Григорій Гомель: доля лісгоспу повторює долю тих усіх пограбованих у 90-х роках колгоспів.

Я не один такий пенсіонер, який іноді задається питанням: невже перед самим початком повномаштабної війни так нагально виникла потреба ліквідовувати сотні державних лісгоспів?

Напевно, спочатку слід було вивчити систему управління, структуру і технологію лісової галузі. Зрозуміло, що Р.Шурма, який навчався на москві, нічого хорошого не навчився, бо там найкраще навчають лише, як ненавидіти українців, але Ю.Болоховець пізнавав лісову науку у нашому виші, у знаних академіків та професорів.

У нас навіть найвідсталіший трійочник знає, що в старих державних лісгоспах деревообробні цехи були побудовані біля Нижніх складів, до яких звозилася деревина з Верхніх складів, з лісосік, для переробки та відвантаження. Тоді така технологія лісозаготівлі вважалася найбільш ефективною і деревену перевозили хлистами. До того ж уважніше дотримувалася техніка безпеки. Нижні склади і цехи, обгороджені високими бетонними плитами, так що комар не пролетить.

До речі, сьогодні одна та стара огорож дорожча за весь цех, що виставляють на продаж. До того ж лісоматеріали і пиломатеріали грузили козловими кранами, це швидко, надійно і економно. Тепер, коли цехи продають, то і деревину немає де завантажити як у вагони, так і на фури.

В минулому році Жмеринська філія влаштували Нижній склад (погрузпункт чи проміжний склад) у центі села Біличина, на ринковій площі, біля самого магазину. Цього року щодня вантажать деревину перед конторою Ялтушківського лісництва, біля самої траси Вінниця-Камянець-Подільський, на придорожній території. Ніяких знаків застереження, ніяких правил безпеки не виставляють і це в присутності лісничого і головного лісничого з Жмеринки. По дорозі їдуть автобуси, автівки, трактора, діти на велосипедах, трасою спішать у “лімузинах” чиновники різного рівня.

Щось подібне важко собі уявити у Європі, в тій же Німеччині, до яких ми пнемося, аж із штанів вилазимо. Виникає питання, де гарантія, що велика дубова колода десь на пів тони при погрузці не зірветься і не упаде, і не покотиться на дорогу, яка поруч за шість метрів, на перехожих, на автобус?

Реалізує ліс Болоховець, а як і де має відбуватися погрузка, йому байдуже, йому головне підписати контракт на умовах франко EXW, а лісничий як обліковець, нехай там собі думає про відгрузку, де грузити фуру, чим грузити. Це маленький приклад наслідків так званої реформи.

У своїх коментарях я не раз говорив, що це не реформа, це диверсія. Пригадую, як ми – лісоводи – часто під час стихійних лих закачували рукави і організовано допомагали, беручи на себе іноді всі витрати. Такого поняття не було, щоб хтось сказав “не можу”. Тепер всі чули про Харківські фортифікаційні споруди, які були лише на папері і на які було замовлено 50 тис. М3 деревини на 360 млн грн. На прес конференції по фортифікації голова Харківської обладміністрації Олег Сінегубов заявив: “…ми розіслали запити на державні підприємства, в тому числі на лісгоспи, вони всі є і відповіді є…: займайтесь самовивозом без навантаження…”

Дійсно, що керівник колишнього лісгоспу може відповісти, коли він нічого не вирішує, вирішує лише у Києві Болоховець. Оце результат лісової реформи під час війни. А нам розповідають про якісь надприбутки. Неясно, куди пішли 360 мільйонів. Оце на днях розповідали, що топнорму почали всім видавати. Коли один пенсіонер дізнався і подзвонив у Жмеринку, то йому відповіли, що питання топнорми вирішується з лютого місяця, але потрібно обов’язково зібрати документи і Довідку з сільради, що у вас у хаті є грубка. Він не стримав себе і каже, що всі довідки надав ще у минулому році і що можна було вже йому про це повідомити, адже він має стаж у лісовому господарстві 50 років, тепер що знову йти в сільраду за тим папірцем.

Раніше лісгоспи у колдоговорах навіть прописували не лише безоплатно паливну норму, але й безоплатно її доставку до двору працівника чи пенсіонера. Для цього потрібно було затвердити на профзборах списки. Я тепер пригадав, як до нас прийшов не лісовод з іншого підприємства новим директором з прізвищем пташки, яка всім на голову кладе какашки. У нього, як у того героя “Претиндентів на папаху” Мамуні, був недолік, він не міг пити алкоголь, але коли випивав, то міг наговорити багато чого цікавого. На першому весіллі, куди його разом з колетивом запросили і після батьків, після другої чарки дали слово для привітання, він сказав пророчі слова: “Я вітаю молодих від імені колективу Жмеринського колгоспу”. Не лісгоспу, а саме колгоспу. Тоді було і смішно, і болісно, але цим він прямо передбачив, наче Нострадамус, долю Жмеринського лісгоспу. Адже доля лісгоспу повторює долю тих усіх пограбованих у 90-х роках колгоспів.