16/11/2008
0
Голлівудські фантастичні фільми створили у нашій свідомості чітку картину апокаліпсису: відбувається глобальний катаклізм, після якого більша частина людства гине. Планета перетворюється на пустелю (піщану чи льодовикову), уся рослинність та тваринний світ безповоротно зникає.
Причини таких катаклізмів голлівудські сценаристи пропонують найрізноманітніші: падаючі метеорити, зіткнення планети з астероїдом, глобальне потепління, іншопланетні віруси та багато іншого. На жаль, їхні фантазії мають шанс не просто справдитися, а й зробити це катастрофічно швидко, причому головною причиною реального катаклізму може стати сама людина.
Людина сама себе проголосила царем природи і дуже швидко сама у це повірила. Дійсно, спокусі відчути себе молодшим братом Бога протистояти важко. Швидке заселення земель, вирубування лісів, меліорація призвели до зникнення великої кількості рослин та тварин. Статистика сумна: лише за останні 30 років минулого століття (з 1970 по 2000 рік) кількість видів диких тварин скоротилося на 40%, причому деякі з них нерідко навіть не були відкриті або вивчені.
Економічно розвинуті країни, налякані перспективою близької екологічної катастрофи, почали активно боротися за уповільнення негативних процесів, що виникають у результаті шкідливого впливу людини на природу. На Заході серед найбільших корпорацій стало модним впроваджувати різноманітні екологічні ініціативи та підтримувати діяльність громадських організацій у цій сфері. Що ж стосується України, то представники місцевого бізнесу поки що не квапляться серйозно опікуватися проблемами екології. Чи означає це, що для України проблеми екології не актуальні? Навпаки, ці проблеми досягли таких масштабів, що ігнорувати їх вже неможливо.
У Червону книгу України, згідно з даними 12-14-річної давності (саме тоді відбувалося її останнє оновлення), занесено 541 вид рослин і 382 види тварин. На жаль, сьогодні ці цифри лише виросли. І що ще гірше, вони продовжують зростати.
Серед вимираючих тварин не можна виділити більше чи менше важливих. Природа – настільки величний творець, що всі її творіння унікальні та неповторні. Проте все-таки є тварини, зникнення яких викликає особливо високий резонанс. До таких тварин належать зубри.
Зубр є останнім представником диких биків і найбільшим наземним ссавцем у Європі. Тисячі років тому ареал розповсюдження зубрів був вельми широкий – стада цих тварин кочували по рівнинних пасовищах і лісистих територіях від Піренейського півострова до Західного Сибіру, зустрічалися також в Англії і південній Скандинавії. Однак внаслідок інтенсивного полювання у XVII і XVIII столітті вони були винищені майже у всіх країнах Європи. Масова вирубка лісів, будівництво міст, збільшення кількості населення також неабиякою мірою послужили причиною блискавичного скорочення їхньої чисельності. На початок XIX століття популяції зубрів (всього біля 500 голів) збереглися лише на Кавказі, в Біловезькій пущі та в українському Поліссі і перебували під охороною влади. Роковими для цих красивих і сильних тварин стали роки Першої світової війни і революції. Саме тоді від куль браконьєрів загинули останні «вільні» зубри.
Починаючи з 1961 року, в СРСР проводилася систематична і цілеспрямована робота із відновлення поголів’я: тварин із зоопарків після адаптаційного періоду розселяли в заповідниках і заказниках. При цьому, оскільки кожен зубр був, так би мовити, «на перелік», для того, щоб відстежувати вплив близькоспорідненого розведення, а також, по можливості, уникати його, велася Міжнародна племінна книга, по якій можна було прослідкувати родовід і переміщення кожного звіра. В середині 80-х років ХХ століття кількість зубрів в СРСР становила 1100 особин і проблема вже не стояла так гостро, оскільки чисельність тварин, що мешкають як в умовах неволі, так і виселених за спеціальними програмами в ареал колишнього проживання, була досить стабільною. Проте загалом вид, як і раніше, з багатьох причин, розглядався як той, що перебуває під загрозою зникнення.
Свій негативний внесок у процес зменшення поголів’я зубрів зробив процес розпаду СРСР. Зокрема, владі незалежної України не було коли приділяти особливу увагу проблемам дикої природи. Додали свою частку і браконьєри: зубри, популярні як мисливський трофей, швидко стали гинути від куль безвідповідальних любителів цієї забави. Причому найбільше обурює те, що зубри потрібні їм навіть не як їжа чи хутро, а просто як трофей, шкура перед каміном. Не гребують мисливці і полюванням на дитинчат зубрів та їхніх матерів: хто потрапить під кулі, той і гине.
Результат катастрофічний: за даними 2007 року, в нашій країні нараховується близько 190 тварин цього виду (порівняно з поголів’ям в 664 (за іншими даними 685) особин у середині
90-х років минулого століття). За неповні десять років розміри місцевих субпопуляцій скоротились до катастрофічно малих розмірів, перш за все з вини людей з рушницями. Чисельність зубрів, що мешкають у Рівенській і Волинській областях, за цей період зменшилась з 205 до 35 голів, в Чернівецькій області – із 225 до 94, у Вінницькій – зі 126 до 74, була повністю знищена чернігівська популяція. А поодинокі спроби створити нові популяції просто жахають своєю непродуманістю. Так, для Надвірнянської популяції, що в Івано-Франківській області, було вкрай невдало вибрано місце розташування: її заснували на густозаселеній території. Згодом це призвело до конфлікту тварин та людей і, як наслідок, – загибелі всього тутешнього поголів’я зубрів.
Отже, мусимо визнати: якщо вже сьогодні не вжити усіх необхідних заходів, які могли б запобігти подальшому знищенню зубрів та сприяти зростанню їхньої популяції, вони назавжди зникнуть з нашої планети. Цей процес буде незворотним і, в свою чергу, призведе до подальших негативних зрушень в екосистемі (як відомо, у природі немає зайвої ланки і усі живі істоти пов’язані між собою). Можливо, це і стане початком апокаліпсису.
Чи адресовано заклик діяти у напрямі відтворення популяцій зубрів виключно співробітникам відповідних природоохоронних організацій? Ні. Це справа кожного з нас, громадян своєї держави і мешканців земної кулі. Тільки об’єднавши зусилля усіх небайдужих людей, зможемо досягти успіхів у благородній справі порятунку від остаточної загибелі цих рідкісних тварин.
Мар’ян ШВЕЦЬ.
