22/06/2024
0Реформація. Зображення через Wikimedia Commons
Аналіз новин
«Немає справи, якого пристрій було б важче, ведення небезпечніше, а успіх сумнівніший, ніж заміна старих порядків новими». Нікколо Макіавеллі
Організатори лісової реформи, вивчивши досвід за їхніми словами кількох європейських країн, взяли за основу свого проекту Реформи досвід Литви щодо реорганізації лісової галузі, країни за розмірами, що дорівнює приблизно двом Одеським областям України. Але через два роки «лісової перебудови» їх навіщось раптом у квітні цього року потягнуло за досвідом у США, за територією приблизно в 16 разів більше за Україну, а саме до штату Вашингтон, звідки прийшло радісне повідомлення, що там є чому повчитися.
Як об’єкт пізнання досвіду виявилася відома на світовому ринку американська лісова компанія «Weyerhaeuser» («Вейєрхойзер»), що входить до лістингу S&P 500, що поєднує титанів світової економіки. Тобто, зразок для наслідування обраний досить високою планкою досягнення відповідності. За розмірами, тобто за площею лісів, компанія відповідає ДПЛУ, але за функціоналом і результатами діяльності значно перевищує його. За інформацією керівника української делегації Юрія Болоховця, генерального директора ДПЛУ, розміщеної на його сторінці у Фейсбуці, «в управлінні у колег близько 5 млн га лісів. Штат – 9 тисяч співробітників. Основні функції схожі з нашими: охорона лісу від пожеж, відновлення лісів, лісозаготівлі».
Юрій Болоховець, генеральний директор ДП Лісу України в районі лісозаготівель компанії «Вейєрхойзер», штат Вашингтон, 19 квітня 2024 р., фото через Фейсбук
Серед інших не згаданих функцій – ведення мисливського господарства, рекреація, туризм та … деревообробка, щодо якої українські лісники нинішнього покоління ніколи не мали емпатії. Ні до своєї, ні до чужої. І навіть в отриманих американських враження вона не знайшла згадки. Причому компанія «Вейєрхойзер» займається деревообробкою вже понад 100 років і входить до ТОП-10 виробників пиломатеріалів у Північній Америці, очолюючи список із показником 4,4 млн м3/рік. Компанія також виробляє досить великий та вражаючий асортимент іншої продукції глибокої переробки, з переліком якої можна ознайомитись на офіційному сайті компанії. Вона працює як інвестиційний траст нерухомості, тобто займається ще й інвестуванням проектів будівництва офісних, торгових, адміністративних та житлових будівель, для забезпечення будівництва яких власне та виробляє насамперед безліч різноманітних будівельних матеріалів із власної деревини.
Схема дислокації деревообробних підприємств компанії «Вейєрхойзер»
Цікавий приклад Лісової компанії, яка успішно поєднує лісівництво з деревообробкою та будівництвом для української компанії, яка відмовилася від власної деревообробки, вважаючи її зайвою тягарем, що гальмує розвиток лісової галузі та тримає у чорному тілі вітчизняну деревообробку.
І це незважаючи на те, що 20 років тому саме деревообробка послужила рятувальним колом для української лісової галузі, коли експортна торгівля круглими лісоматеріалами, що бурхливо розвивалася, раптом різко зупинилася. Великі заборгованості за відвантажену продукцію, переповнені готовою до відправки продукції склади та повна відсутність покупців, раптом стали кошмарною реальністю українських лісгоспів. Всім лісникам довелося терміново входити в образ Гамлета: «To be or not to be».
Через деякий час, сповнений тривожних очікувань, раптом на ринку з’являються споживачі на хвойні пиломатеріали обрізні і в досить великих обсягах, готові скупити все, що постачальники можуть запропонувати. Але постачальникам запропонувати не було чого. Бізнес ще міг щось запропонувати, а держлісгоспи такої можливості не мали. Деяка деревообробка у них була, але скоріше для задоволення особистих потреб.
