Підпоручик корпусу лісничих

  Їх називають рукотворними дивами Донбасу – Святогірську лавру з вирубаними в крейдяному масиві церквами, циклопічні виробки в Артемівських соляних шахтах. А ще – Великоанадольський ліс у Волноваському районі, який розкинув свої зелені обійми майже на дві тисячі гектарів. Нині ліс іменинник. Йому виповнюється 165 років.

  СЕРЕД СТЕПУ ШИРОКОГО

  У позаминулому столітті видатний кліматолог Олександр Воєйков відкрив величезну вітряну "ріку", яка починається у Карському морі, тече азійським боком Уральського хребта, вливається у Прикаспійську низину, а далі через калмицькі, донські, донецькі і таврійські степи добігає до Румунських Карпат і там вщухає. Цей потік назвали "Вісь Воєйкова". Вісь дуже небезпечна. Особливо для землеробства. Цей хронічний вітер, який у Донбасі називають "калмик", приносить не тільки посуху, а й пилові бурі.

  У середині ХІХ століття Росія почала інтенсивно включати в господарську діяльність посушливі українські степи. Задля цього їх відвідав міністр державних маєтностей Павло Кисельов. Саме тоді чиновники і вчені-грунтознавці зійшлися на думці, що захистити потенційно придатні для землеробства масиви від згубних суховіїв зможе хіба що потужна система лісових насаджень.

  Першою посадовою особою, котрій доручили впровадження в життя цієї ідеї, став 23-річний Віктор Графф. У деяких письмових документах його прізвище пишеться з прийменником "фон", тобто фон Графф, що свідчить про приналежність до німецького дворянства, хоча його слід вважати сином України.

  Народився Віктор Єгорович Графф у листопаді 1820 року на Волині. Батьком хлопчика був німець, а мати – італійка. Хрестили його за православним обрядом, і тому юнак у колі друзів так само, як і шотландець за походженням Володимир Даль, називав себе українським козаком.

  НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ

  Батьки померли рано. Долею сироти опікувалися родичі. У 14 років Віктор стає вихованцем Санкт-Петербурзького лісового і межового інституту на повному казенному утриманні. У 22 роки одержує офіцерське звання і як відмінник у чині підпоручика відряджається на дійсну службу. Перша його посада – підлісничий Катеринославської губернії. Молодому офіцерові доручають провести детальне обстеження перелогових казенних земель у Павлоградському, Бахмутському й Олександрівському повітах (нині території Дніпропетровської, Донецької і Запорізької областей). Мета огляду -визначити ділянку під зразкову лісову плантацію.

  І він її визначив – Великоанадольське пустище, що біля села Благодатне на південному схилі Донецького кряжу.

  23 жовтня 1843 року в присутності групи чиновників, сільських старшин та місцевих селян священик, відслуживши молебень, благословив нову справу, і кілька волів плугами прорізали чорні борозни у віковічній цілині. У ті борозни В. Графф та його помічники вкидали жолуді, насіння клена, ясеня та інших дерев і чагарників.

  Наступного року разом із лісовою сторожею, а також селянськими підлітками, котрі прагнули бодай якусь копійчину заробити на новій справі, Віктор Граф заходився висаджувати у грунт вже не насіння, а саджанці. Понад п’ять тисяч маленьких дубків, тополь, сосонок та дерев інших порід прописалися тоді на Великоанадольській лісовій станції.

  Сьогодні доводиться тільки дивуватись самовідданості молодого офіцера. По-перше, він особисто обрав дуже складне місце для апробації ідеї степового лісівництва, хоча у нього були можливості обрати іншу, сприятливішу ділянку. По-друге, він насправді почав жити своїм лісом. Відомо, зокрема, що й у відпустку не дозволяв собі ходити, аж доки не зміцніли його "зелені діти".

