27/04/2016
0Хто з нас не любить ліс. Будь-якої пори року він вабить людей своїми чарівними принадами. Буянням трав та духмяного різноквіття — навесні, щедрими грибними та ягідними дарами — влітку та восени, мальовничими засніженими пейзажами та не читаною книгою слідів звірини — взимку. А ще ж він щедро ділиться цілющим повітрям. До того ж не можна забути щебету птаства, особливо теплої пори року, тихого перешіптування крон дерев, що так і вабить усамітнитися, побути наодинці з собою, думками про вічне. Недарма саме ліс завжди вабив до себе творчих людей.
У числі таких й чоловік життєрадісної та щиросердної вдачі, вороновичанин Петро Ковальчук. Із юних літ він має хист до малювання, небайдужим для краянина є й поетичне слово. Втім спочатку хлопця вабила, як і багатьох його ровесників, військова романтика. Тож після строкової служби у Свірській повітряно-десантній дивізії, ще вісім років життя віддав гвардієць Ковальчук Батьківщині у званні прапорщика. Зокрема на терені Угорщини, де водночас набував професійних навичок митця у тамтешній військово-художній школі.
По поверненні до Вороновиці Петро Олексійович впродовж доволі тривалого часу займався розписом храмів на Вінниччині, зокрема його пензлеві належать зображення іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Луці-Мелешківській, чимало труда та таланту він доклав задля реставрації храму Успіння Пресвятої Богородиці в Степанівці. Пробував також себе у царині фермерській.
— У 1993 році я прийшов працювати до Вороновицького лісництва простим лісорубом. І зрозумів — це моє. Нині просто не увляю себе без лісу.- каже пан Петро.– Затим трудився єгером та старшим єгером Вінницького мисливського господарства, лісником Вінницького лісгоспу. По здобутті фахової освіти у Болехівському лісогосподарському коледжу, що на Івано-Франківщині, ми, разом із сином Іллею, починаючи з 2008 року — майстри лісу Вороновицького лісництва ДП “Вінницький лісгосп”.
До речі Ілля Ковальчук, здобувши фах вогнеборця у Вінницькому училищі пожежної охорони, впродовж п'яти років рятував життя та майно людей від стихії. Та все ж ліс не відпускав його. Що цілком природно. Адже спершу, хлопчаком, просто бавився тут, приходячи до батька на роботу, згодом допомагав йому плекати природу.
— Петро та Ілля Ковальчуки загалом обслуговують 1425 га зелених насаджень,– розповідає лісничий Вороновицького лісництва Володимир Мельничук.- Й хоча вони власне приналежать до лісової охорони та займаються всіма необхідними роботами. Починаючи із саджання, а це близько 60 тис. молодих дубків щорічно, та догляду за молодими деревцями й закінчуючи заготівлею стиглої ділової деревини. Дбають щоб, приміром навесні, галявини дібров буяли духмяним різноквіттям, а не купами сміття, котрим щедро “діляться” несвідомі громадяни. Сумлінно працюють, щоб у спадок прийдешнім поколінням дісталися могутні ліси.
Тим паче, що нині радують Петра Олексійовича та його дружину Наталію Антонівну четверо онуків. Принагідно. “Половинка” героя цієї розповіді, котра працює майстром виробничого навчання у Вороновицькому ПТУ-14, теж є особистістю талановитою, щоправда в царині кулінарного мистецтва. Торти, караваї та інші смаколики створені руками пані Наталії мають гарний попит не лишень у земляків, але й в довколишніх селах…
А у хвилини натхнення сідає майстер лісу Петро Ковальчук за мольберт і творить… пейзажі, натюрморти, портрети та інші полотна. Картини самодіяльного майстра пензля експонувалися на виставці приуроченій до одного з днів народження смт Вороновиці. Надихає ж Петра Олексійовича на творіння живопису його величність — Ліс.
