08/06/2016
0Розробка корисних копалин і зловживання навколо них, на жаль, нерідко трапляються у нашому краї. Саме тому тему чергового засідання прес-клубу у редакції «Волині-нової» сформулювали так: «Коли волинські надра працюватимуть на громаду?»
На зустріч завітали голова постійної комісії з питань екології, раціонального використання надр Волинської обласної ради Василь Столяр, його заступник Ігор Лех, члени цієї ж комісії, депутати облради Борис Бабійчук, Людмила Кирда, Іван Киричик, Олександр Омельчук та Михайло Скопюк, тимчасовий виконувач обов’язків директора комунального підприємства «Волиньприродоресурс» Веніамін Туз, заступник голови Камінь-Каширської райради Сергій Дмитрук, заступник голови Маневицької райради Ігор Терещенко, голова постійної комісії з питань сільського господарства та раціонального використання земельних і природних ресурсів Рожищенської райради Руслан Хомич, маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, сільський голова Марковичів Локачинського району Федір Нижник
ЗАКОНИ Є, АЛЕ НЕ ВИКОНУЮТЬСЯ
Тон розмови задала начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності обласної ради Оксана Лукашук, модератор зустрічі. Чи по–господарськи використовуємо надра? У чому причина такої ситуації і чи не стала вона тенденцією для Волині?
Василь СТОЛЯР:
— Ніхто з присутніх не скаже, скільки в області добувають піску, бо це не контролюється. Водночас, видаючи дозволи на видобуток будь–яких копалин, керівники громад просто не висувають до підприємств жодних вимог. А якби ставили і ті їх не виконували, можна було б відкликати ліцензію. На комісії ми розглядали питання щодо порушень у Рожищенському районі, і з нашою допомогою дію ліцензії було зупинено. Там же два підприємства видобувають пісок і теж не виконують умов щодо утримання доріг. Люди протестують, бо шляхів уже немає — є лише напрямки.
Людмила КИРДА:
— При перевезенні піску вантажівки розбивають дороги. Наприклад, у Маневицькому районі з Рафалівки, крім піску, возять щебінь. При допустимій повній масі вантажівки 38 тонн самого щебеню вантажать 40 тонн! Такого жодна дорога не витримає. Органи, які повинні слідкувати за цим (насамперед Державна інспекція з безпеки на наземному транспорті), недопрацьовують. Тільки виїжджають на перевірку, як усі машини з піском і щебенем зупиняються і чекають ночі. А треба ввести такі штрафи, щоб було страшно руйнувати дороги.
Руслан ХОМИЧ:
— Питання видобутку піску для Рожищенського району надважливе. Деякі підприємства отримали дозволи і зареєстровані у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Але в останній день роботи ці фірми зазвичай банкрутують — і немає з кого вимагати виконання умов договору.
Ми хочемо спільно з обласною радою розробити Порядок надання дозволів на видобуток корисних копалин. У деяких райрадах такі документи вже є. У нас немає. У Порядку необхідно прописати вимоги до підприємства: на перший день видобутку кар’єр має бути огороджений, з одним виїздом, вагою, двома камерами, під’єднаними до сільської ради та райради. Таким чином можна контролювати видобуток піску і навантаження транспорту.
Борис БАБІЙЧУК:
— У зв’язку з децентралізацією певні закони щодо видобутку, ліцензування припинили дію, а інші не були розроблені. Виробляти дозволи немає сенсу, бо, сплативши штраф, порушник поверне собі ті гроші за годину. На мою думку, треба удосконалити положення про надання дозволів із можливістю їх відкликати. Бо нині навіть договори оренди укладені так, що жодних підстав їх анулювати місцева рада не має.
Веніамін ТУЗ:
— Лише декілька підприємств працюють, маючи дозволи, а більшість видобувають пісок незаконно. Місцеві ради наділені повноваженнями контролювати ці роботи і можуть ініціювати розгляд у прокуратурі, правоохоронних органах. Незаконний видобуток породжує ще одну проблему: продаж піску, що не відповідає технічним вимогам. У результаті бордюри тримаються 1 — 3 роки і розсипаються, балкони падають. Це свідчить про те, що будівельні фірми виготовляють неякісні конструкції.
