«Ніхто, крім нас, не наведе порядок. Києва чекати нічого»

Надра Волині – питання руба, яке стоїть на порядку денному чи не кожної сесії обласної ради. На чергову квітневу сесію підприємства ТзОВ «Асоціація міжнародної комерції «Агро+» (ділянка «Польська Гора»); ТОВ «Гірничодобувна артіль «Деревок» (ділянка «Деревок»); ТзОВ «Любешівська старательська артіль» (ділянка «Бірки»); ТзОВ «Т.П.П.» (ділянка «Северинівка») просили надати надра із метою геологічного вивчення покладів бурштину. Проте волинські обранці були одностайними з рішенням профільної комісії не надавати дозволу жодному з 5 підприємств.

Як «ЛВ» уже повідомляв своїм читачам, сесією раніше (10 березня) депутати Волинської облради проголосували за створення комунального підприємства обласної ради «Волиньприродресурс», яке й матиме можливість видавати дозволи на видобуток корисних копалин на Волині. І це стосується не тільки бурштину, а й піску, щебеню, торфу і т. д. Про це розмовляємо зі щойно призначеним виконуючим обов’язки керівника комунального підприємства Веніаміном Тузом.

– Депутати обласної ради прийняли рішення про створення структури, яка відповідатиме за надра Волині, – розповідає Веніамін Степанович. – Наразі напрацьовуємо стратегії роботи та основні напрямки.

– Як ви бачите функціонування цієї установи? Як налагоджуватимете роботу? Чим будете займатися в першу чергу і які напрямки дозволите собі відкласти? Адже, розумію, що пласт роботи – величезний.

– У першу чергу будемо займатися впорядкуванням видобутку бурштину, адже це надзвичайно складне питання. По-перше, на території області немає жодного розвіданого родовища. Все, що відбувається «методом тику», – перелопачують уздовж і поперек. Ліси рубають, річки перекривають. Словом, роблять настільки небезпечну ситуацію, що відродження родючого шару ґрунту тепер відбуватиметься століттями – територія оговтається через сотні років. Звичайно, треба приймати рішення. Обговорювали різні варіанти, але домовилися, що обласна рада має стати господарем на цій землі. Ніхто, крім нас, не наведе порядок. Києва чекати нічого. Ми вже побачили: їхати і щось вибивати у столиці абсолютно безперспективно.

Саме підприємство, як таке, бурштин добувати не буде. Це й не потрібно. Перш за все, треба вивчити територію. А це приблизно 300 тисяч гектарів. Тоді вже вирішувати. Можливо, можна буде говорити про будівництво ювелірного заводу. Чи ще щось подібне. Коли знаєш, про що йдеться, то й контролювати легко. Бо якщо знаємо, що та чи інша ділянка може дати 200 тон бурштину, а артіль добуває і на виході віддає лише сто, то одразу постає питання: де решта? Ми ж сьогодні взагалі не знаємо, що маємо. Копають, продають, у селах стала криміналізована система, мало того, почався моральний занепад людей. А це ж – Полісся! Тут споконвіків люди хат не зачиняли, ніхто собі не дозволяв узяти щось у сусіда. А сьогодні цілими групами ходять по лісах, залякують… Ось ми й вирішили навести в усьому цьому лад. Основна ціль, повторюся, вивчити, знайти інвесторів, які готові вкласти, а кошти потрібні великі. У міру вивчення будемо залучати старательські артілі чи підприємства із видобутку. Сьогодні вони подають документи на сесію облради з надією, що отримають спеціальний дозвіл на георозвідувальні роботи. Але георозвідувальні роботи не приносять бурштину. Це вони собі так думають, що отримають дозвіл і копатимуть… Геологи шукають не каміння, а маленькі крапельки, які дають можливість зрозуміти про величину покладів. Коли вже територія буде розвідана, тоді шукатимемо інвесторів, які розроблятимуть родовища. Тоді вже створимо спільне комунальне підприємство, де засновниками буде обласна рада та інвестор. Ми будемо у наглядовій раді, у директораті. Контролюватимемо всі надходження. Інвестор же надаватиме техніку, залучатиме людей. Умова така: місцеве населення повинно бути максимально задіяним. Мають бути створені робочі місця. Ясно, що такі методи, якими вони сьогодні користуються, нам неприпустимі. Ми хочемо, аби видобуток відбувався за всіма правилами – із промивкою, рекультивацію земель. Ось так, приміром, як у Польщі. Там на місці добування одразу ж висаджують високоякісні дерева. І ми так зможемо. Щодо прибутків, то все ділитимемо навпіл. Половину отримає фірма інвестор, половина прибутку йтиме в бюджет. Це – мільярди. Область матиме можливість підняти соціально-економічний стан. Бурштин є в Маневицькому, Ратнівському, Любешівському, Камінь-Каширському р-нах. Усю цю територію треба вивчати.

