04/07/2016
0Два роки тому конфлікт між адміністрацією і трудовим колективом ДП «Вигодське лісове господарство» завершився, за образним висловом одного з місцевих громадських активістів, тим, що попереднього директора «винесли».
Тоді одне з найбільших держпідприємств лісової галузі області очолив Олександр Матусевич. — Якщо коротко звернутися до історії дворічної давності, то, прийшовши на підприємство, поставив собі в пріоритет підвищити соціальні стандарти для наших працівників, — розповідає директор ДП «Вигодське лісове господарство» Олександр МАТУСЕВИЧ. — Тому що заробітна плата у «Вигодському лісовому господарстві» — найресурснішому підприємстві області — була однією з чи не найнижчих серед лісгоспів, які входять до складу Івано-Франківського обласного управління лісового господарства.
Як ми це питання вирішили? Найперше створили власні лісозаготівельні бригади. Для чого? По-перше, працевлаштували людей, які отримали офіційну роботу на державному підприємстві з усіма соціальними гарантіями. По-друге, цим самим на 50 відсотків збільшили обсяги заготівлі деревини власними силами. Всю деревину, зрубану нашими бригадами, стали перевозити на нижній склад підприємства. В процесі цих змін лісгосп вклав у реконструкцію нижнього складу майже 2 млн. грн. і на роботу ми прийняли ще близько 45 людей. А щоб ви розуміли, то чисельність працівників «Вигодського лісового господарства» за два роки зросла майже на 200 осіб. Нині на підприємстві працює 390 робітників і спеціалістів — найбільше серед лісгоспів обласного управління лісового господарства.
Коли ми наростили обсяги заготівель власними силами, то, що дуже важливо, отримали змогу впливати на ринок деревини. Але при цьому ми чітко відокремили заготівлю від реалізації — люди, які рубають деревину, отримують за це зарплату. Тоді ми беремо заготовлену ними сировину й продаємо її підприємцям, які працюють на ринку деревообробки.
– Який результат дала ця робота? Чи вдалося вам, як і ставили собі за мету на самому початку, підвищити соціальні стандарти для трудівників? Скільки нині заробляють працівники підприємства?
— Насамперед це дало нам додаткові грошові надходження. Навіть нині, коли експорт деревини заборонено, обсяги реалізації її у нас не зменшилися. За рахунок того, що ми продаємо сировину з нижнього складу, де її сортують і частково переробляють. Діловий ліс, зрозуміло, дає більші надходження, але ми до деревини ставимося по-господарськи, і продаємо багато низькосортних матеріалів у вигляді дров на паливо та на ті підприємства, які виготовляють деревостружкові плити, й за нижчими цінами.
Але результат найперше відчув колектив. Тому що нині середня зарплата на державному підприємстві «Вигодське лісове господарство» становить 6 700 гривень. За такої чисельності. Ми уклали новий колективний договір, в якому зокрема передбачили надання коштів на оздоровлення наших працівників — кожен раз на рік додатково отримує ще одну місячну зарплату. Також у договорі передбачили кошти для компенсації працівникам витрат на придбання дров. Згідно з умовами, адміністрація виплачує всім по пів місячної зарплати. З цими грішми всі наші лісівники приходять на підприємство і купують собі дрова на зиму.
– Але все ж своїм працівникам ви, мабуть, відпускаєте дрова за нижчою ціною, ніж стороннім покупцям?
— Ні, ціна на дрова в нас єдина. Вважаю, що встановлення пільгових цін — це щонайменше поштовх до зловживань. Для нас всі покупці, котрим потрібні дрова, однаково важливі.
– Олександре Борисовичу, покликання й основне завдання лісівників, як відомо, — садити і ростити молоді ліси та берегти карпатські праліси. Що в цьому напрямі робите на підприємстві?
— За два роки вклали до 3 млн. грн. у реконструкцію Шевченківського лісництва. і зробили там одну з найсучасніших лісокультурних дільниць у Західній Україні. Нині у цьому лісництві вирощуємо, мабуть, близько мільйона сіянців основних лісоутворювальних культур. Зокрема модрини, смереки, ялиці, букаѕ У нас там є сучасні теплиці і холодильне обладнання, добротна відреставрована контора лісництва. Шевченківське лісництво — це, по суті, велике господарство, образно кажучи, фабрика, яка здатна забезпечувати лісівників високоякісним посадковим матеріалом у потрібних кількостях.
– А вирубуючи ліс чи встигаєте своєчасно висадити на цих площах саджанці?