Михайло СКОПЮК:
— Треба спростити процедуру надання дозволів. Щоб громада, на території якої є пісок, мала можливість сама його добувати і контролювати. А то стикаємося з абсурдом: люди не мають права взяти піску на своїй же території. Якщо селяни знатимуть, що можуть ним скористатися, то буде стимул його контролювати.
Ігор ЛЕХ:
Щоб навести лад на дорогах, не треба нових законів. Вони є, але не виконуються. Всі знають, що машини з піском перевантажені. Хіба ми нині відкрили секрет? Ні. То чому правоохоронці не реагують? Бо змовилися з підприємцями. Так само можна встановити, яку кількість піску реально видобуто і скільки підприємство при цьому задекларувало. Вся проблема у відсутності контролю. Має бути воля влади — і тоді можна навести порядок.
«ВОЛИНЬТОРФ» ШТУЧНО ДОВОДЯТЬ ДО БАНКРУТСТВА
Наша область має одні з найбільших родовищ торфу, видобувають його легально. Чи можна збільшити дохід від цієї копалини? Чого чекати торфовидобувній галузі за умови приватизації, адже проекти таких рішень час від часу стають предметом обговорення?
Іван КИРИЧИК:
— Проблема в тому, що державне підприємство «Волиньторф» штучно доводять до зупинки. Можливо, це пов’язано з приватизацією. Коли воно буде без сировини, його можна купити за копійки. Маємо ліцензію на видобуток, але це ще не означає, що можемо одразу добувати торф. Майже всі торф’яники — лісові землі. Зміна цільового призначення територій лісфонду — прерогатива Кабміну. Згідно з регламентом пакет документів на зміну призначення має подати ОДА. Але цілий рік голова облдержадміністрації не хоче підписати клопотання до Кабміну щодо розгляду цих документів.
Людмила КИРДА:
— Справді, виконавча влада у районі робить усе для того, щоб підприємство зупинилося. Установи бюджетної сфери вчасно не розраховуються і боргують уже 1,2 мільйона гривень. Ці кошти дуже важливі тепер, бо саме йде заготівля сировини. «Волиньторф» є ласим шматком, внесеним до переліку підприємств, які підлягають приватизації. Свого часу районна рада заявила, що готова прийняти підприємство у комунальну власність. Проте надійшов лист із Мінекономіки, яким нас повідомили, що підприємство виставлятимуть на торги, і лише якщо двічі його не куплять, можна ставити питання про передачу у комунальну власність.
Олександр ОМЕЛЬЧУК:
— На цьому бюджетоутворюючому для району підприємстві працює більш як 400 людей. Воно забезпечує область паливом і експортує продукцію за кордон. «Волиньторф» отримує прибутки, і не зрозуміло, чому підпадає під приватизацію. Якщо не дати землі для розробки торф’яників, то виробництво зупиниться. Куди діватися людям?
Сергій ДМИТРУК:
— Підтримую думку, що хтось штучно доводить торфовидобувну промисловість до банкрутства. Свого часу на Камінь–Каширщині було чимало фірм, які розвідували копалини. У них є карти, вони знають, що це перспективно. Тому тільки чекають моменту, коли «Волиньторф» збанкрутує.
Ігор ТЕРЕЩЕНКО:
— Перед Революцією гідності ми протестували, перекривали трасу Київ — Варшава. Якщо хтось думає, що так просто віддамо підприємство, він помиляється. Доведуть людей до громадянської війни, вони і так налаштовані рішуче.
Олександр ГАВРИЛЮК:
«Волиньторф» — прибуткове підприємство і солідний платник податків. За ці кошти ми живемо. Добре, що зареєстрували підприємство щодо бурштину і зрушили з мертвої точки. Але ще треба провести роз’яснювальну роботу з людьми. Як селищний голова хочу знати: де на наших землях будуть вести розвідувальні роботи?
КОМУ ВИГІДНИЙ ГАЗ?