Перші пробні партії пиломатеріалів у порту відразу ж викликали скандал та розгляди. Видовище поставленої продукції було справді жахливим. Пакети були не стандартні, довільних розмірів, дошки в пакетах були вирівняні по одному торцю, на іншому вони стирчали як голки дикобраза. Пакети були скріплені катанкою. Загалом перший «експортний млинець» виявився грудкою. Про відправку на експорт не могло бути й мови. Вся продукція дешево була розпродана місцевим споживачам. Представникам імпортерів довелося зайнятися інформаційною, організаторською та інструктивною діяльністю серед лісгоспів, які були готові до виконання замовлень.
Оперативно вжиті заходи виявилися не марними. Через місяць чи трохи більше почалося відвантаження з урахуванням результатів роботи над помилками. Оскільки тепла погода сприяла появі синяви на пиломатеріалах, а дорогі сушильні камери в лісгоспах були відсутні, то довелося впроваджувати процес антисептування пиломатеріалів як найдешевший і найефективніший спосіб збереження якості пиломатеріалів.
Дальше більше. У лісовій галузі розпочався технологічний бум. Заміна пили «Дружба» на звичайний верстат торцювання було вже великим технологічним проривом, старі рамні пилорами замінювалися на сучасні стрічковопильні верстати. На міжнародних виставках «Лісдревмаш» стало не проштовхнутися від великої кількості відвідувачів з лісгоспів, було навіть встановлено графік відвідування виставки співробітниками лісгоспів по регіонах, щоб ті не збиралися всі одразу.
Процес розвитку деревообробки пішов швидко і відразу, викликаний екзистенційним викликом галузі. Інших варіантів просто не було.
Згодом лісова галузь вийшла на переробку приблизно 30% круглих лісоматеріалах, що заготовлюються, на власних виробничих потужностях. Цікаво, що американська “Вейєрхойзер” переробляє приблизно стільки ж у відсотковому відношенні.
Згадується випадок, коли закордонний партнер попросив організувати йому відвідування вказаних українських лісгоспів, від яких він отримував пиломатеріали. У призначену дату приїжджаємо з ним до одного з лісгоспів, гість представився директору та попросив його показати роботу лісопильного цеху, продукцію якого він отримував і постійно просив, щоб її було більше. У супроводі директора лісгоспу обходимо територію лісопильного цеху, гість при цьому не розлучається з рулеткою і постійно вимірює параметри пиломатеріалів. Наприкінці відвідування він просить директора запросити начальника лісопильного цеху.
Прибуває викликаний начальник цеху, здається. Гість довго тисне йому руку, дякує за чудову роботу та питає про розмір його зарплати. Начальник цеху меніться і дивиться на директора. Той киває головою, мовляв, кажи, не соромся. Начальник цеху дивується почутою відповіддю і каже директору: «Ця людина працює на застарілому устаткуванні, якому місце вже давно на звалищі, виробляє першосортну продукцію, за якою у мене клієнти стоять у черзі та пропонують подвійну ціну, при цьому він практично працює безкоштовно, тому що ту суму, яку він назвав неможливо вважати зарплатою. Якщо він не проти, то я міг би йому запропонувати місце роботи у своїй компанії із зарплатою, гідною його майстерності».
Наведений приклад показує, що згодом деревопереробка у лісовій галузі досягла щодо високого рівня і навіть з’явилися бренди окремих лісгоспів, чия продукція почала користуватися підвищеним попитом.
Буквально за кілька років деревообробка лісової галузі вийшла на відносно високий рівень випуску готової продукції, що має стабільний попит і виростила висококласних фахівців деревообробки, як згадувалося вище. Неабияку роль у цьому відіграла конкурентна перевага доступності сировини за собівартістю, що дозволяє успішно працювати за будь-яких коливань цін на світовому ринку. Приватний бізнес про такі умови може лише мріяти. Американський приклад більш ніж 100-річної практики деревообробки лісової компанії “Вейєрхойзер” показує ефективність цього напряму. Прагнення отримання швидкого прибутку при швидкої оборотності у торгівлі заготовленою деревиною та економії на додаткових витратах зіграли злий жарт із реформаторами. Відмовитися від деревообробки, маючи в доступності сировину за собівартістю її заготівлі, це все одно що після купання дитини, разом із брудною водою з ванни виплеснути і дитину. Вказане перевага забезпечувала в минулому гарну маржу для корупційної ренти лісовим чиновникам, покінчивши з корупцією ця маржа могла б слугувати додатковим доходом для держави та йти до заліку ефективної діяльності тих самих чиновників. Можна вважати це прихованим та невикористаним резервом.
