04/09/2024
0Лесная отрасль переживает тяжелые времена и адаптируясь к новым условия приобретает новые свойства. Во власть по непонятным для меня критериям быстро продвигаются молодые люди, не знающие лесного хозяйства и его истории. Специалисты, отдавшие жизнь лесному хозяйству, становятся невостребованными и уходят. Люди замыкаются в себе. Внутри отраслевые коммуникации становятся келейными и теряют былую открытость и доброжелательность. Пенсионеры на своем опыте убеждаются в том, что “каждый умирает в одиночку” …
Теряется преемственность между поколениями, исчезают традиции и накопленная годами мудрость. Кто-то бедствует, а “Иваны родства непомнящие” танцуют на граблях, присвоив то на что не имеет никакого права …При этом угрызений совести они не испытывают и ни в чем себя не отказывают…..
В этой ситуации мы делаем очередную попытку хоть что-то сделать, что бы исправить ситуацию. С сегодняшнего дня я начинаю перебирать архивы и публиковать старые материалы, которые кому-то полезно знать, а кому-то приятно вспомнить. Очень надеюсь, что эту инициативу кто-либо поддержит. Начнем с этого, а дальше видно будет… Лесники не банда: их единство надо возрождать на совсем иных принципах, чем это делают сейчас.
Начинаю с интервью Николая Васильевича Колесниченка в бытность его Председателем Госкомлеса… Без всякого умысла: просто первым на глаза попалось. Это было время когда широко обсуждались реформы… Они могли бы быть успешными, но одно не верное кадровое решение Ющенко на десятилетия перечеркнуло отраслевые перспективы… В публикации использованы архивные фотографии того времени, которые не имеют отношения к статье. М.П.
Р.S. Отношения с Николаем Васильевичем у меня складывались не просто: было много желающих оболгать меня в его глазах. Я рад что это не удалось. Мы до сих поддерживаем дружеские отношения и периодически встречаемся. Правда поводы меняются. Раньше мы с Петром Бевским ежегодно приходили в офис охотников на Львовской площади, чтобы поздравить Николая Васильевича с днем рожденья. В последний раз уже мы с Николаем Васильевичем пришли в “Будьмо”, чтобы почтить память Пети и поддержать тех, кто его помнит и любит… М.П.
Фото из моего архива. К содержанию статьи они имеют лишь косвенное отношение.
Журналісту таланить на зустрічі з цікавими людьми, які часто залишають глибокий слід у його душі – відчуття стабільності та віри у майбутнє… Ці слова щонайповніше стосуються голови Державного комітету лісового господарства України, кандидата економічних наук, заслуженого працівника лісового господарства держави Миколи Колісниченка. Один лише факт: він – селянський син, колискою дитинства і юності якого було село Сокільча Попільнянського району, що на Житомирщині, пройшов трудовий шлях від лісничого Кочичинського лісництва Ємільчинського лісгоспзагу цієї ж області до Голови Держкомлісгоспу. З ним цікаво розмовляти про сьогодні і завтра лісового господарства, про нові політичні ініціативи Президента України, про… А втім, для чого перераховувати: сфера інтересів цієї людини не вкладається в рамки, обмежені наукою чи, скажімо, суспільними проблемами. Якщо хочеш, дорогий читачу, то й сам можеш переконатися в цьому. Микола Васильович – співбесідник нашого кореспондента.
– Хотів би розпочати розмову з вами про банальні, але завжди актуальні теми – працю, зарплату, соціальні проблеми.
– Питання №1 для нас у соціальному плані – виплата заробітної плати, повне погашення її заборгованості. Середня плата в галузі – 300 гривень. Але вже з десяток областей набереться, де лісівники заробляють від 350 до 450 гривень. Зарплату “знижують” підприємства півдня, які, виконуючи державні замовлення, вирощують захисні насадження.
Фінансування по захисному лісорозведенню погане. Нинішнього року передбачали на ці цілі за державною програмою “Ліси України” отримати 23 мільйони гривень. Фактично ж з Державного бюджету надійшло лише 4 мільйони. Це дає змогу тільки забезпечити догляд за лісами, які посадили в останні п’ять років. Але ж люди вирощували посадковий матеріал у розсадниках, які сьогодні треба висаджувати. Це питання не тільки соціальне, а, мабуть, економічно-екологічне. І хочеш – не хочеш: ця справа потребує державного підходу.