  Важливо підкреслити і те, що В. Графф взяв на навчання одинадцять селянських дітей, і вони згодом стали його надійними помічниками. На той же час припадає і його пропозиція відкрити у селі Новотроїцьке училище сільських лісників. Задум міг стати реальністю через те, що влада почала більше уваги приділяти діяльності молодого фахівця і дозволила довести кількість учнів до сорока осіб. Власне, тоді і були закладені підвалини славнозвісного Великоанадольського лісового технікуму…

  У 1847 р. В Графф за свої службові досягнення одержує звання штабс-капітана і невдовзі одружується з Єлизаветою Курочкіною – рідною сестрою відомих братів-літераторів. Той рік взагалі був щасливим для молодого офіцера, бо Санкт-Петербург, бачачи успіхи лісової станції, приймає рішення спорудити при ній обсерваторію для регулярних метеорологічних спостережень.

  Віктор Графф прискіпливо вивчає світовий досвід лісівництва, пропагує надбання своєї станції, розбудовує школу сільських лісників, де вже налічується сто двадцять учнів. Його старшокласники одержують право носити форму вихованців єгерських училищ.

  1864 року великоанадольський подвижник, у якого від тяжких природних умов померла донька і дуже хворіла дружина, одержує звання полковника. На той час рукотворний ліс, де постійно працювали 170 сподвижників В. Граффа, шумів уже більш як на 150 десятинах. Він сприяв тому, що на прилеглих до нього землях різко збільшилися врожаї зернових культур, меншим став згубний вплив суховіїв і до того ж у новоствореному лісі відкрилося кілька джерел, оселилася дичина і восени з’являлися навіть гриби. Заради цього варто було терпіти спеку і морози, вибачати деяким людям їхню невдячність і працювати для майбутнього. Віктор Графф усі роки свого перебування в Донбасі прожив у матеріальній скруті. Часом і шматка хліба не мала його родина, коли за вікном шаленів зимовий буран. А як страшно було лісникам, коли у навколишніх селах лютувала холера. У голодні роки мешканці сусідніх сіл відмовлялися постачати продукти харчування і школі лісничих, і родині В. Граффа.

  Усі "сюрпризи", які тільки може подарувати дике поле, воно подарувало великоанадольським першопрохідцям. Вони все те витримали…

  ВИЗНАННЯ

  Розуміючи значення життєвого подвигу В. Граффа, Лісовий департамент Росії запропонував полковнику очолити кафедру лісівництва у Петровській землеробській та лісовій академії у Москві з присвоєнням звання ординарного професора. Він пропозицію прийняв. Їхав туди з великими надіями на майбутнє. Але підірване тяжкою працею здоров’я і родинні втрати призвели до того, що основоположник грунтозахисного степового лісівництва Віктор Єгорович Графф у листопаді 1867 року пішов з життя. Йому було лише 47.

  Після від’їзду полковника з Донбасу його школа почала занепадати, обсяги лісонасаджень скоротились, суспільний інтерес до долі степового лісу майже згас. Тільки великі вчені, зокрема корифей грунтознавства Василь Докучаєв, продовжували обстоювати ідею природоперетворюючої ролі степового лісівництва.

  Хоч як би там було, а все ж таки 1910 року у Великоанадольському лісництві, де й досі шумлять посаджені молодим підпоручиком дуби, вдячні нащадки поставили гранітний пам’ятник В. Є. фон Граффу. Відтоді там працює і музей його імені. Їх ви бачите на знімках…

  А Великоанадольський ліс виконував і продовжує виконувати природозахисну і просвітницьку місію. Сам факт його існування став основним аргументом на користь створення в середині минулого століття в усій степовій Україні потужних лісосмуг. Вони зайняли в нашій державі понад 400 тисяч гектарів, створивши надійний зелений щит проти суховіїв, ставши велетенським акумулятором вологи.

  – Цей ліс є живим пам’ятником Віктору Граффу, – каже директор Станично-Луганського лісгоспу Сергій Чигринець, який закінчив Великоанадольський лісовий технікум і вже понад 30 років, як і тисячі його колег, продовжує справу великого лісничого.

  Степові ліси та лісосмуги Донбасу облямовують сьогодні усі промислові центри регіону. Вони очищають повітря, дають затінок і притулок дичині. Ідуже шкода, коли бачиш, як подекуди горять підпалені вандалами зелені насадження, як туди скидають сміття, як нищиться краса, біля витоків якої стояв і завжди стоятиме молодий підпоручик корпусу лісничих Віктор Графф…