21/02/2025
0Зображення: Грегорі Сааведра
Регіон пережив найпохмуріший тиждень з моменту падіння залізної завіси. Наслідки ще доведеться усвідомити
Минулий тиждень був найпохмурішим у Європі з моменту падіння залізної завіси. Україну продають, Росію реабілітують, та при Дональді Трампі на допомогу Європі у воєнний час не можна розраховувати, що Америка прийде на допомогу. Наслідки безпеки Європи серйозні, але вони ще не усвідомлені лідерами та народами континенту. Старому світу потрібен прискорений курс про те, як використати жорстку силу в епоху беззаконня, інакше він стане жертвою нового світового безладдя.
Виступаючи в Мюнхені минулого тижня, віце-президент США Джей Ді Венс запропонував відчути, як батьківщина вишуканих вин, класичної архітектури та соціальних чеків стикається зі приниженням, коли він висміяв Європу як декадентську та недемократичну. Її лідерів було виключено з мирних переговорів між Білим домом та Кремлем, які офіційно розпочалися в Ер-Ріяді 18 лютого. Однак криза, що розгортається, виходить далеко за рамки образ та дипломатичних люб’язностей.
Трамп, схоже, готовий піти з України, яку він хибно звинувачує у війні. Назвавши президента Володимира Зеленського “диктатором”, Трамп попередив його, що йому “краще діяти швидко, інакше у нього не залишиться країни”. Америка може спробувати нав’язати Україні нестабільне перемир’я, маючи лише слабкі гарантії безпеки, які обмежують її право на переозброєння.
Це досить погано, але найгірший кошмар Європи більше, ніж Україна. Трамп має намір реабілітувати президента Росії Володимира Путіна, відмовившись від давньої політики його ізоляції. Не маючи жодної очевидної геополітичної вигоди для Америки, він прагне відновити дипломатичні відносини. Незабаром його можуть вшановувати на блискучому саміті. Пропонуючи концесії в Ер-Ріяді, держсекретар Марко Рубіо захоплено говорив про співпрацю та «історичні економічні та інвестиційні можливості». (Вежа Трампа на Червоній площі?)
Вимагання Трампом Європи та потурання Росії поставили під сумнів прихильність Америки до захисту НАТО будь-що-будь. Одна з побоювань полягає в тому, що американські війська можуть бути скорочені або відведені, що залишить Східну Європу беззахисною. Проблема не в тому, що пріоритети дядька Сема лежать в Азії. Проблема в тому, що якщо Європа зазнає нападу з боку Росії і звернеться за допомогою до Америки, першим і найглибшим інстинктом Трампа запитатиме, що йому це дасть. Наступного тижня він має зустрітися з прем’єр-міністром Великобританії та президентом Франції. Але не сприймайте це як сигнал про те, що це просто розумні розмови від фахівця укладання угод: проблема саме в готовності Трампа торгувати всім. Стримування НАТО ґрунтується на впевненості в тому, що якщо один із членів зазнає нападу, інші прийдуть йому на допомогу. Сумнів роз’їдає; це робить Європу небезпечно вразливою.
Давайте пояснимо реальність, з якою зіткнулася Європа. Це старіючий континент, що занурився в боргах, який ледве росте і не може захистити себе або проектувати жорстку силу. Глобальні правила торгівлі, кордонів, оборони та технологій розриваються. Якщо Росія вторгнеться в одну з країн Балтії або використовує дезінформацію та саботаж для дестабілізації Східної Європи, що саме робитиме Європа?
Наразі відповіддю є згортання в оборонній позі. Після натиску MAGA група європейських лідерів спішно зустрілася у Парижі 17 лютого, але зуміла лише прорекламувати свої розбіжності. Через три роки після вторгнення Росії Європа не збільшила військових витрат достатньою мірою. Вона потрапила у пастку застарілого світогляду багатосторонніх договорів та спільних цінностей.
Термінове завдання Європи — заново навчитися набувати та використовувати владу; вона має бути готова протистояти супротивникам, а іноді й друзям, включаючи Америку, яка все ще існуватиме після пана Трампа. Замість того, щоб зіщулюватися, їй потрібна об’єктивна оцінка загрози. Росія — це військова машина з величезним арсеналом ядерної зброї, але також і економіка середнього розміру, яка занепадає. Європі також потрібна так само об’єктивна оцінка своїх сильних сторін: хоча вона й повільно зростає, Європа, як і раніше, є економічним і торговим гігантом з величезними запасами талантів і знань. Їй потрібно використовувати ці ресурси, щоб оживити зростання, переозброїтися та самоствердитись.
Що це означає? У короткостроковій перспективі Європі потрібний єдиний посланець для переговорів з Україною, Росією та Америкою. Вона має посилити ембарго щодо Росії, навіть якщо Америка послабить санкції. Європа має в односторонньому порядку використати 210 млрд євро (220 млрд доларів) російських грошей, заморожених у європейських банках. Це дозволило б Україні продовжувати воювати чи переозброюватися з виснаженням американських коштів.
У середньостроковій перспективі потрібна величезна мобілізація на оборону. Якщо Європа не може покластися на Америку, вона повинна мати власні важкі літаки, логістику, розвідку: все. Необхідно розпочати переговори про те, як Великобританія та Франція можуть використовувати свою ядерну зброю для захисту континенту. Все це обійдеться у цілий стан. Витрати на оборону мають зрости до 4-5% ВВП, що було нормою під час холодної війни. Вищі витрати на оборону, особливо якщо частина з них буде витрачена на американську зброю, можуть переконати Трампа залишитися в НАТО, але зараз слід виходити з того, що американська підтримка не гарантована.
Оплата цього переозброєння вимагатиме фіскальної революції. Нова мета вимагатиме додаткових витрат у розмірі понад 300 млрд євро на рік. Частина цих коштів має надійти за рахунок випуску більшої кількості загальних та індивідуальних боргових зобов’язань. Щоб витримати це, Європі доведеться урізати соціальне забезпечення: Ангела Меркель, колишній канцлер Німеччини, говорила, що на Європу припадає 7% населення світу, 25% її ВВП, але 50% соціальних витрат. Щоб підвищити зростання, Європа має просуватися вперед із очевидними, але нескінченно відкладеними реформами, від об’єднання ринків капіталу до дерегулювання.
Нова мрія для старого континенту
Кошмар, який викликали в уяві Путін, а тепер і Трамп, зрештою може змусити Європу змінити свою організацію. Її педантична одержимість процесами та угрупованнями, включаючи єврозону, ЄС та багато інших, уповільнює процес ухвалення рішень, упускає з уваги ключових гравців, таких як Великобританія, та надає вагу таким країнам, як Угорщина, які хочуть саботувати європейську оборону, або Іспанія, яка не наважується переозброюватися.
Все це звучить надзвичайно. НАТО була найуспішнішим альянсом у світі: його зникнення важко уявити. Але старе минуло; все стало новим. Європа має визнати це, доки не стало надто пізно.