– А хто вивчатиме?

– Державна геологічна компанія.

– З інвесторами вже переговори відбуваються?

– Підприємство ще тільки створили. Але голова обласної ради Ігор Палиця стверджує, що до нього вже звертаються люди, які готові працювати у такому напрямку. І працювати відкрито.

– Веніаміне Степановичу, буквально вчора комісія вирішила затвердити вас виконуючим обов’язки керівника комунального підприємства «Волиньприродресурс»…

– Так. Далі буде конкурс на заміщення цієї посади. Я не братиму участі. Мені вже 70 і я готовий допомагати, за потреби підучити. Наразі мене попросили попрацювати, розпочати справу і я погодився. Рухаємося. Щоправда, трохи із запізненням, бо десь рік справу пригальмовувала обласна адміністрація. Але зараз зрушили з мертвої точки. Цього тижня мають приїхати із Державної геологічної служби на переговори. Маємо добре простежити, аби відстояти у справі складову і роль обласної ради. Аби не вийшло так, що знову всі кошти прямуватимуть у Київ. Ми не будемо так працювати. Маємо стати господарями на своїй землі. Вже з Києва накерувалися. Це – що стосується бурштину. Наступне питання – лісове господарство. На жаль, воно також зациклене на центральних органах влади. А регіон, багатий лісами, має працювати на своїх людей. Має розвиватися деревообробна промисловість, усе, що може бути пов’язане з лісом, маємо робити. Волинь же займає 5-те місце серед найбільших лісистих регіонів України. Працюємо зі спілкою деревообробників України. В них є багато цікавих ідей, розумних пропозицій. Як би там не було, але нас чекає велика боротьба. І ми це розуміємо. От у Польщі люди мають по 4-5 гектарів лісу, але там порядок. Ми повинні вчитися у тих, хто досягнув більшого, і собі прагнути до таких результатів.

Та ще багато про що треба говорити, над чим працювати: вода, торф, сапропель, пісок…

пісок

– Чи законодавство дає можливість для здійснення усіх цих кроків?

– Як каже голова облради Ігор Палиця, маємо зробити потужну групу людей, які працюватимуть із депутатами у Верховній Раді. Треба, аби наші депутати працювали для Волині і на її благо.

– Коли можна буде побачити перші результати комунального підприємства?

– Думаю, у найближчі два-три тижні. Треба визначити пріоритети, обрати райони, де в першу чергу будуть розвідувати поклади бурштину, розібратися з лісами. Бурштин на Волині лежить високо і майже всі ці місця вкриті лісом. Тому працювати треба в комплексі. Повертаючись до теми бурштину, зауважу, що він має 26 видів. І кожен із них по-різному оцінюється. Сьогодні людей просто дурять. Зважать і платять, як за найдешевший вид. А між тим, маленький шматочок може коштувати, як кілограм.

– Усе це добре. Але як ви збираєтеся території вичищати від чорних старателів, які обліпили їх, наче мухи?

– Вони туди йдуть, бо нема господаря. Шум, ажіотаж роблять не місцеві. Це ті хлопці, які пройшли, як то кажуть, і Крим, і Рим, і мідні труби. Там є і львів’яни, і рівненчани, та й з інших областей. Там – не прості дядьки. Але від них треба позбавлятися. З ними треба говорити. Як буде – не знаю, але беремося.

Оксана ЧУРИЛО

«ЛВ» №4 (55). Квітень 2016