Федір НИЖНИК:
— На території сільської ради маємо родовище. Але тільки після наших численних звернень збудували підвідні гілки газопроводу до кожного будинку. Цим ніби компенсували розбиті дороги та тріщини у 30 хатах. У 2015 році в сільську раду надійшло 88 тисяч гривень екологічного податку та 21 тисяча гривень — земельного. Як благодійну допомогу у 2008 році нам перерахували 280 тисяч гривень, у 2010 році — 90 тисяч, у 2016 — 73 тисячі. У середньому виходить по 22 тисячі гривень щороку. Ці кошти не варті втраченого здоров’я. Люди страждають на онкологічні та серцево–судинні захворювання. Минулого року Укргазвидобування сплатило 123 мільйони гривень податку за газ, який видобувають на нашому родовищі. Якби нам хоч 0,5 відсотка цих коштів, ми могли б самі вирішувати всі питання. А так сільрада постійно у ролі прохача. От і посудіть, чи вигідно громаді, що на її території видобувають газ?
Михайло СКОПЮК:
Ми говоримо, що Укргазвидобування перерахувало 123 мільйони гривень рентної плати, а Локачинський район минулого року за базовими дотаціями і субвенціями отримав 119 мільйонів гривень. Тому не можна говорити, що район повністю дотаційний. Нині працює 20 свердловин, із них 15 — у Марковичах. Це питання енергетичної безпеки держави. Крім того, електроенергія, отримана від спалювання газу, покриває витрати трьох районів. З іншого боку, моніторити викиди не завжди вдається. Тому є нарікання населення. Розвивати родовище треба, але при цьому контролювати екологічні норми і сплату податків.
«ВІЗЬМІТЬ МЕНЕ НА РОБОТУ КОПАТИ БУРШТИН»
Обласна рада створила комунальне підприємство «Волиньприродоресурс», яке має опікуватися всіма корисними копалинами, в тому числі й бурштином. Мовляв, так громаді буде легше контролювати його видобуток. Проте у новоствореного підприємства є й противники.
Василь СТОЛЯР:
— Депутати обласної ради не хотіли давати дозволи приватним фірмам на видобуток янтарю. Чому створили комунальне підприємство? Бо воно буде підконтрольне облраді і громаді. Чому говоримо про закони? Закон про надра хороший — тільки його треба виконувати. Закон про екологію хороший — його теж треба виконувати. Зате є постанова, яка забороняє комунальним підприємствам брати участь в отриманні родовищ без аукціону. Треба громаді брати владу у свої руки, видобувати бурштин, платити податки й отримувати прибутки. Інші області запозичують статут нашого підприємства, аби створити подібні.
Людмила КИРДА:
— Ніхто не має сумніву, що треба наводити лад із видобутком бурштину. Але я проголосувала проти створення підприємства, бо це рішення не погоджували з громадою. Коли побачила в проекті, що на 30 тисячах гектарів будуть проводити розвідки, це мене насторожило. Підприємство створене більше місяця тому, мало би наводити лад у видобутку всіх копалин. Якщо не впорядкували пісок, то хіба подужаємо бурштин?
Олександр ОМЕЛЬЧУК:
— Спочатку був створений «Волиньбурштин», але потім вирішили охопити всі надра і організувати «Волиньприродоресурс». Почався спротив влади, у якої немає політичної волі на такі справи. Якби була політична воля створити, скажімо, «Рошенбурштин», то це зробили б за дві години.
Ігор ТЕРЕЩЕНКО:
— Люди вважають, що йде перерозподіл сфер впливу від однієї політичної сили до іншої. Разом з тим триває об’єднання громад. У людей думка: поки не пройшло об’єднання, не треба давати жодних родовищ.
Читачі «Волині–нової» запитували в учасників прес–клубу, чи є позитивні приклади рекультивації кар’єрів після видобутку піску, на що отримали позитивну відповідь. Передплатник із Дубровиці Рівненської області попросився на роботу у «Волиньприродоресурс» — мовляв, має певний досвід як старатель. Житель Старого Чорторийська, що на Маневиччині, цікавився наслідками видобутку сонячного каменю для довкілля. Також були запитання щодо впливу розробки покладів міді на навколишнє середовище.
Насамкінець учасники прес-клубу відповіли на запитання, чи вірять вони в те, що волинські надра працюватимуть на громаду. З певними обмовками усі засвідчили: таки вірять, що пісок та бурштин колись наповнять волинський бюджет.
