Україна щосили намагається знайти свіжих бійців

Фотографія: Getty Images

Деспотична мобілізаційна кампанія не в змозі заповнити прогалини на передовий

Для Олександра Сікальчука це була звичайна місія далеко від лінії фронту. 39-річний співробітник призовного пункту супроводжував групу призовників, коли під час опівнічної зупинки для заправки на Полтавщині з темряви вийшов чоловік із мисливською рушницею. Він вимагав у Сікальчука зброю. Співробітник відмовився і чоловік застрелив його. Вбивця втік з одним із призовників, якого він, мабуть, знав. Цей інцидент став першим у шокуючій низці нападів на співробітників призовних пунктів у перший тиждень лютого. Спецслужби України поклали провину за події на російських шпигунів. Співробітники підозрюють, що напад у Полтаві був доморощеним. “Було б непогано звинуватити в цьому Росію”, – сказав Роман Істомін, колега вбитого співробітника. “Але, можливо, це щось набагато гірше”.

Напади на призовну систему України навряд чи могли статися у найгірший час. Незважаючи на те, що рух на східній лінії фронту сповільнився протягом останніх кількох тижнів, оскільки російські війська перегруповуються напередодні нового наступу, бої залишаються кровопролитними. Потенційні новобранці це бачать, і багато хто воліє ховатися, або тікати. Тому українські співробітники на заклик відповіли тим, що підняли шкалу примусу. Їхні ексцеси відображені на відео і радісно поширюються у російських соціальних мережах. “Ми провалили мобілізацію”, – каже “Артем”, офіцер 46-ї бригади, який стверджує, що політичні обмеження перешкодили військовій потребі. Він бачив, як його підрозділ був витіснений з Курахове, опорного пункту на сході України, на початку січня, коли в нього скінчилися люди. «Десять росіян на одного українця. Група з чотирьох солдатів, які відповідають за утримання кількох висоток, кожна з яких має три або чотири входи. Це навіть близько не було».

Перевага Росії в живій силі не відразу очевидна із загальних цифр. Президент України Володимир Зеленський заявив, що армія його країни налічує 880 тисяч осіб. Вважається, що російське угруповання в Україні та навколо нього налічує 720 000 осіб, включаючи резервістів та сили безпеки. Це здається розумним співвідношенням з огляду на той факт, що Україна здебільшого захищає свою територію.

Але грубе порівняння вводить в оману. Там, де це важливо — на передовій, в окопах — Росія поповнює свої втрати набагато швидше, ніж Україна. Вона здатна кидати людей уперед, часто за допомогою російських автоматів, спрямованих їм у спину, на відміну від України. У 2024 році Росія додала 430 000 осіб, не повертаючись до загальної мобілізації. Навіть після приголомшливих втрат чисельність персоналу зросла приблизно на 140 000 чоловік, і приблизно на стільки ж вона має збільшитися цього року. Російське угруповання в Україні також підтримують інші елементи його ширшої, офіційно 1,5-мільйонної армії. «Я гарантую, що у війні проти нас бере участь не менше 1 мільйона російських солдатів», — каже український високопосадовець.

Щоб скоротити розрив, Україна має зробити важкий вибір. Одним із шляхів могло б стати зниження віку мобілізації з 25 до 18 років. Ця ідея була б дуже непопулярною в країні і навіть не влаштовує всіх її командирів. Артем, з 46-ї бригади, один із тих, хто сумнівається. «Багато батьків борються саме за те, щоб їхнім синам не довелося цього робити», — каже він. Але західні радники, схоже, зациклені на цьому, стверджуючи, що це забезпечить найшвидший приріст бойової сили.

Навіть чиновники Зеленського визнають, що Україні доведеться розширити мобілізацію, якщо вона хоче залишитись у боротьбі. Офіційно уряд віддає пріоритет військовим діям над рештою. Неофіційно воно підтримує складніший баланс: примиряти потреби передової з потребами економіки, що під тиском. Наразі уряд захищає від призову трохи менше 1 млн. «критичних» працівників. Але протиріччя політики, яка враховує такі фактори, як податкові надходження, демонструються тим фактом, що деякі працівники однієї відомої мережі парфумерних магазинів перебувають під захистом, а багато виробників дронів немає. “Зеленський намагається мати і те, і інше”, – стверджує один європейський чиновник. “Але йому, можливо, доведеться більше ризикувати своєю економікою, якщо він взагалі хоче мати країну”.

Передбачаючи тиск із боку західних союзників, Зеленський вже оголосив про свою власну програму зі збільшення добровільного набору, починаючи з 18-24-річних. Програма певною мірою відображає російську схему найму: великі бонуси при реєстрації, конкурентоспроможна оплата і можливість піти через рік. Радник Зеленського наполягає на тому, що на цьому схожість закінчується. За його словами, молоді новобранці не будуть «гарматним м’ясом», а будуть навчені за найвищими стандартами в одній із півдюжини елітних бригад України. Ціль полягає в тому, щоб набирати не менше 4000 молодих новобранців на місяць, каже інший чиновник. Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони, каже, що однією живою силою не зупинити відступ. Україна також має змінити спосіб ведення бойових дій, щоб її операції були розумнішими, глибше вдаряли росіян і вимагали менше людей. “Ми не зможемо перемогти, якщо продовжуватимемо грати на виснаження Росії”, – говорить він.

Трамп гарантує бодай одне: завтра все буде по-іншому. Можливо, серед хаосу та ультиматумів він досягне припинення вогню на розумних умовах. Через місяць після початку його другого президентства дедалі ймовірнішим виглядає те, що він цього не зробить. Якщо війна справді триватиме, а Росія продовжить вербувати так само, як вона це робила, мобілізація в Україні має стати ще жорсткішою. «Жорсткість триватиме, — каже український чиновник, — тому що кращого рішення ніхто не вигадав». Ця перспектива ризикує розколоти і без того виснажену країну та спровокувати ще більше насильства щодо співробітників по призову.