10/07/2024
0На минулому тижні ми провели в останню дорогу Артема Миколайовича Губкевича, людину, яка все своє життя присвятила лісу. У нас в селі Біличин, що за 3 км від контори Ялтушківського лісництва, його весь час знали і величали, як Помошнік Артем.
Я його знав ще зі свого дитячого віку. Якось хлопчаком я разом з братом і дідом Астафійом пасли свою і лісника Лівона Чайнюка худобу, і якось ненароком корови зайшли в молоду посадку тополі, коли зненацька над’їхала бричка, а у ній позаду сиділи лісничий Борис Власов і помічник лісничого Артем Губкевич, а попереду кучер Іван Пирч, який в руці тримав плетений з черешні батіг. Лісничий і помічник лісничого були у формі, в картузах. Молодий, високий і стрункий Атрем Миколайович зійшов з брички і нам указав пальцем, що тут корови пасти не можна, що то є молода посадка. Попередив, щоб ми більше так не робили, бо будемо оштрафовані. Говорив він виразно, чітко і ясно, що я запам’ятав назавжди і більше ніколи не пускав свою корову у молоді посадки дерев.
Пройшло чимало років, мене долею занесло на заліснювання схилів Дністра, протягом довгого часу жив і працював у Могилів-Подільському районі. А коли моєї матері не стало, так склалося, що я повернувся на свою батьківщину і почав працювати у Ялтушківському лісництві лісничим.
А лісничий – це матеріально відповідальна посада, він відповідає за все, за ліс, за людей і за папери, які підписує.
Перше, що ти робиш, коли приймаєш лісництво, тобто, нову посаду – це знайомишся з документацією, з таксаційним описом, книгами обліку. І коли я, почавши працювати в Ялтушкові, передивлявся усі відомчі книги, то помітив, що багато років документація велася досить акуратно і регулярно. Перед цим я працював у Вендичанському лісництві і там я не мав проблеми з обліком, виконанням робіт, адже зі мною спочатку працював досвідчений помічник лісничого Іван Дратований, а згодом Віктор Геркалюк, на яких я міг завжди покластися, адже вони виконували свою роботу якісно і чесно. Я не боявся підписувати папери, ті що вони засвідчували про виконану роботу, її якість. Посада помічника лісничого також відповідальна і потребує не менше знань, ніж у лісничого.
Якщо орієнтувати лісове господарство на лісовідновлення і лісорозведення, то без помічника сам лісничий не в змозі виконати намічені роботи, навіть, якщо у нього будуть найсучасніші засоби і прилади, але якщо орієнтувати на лісозаготівлю, на знищення лісу, то можна обійтися без помічника лісничого. Там великих знань і мудрості не потрібно.
До Ялтушківского лісництва працювати разом зі мною прийшов молодий помічник Володим, йому тоді не вистачало досвіду, і я звернувся до Артема Миколайовича Губкевича, який мав досвід роботи й лісничого, і великий досвід помічника лісничого. Він в свій час був помічником лісничого, надійною опорою Заслуженого лісовода УРСР, лісничого Власова Б.М. Саме їх тандем вивів лісництво на найвищі щаблі у лісовирощуванні, і в 1970 році колективу лісництва вручили Червоний прапор, як переможцю змагання, який зберігається у вітрині контори до сьогодні. В ті часи це вважалося найвищим визнанням. Хоча той прапор є символ тоталітаризму, але також він залишається історією лісівництва нашого краю і засвідчує сумлінність та професійність роботи тодішнього колективу, серед очільників якого в ті роки й був Артем Губкевич.
Наприкінці 90-х я попросив Артема Миколайовича допомогти помічнику лісничого вести документацію, розповісти про заготівлю насіння, стратифікацію та інші тонкощі роботи помічника. Артем Миколайович вже був на пенсії і ходив помалу з палицею, тому ми домовилися, що я буду його із центру села, де його хата, до лісництва підвозити автомобілем. Але надалі робота його так захопила, що іноді він сам приходив. Хоча я до того пропрацював лісничим вже 12 років, але мені було завжди приємно з ним спілкуватися, повчитися у нього, послухати його досвід. Він знав історію створення кожної ділянки лісових культур, кожної плантації ялинок, фундука, грецького горіха чи береки. Про них він міг розповідати годинами, їх історію, звідки завозили посадковий матеріал, як садили, хто садив, які у лісництві виготовляли вироби з дерева, ободи чи спиці до возів, скільки заготовляли деревини для бондарних бочок чи штахет, пам’ятав усіх працівників лісництва та ще безліч інших важливих нюансів роботи лісництва за багато десятиліть. І це вражало.