– Проте мене радують підсумки роботи галузі в першому кварталі року. Обсяг реалізованої продукції в діючих оптових цінах без податку на додану вартість 253761 тисяча гривень, а за відповідний період минулого року – 219227 тис. грн. Темпи зростання у відсотках до відповідного минулорічного періоду – 115.
У березні значно знизили заборгованість із заробітної плати з 1 мільйона 177 тисяч до 758 тисяч. І спромоглися “дати” Державному бюджету 42,3 мільйона гривень. Галузь виконала всі планові показники на перший квартал. Довелося, щоправда, запропонувати деяким директорам звільнити посади керівників – Дрогобицького лісгоспу (Львівщина) та Гайсинського (Вінниччина). Сьогодні на цих підприємствах поліпшуються справи.
– Скільки трудівників у виробничих підрозділах Держкомлісгоспу? Будь ласка, кілька слів про їхню діяльність.
– У галузі – 94 тисячі працюючих. Але весна покликала до роботи додаткову кількість сезонних робітників. То й виходить кругленька цифра – 100 тисяч. 18 тисяч – жінки. Основні професії – лісоруб, який працює на лісозаготівлях, тракторист. І є ще ті, хто плекає лісові культури. Стовідсотково – це жінки. Їх називаємо лісокультурницями. Водії вивозять деревину з лісу, верстатники трудяться у переробних цехах. Технічний догляд забезпечують електрослюсарі та електрозварники.
Основні наші спеціалісти – лісник – кваліфікований робітник, який охороняє ліс, майстер лісу організовує роботи в ньому. А лісничий очолює колектив і відповідає за господарство на 4-8 тисячах гектарів. Лісничих у нас понад 1600.
До складу держлісгоспів входить 6-7 лісництв. Під їхньою опікою – 15-30 і навіть більше тисяч гектарів лісу. Вони об’єднані в обласні структури. Крім того, діє ланка інженерів лісового господарства, яка дбає про інженерне забезпечення галузі.
Кілька слів і про розгалужену систему наших навчальних закладів. Спеціалістів середньої ланки готують 8 технікумів, фахівці вищої ланки здобувають освіту у Львівському, Київському, Харківському, Сімферопольському університетах, Житомирській академії.
Маємо свої наукові інститути. Авіаційну базу охорони лісів від пожеж, вертолітну службу, 11 злітних майданчиків – велике різнопланове господарство.
– Миколо Васильовичу, мені відомо, що в очолюваному вами відомстві розроблено Концепцію реформування лісового господарства. Може, розповісте про це?
– Деталізувати основні положення Концепції – означає приділяти увагу дрібницям. Отже, про головне. Нині багато суперечок про те, на якій стадії ведення лісового господарства зупинитися нам, лісівникам. Переконаний: повинні орієнтуватися на європейський досвід, на спеціальні міжнародні стандарти, що стосується рубки, тобто збору врожаю. У сільському господарстві врожай збирає той, хто посіяв чи посадив… Так має бути і в лісовій галузі. Та дехто “доводить”, що лісівникам було б доцільніше лише охороняти ліс, а врожай на певних умовах нехай збирають комерційні структури. І навіть існують концепції, які обгрунтовують такий підхід. Безумовно, є рентабельніші варіанти господарювання в лісі, порівняно з нинішніми. Але ж ця фаза повинна перебувати в єдиному комплексі. До того ж Україна не на стільки багата на лісові ресурси, як, скажімо, Росія. У лісі мають хазяйнувати тільки професіонали, а не бізнесмени-лихварі, які керуються власною вигодою.
Потрібний єдиний фонд фінансування. Щоб можна було рівномірно розподіляти гроші між підприємствами, які мають кращі умови ведення лісового господарства, і тими, в яких вони гірші: на Поліссі і в Карпатах урожай деревини з гектара вищий, а на півдні – нижчий. Фонд дав би змогу рівномірно “переправляти” ці фінансові потоки між підприємствами всередині галузі. Сьогодні такої можливості немає. Усе надходить до центрального бюджету. І не просто отримати звідти певну суму коштів для ведення лісового господарства.
Оскільки сто відсотків платежів надходить до бюджету, дуже важливо врегулювати відносини з місцевою владою. Бо там, де збираємо врожай, місцеві громади повинні отримувати компенсацію за нього в тій чи іншій формі.
Те, що Бюджетний кодекс стовідсотково “забирає” ці платежі до центрального бюджету, не зовсім правильно.