— У нас середній лісокультурний фонд, тобто площі, які вийшли з-під вирубок, становить від 350 до 400 гектарів. Якщо ж взяти від загальної площі лісів, на території яких господарюємо, то це менше одного відсотка.
Нині лунає багато критики, мовляв, ми рубаємо ліс суцільними зрубами. Багато критикують нас за те, що взагалі рубаємо деревину. Але скажу чесно: екологічна катастрофа в Карпатах справді є очевидною. Та її причиною є не лісозаготівлі, принаймні в масштабах Івано-Франківщини, а саме всихання дерев. Зауважте, яким ліс виходить після зими, коли у землі вологи дуже багато. Він мав би бути зеленим. А у нас, навпаки, він жовтий. Маємо проблеми із всиханням ялин. Але одночасно є проблеми і з дорогами, і з технікою — чим заготовляти цей ліс. Ми не можемо собі дозволити довести деревину до такого стану, щоб вона повністю висохла. Тому на останньому засіданні екологічної комісії обласної ради не втримався і запитав своїх колег: невже ми такі багаті, щоб відмовлятися від заготівлі ділової деревини, рентну плату за яку в місцеві бюджети справляють у розмірі 90 грн. за кубометр, а за дров’яну, тобто суху деревину, лише 3 грн.? Звичайно, ми все повинні робити під контролем, особливо громадськості, але ми не можемо дозволити собі розкіш слухати популістів, які кажуть ліс взагалі не рубати, або ж рубати його якось по-іншому. Ми для того і вчилися, щоб робити це правильно й відповідально.
– Ви зачепили проблему лісових доріг. Чи вдалося досягти якихось зрушень у цьому напрямі?
— З інших напрацювань останніх двох років виокремив би будівництво доріг. Не секрет, що сітка лісових доріг у карпатському регіоні є найрідшою у країнах Європи. і найгіршою. До мого приходу на посаду директора всі лісові дороги будували приватні підрядні структури. Але торік ми придбали майже за 4 млн. грн. новий сучасний екскаватор для їх будівництва і темпи будівництва доріг не зменшили. Я наголошую на цьому, бо є дуже багато «кривотолків». Мовляв, раніше більше будувалося. Насправді це не так, але тепер дороги ми будуємо власною технікою. і цінуємо фахівців. Наприклад, спеціаліст-оператор екскаватора, який якраз працює на будівництві доріг, заробляє на місяць і 15-20 тис. грн.
Цього року будуємо також великий залізобетонний міст через річку. Це теж інвестиції. Але маємо таку саму проблему, що й інші державні підприємства, — з прийняттям Держбюджету-2016 змінили податкове законодавство. і з січня 75 відсотків податку з прибутку мусимо віддавати державі. Тому в інвестиціях цього року балансуємо на рівні амортизаційних відрахувань. Це та норма, щодо якої обов’язково повинні звертатися до всіх органів державної влади, які лишень є, аби її скасували. Бо ми маємо ресурс, маємо кошти, за рахунок яких можемо будувати лісові дороги й необхідні інженерні споруди на них — мости, підпірні стінки та ін. Але держава нині у нас цей ресурс забирає. Отож, щоб потім не ходити з простягнутою рукою до держави і не просити з бюджету гроші на ці роботи, добиваємося, щоб ті кошти, які ми заробляємо, у нас не забирали.
– Складається враження, що останнім часом випадки крадіжок лісу почастішали. Рубають не лише на будівництво, як раніше. Пішла пошесть красти ліс і на дрова.
— Це справді проблема. Всі ми розуміємо, в якому становищі перебуває нині багато співвітчизників: роботи нема, грошей нема, а прийде зима, то чимось потрібно буде опалювати будинкиѕ Проте і цю біду намагаємося якимось чином долати. У нас нема кричущих випадків самовільних вирубок лісу. Хоча, скажу чесно, самовільні рубки були завжди. і за СРСР, і за незалежної України.
Коли торік у жовтні я йшов на вибори до обласної ради, то якраз цю проблему озвучував. Думаю, питання забезпечення людей деревиною, зокрема дровами, вирішуватимемо через обласну раду й облдержадміністрацію. На мій погляд, міг би діяти і такий порядок: людина прийшла на наше підприємство, сплатила попенну плату, а за дрова — це 4-5 грн. за кубометр, тоді їй показують місце, де вона, за бажання і за можливості, має право сама собі заготувати потрібну кількість палива на зиму. Є дуже багато аргументів «за» такий порядок, аби допомогти людям, бо нині дуже важкий час. Але є так само і немало «проти», бо колись цей механізм діяв і, на жаль, тоді було багато зловживань.
