Лісовий «Кіндер-сюрприз»

Думка

Державне підприємство «Ліси України» (ДПЛУ) повністю спростовує приказку «Як корабель назвеш, так і попливе». Назва начебто відображає державний статус, але якщо у функціонуванні ДПЛУ що й є державного, то це активи: лісові ресурси та інфраструктура лісової галузі, які дозволяють формувати грошові потоки. Сама ж державність виявилася лише шкаралупою, вилупившись з якої ДПЛУ вирушило в комерційне плавання з метою отримання максимально можливого прибутку. Тільки Бізнес та нічого більше.

Спочатку про це було заявлено буквально на офіційному сайті ДПЛУ, але це було рівносильно підняти прапор “Веселий Роджер”. А саме так ця мета сприймалася. Адже ще класик попереджав: «Немає жодного злочину, який не вчинив би капітал заради тридцяти процентного прибутку». Та й у всіх бандитів світу така сама мета. Тож ця доріжка досить слизька. У демократичної держави головна мета розвитку полягає у досягненні благополуччя для всього народу, а не лише для окремих його представників.

Тому реформатори, керуючись маркетингом і взявши за основу рекламного проекту модель айсберга, зробили видимими лише добрі наміри, прибравши сутність і приховані наміри в невидиму частину проекту. Роль міфологічних сирен дісталася соціальним мережам та процес пішов. Одобрям-с і лайки сипляться рясним потоком як зворотної реакції на заходи, що проводяться. Нехай більшість із них мотивовані вірнопідданими почуттями підлеглих і облагодійлених, але вони теж працюють на маркетинг проекту. Крім того, опція «Подобається» та «Коментарі» – це тест на лояльність підлеглих, хто не відзначиться потрапляє до списку неблагонадійних. Але, судячи з захоплених коментарів, всі суцільно благонадійні, принаймні зовні. Функція соціального підлабузництва завдяки новим технологіям діє успішно.

Відсутність бізнес-стратегії також сприяє розвитку обраної моделі проекту. Якщо не задано напрям руху, то можна вважати, що будь-який обраний напрямок є правильним, а в соціальних мережах періодично бадьоро сповіщати: «Вірним курсом йдемо, панове!»

Але реальні факти діяльності ДПЛУ вже є демаскуючими ознаками, що компроментують його державний статус.

Організація реалізації заготовленої деревини одна із головних таких ознак. Узурпація, монополізація, спекуляція, шахрайство – основні ознаки створеної торгової системи за принципом: не обдуриш, не заробиш. Це ті самі вуха максимально можливого прибутку. За два роки існування ДПЛУ створено рукотворну кризу у деревообробній галузі. Багато підприємств простоюють через відсутність сировини через штучно завищені на неї ціни. У той самий час склади продавців затоварені нереалізованою деревиною лише оскільки продавець підвищення ціни вважає ринковим механізмом, а зниження ціни не ринковим механізмом. Себе ж він вважає справжнім ринковим, тобто ринковим є те, що він робить. Все інше від лукавого.

Для порівняння на лісових ринках ЄС аналогічна необроблена деревина продається за прейскурантними цінами, що змінюються як показання термометра залежно від зовнішньої температури. В окремих випадках деревина продається через аукціони, але вони не є монопольними, лише додатковими формами торгівлі деревиною.

Але найбільш наочно недосконалість системи торгівлі деревиною зазначалося під час реалізації деревини для фортифікаційного устаткування за участю деяких філій ДПЛУ у початкових ланцюжках поставок, коли ціна на підтоварник завищувалася вдвічі проти середньою ціною реалізації. І лише після низки скандалів, що спалахнули з деревиною за спекулятивними цінами і через прокладки, коли запахло кримінальною відповідальністю керівництво ДПЛУ почало демонстративно наводити порядок і рапортувати, що вони успішно виграють тендери на постачання деревини за зниженими цінами.

Хоча не зрозуміло, які можуть бути тендери та аукціони у воєнний час. Деревина – це державний ресурс, який подібно до інших ресурсів у воєнний час підлягає мобілізації та відвантажується відповідно до приписів у найкоротші терміни та за прейскурантною ціною. Жодних прокладок та посередників не повинно бути. За невиконання припису автоматично слідує кримінальна відповідальність. Як би там не було, але тест на державність із забезпечення фортифікаційного обладнання ДПЛУ з перших спроб не пройшов, комерційний інтерес знову опинився на першому місці.

Одним із досягнень лісової реформи її організатори вважають поділ адміністративної та господарської діяльності. Дурне рішення і уявне досягнення. Господарський Кодекс України вже давно все поділив та визначив суб’єктність підприємства. Будь-якого, у тому числі й ДПЛУ. І навіть, якщо він стане корпорацією.

Тим не менш, розділ провели за принципом вершків та корінців. Вершки – проведення державної лісової політики дісталося Державному агентству з лісових ресурсів (ГАЛРУ), а коріння – господарська (прибуткова) діяльність дісталася ДПЛУ.

Реальною причиною розділу може бути приховування комерційного документообігу та грошового потоку від необізнаних осіб. Іншого сенсу немає.

