08/01/2025
0Подібно до Всевишнього Творця біржовий ринок деревини в Україні був створений з Хаосу, якщо вірити його творцям. Ще три роки тому на ринку деревини панував морок, туман та суцільна корупція. Начебто, на лісових ресурсах наживалися всі, окрім держави. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) прийшла і моментально порядок навела, чому значною мірою сприяли «ефективні менеджери» з Офісу президента України (ОПУ). Глава НКЦПФР до свого призначення теж там працював, тому невипадково вона стала головним регулятором ринку деревини. Розставляти своїх лояльних призначенців на посади, що дозволяють контролювати ресурсні та фінансові потоки, стало нормою для кадрових рішень.
Ці чудові справи збіглися за часом з лісовою реформою, що розпочалася у 2021 р. під кураторством, правильно, – заступника керівника офісу ОПУ в ході якої замість більш ніж півтори сотні держлісгоспів було створено одне державне підприємство «Ліси України» як єдиний суб’єкт господарської діяльності у лісовій галузі. Це дозволило сконцентрувати та взяти під єдиний контроль усі ресурсні та фінансові потоки в галузі.
Такій авторитарній господарській структурі була потрібна не менш авторитарна система торгівлі, що виключає найменшу імпровізацію на етапі реалізації деревини. На роль такого регулятора найбільше підходила НКЦПФР із системою ліцензування, що виключає доступ на ринок деревини сторонніх продавців. Так утворилася “солодка парочка” – один ліс рубає, інша продає.
Зовні все пристойно, а постійна реклама та пропаганда демонструють райські картини нібито новоявленої найчеснішої, вільної, прозорої та справедливої торгівлі необробленою деревиною.
Якщо більше довіряти аналітичному мисленню, а не очам та вухам, то реальна картина ринку деревини виглядає прямо протилежною до тієї, яку посилено нав’язують реформатори лісового ринку.
Вільна торгівля – це коли держава не втручається у господарську та підприємницьку діяльність. При торгівлі деревиною за прямими договорами торгівля була дійсно вільною. Коли держава нав’язує де, у кого і за якою ціною купити деревину і жодної альтернативи при цьому не пропонує, це вже торгова тиранія. Ті реформатори, які оголосили прямі договори носієм корупції та заборонили їх, якраз і є реальними корупціонерами, котрі оголосили себе при цьому переможцями корупції. Правоохоронці замість того, щоб боротися з ними, звично продовжують «кошмарити» бізнес.
Те саме і з прозорістю торгівлі. Якщо укладено договір купівлі-продажу, це вже прозора угода, яку неодноразово перевіряють усі зацікавлені контролюючі органи. З 2012 р. в Україні діє електронний облік деревини (ЕУД) та всі угоди купівлі-продажу деревини стали прозорими в електронному форматі і це сталося раніше, ніж ліцензійні біржі з’явилися на світ. Отже, ліцензійні біржі тут теж нічого не додали, самі є передплатниками ЕУД і користуються його послугами, представляючи їх у поті здобутими непосильною працею. У той же час, свою реальну статистику купівлі-продажів на відміну від «Прозорро.Продажи» вони не відкривають, посилаючись на комерційну таємницю, що створює умови для прихованих маніпуляцій.
На електронних аукціонах ліцензійні біржі фактично продають ф’ючерси ще не заготовленої деревини, тобто по суті здійснюється біржова торгівля, незважаючи на те, що деревина не є біржовим товаром, а фактично відвантажується зовсім інша за номенклатурою деревина, що неможливо класифікувати як найсправжнішу і чесну торгівлю».
Надання додаткових послуг у вигляді «перевірки відвантажених на адресу покупців партій деревини за кількістю та якістю» є також фейком. 5 хвилин дефілювання з рулетками співробітників ліцензійної біржі навколо штабеля з круглим лісом – це імітація з одним і тим самим результатом: «перевірено, недоліки не виявлено». Можна було б ще батюшку з кадилом запросити на вигнання нечистої сили. Вразило б набагато сильніше. Реальна перевірка відвантаженої партії деревини – захід високотехнологічний, ресурсний та витратний, а для ліцензійних бірж просто недоступний. Тому краще б з батюшком здійснювали перевірки. Народ у нас здебільшого віруючий, тож повірив би більше.
Головна проблема аукціонної форми торгівлі деревиною полягає в неконтрольованому зростанні цін у ході торгів, що часто не має у своїй основі будь-яких економічних обґрунтувань і багато в чому залежить від психофізіологічного стану учасників аукціону. Саме із цим пов’язаний відсоток виконання аукціонних договорів. У зв’язку з цією ж обставиною аукціонні ціни завжди вищі за реально діючі ринкові ціни. Іноді настільки вище, що змушують скорочувати і навіть зупиняти виробництво.
Ця обставина може враховуватися у правилах торгівлі, або регулюватися комбінуванням різних форм торгівлі. Про ті правила торгівлі, які враховують цю обставину, можна сказати, що вони враховують інтереси як продавця, так і покупця. Ті правила торгівлі, які не враховують цієї обставини, діють виключно на користь продавця. А врахування інтересів споживачів деревини забезпечується гарантією ст.13 Конституції України, яка потребує дотримання від органів влади соціального спрямування економіки при реалізації права громадян на лісові ресурси. Інакше кажучи, не займатися спекуляцією деревини, а продавати її за економічно обґрунтованою ціною.
Наприклад, електронні аукціони на Прозорро. Продажі є 3-х етапними, що вже саме собою обмежує зростання ціни в ході торгів.
