В Сторожинецькому лісовому технікумі, де я навчався, предмет Техмеханіку читав викладач Шпирко Михайло Дмитрович. Він був не високого зросту, міцної статури і мав вигляд чоловіка суворого стилю давньогрецького мистецтва. Хлопці розповідали, що він боровся в спортзалі з віце чемпіоном України з вільної боротьби, студентом нашого технікуму Висилем Городенським. А ще М.Д. Шпирко завідував у технікумі тиром, в якому я просиджував багато годин і від цього по ночах снилися лише мішені. Запам’яталося, як з Михайлом Дмитровичом і однокурсником Іваном Чемерисом ми їздили на змагання по стрільбі серед технікумів в містечко Кіцмань. Тоді ще з перших курсів нас навчали поводитися зі зброєю, щоб захищати ту радянську державу.
Михайло Дмитрович розповідав, що був капітаном корабля, але під час розмінування двоє моряків загинуло, а його контузило. Напевно тому пішов працювати викладачем у наш технікум. Техмеханіка, предмет нелегкий, належить до точних наук, не всі його могли відразу засвоїти ті еп’юри. Бувало, що студент не знає – то отриує двійку, а коли двійка, тоді знімають стипендію. І тут на допомогу одногрупнику приходять дівчата, яких в нашій групі навчалося троє, і вони починали просити викладача, щоби той не ставив двійку, говорили, що він щось знає, не кладіть двійку. На що Михайло Дмитрович, із суворим поглядом, але з добрим серцем, відповідав до студентам: “Встать, будем тянуть на больше”, маючи на увазі вищий бал оцінки. І добавляв: “У вас, як у колгоспі, продали бика, і проголосували, що здох”. Якщо студент відповідав на елементарне його питання, то ставив трійку, але коли той не міг відповісти, то він суворо приказував: “Садісь, барабан, єдініца.” То було його саме нецензурне слово, яке він вживав “барабан”. Напевно хотів, щоб ми знали, хоча б ази його предмету. Він не був прискіпливим, незадовільні оцінки ставив дуже рідко, пізніше давав можливість виправити оцінку, перездати, до того ж за час навчання я не чув щоб у технікумі були якісь натяки на корупцію.
Через призму років дивлюся, скільки “барабанів” тепер керують нашою державою, як у колгоспі Кабінет міністрів перед самим повномаштабним вторгненням приймає постанову, про лісову реформу, про ліквідацію лісгоспів, про створення ще однієї структури “ДП Ліси України”. Головував на засіданні сам прем’єр-міністр. Підстава такої реформи, досвід Латвії, країни площею в дві Вінницьких області. Не досвід Литви, Естонії, Канади чи Німеччини, а саме Латвії, третина населення якої має російське походження. Я не маю нічого проти цієї суверенної, дружньої нам країни, але чому саме з Латвії має бути член Наглядової ради за нашим лісовим господарством? В низу по селах робочі руки в лісі стали зайвими, скоротили лісгоспи, тисячі людей під час війни залишилися без роботи, а нагорі управлінців стає все більше, зарплати і пенсії у них набагато більші, як у військових, хоча сидять не в окопах. Тепер стало на одного з сошкою, сім з ложкою: Кабінет міністрів, Міністерство екології, Держлісагенство, ДП Ліси України, а тепер ще й Наглядова рада – усі управляють лісами, усіх зарплати по мільйону. Для порівняння, наприкінці 2023 року президентом Аргентини став Хав’єр Мілей. Це той Мілей, котрий ходив на передвиборчі заходи з бензопилою, яка символізувала урізання видатків на високі зарплати і пенсії чиновників. Професійний економіст, який негайно ліквідував міністерство освіти, праці, навколишнього середовища, культури, у справах жінок, гендеру та розмаїття, а також міністерство науки і технологій. З 18 міністерств залишилося 7. У нас все робиться навпаки. Для чого нам здалося ціле Міністерство екологічної безпеки, коли наші ліси і екологія опинилися в небезпеці. Приклад ухвалення депутатами-барабанщиками законопроекту 11024. Тепер вже дерибаном захисних лісів буде управляти місцева братія. Цей законопроект напевно погоджували з мінекобезпеки і мінюстиції, то для чого нам такі міністерства здалися. Для чого нам Антимонопольний комітет, який виростив гіпер монополіста “ДП Ліси України”, кому вони служать? Для чого нам судді які призначають пенсію підрахую Ківалову 246 тисяч? Навіщо нам той прем’єр-міністр Шмигаль, який затверджує зарплати чиновникам у сотні тисяч і мільйони, коли меблева фабрика ДП “Ламелла” із Закарпаття планує завозити працівників із Бангладеш. Чи може у нас вже після реформи вальники лісу, як за кордоном, одержують по 5 тисяч доларів зарплати? Такі і подібні питання люди собі задають в автобусі на вулиці, в магазинах.
Я довгий час не знав, що Михайла Дмитровича батьківщина недалеко від моїх країв, що він з Муровано-Куриловецького району, села Вербовець, де на пенсії проживав, що тут його рідна хата. Думаю, що він би сьогодні сказав нашому премєр-міністру Денису Шмигалю: «Садісь, барабан, єдініца». За що?
За те, що в лісовій сфері, в економіці великої держави створив монополію, монопсонію і олігополію, яких ніде в світі немає, лише в нас.