Він також свідчить, що в нинішній кризовій ситуації ДПЛУ не виявляє почуття взаємовиручки до суміжної галузі та егоїстично переслідує виключно свої економічні інтереси, використовуючи монопольне право розпоряджатися заготовленою деревиною, про що вже говорилося раніше.
Більше того, особливо насторожує той факт, що маючи конкурентну перевагу у володінні деревини за ціною собівартості, він не використовує цю перевагу у власній комерційній практиці, відмовившись від деревообробки та не дає можливості малому та середньому бізнесу ефективно переробляти заготовлену деревину через штучно завищені ціни без урахування реальної кон’юнктури ринку.
ДПЛУ, відмовившись від деревообробки, позбавило себе можливості мати додатковий прибуток від реалізації пиломатеріалів в умовах низьких цін завдяки володінню деревиною за собівартістю її заготівлі та можливістю отримувати прибуток в умовах низьких цін на ринку.
Досвід того ж «Вейєрхойзер» показує, що у нього у військовий час навпаки був бум доходів від поставок для армії пиломатеріалів та упаковки для снарядів та іншої продукції. Причому не через спекуляцію, а за рахунок великих обсягів.
Позбавивши себе такої можливості, ДПЛУ позбавляє і вітчизняну деревообробку мати прибуткову виробничу діяльність. Інакше кажучи, ні собі ні людям. А міг би виконати роль тригера виробництва.
Варіантів може бути декілька. Наприклад, знизити ціни реалізації необробленої деревини до прийнятного рівня відповідно до механізму ринкової економіки.
ДПЛУ надійшов нерозумно, закривши власну переробку в найневідповідніший час. А що заважає, завантажити приватне деревообробне виробництво, що простоює, наприклад, за давальницькою схемою хоча б замовленнями на необрізні пиломатеріали, які дуже затребувані на фронті?
Можливо зменшити комісійний збір бірж з 1% до 0,1% або 0,2%, про що говорив куратор лісової реформи Ростислав Шурма в одному зі своїх інтерв’ю. 1% комісійного збору перевищує колишню корупційну ренту, а ДПЛУ постійно каже, що він бореться з корупцією. Зниження комісійного відсотка було б уже не словом, а справою, яку вже давно слід було б зробити. Якщо при корупційній ренті покупець хоча б реальну ціну реалізації платив за прейскурантом, то із встановленим комісійним збором він став сплачувати суму більшу за колишню корупційну ренту, при цьому будь-який неадекватний покупець-конкурент може підняти ціну купівлі до небес і ніякого запобіжного механізму від цього організаторами торгів не передбачено. Корупцію замінили на лохотрон. За що боролися, то й напоролися. Так звані голландські аукціони у виконанні ліцензійних бірж слід було б перейменувати на «ліцензійні», оскільки вони дискредитують добре голландське найменування і не мають із ними нічого спільного.
Можливо перенести реалізацію необробленої деревини на “Прозорро. Продажі”, де торги проводяться у форматі 3-х етапних аукціонів на відміну від необмеженої кількості кроків на ліцензійних біржах, що призводить до шаленого зростання цін і як наслідок часто до невиконання договірних зобов’язань. Тим більше, що Ростислав Шурма припускав такої можливості.
Можна ще щось придумати для пожвавлення процесу. Наприклад, розібратися, який дебіл (розумний би не заборонив те, що дозволено) встановив блокаду на експорт необрізної дошки і нарешті через три з лишком місяці вирішити цю проблему і навести лад у митниці.
У певному сенсі реформування – це прокладання економічного курсу. А курс можна змінювати в залежності від ситуації. Тим більше, коли вона може стати катастрофічною лише тому, що курс обрано неправильно. Буває. Гірше, коли очевидні помилки не виправляються, а рух продовжується колишнім курсом, як у тумані.