Хто став головним у лісовій галузі після реформи? За статусом найвищим щаблем лісової ієрархії вважається ГАЛРУ, а ДПЛУ лише одне з підлеглих йому підприємств, нехай і найбільше. Але головний завжди той, хто контролює ресурси та розпоряджається фінансами. А це, звісно, ​​ДПЛУ. ГАЛРУ ж перебуває у статусі бідного родича та візіонера, реальної влади він не має. Більше того, воно не має права втручатися у господарську діяльність підприємства згідно із законодавством України та Лісової реформи. Цікавий феномен. Нинішній керівник ДПЛУ, будучи головою ГАЛРУ, завжди втручався у господарську діяльність підлеглих підприємств, а тепер вирішив підстрахуватися і вивести комерційну діяльність з-під контролю керівництва галузі, створивши паралельну управлінську вертикаль. У політиці разом, фінансово нарізно.

Щодо корупції, то згідно зробленим заявам із цією справою ДПЛУ покінчило давно, заборонивши реалізацію деревини за прямими договорами і публічно заявивши про її ліквідацію, вважаючи, що контакт держпідприємства з приватним бізнесом завжди веде до корупції, але при цьому анітрохи не сумніваючись, саме уклало прямі договори на реалізацію деревини з приватними комерційними біржами. «Що дозволено Юпітеру, то не дозволено бику?».

Чого гріха таїти, в історичній ретроспективі за доби прямих договорів у лісовій торгівлі корупція була, але не тотальною. Все залежало від людського чинника. Бувало за право укладання прямих договорів доводилося платити 1 USD/м3, але не завжди не всім і не скрізь і за фактом. На коло в середньому виходило близько 0,5 USD/м3.

У реформаторській епосі біржової торгівлі за те ж право укладення вже біржових договорів платити доводиться значно більше. При цьому платити доводиться завжди, скрізь та за передоплатою. Ліс можеш і не одержати, але комісійні вперед.

Тільки комісійний збір в 1% становить уже від 1 USD/м3 і більше плюс сума торгу, плюс інші витрати і верхній стелі закупівельної ціни немає меж. У період ажіотажного попиту три роки тому деревина продавалася з 2-х – 3-х кратним перевищенням стартової ціни. У той період було вигідніше займатися торгівлею деревиною, ніж її переробкою. Очевидно цей факт послужив чимось на кшталт постродової травми для того, що тоді зароджувалося ДПЛУ, оскільки з’явившись на світ Божий воно відмовилося від деревопереробки і зосередило всі зусилля на реалізації заготовленої деревини.

Але треба віддати належне, що у боротьбі з корупцією ДПЛУ безперечно досягло успіхів. Колишня корупційна рента у багаторазово збільшеному розмірі і тепер уже на цілком законних підставах та на засадах добровільного аукціонного змагання під девізом: «хто більше дасть» тепер перейшла до нових продавців. Щоправда, з деякими витратами. Покупців вже настільки обібрали, що незабаром продавцю доведеться давати хабарі покупцям у вигляді бонусів, щоб вони хоч щось купували. Або знайти нових покупців, але вже за кордоном.

Воістину, щоби перемогти корупцію, треба її очолити. Проте корупційні скандали періодично стрясають новонароджену структуру. «Живий курилка», сказали б за старих часів. «Куди ж без неї», кажуть зараз.

Попереду черговий цикл трансформації ГПЛУ – корпоратизація. Керівництво компанії вже перебуває у знемозі в очікуванні цього моменту.

Що вона дасть ДПЛУ? Адже багато аналогічних підприємств на східному фланзі ЄС працюють у статусі державних підприємств і міняти його не збираються.

Керівництво компанії розраховує на потік інвестицій та його контроль та розподіл. Є така професія – контролювати потоки та освоювати бюджет, якій держчиновники готові присвятити себе повністю та веслувати обома руками без зупинки, щоб бути завжди наплавом. А як воно вміє розпоряджатися подібними потоками, ми можемо бачити і на прикладі вже описаного лісового сировинного потоку. Хто чим керує, той із того й має. Якщо співвідношення у зарплаті лісничого та топ-чиновника Лісу Панстову становить 1:2, то у структурі ДПЛУ поки що 1:25. Після корпоратизації воно може збільшитись ще більше. Вже зараз наголошується, що у наглядовій раді майбутнього акціонерного товариства будуть незалежні від уряду члени, які будуть повністю самостійними у прийнятті управлінських рішень. Практика показує, що присутність як члени наглядової ради представників держустанов погоди не робить. Держчиновники недорого коштують. Висока зарплата за мінімуму обов’язків робить їх абсолютно безвільними для «правильного» управлінського менеджменту.

Лісові ресурси вже узурповані та знаходяться у приватному розпорядженні для реалізації за спекулятивними цінами. Відбувся поділ не лише адміністративної та господарської діяльності, а й між лісовласником та комерційними біржами. Перший є відправником вантажу заготовленої продукції, не впливаючи на цінову політику, другі реальними продавцями, які обмежені лише власними правилами торгівлі, які вони завжди можуть змінити на свій розсуд.

