„МАЕСТРО ЛІСОВОГО ДИВА”

Він – двічі отримував титул “Людина року”, раціоналізатор і винахідник, творець чудових декоративних і класичних рослин, допомагає людям зробити красу на обійсті: оформити альпійську гірку, приміром, чи підібрати квіти для клумби. Розсадник – його робота, хобі та відпочинок. Він не уявляє себе без лісу, вирощування рослин, хоча Доля закидала його й в абсолютно інші сфери. 

Зіновій Коритан народився у невеликому с. Росіне, що на Івано-Франківщині, а все своє свідоме життя мешкав на Волині. 

Закінчивши Львівський лісотехнічний інститут, Зіновій Михайлович приїхав працювати у Городоцький лісгосп. Свій шлях почав із агронома консервного цеху. Незадовго перевели молодого спеціаліста на помічника лісничого Новорудського лісництва, працював помічником начальника лісництва. Тут уже займався саме тим, на що вчився. Відводи, рубки догляду, посадка лісу. Йому це подобалося. Відчував свою корисність і причетність до єднання віків. Адже, посадивши дерево, залишав свій слід у майбутньому, а доглядаючи за багатолітнім деревостаном, торкався до праці минулих поколінь. 

Проте кмітливого і талановитого хлопця-активіста помітили. Спочатку обрали секретарем комсомольської організації лісгоспу. А згодом узагалі довелося розпрощатися з лісом і піти працювати у Маневицький райком комсомолу. У той час відмовлятися від “пропозиції” не можна було. Отож, молодий Зіновій Коритан почав працювати у райкомі комсомолу. Далі – обком комсомолу. Переїхав до Луцька, куди його забрали у райком партії. По партійній лінії довелося працювати до 1991 р., аж поки ГКЧП не визначив інший шлях, яким має йти Україна. Для компартії місця не було. Ці зміни й стали вирішальними у подальшій долі чоловіка. І хоча йому пропонували продовжувати свій шлях у політиці, він обрав те, що ближче до його душі, – ліс. 

– Ми створили лабораторію лісогосподарських проблем при Луцькому лісгоспі, – каже Зіновій Михайлович. – Займалися мікрокорональним розмноженням. А якщо простіше: з клітинки вирощували рослину. Я багато їздив по інститутах. Вчився, вчився, вчився… Вирощували рослини. Спочатку гвоздику, хризантему, згодом троянди, журавлину, ожину безколючкову. В перспективі хотіли перейти на деревні породи, але це дуже складна процедура. Навіть у науковців Львівського інституту, з якими консультувався, ще нічого не вдавалося. А за досвідом у Францію, де на той час експерименти давали успіхи, поїхати не було змоги. Зіновій Михайлович згодом таки побував у Парижі, але візит уже не стосувався цієї теми. 

Від кризи… 

Перебудова… У країні настали не надто сприятливі часи для занять творчістю. Тим паче, що мікрокорональне розмноження – справа не з дешевих. Тож, відкинувши всі ілюзії, Зіновій Коритан був змушений перейти до дещо приземленішого і прагматичнішого – заробляння грошей, аби вижити. 

Ставши начальником розсадника, отримав більше обов’язків і ще більшу відповідальність. Криза, яка торкнулася й лісової галузі не давала дихнути спокійно. Але колектив був хороший. Люди підтримували один одного і, щоб зберегти прекрасних спеціалістів, Зіновій Михайлович знову ж таки звернувся до винаходів, щоправда, не таких цікавих, як створення прекрасних квітів чи чогось подібного. Аби вижити, спочатку стали вирощувати лікарські рослини, а з них робити чаї. Шість сортів лікарського чаю з додаванням класичного чорного та різноманітних ягід йшли “на ура”. Таким чином, люди отримували роботу, заробляли гроші. А згодом, тему підхопили, і “бізнесмени” почали вести щось подібне з-за кордону. Чому кажу “щось подібне”, бо ті напої, які продавали й досі продають на території всієї України і нашої області зокрема, не мали і не мають нічого спільного із запашним чаєм, що вироблявся колективом пана Коритана. Проте реклама була на користь другого. Відтак… країну “підсадили” на барвники, а лісівники знову фантазувати на тему заробітку. 

У 1992-му, як не смішно, але люди змушені були виготовляти цвяхи. Купили верстат, аж із Дніпропетровська возили дріт і… Все було добре, проте згодом метал подорожчав, і ця справа стала невигідною. Довелося знову підключати логіку та образне мислення. Зайнялися вирощуванням декоративно-посадкового матеріалу. Так, 1993-й став переломним. Зіновій Михайлович за досвідом подався до поляків. Побував на багатьох розсадниках, спілкувався з різними спеціалістами. Там же, в Польщі, познайомився з датчанами, які випускають техніку для розсадників. Таку потрібну в господарстві річ таки вдалося закупити. На Волинь приїхала висококласна апаратура для вирощування і догляду за рослинами фірми “Егідал”. Працює вона й до сьогодні. Для того часу це був прогрес у технології: у дуба підрізалася коренева система, зі стрижневого кореня робився мичкуватий – і деревце краще приживалося. 

Відтак, активно почали займатися посадковим матеріалом. Тоді ще він не був настільки популярний, як сьогодні. Але винахідник – Коритан – був і на Хмельниччині, і в Києві у відомому розсаднику “Квіти України”, та й практично в усіх подібних господарствах Західної України. Словом, шукав, шукав, шукав… Але найбільший поштовх дала все та ж Польща. Адже тут ця справа була поставлена на досить високий рівень. Вирощування декоративного посадкового матеріалу й дало змогу знову ж таки зберегти колектив, а ще заклало основу для сьогодення. У даний час тут мають можливість, продаючи декоративні, тримати нижчі ціни на основні лісоутворюючі породи. 

