22/07/2016
0Напевно, сьогодні жодне шоу не обходиться без питань лісу. Викривають, розповідають, покривають, розставляють крапки над «і», вирішують, що робити, а чого не робити. А між тим ситуація стає дедалі складнішою. Бо про ліс важливо не тільки говорити, а й розумітися у справі, працювати на його благо і дивитися у майбутнє. Лісівникам пропонують безліч варіантів, проте чим більше часу спливає у пошуку правильного напрямку, тим далі можна зайти у безвихідь. Потрібно фахові, мудрі та виважені підходи. Позиція, зосереджена на розвиткові, а не на споживацькій політиці. Така моя думка, але більш важливою є думка сьогоднішнього нашого співрозмовника, – науковця, який багато років займається питаннями лісової галузі. Отож, які реформи потрібні лісовій галузі і чи потрібні вони взагалі, а також чому тема лісу сьогодні стала настільки актуальною, говоримо із директором ННІЕЕМ, кандидатом економічних наук, доцентом Павлом Динькою. Дискутуємо про проблеми реформування лісового господарства України в контексті становлення громадянського суспільства.
– Павле Кузьмовичу, чому, на вашу думку, здавалося б, відомі проблеми лісової галузі останніми роками набувають усе більшого громадського резонансу і навіть є предметом парламентських коаліційних угод?
– Об’єктивно склалося так, що Україна, успадкувавши систему лісового господарства від СРСР, намагається її реформувати, радикально не змінивши структуру державного управління та не досягнувши того рівня розвитку всіх інститутів громадянського суспільства, які мали б спонукати систему управління державою до ефективної діяльності в інтересах всього українського суспільства та забезпечення гармонійного функціонування всіх галузей національної економіки і лісової галузі включно.
– Чим же так приваблює лісова галузь політиків і який її, так би мовити, фінансово-господарський потенціал?
– Мені видається, що підвищена увага до нашої галузі зумовлена тим, що лісове господарство, порівняно із іншими галузями, не тільки має великий потенціал до приватизації майна, але і розпоряджається значними високоліквідними ресурсами деревини та комерційно привабливими земельними ділянками. Парадоксально, але у відкритому доступі немає не те що узагальнених економічних показників діяльності всіх суб’єктів господарювання, дотичних до лісу, але і дані щодо лісового фонду України є неповними і стосуються переважно тільки лісів, які перебувають у підпорядкуванні Держлісагенства, а це приблизно 70% від загальної лісової площі держави. Ми не маємо об’єктивних даних щодо стану військових лісів, лісів місцевих громад, полезахисних лісосмуг, лісів, що потрапили на тимчасово окуповані території. Керівництво Держлісагенства у своїх публічних виступах з гордістю інформує громадськість про те, що лісовими підприємствами за минулий рік перераховано в бюджети різних рівнів понад три мільярди гривень податків і що в підпорядкуванні Держлісагенства загалом перебуває майже чотириста державних підприємств, що становить 25% від кількості усіх, які ще залишились у власності держави. Загальні річні обсяги ліквідної деревини, заготовленої всіма лісокористувачами, в Україні становлять понад 19 млн кубічних метрів, але із них 11млн – паливні дрова. Обсяги заготівлі деревини від непланових санітарних рубань у 2015 р. склали 9 млн кубічних метрів. Враховуючи, що за офіційними даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України загальний рівень тіньової економіки в державі перевищує 40% від обсягу офіційного ВВП, ці дані є більше, ніж наближеними. Тому за окремими породами і сортиментами обсяги заготовленої деревини можна збільшувати у півтора-два рази. У тому числі, частково – за рахунок паливних дров, включених в офіційний баланс лісозаготівель. Тіньові вітчизняні споживачі деревини та тіньовий експорт є такими потужними поглиначами тіньової, а отже – і дешевої лісової сировини, що перманентні розмови про епізодичні незаконні рубання, винуватцями яких є голодні і холодні колишні колгоспники, дядьки з сокирами на однокінних підводах, як головні лісопорушники вже давно сприймаються громадськістю наче вечірня казочка для дошкільнят.
