«Лісовий» терор на Прикарпатті

Лісозаготівельна галузь стає на Прикарпатті смертельно небезпечною. Насамперед це стосується Долинського району, де вона найбільш розвинута. Судіть самі. Торік сталася серія нападів на підприємця голову Західноукраїнської асоціації лісозаготівельників і деревообробників Ігоря Соболевського. В березні цього року невідомі зловмисники намагалися підірвати автомобіль директора найбільшого в області «Вигодського лісгоспу» Олександра Матусевича, коли він перебував у машині разом з дружиною. У ніч на 1 червня пляшки з «коктейлем Молотова» полетіли у вікна будинку директора «Болехівського лісгоспу» Михайла Яремка. Михайло Михайлович навіть зафіксував час нападу, пише "Галичина".

— Це сталося о пів на третю ночі, — розповідає він. — Прокинувся від якихось незрозумілих звуків. Щось так бахкало, ніби падали і розбивалися світильники. Побіг до кімнати, де в мене найбільша люстра. Та ні, вона була на місці. А те бахкання далі тривало. Почув, щось сиплеться згори, тож подумав, може, дах падає. Тоді ще не зрозумів, що то б’ють вікна. Але тут побачив, як з першого поверху, а я сплю на другому, почав валити дим. Виникла нова думка — про вибух газу, який у мене проведено в підвалі. Збіг униз. А там уже весь передпокій палає, вогонь зачепив і другу кімнату, де є поворот на сходову клітку. Я кинувся до умивальника набрати води, а відро туди не влазить. Схопив горнятко, та що ним загасиш, коли горить на площі приблизно 30 квадратних метрів?!

Михайлові Яремку пощастило, бо, по-перше, підлога в передпокої була не дерев’яна, а викладена плиткою. Тому й подумав про вибух газу, бо як це так, щоб горіла плитка? По-друге, у нього в хаті вода погана, тож напередодні набрав п’ять шестилітрових бутлів для пиття. Тож саме ними залив пожежу. В іншому разі невідомо, чим би все закінчилося.

Тільки після того, як загасив вогонь, почав усвідомлювати, що трапилося насправді. Зрозумів, що бахкали вікна, які розбивали камінням.

«Видно було, що ті, хто напав на мій будинок, добре розуміються на цій справі, — каже директор лісгоспу. — Адже у вікна вони кидали спеціальним гранітним камінням з гострими краями, котре, очевидно, привезли з собою. Так просто на вулиці його не підбереш».

Також з’ясувалося, що бахкав не газ, а так звані «коктейлі Молотова», які зловмисники, попередньо розбивши вікна, закинули до помешкання.

У причинах нападу Михайло Яремко губиться. За його словами, ні до цього випадку, ні після щодо нього жодних, як тепер прийнято казати, «наїздів» чи погроз не було. Єдине, в чому він переконаний, — що це зробили не місцеві. «Ні я нікому не винен нічого, ні мені — ніхто. Та й місцеві побоялися б на таке піти. А тут видно, що працювали професіонали», — аргументує Михайло Михайлович.

Варто зауважити, що його будинок розташований не попри дорогу, а дещо в глибині, поміж інших. і цікаву річ довідався від правоохоронців. Розслідуючи напад, вони встановили, що за кілька днів до цього сюди на автомобілі «Шевроле» приїжджали якісь люди, котрі назвалися землевпорядниками й уточнювали, хто в якому будинку живе. До речі, одним із сусідів Михайла Яремка є начальник обласного управління лісового господарства Олексій Голубчак. Тож ще є така версія — напад готували на нього, але зловмисники просто помилилися адресою. Та в це мало хто вірить.

— Думаю, що випадок зі мною є продовженням тих нападів, які сталися у нас раніше. Проте стверджувати це, а тим паче довести, наразі не можу, — підсумовує директор «Болехівського лісгоспу».

Так само досі невідомі причини замаху на директора «Вигодського лісгоспу», хоча з того часу вже минуло півроку. Олександр Матусевич, звісно, цікавився, як розслідують цей випадок, на що отримував відповідь: буде щось конкретне, повідомимо. Очевидно, результатів ще немає.

Судячи з усього, напад на нього також ретельно готували і спрямований він був на вбивство чоловіка. Про це свідчать самі обставини злочину. Скажімо, гранату прикріпили під автомобіль, який стояв під рестораном, де Олександр Борисович разом з дружиною гостював на весіллі. Камери спостереження зняли цей момент. Зловмисник у балаклаві спокійно підійшов до машини, зробив свою справу і так само пішов собі. Отже, за директором лісгоспу стежили. і не перший день, бо навіть знали його звички. Йдеться про те, що автомобіль, на якому він приїхав до ресторану, належав його дружині, і вона сама водила машину. Граната була прикріплена під переднє ліве колесо, по суті, під місцем водія. Зловмисники були впевнені, що за кермо сяде саме чоловік. Бо на весіллі, як відомо, не обходиться без алкоголю. І дружина Матусевича могла випити келих-другий шампанського, тим часом, як сам Олександр Борисович взагалі не вживає спиртного.

Граната, як ми вже повідомляли, відірвавшись, вибухнула під баком. Осколок потрапив у ногу товаришеві Олександра Матусевича, який сидів зі своєю дружиною позаду. На нашу думку, трагедії вдалося уникнути дивом. Річ у тім, що цей автомобіль працював на солярці, яка менш вибухонебезпечна, ніж бензин. В іншому разі наслідки могли б бути трагічними.