А ДП “Волинський лісовий селекторно-насіннєвий центр”, що знаходиться в с. Гаразджа Луцького р-ну, знають не тільки на Західній Україні, та й не тільки в Україні, а й далеко за її межами. 

На підприємстві постійно трудиться понад 20 людей. Цього достатньо, аби підтримувати виробництво, але на сезон змушені набирати більше осіб. Зіновій Коритан упевнений: кожен повинен займатися своєю справою. Каже: його – вирощувати рослини, а розробляти дизайн садиб мають інші. За таким принципом і працюють, маючи угоди про поставку декоративного посадкового матеріалу з фірмами, що діють по усій Україні, та й за кордоном. Замовлень дуже багато. 

…до кризи 

Сьогодні знову часи не з кращих. Знову доводиться щось придумувати, виходити з ситуації, і хоча у розсаднику, хвалити Бога, все спокійно, розмовляючи про ситуацію в цілому, чую: “Біда в тому, що те, що зробив один, перепродується кілька разів, а відтак, ціна його стає на кілька порядків вищою, і зиск із цього отримує не той, хто працював і вирощував, а, як колись казали, “спекулянт”. Посадковий матеріал, навіть якщо зараз стане менш затребуваним, є капіталом. Адже його активи ростуть, як у банку: чим більший, тим – дорожчий. 

– Треба працювати, – каже Зіновій Михайлович. – Головне – мати великий запас посадкового матеріалу, а покупець обов’язково прийде. Не за горами “Євро-2012”. Буде безліч об’єктів, які потрібно озеленювати. Треба дивитися у майбутнє. 

Дійсно, тут не сидять склавши руки, щороку щось впроваджують. Ось не так давно започаткували нову технологію вирощування дуба. Ідею привезли з Франції. Волинь була першою в Україні. Тепер за таким принципом працюють у Івано-Франківську, Сумській області. Рослині одразу створюються такі умови, як у лісі. Вони ростуть у адаптованому середовищі. 100% приживання, активніший ріст культур, набагато менші витрати на догляд та посадку – це прекрасні показники. 

Цього року тут відкрили банк лісового насіння. Періодичність плодоношення дуба – 4-6 років. Аби не втрачати час і мати постійно посадковий матеріал, створили такий унікальний банк. Жолудь зберігатиметься протягом 4-5 років при відповідній температурі і вологості. Є запаси насіння сосни та інших хвойних порід для області. 

Мають 45 га плантації сосни. Зібрані кращі екземпляри дерев із усієї України. Вони й дають генетичний матеріал для посадки. Тільки насіння з покращеними генетичними властивостями й зберігають у селекційному центрі. 

Колекція декоративних видів рослин складає більш як 250 видів. Це і різноманітні туї, кипариси, ялівці, декоративно-квітучі, декоративно-листяні рослини… Й далі удосконалюються. Займаються щепленням, аби створити різні плакучі форми і багато іншого. 

Якби не став лісівником? 

Зіновій Коритан навіть не припускає думки, що міг би піти іншим шляхом. Каже: “Лісівником мусив стати, бо ж Івано-Франківщина – це лісистий край, і я народився вже люблячи ліс. Міг бути політиком, але не захотів. Вважаю, що політика не є приємною справою. От ліс вирощувати, – так. Тут бачиш результат своєї роботи. І людям подобається…”. 

Зараз усі члени сім’ї Коританів працюють на благо лісу. І дружина, і діти, і внуки, хоча раніше в родині лісівників не було. “Ми не маємо дачі, живемо у квартирі, – посміхається чоловік. – Тож тут – і на роботі, і на відпочинку. Влітку всі дружно доглядаємо за рослинами розсадника. Разом підливаємо, піклуємося. Маленька внучка Соломійка, якій ще тільки два з половиною рочки, вже добре знає, що таке розсадник, як називається кожне деревце, квітка. Ця робота захоплює. Знаєте, як казав один мудрий чоловік: вдосконаленню документа немає меж, так і тут. Є тисячі, десятки тисяч нових видів рослин, стільки ж способів щеплення, методів вирощування. Це затягує. Хочеться і те, і те. Хоча багато з того, що роблю сьогодні, виросте для майбутніх поколінь. 

Головне – бажання! 

Кажуть, біля хати не можна садити ялини чи сосни. Зіновій Михайлович спростовує це твердження і називає забобонами. Аргументує: за кордоном біля обійстя може рости все, що завгодно, все, що бажає господар, все, що створює затишок і можливість відпочити. І вони живуть далеко не гірше за нас. 

– У Польщі навіть біля найбіднішої оселі картопля не росте, – провадить Зіновій Коритан. – Для того є город. А перед будинком – викошено, висаджені декоративні рослини, квіти. Й у нас споконвіку було так. Росли мальви, соняшники, був нормальний пліт із горщиками. То зараз чогось так повелося, що клаптик землі треба обов’язково використати для городини чи картоплі. Так не має бути. І криза чи нестача грошей тут ні до чого. Адже завадити полагодити огорожу, доглянути за квітами чи зробити місце, де б могли погратися діти, може лише лінь. Багато що залежить від нас. Не могла не поцікавитися: коли найкраще садити дерева? А у відповідь почула сміх: “Садіть, коли хочеться. Якщо посадите з любов’ю – прийметься. Зараз ми вирощуємо рослини у контейнерах із закритою кореневою системою. За таких умов навіть літом можна посадити і не перейматися, що не приживиться. Якщо земля не замерзла, теж можна пересаджувати. Рослина, звичайно, рости не буде, але як тільки блиснуть перші промені весняного сонечка, вона вже буде готова до приживлення”.