21/11/2008
0Як винищуються ліси в Україні, добре видно на території нашого Чечельницького району. В останні три роки у районі, мов гриби після дощу, з’являються пилорами (цехи з виготовлення паркету, вагонки та інших заготовок з деревини). Нині їх уже десятки.
Ріжуть вони наші дуби з ранку й до вечора. Працюють такі пилорами й у вихідні дні. Мабуть, їх власники поспішають один швидше за другого винищити ліси району. І казки про те, що вони взяли в оренду для розробки лісові ділянки або виграли на аукціоні лот на земельну ділянку, залишаються казками.
У районі створено чимало печей з перетворення деревини на вугілля. Його тут же розфасовують по мішках і везуть, як і заготовки з деревини, за кордон.
А скільки лісу вивозиться на паливо у сусідні райони! Хоча там площа лісів набагато більша, їхні керівники не живуть сьогоднішнім днем і дбають, щоб і після них щось залишилося.
Не потрібно бути великим економістом, щоб підрахувати, скільки лісу зникає у печах, на пилорамах і у деревообробних цехах за добу, місяць, рік… Щоб відтворити варварськи знищені ліси, нам потрібно, мабуть, усім районом день і ніч насаджувати, а потім ще кілька століть чекати результату. Та й надходження до бюджету від «лісового промислу», як не дивно, дуже й дуже мізерні. Про це свідчить хоча б той факт, що район є дотаційним.
Невже наша влада живе за принципом: «Після нас — хоч потоп!»? А що залишимо дітям та онукам? Трухляві пеньки столітніх дубів. А може, керівники не чують і не бачать, як попід вікнами райдержадміністрації і районної ради, важко ревучи двигунами, повзуть навантажені кругляком дуба ЗІЛи і Урали до пилорам. А звідти іноземні фури «Вольво» везуть наше багатство за кордон. І хто ж, нарешті, зупинить це варварство? Адже, наскільки мені відомо, це було основною причиною засухи 2007 року, від якої потерпів увесь район. І це ж може стати, не дай Боже, причиною повені у майбутньому.
Через «кумівство» і «дружбанство» ми втрачаємо не тільки ліси, а й рештки довіри народу до влади. А можемо втратити й Україну…