Проте, за словами Олександра Борисовича, він і досі не може зрозуміти причини замаху на нього. «Догадки різні можуть бути, але це не офіційна інформація», — пояснює він. Що ж, писатимемо те, що було сказано офіційно. Зокрема, що, як стверджує наш співрозмовник, у Вигоді він якихось проблем, ворогів не має. З усіма — нормальні стосунки, в тому числі і з представниками бізнесу. Як лише очолив підприємство, то поклав за правило нікому не надавати перевагу у виділенні деревини, всі мають бути в рівних умовах, отож якогось невдоволення ним, тиску з цього приводу не може бути і не було. Так само не було певних моментів чи сигналів, котрі б свідчили про те, що він чинить щось не так і що це може призвести до якогось ексцесу. «Те, що сталося, для мене — шок і диво», — повторив Матусевич те, що сказав мені, коли я зателефонував до нього наступного після замаху дня.

Хоча, як на мене, можливих підстав для замаху на Олександра Борисовича можна назбирати чимало. Найперше, що спало на думку після того, як під його автомобілем вибухнула граната, — це скандали з попереднім директором лісгоспу. Можна сказати, за те крісло точилася справжня війна. Попередника з трудом усунули з посади. Він намагався оскаржити своє звільнення в суді, але спроба виявилася невдалою. Ймовірно, міг чоловік затаїти образу на конкурента. і не тільки він. Скажімо, свого часу, коли йшла кампанія проти колишнього керівника, працівники підприємства, в тому числі й у листах до редакції, стверджували, що навколо лісгоспу «годувалося» чимало приватних структур, які мали стосунок до тодішнього директора. Та Олександр Матусевич не став це коментувати.

— А, може, хтось просто хоче зайняти вашу посаду? — продовжую гнути свою лінію.

— Знову ж таки, не знаю. Через рік, коли у мене закінчиться контракт, побачимо. Думаю, охочих очолити це підприємство, яке має найбільший ресурс, буде чимало, — усміхається співрозмовник. А потім вже цілком серйозно каже, що не розуміє нинішнього підходу до призначення керівників таких підприємств. Оцінкою їх роботи мають бути результати діяльності підприємства, аргументує він, і розповідає про показники роботи «Вигодського лісгоспу».

Проте в соціальних мережах з’явилися свої версії цієї події, знову ж таки, пов’язані з економічною діяльністю підприємства, але до цього додалася і політика. Наскільки вони правдоподібні, сказати важко. Але, нагадаємо, що замах на Олександра Матусевича було здійснено тоді, коли потужно мусувалися чутки щодо перевиборів до Верховної Ради. Чи мав він намір виставляти свою кандидатуру, стверджувати не беремося, але, наскільки нам відомо, Олександр Борисович має настільки великий авторитет в тому окрузі, що може стати серйозним конкурентом як нинішнім політиканам, так і тим, хто спробував би там балотуватися. З другого боку, стверджують інтернет-видання, розвиваючи своє підприємство, він все ж зачепив фінансові інтереси певних бізнес-груп, які втратили якусь частку доходів. Та це, ще раз повторимо, версії.

Єдине, що конкретно заперечує Олександр Матусевич, — це те, що граната під його автомобілем і гранати на подвір’ї голови Західноукраїнської асоціації працівників лісозаготівельної та деревообробної галузі Ігоря Соболевського пов’язані між собою.

«Це два різні випадки, — каже Олександр Борисович. — Там люди з бізнесу, зав’язані комерційні структури, може, щось десь між ними було».

Проте, на думку правоохоронних органів, усі ці випадки — ланки одного ланцюга, кінець якого тягнеться далеко за межі нашої області. Очевидно, тут зусиль однієї прикарпатської поліції недостатньо. І це яскраво видно на прикладі цілої серії нападів на Ігоря Соболевського. Нагадаємо в двох словах, що спершу це були спроби залякування. «Коктейлі Молотова» в автомобілі, підпал його підприємства, під час якого було тяжко поранено сторожа, кидання гранат на подвір’я і, врешті-решт, реальний замах на життя, коли гранату прив’язали до ручки вхідних дверей будинку з розрахунком, що людина, котра вийде з помешкання, на ній підірветься. На щастя, як і у випадку з Олександром Матусевичем, здійснити задумане зловмисникам не вдалося. Наша газета тоді писала про цей випадок. А в нинішньому інтерв’ю Ігор Миколайович конкретно розповідає, що могло стати причиною тих замахів. Зокрема те, що він зі своїми однодумцями відстоює, і тут хочу підкреслити — не тільки в особистих інтересах, а більшою мірою в інтересах держави, заборону експортувати деревину. Виступає проти нового проекту реформування лісової галузі України, в результаті чого такі підприємства, як згадані Вигодський та Болехівський лісгоспи, втратять статус юридичних осіб і повністю залежатимуть від Києва, точніше, від тих олігархів, які намагаються захопити одну з найбільш прибуткових економічних сфер. До речі, так уже зробили з нафтовою та газовою промисловістю і наслідки ми бачимо. Власне, така політика викликає занепокоєння. Бо, з одного боку, на вимогу Європи взяли напрям на децентралізацію місцевої влади, і тут зосереджується чимало як зусиль, так і пропаганди, а водночас намагаються концентрувати економіку в певних руках. Мовляв, ви там, на місцях, собі керуйте, а от реально владарюватимуть ті, хто має ресурси і гроші. Тих, хто цьому противиться, намагаються нахабно прибрати. Найбільше обурює, що з цими речами зіткнулися вже після Революції гідності, що напади стаються на осіб, котрі не задіяні в кримінальних оборудках, котрі відстоюють інтереси держави загалом, дають роботу людям, розвивають свої підприємства, відповідно, наповнюють бюджет. і чому вони повинні працювати і жити, оглядаючись через плече?