Як позбутися схем і монополії Болоховця на ринку лісоматеріалів

Ліквідувавши на 80% у виробничій структурі ДП «Ліси України» лісозаготівельні підрозділи і віддавши лісозаготівлю іншим спеціалізованим підприємствам, головний лісовий реформатор – гендиректор зазначеного ДП Юрій Болоховець позбавив свій мега лісгосп статусу лісозаготівельника, а відтак –статусу власника лісозаготівельної продукції, оскільки він її не виробляє (у відповідності до вимог Лісового кодексу України). 

Проте монополіст в системі лісокористування, яким є згадане підприємство, преспокійно торгує лісозаготівельною продукцією, монополізувавши при цьому весь її ринок. Далі – більше. Реформа передбачає віддати торгівлю колодами з рук цього державного підприємства – підприємству приватному.

Чи все доцільно і законно в схемі штучно створеної в країні монополії на володіння і продаж лісоматеріалів, стратегічно важливих у війну, а також для подальшої відбудови країни, розвитку економіки і наповнення бюджетів усіх рівнів?

Аутсорсинг як основа корупційних схем

Лісовий кодекс тридцять років тому назад надав «виключне право на заготівлю деревини» постійним лісокористувачам. В державних експлуатаційних лісах до реформи Болоховця це були юридично самостійні державні лісогосподарські підприємства – лісгоспи.

При цьому ст. 19 ЛК ще й засвідчила положення, яке діяло і без юридичного закону за законами економічно-виробничими: оскільки лісгоспи, користуючись наданим правом (не обов’язком!), самостійно, за свій кошт, вели лісозаготівлю і виробляли з деревини на пні лісозаготівельну продукцію (колоди) – то вони автоматично (записано це чи не записано в ЛК) ставали її власниками з можливістю реалізовувати і перекидати собі на рахунок усі доходи. Справедливо і законно.

Лісгоспи утримували свої лісозаготівельні бригади (їх залишки ще є в окремих філіях). Відтак на свій розсуд розпоряджалися лісоматеріалами, які були їх власністю. Частину  реалізовували за прямими договорами, частину – через біржу. Отриманий прибуток йшов на покриття виробничих витрат (зарплата, охорона, посадка, вирощування, заготівля лісу, охорона праці, будівництво лісових доріг) і на розвиток (придбання нової техніки, а також президентських портретів, горілчаних vip подарунків, джипів лісовому начальству, будівництво «Лісовичків», рекреаційних майданчиків та на інші забаганки керівників обласних лісових управлінь і державного агентства лісових ресурсів України, які і зараз нікуди не зникли).

Нинішня лісова реформа, реалізована ніби за якоюсь польською моделлю, без будь-якого економічного обґрунтування проголосила основою ведення лісового господарства аутсорсинг. Практично усі виробничі завдання (аж до надання юридичних послуг) державне підприємство-монополіст сьогодні передає на договірних засадах виконувати приватним підприємствам (які зазвичай працюють на спрощеній системі оподаткування, з усіма мінусами для місцевих бюджетів).

Аутсорсинг відкрив монополісту нечувані можливості для відверто корупційних схем, коли якась одна приватна фірмочка, почасти щойно зареєстрована і явно «ліва», раптом виграє багатомільйонні замовлення, які фізично забезпечити не в змозі. Але від неї цього і не вимагають. Про махрові договорняки на конкретних прикладах з документами – докладно розкажу трохи пізніше.

Лісозаготівлю Юрій Болоховець та компанія перевели на аутсорсинг чи не першою. Щоправда, ще до реформи окремі деревопереробники вважали за щастя укласти з певним лісгоспом угоду на рубки за першочерговий доступ до потрібних їм обсягів і сортиментів.

Проте загалом лісгоспи самі рубали ліс. А отже в галузі діяли пп. 2,3 ст. 19 ЛКУ на основі ст. 17, які слушно зазначали, що право господарювати в лісах надається тільки тим підприємствам, в яких створені спеціалізовані виробничі підрозділи.    

З ліквідацією у своєму складі лісозаготівельних бригад, ДП «Ліси України» більше не має можливостей заготовляти ліс. Отже – не має жодних юридичних і економічно-виробничих підстав називати себе лісозаготівельником і претендувати на «виключне право на заготівлю деревини» при відсутності спеціалізованих підрозділів. 

А тим більше претендувати на право власності на заготовлену іншими підприємствами продукцію, виходити з чужим товаром на ринок, монопольно ним торгувати і забирати собі в кишеню всі доходи. Це взагалі якесь правовий і економічний нонсенс.

Лісозаготівельникам – лісосічний фонд

Історичні документи свідчать, що за часів Австрії і Румунії в багатому на ліси Карпатському регіоні  лісозаготівля була окремим видом підприємницької діяльності. Лісозаготівельники, до яких входили бригади лісорубів і бокорашів (плотогонів гірськими річками) викуповували призначений у рубку ліс у його власників – приватних осіб чи у держави, рубали і продавали колоди. (У свою чергу власники лісу наймали спеціалізовані підприємства – аналог наших колишніх лісгоспів – для охорони і догляду за лісами, їх відновлення після рубок).

Зазвичай лісозаготівельники мали свої лісопильні і переробляли колоди в продукцію з вищою доданою вартістю, яку ми зараз називаємо пиломатеріалами.

