13/05/2024
0Що таке ветеранські політики, як український бізнес готується до працевлаштування військових та що для цього робить? Досвід великих компаній.
Україну захищає майже мільйон осіб, а в уряді очікують, що після закінчення війни кількість ветеранів та членів їхніх родин у країні сягне 4 мільйонів. Частина з них залишиться в Силах оборони, а тисячі повернуться до цивільного життя та, відповідно, роботи.
Бізнес має розуміти, що можливість працювати в нього є лише завдяки ЗСУ, і забезпечити ветеранів необхідним – їхній обов’язок. Проте до великої війни компанії не мали великого досвіду роботи з ветеранами, адже кількість учасників бойових дій до 2022 року була неспівмірна з кількістю після. Точкових рішень, як раніше, уже не вистачає.
Аби колишні учасники боїв хотіли повернутися на роботу, бізнесу потрібно зробити це повернення комфортним. Тож з 2022 року в компаніях почали з’являтися цілісні ветеранські політики. Їхня кількість постійно зростає, хоча це і залишається прерогативою переважно великих підприємств.
Крім відчуття відповідальності, у бізнесу є і цілком прагматична потреба. В Україні великий дефіцит робочої сили, який сягає 5 млн працівників, і за них доведеться поборотися.
Редакція висловлює вдячність бізнесу, який поділився своїм досвідом. Мова про компанії “Укрзалізниця”, ОККО, NOVA (“Нова пошта”), Kernel та “Сільпо”, а також Work.ua та Korn Ferry, які допомагають бізнесу із запровадженням ветеранських політик.
Як у бізнесу з’явилися політики для ветеранів
Після 2014 року підприємства вперше зіткнулися з тим, що їх працівники йшли у військо, а згодом поверталися до своєї цивільної роботи. На той момент у розрізі окремих компаній таких випадків було небагато, тому рішення про допомогу таким працівникам ухвалювалися точково: за потреби допомогти з амуніцією під час служби, облаштувати робоче місце чи надати додаткову відпустку після повернення.
З 2022 року ситуація різко змінилася. З різних причин сотні українців демобілізуються та повертаються до цивільної роботи. Їх кількість зростатиме, тож точкових рішень уже недостатньо. Так почала зароджуватися повноцінна ветеранська політика.
“Великий поштовх до зміни політик був у квітні-червні (2022 року – ЕП). Багато людей учора працювали в офісі, а сьогодні вже у війську. Учора працювали в магазинах, логістиці, на виробництві, а сьогодні – у війську. Треба було зрозуміти, хто де є зараз, щоб налагодити контакт”, – розповідає заступник директора з питань інклюзивності та підтримки ветеранів “Сільпо” Олег Крикун.
Підходи до роботи з ветеранами в “Сільпо” напрацьовували ще з 2015 року, тож робота над цілісною політикою розпочалася не з нуля. “Було завдання зібрати всі наші політики, які стосуються інклюзивності, ветеранські політики в єдиний напрямок, зрозуміти, що в нас є і як ми це можемо покращити”, – пояснює він.
Цілісна ветеранська політика в компаніях потрібна, аби не лише створити рівні умови для всіх працівників, а й забезпечити, щоб такі підходи застосовувалися до всіх. Ще важливіше, що військові ще під час служби розуміють, що на них очікує після демобілізації.
Окремі посади та цілі відділи з роботи з ветеранами в останній рік з’являються в багатьох компаніях. З 2014 року, розповідає директорка департаменту соціальної політики “Укрзалізниці” Ольга Безпалко, компанія працювала окремо з кожним працівником, який долучався до війська. Влітку 2022 року там почали розробляти системний підхід до підтримки ветеранів.
Так з’явився Центр адвокації, який відстоює права ветеранів у компанії. Наприклад, якщо людині потрібно облаштувати робоче місце, надати психологічну допомогу, підібрати нову посаду чи будь-що інше.
Особливість “Укрзалізниці” в тому, що це найбільший роботодавець країни. У компанії працюють майже 200 тис осіб, з яких понад 10 тис (5%) служать у ЗСУ. Близько 1 150 осіб уже повернулися на роботу. Тож перед компанією стояло завдання працювати із сотнями керівників структурних підрозділів, аби ті розуміли, як діяти в різних ситуаціях.
Шлях ветерана починається з мобілізації
Наразі ветеранські політики запроваджують переважно великі компанії. На це є дві причини: по-перше, здебільшого вони вже мають ветеранів, що повернулися до роботи, а по-друге, вони мають більше спроможності швидко втілювати такі програми, у порівнянні з малим бізнесом.
Такі політики часто об’єднує те, що вони створені відповідно до шляху ветерана. Наповнення кожного етапу може відрізнятися від компанії до компанії залежно від того, які запити мають колишні військові, які можливості бізнесу, які умови праці тощо.
Опитані ЕП компанії кажуть, що надзвичайно важливо, аби політики щодо ветеранів починалися з найпершого етапу – мобілізації.