– Останнім часом знову активізувалися розмови про потребу реформувати лісову галузь України. Наскільки нам відомо, самого проекту документа ще немає. Однак громадські і професійні об’єднання, зокрема Західноукраїнська асоціація деревообробників та лісозаготівельників, вже б’ють на сполох. Бо переконані, що вона може призвести до катастрофи в сфері лісового господарства. Чи відомі вам якісь деталі пропонованої реформи?
— Нам справді нав’язували систему реформування лісового господарства. Її було схвалено на засіданні колегії МінАПК. Нам про неї лише розповідали, та самого плану реформ чи інших документів я не бачив. Тому оцінювати не стану. Зауважу лише, що із того, як це озвучували на словах, зрозумів, що нам пропонують на базі лісгоспів створити єдине підприємство в Києві. Цей варіант цілковито неприйнятний як для трудових колективів лісгоспів, так і для територіальних громад. На місцях це ніколи в житті не пройде. Тому що проти виступлять громади, депутати рад усіх рівнів. Бо що таке лісгосп? Це, по-перше, юридична структура, яка сплачує податки до місцевих бюджетів. І немалі податки, особливо тепер, коли зросла рентна плата за використання лісових ресурсів. У нас є сільські ради, які від лісгоспів отримують і по 4 млн. грн. податків на рік. Ці гроші ради використовують на розвиток інфраструктури, зокрема на будівництво добротних, покритих асфальтом доріг. Саме так роблять Шевченківська і Мізуньська сільські ради. і це добре. Бо, і це вже другий важливий момент, ліс росте на території громад і він передусім має служити громадам. Торік восени я як член робочої групи з реформування галузі більше тижня працював у Києві. Такі розмови вели ще тоді, однак всі лісівники були проти того, щоб забрати у лісгоспів статус юридичних осіб. Якою тепер буде ситуація з реформою, ми не знаємо, тому що змінився уряд. Голови Державного агентства лісових ресурсів ще немає — буде оголошено конкурс і приблизно аж наприкінці літа ми отримаємо нашого керманича, який визначатиме політику галузі.
– Олександре Борисовичу, заборона експорту лісу, як ви уже зауважували, хоч і не стала критичною для колективу «Вигодського лісового господарства», та все ж змінила умови господарської діяльності. Як ви особисто ставитеся до цього рішення як керівник і як депутат обласної ради?
— З самого початку я був проти. На мій погляд, експорт не треба було забороняти зовсім, бо у нас є надлишок тонкомірної деревини, яку ми продавали в Європу за досить пристойними цінами. А в Україні її продаємо як дрова.
Але за останній час підприємці, які займаються деревообробкою, закупили та встановили обладнання і проблем зі збутом деревини на сьогодні не існує. Тому для нас не має значення, кому продавати сировину. Але, звичайно, якщо я тут живу і тут живуть мої діти, то я повинен піклуватися і про них, і про людей, з якими працюю. Тим паче, що громада мені довірила право представляти її інтереси в обласній раді. Тому, на мій погляд, нині знову дозволяти експортувати деревину недоцільно.
Якраз потрібно справді дати можливість підприємцям, щоб вони й далі вкладали кошти в обладнання, розвивалися, і коли вони дійдуть до рівня глибокої переробки деревини, то зможуть конкурувати на ринку цін разом з нашими європейськими партнерами. Нині, коли європейські партнери мають суперсучасне обладнання, ефективно і доброякісно працюють, вони, звичайно, піднімають ціни. Тож треба дати можливість і нашим підприємцям піднятися до їхнього рівня. До того ж переробка деревини в Україні — це і робочі місця. Я розумію, що нині багато хто ще платить найманим працівникам мінімальну заробітну плату, бо так склалися обставини. Хоча уряд, а я завжди про це нагадую, спілкуючись з підприємцями, у цьому році зменшив ставку єдиного соціального внеску. і вони мали підвищити зарплату своїм людям хоча б на ті відсотки. Але це, так би мовити, наші внутрішні питання. А з огляду на перспективу, то їм, особливо тим, хто працює над поглибленням рівня переробки деревини, треба створити умови для розвитку. Бо це додана вартість на ринку. Плюс податки. Плюс зайнятість населення. Моя позиція така: ліс тут росте і тому він має слугувати громаді, і наші люди мають переробляти деревину, заробляючи собі і родинам на життя та розвиваючи промисловість держави.
