету лісо-вого господарства, нагальна потреба в якій, впевнений, давно назріла, а зараз необхідна як ніколи. Маю конкретні зауваження й пропозиції. Перше – це те, що аби налагодити в себе глибоку переробку деревини, потрібні сушильні комплекси з котельними, що могли б працювати на відходах деревообробки – іншими енергоносіями нині послуговуватися економічно невигідно. У кого найбільше таких деревних відходів? Не у приватників, які найперше зіткнуться з проблемою недостатності відходів для опалювання котелень. Відходів вдосталь у тих же лісгоспів. Отже, їм і вигідно мати власні сушильні комплекси – вони мають що сушити, мають чим сушити і завжди знайдуть місце для облаштування сушильного комплексу. Можна висушувати не лише власну сировину, а й брати замовлення від приватників, які, як я вже зазначав, не лише не спроможні на власні сушарки – часто вони їм і не потрібні зважаючи на обсяги виробництва.
Звичайно, справа обов’язково впреться в гроші. Де їх брати лісгоспам? Спільними зусиллями й цю проблему можна вирішити, співпрацюючи в такому трикутнику: Держкомлісгосп як замовник, банк-кредитор як гарант партнерських взаємин і постачальник обладнання. За таких умов можна було б іти назустріч партнерам у плані відстрочення платежів. Принаймні наша компанія була б до цього готова.
Від верстатобудівництва – до спорудження дерев’яного житла
Звичайно, якщо вдасться врешті всім зацікавленим сторонам зібратися й домовитися, якщо буде започаткована державна програма підтримки й розвитку вітчизняної деревообробної галузі, наслідки кризи вдасться значно мінімізувати. Якщо ж все й надалі залишатиметься на стадії благих намірів, виживати поодинці буде складніше. Наша компанія готова й до гіршого варіанта. Звичайно, доведеться на деякий час забути про реалізацію масштабних проектів, як-от організацію деревообробного виробництва, що називається, «під ключ», у чому «МВМ-Київ» вже набув досвіду, але продаж окремих зразків обладнання все одно не припиниться, бо не припиниться життя,, не зникне потреба в людей працювати, аби заробляти на хліб.
Оскільки темпи продажів уповільнилися, обсяги скоротилися, ми почати метикувати над тим, як урізноманітнити наш бізнес, за які нові для нас напрями, пов’язані з деревообробкою, взятися. Дійшли висновку, що перспективним буде дерев’яне домобудівництво. Обладнання для цієї багатообіцяючої галузі ми вже давно продаємо, добре знаємося на ньому, тож простіше буде, ніж іншим, опанувати й власне виробництво каркасних будинків. Причому наголос робитимемо не на спорудах сезонно-дачного призначення, а на повноцінному житлі, яке давно вже стало звичним за кордоном – в Канаді, США, в країнах Скандинавії, Прибалтики, інших європейських. На проектах офісного, готельно-сервісного призначення. Та й Росія в основу своєї державної програми «Доступне житло» заклала дерев’яне домобудівництво. Україна робить у дерев’яному домобудівництві лише перші, обережні кроки, але ми приречені на те, аби ця галузь розширяла свої горизонти: маємо для цього достатні сировинні ресурси й величезні потреби в доступному житлі. Нинішня криза, яка підкосила житлове будівництво, ніби підштовхує робити ставку на спорудження дерев’яних будинків. Тож логічним кроком далекоглядної влади мала б стати державна програма на зразок російської. Але, як не прикро, нашим високопосадовцям поки що не до цього. Може, конкретні справи «МВМ-Київ» у цьому напрямі будуть кращою агітацією за дерев’яне домобудівництво, ніж словесні заклики на зразок цієї публікації? До речі, якби вдалося зустрітися з керівництвом Держкомлісгоспу, то питання піднесення дерев’яного домобудування в ранг державної житлової політики я б теж ставив як пріоритетне в плані співробітництва влади й постачальників деревообробного обладнання.
Будучи в Прибалтиці, я вже придивився до кількох проектів дерев’яних каркасних будинків європейського класу – економічних, екологічних, енергозбережувальних, швидко споруджуваних. Це не зруби з кругляка, до чого привчені в Україні, а споруди з клеєного бруса. Європейськість конструкцій і в тому, що брус використовується не тих стандартів, до яких звикли в Україні. А звикли у нас до заготовок 230 на 230 мм в перерізі, які й двом працівникам важко двигнути. А яка в тому потреба, коли досвід показує, що скандинавські чи прибалтійські майстри обходяться брусом значно тоншим – 125 на 95 мм (маса такої шестиметрового деталі до 40 кілограмів), хоча морози у них більші, ніж у нас? І не скажеш, що їхні будинки менш теплі від цього. Знадвору дерево покривають якісними захисними засобами, фарбами, а всередині утеплюють приміщення мінеральною ватою.
Відомі кілька технологій спорудження дерев’яних будинків, основними з яких є каркасний та щитовий монтаж. Ми поки що зосередимося на каркасному, коли монтаж здійснюється безпосередньо на місці зведення будинку, куди із виробничих цехів звозиться повністю готовий до укладання пронумерований й промаркований брус – з усіма вирізаними чашками, просвердленими отворами, зарізами, замками тощо. Не тому, що щитовий монтаж вважаємо гіршим – просто в Україні менше досвіду у використанні такої технології, менше виробників готових стінових блоків, в які ще на заводі вставляють вікна-двері, прокладають всі сантехнічні комунікації, електропроводку тощо. Логічно: щоб почати нову справу, не зволікаючи довго, треба робити те, про що ти вже маєш певне уявлення. А якраз про каркасні технології дерев’яного будівництва нам відомо більше, бо, як вже зазначав, обладнання, яким торгуємо, саме для таких технологій.
Мене запитують, чи знайшов вже замовників на ті будинки, випуск яких планую налагодити. Але в мене інший підхід до справи: спочатку шукаю, чим зайнятися. Таким, чого в Україні ще нема або що краще від нашої компанії ніхто не зробить чи не запропонує. Скільки зараз пропозицій продати оциліндровану колоду, клеєний брус, звести дерев’яну споруду, але ми запропонуємо інший продукт, з іншого матеріалу, хоча він також називатиметься клеєним брусом, але ж наскільки економнішим.
Утім, потенційні замовники такої продукції зможуть уже на найближчій спеціалізованій виставці, – а в Україні почали проводитися такі, дерев’янодомобудівничі – ознайомитися конкретно з нашими пропозиціями. Не лише побачити їхні переваги на власні очі, а й, як мовиться, промацати кожен брус, кожне з’єднання, надійність кожного замка. Що ж до порід деревини, на які ми робитимемо ставку в домобудівництві, то це сосна, ялиця, смерека, чого в карпатській Україні у нас вдосталь. Зазначу, що, виготовляючи дерев’яні будинки, компанія матиме й ще одну вигоду, хай супутню, та все ж: ті клієнти, котрі зацікавляться обладнанням для домобудівництва, яким ми торгуємо, наочно бачитимуть його можливості – і кінцевий продукт, і процес його виготовлення.
Звісно, аби поставити таку справу на широку ногу, треба з кимось кооперуватися. Найкраще для будь-якого деревообробника – кооперація із лісовим господарством, безпосереднім заготовлювачем лісу. Можна було б напряму налагодити подібну співпрацю – маємо давні контакти з багатьма лісгоспами, – але в умовах грошового дефіциту, фінансової кризи, яка своє справжнє обличчя покаже Україні пізніше, знову ж таки, без підтримки держави буде складно кооперуватися. Вона мала б стати організуючим, стимулюючим та гарантуючим фактором.