– Які основні напрями реформування галузі ви можете визначити сьогодні?
– Я б не хотів забігати наперед, бо реформування лісового господарства повинно відбуватися в міру готовності та зрілості до нього як влади, так суспільства і бізнесу. Також слід пам’ятати, що наша держава де-факто перебуває у стані неоголошеної війни. Тому поспішати з радикальними реформами галузі не потрібно, щоб, як кажуть лісівники, «не наламати дров». Якщо думати про реальні послідовні реформи, то перш за все, ми повинні: сформувати Національну консультативну раду з питань лісів; прийняти Закон України «Про національну лісову політику»; прийняти нову редакцію Лісового кодексу України; розробити Стратегію сталого розвитку лісового господарства України; інституційно розподілити і закріпи ти функції законотворення, державного контролю та інші функції щодо ведення лісового господарства між уповноваженими органами державного управління (Міністерство екології і природних ресурсів, Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство освіти і науки, Міністерство оборони, Міністерство інфраструктури України) та підпорядкованими їм суб’єктами; створити Національний фонд фінансування сталого розвитку лісового господарства України; затвердити концепцію організаційної структури управління лісовим господарством (загальнодержавний рівень, регіональний (обласний) рівень, районний (міжрайонний) рівень, місцеві громади).
Щодо цього науковці Національного лісотехнічного університету України мають ґрунтовні теоретичні напрацювання, визнані як в Україні, так і за її межами. В цьому контексті рекомендую читачам «Лісового вісника» ознайомитися з ухвалою загальних зборів Лісівничої академії наук України від 22 квітня 2016 року з питання «Про реформування лісової галузі в Україні». На жаль, останніми роками в Україні складається дивна ситуація, яка полягає в тому, що у реформуванні лісового господарства чиновник і громадськість, зокрема і наукова, спів існують, так би мовити, у паралельних площинах. Реформатори – окремо, наука – окремо. Тому дуже часто науковці, окрім теоретичних і прикладних досліджень, якими мали би скористатися державні чиновники, вимушені обґрунтовувати недоцільність впровадження тих чи інших «новацій» вітчизняних псевдореформаторів, здійснюваних всупереч науковим рекомендаціям.
– Конкретизуйте, що маєте на увазі.
– Давайте проаналізуємо вже згадувану ухвалу Лісівничої академії наук України від 22 квітня 2016 року і побачимо, що преамбула цього важливого колективного документа містить конструктивну критику дій влади щодо зниження статусу уповноваженого державного органу з питань лісового господарства, непродуманої кадрової політики та нерозуміння Мінагрополітики загальнонаціонального та загальнопланетарного значення лісів і специфіки лісової галузі. В ухвальній частині цього виваженого документа пропонується «переглянути і відмінити рішення Колегії щодо схвалення «Концепції розвитку лісового та мисливського господарства України», якою передбачено створення державної вертикально інтегрованої компанії «Ліси України», як некваліфіковане і таке, що було прийняте без наукових дискусій і громадського обговорення, всупереч Постанові КМУ № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 3 листопада 2010 року», оскільки воно суперечить політиці децентралізації влади та інтересам місцевих громад.
– Отже, знову йдеться про участь громадськості у формуванні та реалізації державної лісової політики із врахуванням інтересів місцевих громад. Але чи завжди ці інтереси збігаються. Чи не закладаються і тут передумови для конфлікту?
– Так, ви маєте рацію. Такі конфлікти ми спостерігаємо сьогодні у багатьох куточках України. Це і бурштинові копальні, які знищують лісові насадження, і намагання окремих громад і громадян отримати у виключне місцеве розпорядження загальнодержавні лісові ресурси, і незаконне обмеження окремими орендарями лісових мисливських угідь прав громадян щодо загального користування лісовими ресурсами, і перешкоджання перевезенню заготовленої деревини дорогами місцевого значення, і блокування незаконних і законних експортних залізничних перевезень лісоматеріалів, і намагання спонукати керівників лісогосподарських підприємств та їх працівників до посадових порушень на догоду вузьким місцевим інтересам тощо.