“Підтримка від компанії, коли людина мобілізується і коли служить дуже важлива, і вже забезпечує середовище для повернення ветерана. Тому що ця підтримка підтверджує важливість їхньої роботи, це подяка і шана воїна. І тоді буде створюватися те середовище, куди ветеран хотітиме повернутися”, – вважає директорка з персоналу Kernel Наталія Теряхіна.
На цьому етапі йдеться про юридичний супровід, допомогу з оформленням на службу, роз’яснення майбутньому військовослужбовцю законодавства та гарантій від держави, на які він чи вона має право. Також працівнику пояснюють, що саме гарантує компанія, і на що людина може розраховувати після повернення.
Коли людина потрапляє у підрозділ та стає військовослужбовцем (етап служби), опитані ЕП бізнеси кажуть, що підтримують зв’язок зі своїми працівниками та у разі потреби допомагають із матеріальним забезпеченням. Частина повністю або частково зберігає заробітну плату за таким працівником, всі зберігають робоче місце.
Крикун пояснює, що щомісяця має бути контакт з мобілізованим співробітником. Має бути інформування про можливу демобілізацію, яка підтримка доступна у разі поранення під час лікування, як отримати юридичну чи психологічну допомогу.
Наступний етап – демобілізація. Як і на попередніх етапах, комунікація тут надзвичайно важлива. Людина може не до кінця розуміти, як їй оформитися, як отримати державні послуги, на який захист вона має право у разі поранення. Держава часто не закриває інформаційно ці потреби ветеранів, тому це може робити бізнес.
“Не можна будувати ветеранські політики без людини, яка в цих політиках розуміється і знає, що таке військова служба, звільнення з військової служби, лікування, УБД, МСЕК, ТЦК, військова частина, ОК і всі терміни, з якими зустрічається людина, яка звільняється зі служби”, – наголошує Крикун.
Якщо йдеться про поранення, то компанії підтримують зв’язок з пораненими та їхніми родинами, дізнаються про потреби працівника, роз’яснюють, яку допомогу від держави може отримати людина та як це втілити.
Деякі компанії встановлюють додаткові фінансові виплати (у випадку поранення чи загибелі), допомагають з реабілітацією, якщо є потреба – протезуванням. Так, бізнес може укладати контракти з реабілітаційними центрами та центрами протезування, аби їхні працівники гарантовано отримували необхідну допомогу.
Після демобілізації далеко не всі ветерани повертаються на цивільну роботу – в середньому лише 50% з них залишаються у своїх “старих” компаніях. Цьому є особисті причини. Хтось не бачить себе на старій посаді, хтось прагне кардинально змінити сферу, у когось відбулася ціннісна зміна після армії, а хтось після служби прагне якісно відпочити та відновитися.
Тож на етапі повернення до роботи та адаптації бізнес ставить перед собою запитання: чи можу я щось змінити та забезпечити людині такі умови, аби вона залишилася у компанії.
Повернення на роботу
Процес повернення на роботу можна розділити на два умовні напрямки, якими опікується компанія.
Так, є внутрішні навчання для цивільних колег, зокрема – керівників та працівників кадрових служб підрозділів. З цим активно працює “Укрзалізниця”, яка має 800 відокремлених підрозділів, а відповідно і осіб, які першими прийматимуть ветеранів. Через різний досвід війни цивільні можуть не розуміти, які запитання є недоречними, як вибудувати комунікацію з підлеглими (наприклад, виділяти ветеранів в “особливу” групу), як реагувати на потреби.
“Ми розказуємо, як працівникам кадрових служб діяти: якщо у підрозділі немає робочого місця в силу набутої інвалідності працівника, ми вчимо аналізувати ситуацію і не казати “ні”. Спершу треба подивитися, яку суміжну посаду могла би зайняти ця людина. Якщо вона йому підходить, і все влаштовує працівника – організувати все, забезпечити стажування. Якщо ні, то передати такого працівника в Центр адвокації, і ми вже дивимося, які посади можна запропонувати в інших філіях в тому ж регіоні. Або пропонуємо переїхати на роботу до більшого міста. Багато хто погоджується”, – розповідає Ольга Безпалько з УЗ.
Після демобілізації ветерани проходять етап переходу від служби до цивільного життя, який може тривати 1-1,5 року. “Хтось у цей час хоче відпочити після служби і взяти тривалу відпустку, хтось – навпаки, одразу піти в роботу. Хтось спершу занурюється в роботу, а потім усвідомлює, що потребує відпочинку”, – пояснюють у “Сільпо”.
Тут іноді виникають проблеми. Як пояснює керівна асоціатка Korn Ferry в Україні Марія Квітка, за законодавством людина після звільнення зі служби вже наступного дня повинна прибути на робоче місце та почати працювати.
“Як правило відбувається так, що людина бере цю відпустку, і йде оформлювати документи: УБД, проходить МСЕК. Тобто вона не відпочиває цей період часу, це лише умовна відпустка. Людина вирішує родинні питання, які з’явилися за цей період часу”, – додає Квітка.