І ще проблема, яку хотіли б врегулювати. Вона пов’язана з контрольними функціями в регіонах. Так сталося, що сьогодні в 21 області діють об’єднання. Перед Кабінетом Міністрів ми порушили питання про створення обласних управлінь лісового господарства, чітко виписали для них контрольні функції за веденням лісового господарства в області. Адже нині користувачів лісу не перелічити. А в семи няньок, як відомо, дитя без ока…
– Як, на вашу думку, треба розуміти поняття, закріплене у Земельному кодексі, – “комунальні ліси”? Чи не змінить його новий Лісовий кодекс?
– Для нас найважливіше – робота над проектом нового Лісового кодексу, оскільки такий нормативний документ, прийнятий 1994 року застарів. Практично завершуємо його підготовку. Зумовлено це, зокрема, тим, що нинішній Лісовий кодекс не узгоджується з новим Земельним.
Сьогодні на селі всьому голова приватна власність, це стосується, скажімо, і фермерських лісів на площах до 5 га.
У Земельному кодексі йдеться про комунальну власність на ліси. Але ж поняття “комунальна” стосується населеного пункту. А де в ньому ліс? Може доречніше було б назвати колишні колгоспні ліси общинними чи муніципальними або лісами територіальних громад? Сподіваюсь, що новий Лісовий кодекс уточнить це… Але основне – це державна власність на ліси.
Тому маємо відповісти на запитання: як визначити законодавчу поведінку кожному лісокористувачу, продумано спланувати політику держави на віддалену перспективу щодо ведення господарства. Йдеться як про державну політику, так і про фінансову підтримку лісової галузі.
У квітні минулого року уряд схвалив “Державну програму “Ліси України” до 2015 року”. Вона – цілеспрямовуючий орієнтир у нашій роботі.
Найбільшу тривогу Держкомлісгоспу викликають проблеми створення захисних лісів. Адже чимало земель, малопридатних для ведення сільського господарства, вилучаються із сівозмін, їх треба передавати… вводити в програму і заліснювати.
– А що буде з лісосмугами, які сьогодні не мають господаря?
– Без лісосмуг за перспективного ведення сільського господарства не обійтися будь-якому агропідприємству.
– Але ж мені, умовно кажучи, фермеру, вони не потрібні.
– Даруйте, не можу з вами погодитися. Ви міркуєте, як фермер сьогоднішнього дня. Господар, який сподівається працювати на землі хоча б років 15-20, не може обійтися без полезахисних насаджень, бо вони для нього – охоронці полів від пилових бур, вітровіїв, грунтової ерозії.
Не випадково ж за СРСР поля були “розкреслені” на квадрати лісосмуг. Їх садили, доглядали і за їхній стан суворо питали, бо це було державне замовлення.
Життя нині переконує: лісосмуги дуже потрібні. Особливо на півдні, де в 60-ті роки пилові бурі засипали їх аж по крони. Ненормально, що вони – охоронці полів – нині нічийні. Держава повинна врегулювати проблему. Фермеру має бути вигідно не тільки економічно, а й екологічно мати такі лісові насадження на своїх угіддях. Сподіваюся, цьому допоможе програмний документ “Національна лісова політика”, який розробляємо разом з іншими міністерствами. Передбачаємо в ньому концептуально обґрунтувати, якою держава бачить свою власність – ліс? Хто за державними повноваженнями має вести цю роботу? Тепер ці функції покладені на Держкомлісгосп.
Негоже це, що сьогодні районна рада відповідно до Земельного кодексу має право прийняти рішення про передачу 10 гектарів державного лісу для інших цілей. Коли держава “витягує” з лісового господарства 10 гектарів лісу, то нехай компенсує витрати на лісовирощування, якщо новий лісокористувач кредитонеспроможний. Адже лісопідприємство, в якого його вилучають, це насамперед люди, котрі вклали в ліс свою працю… Щоб виправляти такі законодавчі прогалини – потрібна чітка співпраця з Верховною Радою.
Як чиновник, не можу судити про роботу Верховної Ради, хоча й маю свою думку щодо цього, проте переконаний, що пропозиції Президента України значно поліпшать роботу парламенту. Абсолютно згоден з його аргументами: політична реформа у країні назріла. Підтримую…
– Підтримуєте ви – чиновник високого рангу. А як пропозиції Президента сприйняли трудові колективи, очолюваної вами галузі?