Артем Миколайович мав розум і честь, а разом і з ними знав собі ціну, мав якесь вроджене рідкісне відчуття власної гідності, від природи був наділений спокійною, але твердою, мов криця, поміркованістю та впевненістю у необхідності попри все дотримуватися закону, і, можливо, саме тому він працював лісничим всього чотири роки. Він завжди ввічливо й упевнено говорив те, що думав, навіть, якщо це не подобалося керівництву.
Розповідав мені мій попередник, лісничий, як Артем Миколайович, будучи помічником лісничого, виписував дрова. Каже, що одного разу до них наїхала повна контора начальства: директор лісгоспу, начальник управління, друг начальника, також при генеральських погонах. Всі дуже поспішали, були коротким наскоком у приміщенні контори. А саме поспішали вгодити другу начальника і поскоріше сісти за стіл, бо той хотів виписати дров для своєї матері. Зайшли в контору, лісничий просить Артема Миколайовича скоріше виписати ордер на дрова. А Губкевич, сидячи за своїм скромним столом, вже підготувавши всі папери, ніяк не віддає їх, не ставить вирішальні підписи, й усе вагається. Лісничий підганяє його, каже, чого так довго. І нарешті Артем Миколайович спокійно, але впевнено запитує: ” А ХТО БУДЕ ПЛАТИТИ?”.
Хто працював у лісі в пострадянські часи, розуміють всю комічність та іронію ситуації.
Може, начальство не почуло запитання Артема Миколайовича чи не хотіли почути, але розмито відповіли, що все буде оплачено. Артем Миколайович, не поспішаючи, бере пачку ордерів виписки лісопродукції і також повільно під кожен екземпляр ставить копірувальну бумагу, кальку, і все повільніше затягує процедуру. А окрім ордера на лісопродукцію ще потрібно виписати касовий ордер… Всі начальники оточили Артема Миколайовича і благають швидше виписати, а він, коли все приготував, похитуючи кульковою ручкою нею над ордером, вдруге запитує: “То хто буде платити, хто платити буде?”. Вони йому в один голос кажуть, що я буду платити, лишень швидше виписуйте! І тоді він закінчив оформлення документації.
Чому так поводив себе Артем Миколайович? Тому що знав, що спочатку потрібно покласти в касу гроші, а потім виписувати, щоб наступного дня не шукати крайнього. Таким він був прискіпливим і педантичним до усього, не дивлячись на особистості і чини, таким у нього і брат який працював у Барському лісництві, а тепер на пенсії – Микола Артемович. Саме за них, про їх трудовий шлях виділив цілий розділ у книзі «Лісу на вірність присягаємо» Станіслав Вовк і Анатолій Бондар. Книга вийшла у 2022 році. Частину фото я взяв із цієї книги.
Пішов у далекий світ А.М.Губкевич 30 червня 2024 року, а хоронили його 1 липня. На похоронах від лісництва був один лісник і, не рахуючи мене, ще двоє пенсіонерів-лісоводів. Мене запитували, чому немає нікого з лісгоспу, я відповідав, що не працюю там давно, раніше в такому випадку приймав участь мінімум головний лісничий, тепер же – реформа, оптимізація. Цинічна, груба й нелюдська, але ж самі лісоводи її створили.
На похоронах Артема Миколайовича мені сказали, що в лісництві немає помічника, він вже не потрібний і молода майстриня лісу звільнилася. Чому звільнилася, переказувати не буду. Шкода легендарного лісовода, шкода лісу, біль за Україну, яку і зовні знищують, і всередині.
На кого Артем Миколайович залишив той ліс, що плекав все своє життя?
На днях повз мій дім їхали й зупинялися лісники з іншої області, і розповідали, що всюди по областях зараз ідуть перевірки та інвентарізація матеріальних цінностей, і є припущення, що хтось із верхів хоче державне собі привласнити. Будемо бачити. А через три дні, 12 липня, буде річниця загибелі під Бахмутом мого племінника Богдана Микуліча, лісівника за освітою, який прожив на світі неповних 32 роки. Він був борцем, не допускав свавілля та брехні, де б не був. І Артем Миколайович теж мав набір своїх принципів та переконань, які ніхто не міг змінити й зламати.
Хто тепере боротеметься, відстоюватиме наш ліс? Хочеться, щоб кожен лісовод, якому не байдужа доля рідної землі, щодня замислювався над цим. А там, де щоденні наші думки, там з часом проростають дії та зміни. А мовчання й пасивність – найгірше. Вони ведуть до рабства й утрати всього.