Потім, вже за совєтів, в Карпатах працювали лісокомбінати, які об’єднували весь лісогосподарський комплекс – від заготівлі насіння і лісопосадки до виробництва меблів і сірників.

Ці виробничі системи організації лісового господарства з вирощування, продажу і переробки товарного лісу діють у світі і сьогодні. Кожна країна обирає ту, що вважає кращою.

Реформа Болоховця вигадала свою унікальну схему. Одна компанія (наразі державна) оголошує себе, почасти протизаконно, одноосібним користувачем державних експлуатаційних лісів усієї країни (в планах ще й лісів громад), монополізує весь лісосічний фонд і весь ринок лісоматеріалів, мінімізує виконання своїми силами виробничих завдань, ліквідовуючи виробничі підрозділи, запроваджує аутсорсинг з приватними фірмами і, не виробляючи самостійно аніякої товарної лісопродукції, раптом стає власником величезного обсягу лісоматеріалів з правом привласнення усіх прибутків з їх реалізації.

На цьому унікальна схема розпилу лісу себе не вичерпує. Додається безконтрольний «розпил» державних лісових мільйонів і майна знищених лісгоспів.    

Дивує, що при усіх лісореформаторських дивах, дуже схожих на корупцію і грабіж природного ресурсу, власники державних лісів сидять тихо, як миші під віником, яким уряд благословив лісову реформу. Вони бояться навіть запитати новоспеченого постійного лісокористувача, а що, власне, відбувається в галузі загалом і в їхніх лісах зокрема?

Більше того, регіональна виконавча влада бере пряму участь в схематозах лісового монополіста з лісоматеріалами. Доказ – нашуміла історія з закупівлею прифронтовими ОВА колод для будівництва ліній оборони за спекулятивно завищеними цінами.

В основі цієї схеми – якраз спекуляція лісоматеріалами, які у «Лісів України», у інших дрібних підприємств системі ДАЛРУ (заготівля в комунальних лісгоспах не грає на монопольному ринку ніякої ролі) попри райдужні звіти власників ліцензованих бірж можуть, як бачимо, преспокійно придбати у великих обсягах «ліві» ТОВки зовсім не для власних виробничих потреб, а для крутого перепродажу. Зокрема, прифронтовим ОВА і навіть міноборони, які розпоряджаються у війну крутими бюджетами. Я писала про це докладно в недавній статті у «Дзеркалі тижня» з коментарем Даніїла Маландія.

Недаремно зараз Болоховець старанно намагається приховати свою роль в цій схемі інформаційною половою своєї служби комунікацій, жаліючись на якусь приватну компанію, яка, бач, зуміла вибити його з тендеру міноборони на поставку лісоматеріалів для потреб фронту, і тепер бюджет заплатить за них значно більшу ціну.

Такі схематози процвітатимуть далі при відсутності будь-якої конкуренції на ринку лісоматеріалів, який є сьогодні у нас ринком одного продавця.

Щоб позбутися цих схематозів разом з монополією на продаж колод, потрібно вивести лісозаготівлю з аутсорсингу в окрему повноцінну галузь лісового господарства, якою вона насправді є, і надати можливість підприємствам, які виробляють лісоматеріали, самостійно виходити з ними на ринок.

Зробити це простіше простого. Замість закуповувати через Prozorro послуги із заготівлі лісоматеріалів, ДП «Ліси України» повинно виставляти на торги свою продукцію – лісосіку. Це ніяк не заборонено законом.

А потім лісозаготівельники, виробивши з лісосічної деревини лісоматеріали, виходять зі своєю законною продукцію на конкурентний ринок.

Заодно ми отримаємо правдиву інформацію про стан лісосічного фонду – його кількісні і, головне, якісні параметри, які сьогодні ніхто не знає, хоча це головна інформація для лісового сектору країни і для оцінки ефективності чи неефективності роботи ДП «Ліси України», причому в кожній конкретній області.

Усі будуть у виграші. Окрім хіба голови ДАЛРУ айтішника Віктора Смаля, який позбутися улюбленої іграшки у цифровізацію і фотофіксацію лісозаготівель, а також тих, хто наварює зараз мільйони на всяких бирках і ІТ програмах відслідковування руху лісовозів, що, однак, ніяк не зменшує розкрадання лісового ресурсу в «чорних» схемах самих лісівників з усіма їхніми електронними чіпами.

P.S. СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ ШАНОВНОГО МИХАЙЛА ПОПКОВА ТА УСІХ ПРИХИЛЬНИКІВ СЛОВА «ДЕРЕВИНА»

Неправильне вживання термінів призводить до значних непорозумінь в лісовому господарстві. А їх і без того доста.

Лісозаготівельники не виробляють деревину.  Як точно зауважує шановний Михайло Юрійович, деревину виробляє природа без участі людини. Проте вся галузь, усі її сенсеї, аксакали і просто спеціалісти вперто продовжують називати «деревиною» продукцію лісозаготівель і навіть продукції деревопереробки. Хоча для цього є хороший термін «лісоматеріали», за аналогією з «пиломатеріалами».

Адекватне застосування виробничих термінів у відповідності до їх понятійного сенсу, а не суб’єктивно поетичних конотацій, дозволить більш ясно розуміти і озвучувати проблемні питання галузі, кожного її виробничого сектору, включаючи спілкування з митниками лісівників і деревопереробників. А отже – ефективно вирішувати ці проблеми, а не їх примножувати, як це робить, приміром, проект закону «Про ринок деревини».