– На наших підприємствах відбуваються збори виробничих колективів. Ніхто на них, так би мовити, не стягує людей. На таких зібраннях цікавимося думкою трудівників. Вислуховуємо їхні пропозиції. Їм це імпонує. Розуміння необхідності політичної реформи абсолютно стовідсоткове. Визнають, що ініціатива Президента – своєчасна. Політична реформа потрібна, потрібен перехід до парламентсько-президентської моделі управління державою.
Глава держави узяв на себе відповідальність і про це сказав у зверненні до Верховної Ради. Нині ми – на новому етапі розвитку країни. Коли засади демократії мають змінюватися, а повноваження парламенту й уряду – розширюватися. І з точки зору владних повноважень, і підвищення відповідальності.
Те, що пропонує Президент, створює баланс між гілками влади. Крім того, пропонуються важелі відповідальності… Це – нормально, це – світовий досвід. Головна ідея реформи – політично відповідальна перед суспільством влада. Від наших трудових колективів надходять пропозиції щодо виборів до місцевих рад усіх рівнів, Верховної Ради і виборів Президента України одного року. Люди запитують, чи є необхідність проводити їх до парламенту, місцевих органів влади окремо? Можливо, доцільно це робити одночасно одного дня? Давайте замислимося над цими запитаннями. Якщо тричі на рік вибори, то якісь із них можуть і не відбутися, а гроші, виділені на них державою, полетять на вітер. Це – десятки мільйонів гривень. Заощаджені таким чином кошти можна спрямувати на соціальний захист населення.
Друга серйозна пропозиція щодо віку суддів Конституційного Суду. У різних колективах – різні думки, але переважна більшість лісівників вважає: вік суддів не повинен перевищувати 65-70 років. А Президент пропонує 75-річний віковий ценз…
– Будь ласка, про ставлення трудівників лісового господарства до пропозиції створення двопалатного парламенту.
– Переважна більшість “за”. Усі звикли йти зі своїми болями і скаргами до народних депутатів, обраних за мажоритарною системою виборів. Але, звісно, парламент треба структурувати і переходити на пропорційну систему виборів. Палата, яка працюватиме на пропорційній основі, повинна бути.
Учасники зборів резонно запитують: “А хто ж конкретно представлятиме наші інтереси у Верховній Раді?” Є чимало підтверджень того, що депутати, обрані за партійними списками, в округах не бувають. А от про мажоритарників цього не скажеш.
– Певно, з місць до вас надходять пропозиції щодо кількості представників у Палаті регіонів?
– Є питання… У лісових господарствах сходу запитують, чому в ній повинно бути по три представники від області і не береться до уваги кількість жителів того чи іншого регіону? Я вважаю, що це робочі неузгодження. Без них не обходиться ніяка важлива справа. Людям треба розповідати, пояснювати… з ними необхідно радитися.
Пропозиції Президента викликали неабиякий громадський резонанс. У нас немає тих, хто б до них був байдужий. Президентська ідея реформувати політичну систему вже оволоділа суспільним загалом та політичною елітою нашої країни і сподіваюся, що зміни, внесені до Основного закону, а, отже, і в політичну систему, поліпшать ситуацію в державі, врівноважать відносини між державними діячами, політиками і політичними силами.
– І насамкінець. Слухав якось ваше телеінтерв’ю… Ви говорили про гостру необхідність визначення в “Національній лісовій політиці” партнерських стосунків лісу, як живого організму, і держави, лісгоспу і місцевої громади, лісу і комерційної структури… Наголошували на екологічному значенні лісів країни. А що особисто для вас ліс як для людини?
– Значення лісу взагалі, як відомо, – екологічне, економічне і соціальне. В одному місці важливіше перше, в іншому – друге… А є території, де ліс для людей – єдине місце праці. Прикро, коли нашу роботу оцінюють за якоюсь однією фазою: за кількістю переробної продукції чи за великою пожежею. Ліс, як мале дитя, яке треба повсякденно доглядати, дбати про його майбутнє.
У нас є теплиці, парники, де вирощують садивний матеріал. У розсадниках нині – понад 400 мільйонів штук саджанців. Можемо щороку садити ліс на 35 тисячах гектарів.
Не заглиблюватимуся в клопоти наших лісівників. Їхня робота вкрай необхідна і особливо значима для країни. А для мене ліс – доля, яку обрав за покликом душі.