Іншим механізмом збалансованого ціноутворення на деревину, що реалізується, може бути оферта, при якій певний обсяг деревини гарантується поставкою за діючою середньозваженою ціною. Якщо покупцю потрібен більший обсяг, ніж це передбачено офертою, недостатній обсяг деревини він закуповує на аукціоні на загальних підставах. У результаті виходить середня збалансована вартість.
Або закритий аукціон із реалізації високоякісної деревини в конвертах.
Ліцензійні біржі також мають інструмент зниження ціни реалізації. Наприклад, аукціон зниження ціни (голландський аукціон). Але у виконанні ліцензійних бірж він проводиться спочатку на підвищення ціни, наприклад, на +20-30%, а потім на зниження ціни, наприклад -10%, тобто фактично мало чим відрізняється від аукціону на підвищення ціни, але і вони проводяться нерегулярно . У цьому немає нічого дивного, оскільки головна мета ДПЛУ – отримання максимально можливого прибутку.
Таким чином, незважаючи на всі зусилля реклами та пропаганди, модель біржової торгівлі деревиною ґрунтується на сумнівних нормативно-правових підставах. Наприклад, Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» не має до торгівлі деревиною жодного відношення. Зі зміною чиновників у владних структурах, може зникнути і протекція. У зв’язку з цим у ліцензійних бірж виникла гостра потреба у легалізації досить прибуткового промислу. Тому, струсивши нафталін із вже призабутого Законопроекту Про ринок деревини останньої версії (реєстр. номер 4197-д), залишивши колишню назву, але замінивши повністю зміст, якому більше відповідала б нова назва: «Законопроект Про ринок біржової торгівлі деревиною».
Це не випадково. Успішно, а головне вчасно, застосований принцип мімікрії дозволив просунути оновлений законопроект для ухвалення сесією Верховної Ради одразу у другому читанні. Інакше все довелося б починати з чистого листа та з непередбачуваним результатом. Швидкість, стрімкість, тиск і те, що ще недавно було не законно, найближчим часом може стати нормою Закону, творці якого подібно до сенаторів Стародавнього Риму можуть глибокодумно проголошувати: «Dura lex sed lex» («Закон суворий, але це – Закон») . Напівкримінальна торгівельна діяльність стає легітимною. Конгеніально! Чому б у корупціонерів слід повчитися, так це швидкість думки та стрімкості дій.
Групи підтримки творців біржового ринку в особі фейкових експертів ринку деревини та розкручених медійних персон уже посилено трубять у соцмережах про черговий прорив на українському ринку деревини завдяки новій версії Законопроекту, про імплементацію оновленим Законопроектом кращих європейських практик, запровадження альтернативи прямим договорам оферти – першочергові торги для покупців, зареєстрованих у Реєстрі деревообробників. Це щось на кшталт «розстрілу» зареєстрованих покупців високими цінами насамперед, а решти інших у другу чергу. Привілей, прямо скажемо, на любителя-збоченця.
Хоча ринок деревини вже давно став перекрученим і перетворився на антиринок, чимось на зразок розподільника деревини за завищеними цінами. Тому у продавця постійно надлишок деревини на складі та проблеми зі збутом, а у багатьох покупців нестача деревини через завищені ціни реалізації.
При цьому ДПЛУ за рахунок спекулятивної торгівлі план реалізації деревини виконує та перевиконує навіть за менших обсягів заготівлі. У деревообробників зворотна картина, постійна нестача сировини, зниження виробництва та скорочення робочих місць.
Постає питання: Кому це вигідно?
Вітчизняним деревообробникам точно ні. Державі також ні, оскільки воно втрачає потенційний прибуток від доданої вартості, робочі місця та збільшує тягар соціальних витрат.
Концентрація управління та контролю всіма ресурсами та фінансовими потоками в межах одного гігантського галузевого підприємства зловісна ознака загрози для вітчизняної деревообробки від узурпації до приватизації лісових ресурсів. Перше відбувається на наших очах, друге очікується слідом.
Прийняття каламутного Законопроекту Про ринок деревини чергова сейсмічна активність лісової галузі, в якій після поділу адміністративних та господарських функцій, ГАЛРУ займається проведенням лісової політики, ДПЛУ скоріше бізнесом, ніж господарською діяльністю, оскільки головною його метою є отримання максимально можливого прибутку, що передбачає максимальну індивідуальність та авторитарність задля досягнення поставленої мети. Виходячи з цього, покупці це не споживачі, яких ДПЛУ має забезпечити доступною сировиною для деревообробки, а конкуренти у боротьбі за максимально можливий прибуток. Право власності на заготовлену деревину надає йому виняткову перевагу, проти якої безсила будь-яка лісова політика ГАЛРУ щодо забезпечення гарантії ст. 13 Конституції України. В наявності конфлікт інтересів, який може вирішити лише Верховна Рада України.
8 січня у Комітеті з питань економічного розвитку ВР відбудеться круглий стіл щодо обговорення Законопроекту, нібито, «Про ринок деревини», після якого за процедурою вихід на друге читання та остаточне прийняття вже Закону, який може стати могильним каменем для вітчизняної деревообробки. У парадигмі отримання максимально можливого прибутку продавцем та організаторами торгів це цілком логічний крок. Мета виправдовує засоби, в чому ми переконуємось у повсякденній практиці «солодкої парочки». Інтрига полягає в тому, яку позицію займе Комітет з питань економічного розвитку: рятівника або могильника вітчизняної деревообробної галузі. Інакше кажучи, законодавча влада проти протекціонізму чи точніше, законодавці проти топ корупції.