– Чому Ви пов’язуєте реформування галузі не з реформуванням системи виконавчої влади, а саме із громадянським суспільством?
– Як ми вже не один раз могли переконатися, задекларовані на папері, здавалося б, прогресивні реформи виконавчої влади дуже часто на ділі відбуваються в інтересах чиновників, перед якими відкриваються спокусливі можливості отримання адміністративної, а часто і корупційної ренти від управління (розпорядження) майновими, фінансовими, природними, інформаційними та іншими ресурсами.
– То що ж ми вкладаємо в термін «громадянське суспільство» і чи стане його довгоочікуване формування панацеєю від усіх наших бід і незгод?
– Поняття «громадянське суспільство» старе, як світ, і сягає своїм корінням в епоху Платона та Аристотеля. Сьогодні громадянське суспільство є сукупністю недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян, і також включає в себе сім’ю та приватну сферу, тобто є «третім сектором» суспільства, паралельним із державою та бізнесом. Головними суб’єктами такого суспільства є політичні партії, засоби масової інформації, недержавні організації, приватні добровільні організації, народні організації, громади, організації волонтерів, громадські фундації, профспілки, різноманітні об’єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками, соціальні або спортивні клуби, кооперативи, природоохоронні організації, професійні асоціації тощо. В Україні ці суб’єкти перебувають на різних стадіях розвитку і найпомітнішими серед них є політичні партії, засоби масової інформації, громади, волонтерські та природоохоронні організації.
– Якщо політичні партії є повноправними суб’єктами громадянського суспільства і їх в Україні вистачає, в тому числі й у Верховній Раді, то чому ми не бачимо реальних кроків у реформуванні національної економіки і підвищення добробуту населення?
– Не хотілося б надто заглиблюватись у політологічну сферу. Залишимо її відповідним фахівцям. Ніхто не стане заперечувати, що головним завданням не технічних, а реальних політичних партій є прихід до влади або просування на державні посади своїх представників. Сьогоднішня палітра Верховної Ради України, а особливо політичні коаліції, які передбачають квотний принцип поділу відомств та керівних портфелів, зводять нанівець партійні передвиборні обіцянки щодо будьякої галузевої політики. Скажімо, яка політична сила, витративши на виборчу боротьбу значні кошти і отримавши в короткострокове «користування», наприклад, лісову галузь, наважиться на практичну реалізацію принципу розмежування функцій управління лісами і лісовим господарством, особливо якщо одна із функцій буде під контролем когось із тимчасових коаліційних партнерів або, не дай Боже, опозиції. Чи буде за таких умов створений прозорий, не під контрольний партії, що успадкувала галузь, Лісовий фінансовий фонд України? Питання риторичне.
– Який же вихід із цієї ситуації?
– Ми не зробимо наукового відкриття, коли скажемо, що, на жаль, у нас іще не сформувалися класичні державницькі політичні партії, а є політичні та бізнесові проекти і виборчі технології та маніпуляції. Як, на жаль, поки що немає державних діячів, а є політичні функціонери. Віриться, що справжні державницькі партії постануть з виходом у громадсько-політичне життя нового покоління, народженого в новій Україні, паралельно із формуванням реального, а не задекларованого і керованого олігархами та їх кланами громадянського суспільства. Однак навіть іще не зовсім сформоване і недостатньо структуроване громадянське суспільство як «третя сила», яка обмежує апетити як бізнесу, так і держави, вже сьогодні може скерувати у правильному руслі реформування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, вплинути на реформування окремих галузей національної економіки, зокрема і лісового господарства. Це переконливо доводить важкий, часто драматичний багатолітній досвід країн зі зрілою демократією.
Розмовляла Оксана ЧУРИЛО
На фото: Павло ДИНЬКА
«Лісовий вісник». Липень 2016