У групі ризику продовжують залишатися малий та середній бізнес, проти якого вже розпочався бізнес-геноцид. Інструментами впливу є: дискримінаційна форма торгівлі, цінова політика, митне блокування експорту готової продукції, всілякі раптові перевірки та загальний пофігізм рідного уряду. Ті, хто має захищати бізнес, часто за вказівкою зверху самі беруть участь у наїздах на нього. Сьогодні все вирішує мікроменеджмент, що виходить із ОПУ, під чиїм чуйним керівництвом лісова реформа стала можливою, усунувши всі можливі бар’єри. Менеджери там справді ефективні. Якби ще їх ефективність спрямувати у потрібне русло, їм би ціни не було. А так маємо, що маємо.

ДПЛУ в даний час розробляє власну бізнес-стратегію, одним із положень якої передбачено максимально сприяти глибокій переробці деревини, яке буде додатковим аргументом обґрунтування високих цін. А у соціальних мережах вже два року постійно повторюєтьсяі особливо улюблена мантра: “Дешевої деревини більше не буде! Сировина лише для заможних виробників!” На ринку ЄС вона може бути, а в особливій економічній зоні ДПЛУ це виключено, тому що вона суперечить генеральній ціновій лінії, яка веде до неба. Спекулянту визначати напрямок розвитку виробництва, це все одно, що браконьєру визначатиме заходи захисту тварин. Склади продавця переповнені нереалізованою продукцією, на яку він не має попиту, а він розмірковує про те, що виробляти необрізну дошку недоцільно, не розуміючи, що це проблема не розвитку, а виживання. Очевидно, коріння блокування експорту необрізної дошки звідси й зростає.

Довгий час Бізнес «домовлявся» та самостійно вирішував свої питання. Зараз «домовлятися» може лише великий бізнес. Всім решті потрібно домовлятися між собою. Настає ситуація, коли всім виробникам потрібно діяти подібно до побратимів на фронті, тому що вони дійсно опинилися на фронті власного виживання виробництва.

Те, що ГПЛУ є основою благополуччя, одночасно є і його ахіллесовою п’ятою – право на власність заготовленої деревини, що заготовляється на аутсорсингу за заниженими цінами, які не забезпечують покриття реальних витрат конкретних лісозаготівельників. Тим він теж радить обзаводиться харвестерами, але без гарантій забезпечення їхньої окупності.

Право власності на заготовлений ліс ДПЛУ дісталося з юридичного непорозуміння. Так було встановлено в Радянському Союзі, коли «все довкола колгоспне, все довкола моє». Україна відмовилася від усього радянського, чому цей рудимент громадської власності має переходити до новоявлених баригів під державним лейблом, які мають на меті отримання максимального прибутку. ДПЛУ пишається, що він за 2023 рік отримав прибуток на 2,8 млрд. грн., натякаючи, що з цим прибутком він відкрив список прибуткових підприємств України. 

Насправді результат досить скромний. У ГАЛРУ за 2021 р. показник гордості був вищим на 8 млрд грн., а у ТОП-100 прибуткових підприємств України за 2022 р. середній показник прибутку становив 31,9 млрд грн.

Головна ж стратегічна помилка ДПЛУ за два роки – це стратегія самотнього вовка, тобто прагнення досягти успіху поодинці, забуваючи, що в нього є два природні союзники: Деревообробна і Будівельна галузі, у союзі та взаємодії з якими він може вийти набагато вищий економічний рівень. ДПЛУ обрав комерційні біржі. Коментарі зайві. “Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти”.

Очевидно, не випадкове було відрядження керівництва ДПЛУ в США. Типу подорожі ліліпутів в країну гуліверів. Там, звичайно, є чому повчитися. Найближчим часом ми побачимо як вплинув американський досвід на керівництво ДПЛУ.

Якби ДПЛУ забезпечував деревообробку деревиною за прийнятними цінами, він міг би заробити значно більше. А деревообробка за рахунок доданої вартості ще б значно додала. Але жадібність до максимального прибутку завдає шкоди не лише ДПЛУ, а й державі у вигляді недоотриманого прибутку та цілої деревообробної галузі.

У зв’язку з вищевикладеним деревообробниками через свої асоціації доцільно звернутися до Верховної Ради з відповідним зверненням про внесення змін до Лісового кодексу та право власності на заготовлений ліс залишити за ГАЛРУ. ГАЛРУ має досить багатий практичний досвід у реалізації необробленої деревини та здатне повернути її у лоно державних інтересів. Спроститься й адміністративна вертикаль, регіональні офіси виявляться зайвими ланками. З огляду на їхні посадові оклади економія буде чималою. Тоді все стане на свої місця. Господарська діяльність ДПЛУ підпадає під реальний державний контроль, а для деревообробки настане нова епоха Ренесансу.

В іншому випадку на нас чекає продовження перебування в королівстві кривих дзеркал і ще більш несподіваних сюрпризів від «лісового кіндер-сюрпризу».