Більшість опитаних ЕП компаній запевнили, що готові йти назустріч та забезпечувати настільки тривалу відпустку для працівника, наскільки йому чи їй це потрібно. Але така можливість може бути не у всіх бізнесів, що створює проблему для ветерана.
Наступним напрямком є забезпечення робочого місця співробітнику. Важливо, аби ветерани за бажанням могли перевестись на іншу посаду, наприклад, пройти донавчання, аби їх підвищили, або зовсім перекваліфікуватися.
Крикун, який у “Сільпо” відповідає за ветеранську політику, до початку великої війни працював на іншій посаді – займався цифровими продуктами. У березні 2022 року він мобілізувався до однієї з бригад, був командиром взводу та виконував завдання в Луганській області. Влітку того ж року отримав поранення.
Після лікування він повернувся в компанію у травні 2023 року, проте у компанії йому запропонували нову посаду – очолити напрямок роботи, який стосується питань інклюзивності та підтримки ветеранів.
У Kernel кажуть, що гарантують ветерану роботу після повернення, і якщо людина не може зайняти попередню посаду – можуть створити нові місця. “Головний принцип – нічого для ветерана без ветерана”, – додають у компанії.
Якщо працівник хоче повернутись до своїх обов’язків, які виконував до мобілізації, то потрібно забезпечити йому доступність робочого місця. Така опція віднедавна стала доступною і для невеликих компаній, адже Міністерство економіки почало компенсувати роботодавцю частину витрат на ці потреби.
За словами Безпалько деякі співробітники “Укрзалізниці” після повернення казали, що після служби для них важливо у цивільному житті мати відповідний рівень відповідальності. “Почали думати, де можемо цих людей залишити в компанії і пішли в силовий блок: розширення воєнізованої охорони, також зараз працюємо на тим, щоб розширити кінологічні центри. Це історія про безпеку цивільного населення”, – додає вона.
Також в державній компанії запускають проєкт з охорони вантажів з використанням БПЛА. Вже навіть отримані відповідні погодження на польоти. Наразі задача – підготувати персонал, а саме з числа ветеранів перенавчити 15-20 осіб для пілотного етапу.
Поки немає масової демобілізації, бізнес здебільшого зосереджується на поверненні своїх працівників. Натомість потрібно, аби ветерани були вільними на ринку праці та могли змінювати та обирати місце роботи між компаніями.
Згідно з дослідженням IREX та VeteranHub, третина опитаних у 2021 році військових назвала сприйняття їх роботодавцями як ветеранів як найбільшу перешкоду у пошуках роботи.
Аби це виправляти, потрібно проводити навчання з HR відділами та вчити їх “читати” військовий досвід. VeteranHub вже створила довідник з прикладами військових посад, який допоможе ветеранам перекласти свій військовий досвід цивільною мовою.
В “Укрзалізниці”, наприклад, планують вносити навички набуті під час війни в особову картку працівника, аби у майбутньому враховувати їх під час його кар’єрного зростання, і для кожної посади розроблять відповідні кар’єрні маршрути.
Багато стін попереду
“Частково бізнес зараз заміщує функції держави, але це можуть дозволити собі не всі компанії”, – каже Квітка. Ті, хто мав можливість зберегти заробітні плати для працівників, що служать, забезпечувати якісною реабілітацією та фінансовою допомогою для лікування, можуть у майбутньому не мати змоги підтримувати ці політики самотужки, адже витрати зростатимуть.
І хоча за останні роки багато чого було зроблено, попереду ще величезна кількість завдань.
Як свідчать дані Work.ua, малий та середній бізнес значно менше готовий приймати ветеранів, ніж великі компанії. А це – понад 70% робочих місць в країні. І з ними також потрібно працювати, адже “ветеранська політика” це про доступність роботи для всіх, а не лише для ветеранів. І для початку не потрібні великі бюджети, а потрібна, передусім, повага одне до одного та солідарність.
“Ветерани робили це не лише для себе, для своєї родини. Ми як суспільство повинні бути, щонайменше, вдячні і проявляти повагу, проявляти співучасть. Не співчуття, не жалість, а просто бути солідарними. Це не коштує грошей, це коштує правильного ставлення від менеджменту, власників”, – наголошує Квітка.
Великий бізнес не може “дотягнутися” скрізь. В Україні є близько 3 мільйонів осіб з інвалідністю, з яких лише 15% офіційно мають роботу. Бізнес не може зробити інфраструктуру міст доступною для всіх без кооперації з місцевою владою.
Він також, на відміну від центральної влади, не може переписати законодавство, яке досі містить чимало радянських обмежень для роботи, і далеко не лише для людей з інвалідністю.
Від редакції: в тексті було виправлено заголовок та перше речення. Раніше ЕП помилково зазначила, що в уряді очікують, що після закінчення війни кількість ветеранів сягне 4 мільйонів. Проте ця цифра також включає членів їхніх родин. ЕП відкоригувала заголовок та перепрошує за помилку.
