22/03/2016
0Раніше "Економічна правда" опублікувала мою статтю "План системних реформ для України". Наступні мої матеріали присвячені другому напрямку згаданого плану.
Тут мова йтиме про створення інститутів конкурентної ринкової системи як центральної в усьому нашому русі від тоталітарного ладу до вільного, демократичного.
Саме через відсутність в країні такої системи наша економіка стає низькоефективною, втрачає позиції на світових ринках і зменшується в масштабах.
Ринкова система здатна об'єднати працю усіх громадян без будь-якого примусу і привести їх до спільного позитивного результату.
Вона базується на суспільно визнаних нормах і правилах, які поділяє більшість громадян, і не має нічого спільного з олігархічним ладом – ладом для "назавжди" обраних – чи з правом на бандитську вседозволеність, "законом джунглів", всупереч моралі, правам людей, національним інтересам.
Ринок – це не вседозволеність.
Суть системних ринкових реформ полягає у запровадженні державою правових та організаційних механізмів, які б забезпечили в економічних відносинах справедливість, рівність прав, можливостей, умов діяльності для усіх учасників. Без справедливості держава розвалюється.
Поки що це не усвідомлено. Навпаки, конкурентна ринкова система є загрозою для теперішньої владної й економічної еліти. Вона імітує реформи, насправді ж стоїть на перешкоді становленню цієї системи.
Сьогоднішній конфлікт між громадою, яка виборює ідеали Революції гідності, і теперішніми владно-політичними групами пролягає і в цій площині.
У чому ж полягають головні кроки на шляху становлення конкуренто-ринкової системи? Вони, на мій погляд, такі.
Запровадження заохочувальної прозорої системи оподаткування
Ця система повинна прийти на зміну фіскально-здирницькій, адміністративно-каральній податковій системі і встановити рівноправні відносини держави і громадян, суттєво покращити бізнес-клімат в країні, стимулювати структурні модернізаційні потоки капіталу в економіці.
Для цього необхідно зробити кілька кроків.
По-перше, перетворити систему оподаткування у сервісну, позбавлену каральних функцій, в систему безконтактних відносин із суб'єктами оподаткування.
По-друге, вивести податкову міліцію зі складу фіскальних органів, перетворити її в окремий інститут фінансової поліції і позбавити права порушувати кримінальні справи проти платників. Кримінальні розслідування повинні здійснюватися винятково на основі судових рішень.
По-третє, забезпечити презумпцію невинності платників податку, рівність їх прав з правами податківців, відповідальність кожної сторони за виконання своїх зобов'язань, компенсацію шкоди, завданої діями однієї сторони іншій.
Усі суперечності між податковою службою та платниками повинні вирішуватися за згодою сторін або у судовому порядку. Податкова інспекція повинна бути позбавлена права самостійного ініціювання процедур банкрутств та майнових відшкодувань за несплату податків.
По-четверте, знизити податкове навантаження.
Скасувати ірраціональні податки, в тому числі прийняті в ході бюджетного процесу на 2015 рік: на імпорт, пенсії, автомобілі, проценти з депозитів, нежитлові об'єкти нерухомості, що належать громадянам, на отримання послуг мобільного зв'язку, продажі іноземної валюти, а також скасувати квартирну плату.
По-п'яте, лібералізувати умови оподаткування прибутку підприємств завдяки переходу до "нульової" ставки при оподаткуванні нерозподіленого прибутку, прискореної амортизації основного капіталу та запровадженню європейських стандартів обліку.
По-шосте, доходи громадян оподатковувати за одним податком, ставки якого необхідно диференціювати від 0 до 20-25%.
По-сьоме, диференціювати ставки ПДВ для різних товарів і послуг. Зокрема, ставки на дитячі, медичні товари і послуги, традиційні харчові продукти, аграрну сировину, послуги ЖКГ, книги, газети, журнали, мистецькі і спортивні товари повинні бути у три-чотири рази нижчими від загальної ставки або "нульовими".
Повернення ПДВ експортерам повинно мати термін не більше шести днів.
По-восьме, знизити єдиний соціальний внесок до 10-12% і запровадити державну накопичувальну пенсійну систему з відрахуваннями від зарплати та індивідуальних доходів за регресивною шкалою – від 20% для низьких доходів до 5% – для високих індивідуальних доходів. Ввести відрахування до солідарного пенсійного фонду рентних платежів.
Такі трансформації наблизять нас до європейських норм податкових відносин і позбавлять фіскалів можливостей принижувати людей.
Перехід до диверсифікованої і демонополізованої приватизації підприємств
Замість задоволення інтересів олігархів і чиновництва, захоплення державних корпорацій треба передавати акції товариств на рівних умовах усім громадянам, які бажають цього, і цим примножувати чисельність середнього класу.
Така модель приватизації передбачає наступне.
1. Заборону приватизації штучно створених державних монополій, утворених об'єднанням самостійних підприємств, як, наприклад, "Укрспирт", "Украгролізинг", акції яких знаходяться у приватизаційному портфелі Фонду держмайна.
Ці монополії попередньо підлягають розформуванню і поділу на самостійні акціонерні товариства, які можуть стати об'єктами приватизації.
2. Заборону приватизації підприємств – природних монополій і повернення в комунальну власність "Київенерго", "Київобленерго", облгазів.
3. Продаж фізичним і юридичним особам в ході приватизації державних підприємств дрібними пакетами акцій, аби зробити ці активи доступними для якомога більшої кількості громадян України, розподіляючи їх через брокерські контори або за підпискою через пошту, інтернет, банківські установи.
Пакети акцій, які продаються одній приватній особі, не повинні бути більшими за 5% від акціонерного фонду – для дуже великих підприємств, 7,5% – для великих об'єктів і 10% – для підприємств середнього рівня. Панівним повинен стати метод роздрібного продажу акцій мікропакетами – 0,1% і менше.
4. Приватизацію надвеликих державних підприємств, перш за все збиткових, які не є штучними монополіями, слід проводити за змішаною системою, коли поруч з дрібними пакетами акцій проводитимуться комерційні конкурси з продажу великих пакетів акцій – до 35%, максимум 40% акцій товариства.
5. Вилучення з-поміж учасників конкурсів з продажу великих пакетів акцій приватних компаній, зареєстрованих в офшорах.
Не повинні допускатися до участі у приватизаційних конкурсах українські та іноземні особи, які вже набули права власності на великі пакети акцій у ході української приватизації. Це зупинить розмноження олігархів.
6. Опублікування у ЗМІ даних про учасників-кандидатів на участь у комерційних конкурсах з приватизації пакетів акцій держпідприємств з розкриттям інформації про їх мажоритарних власників – не пізніше ніж за два місяці до початку конкурсу.
7. Запровадження кримінальної відповідальності керівників держпідприємств та урядовців за доведення підприємств до фіктивного банкрутства, що нерідко відбувається перед приватизацією.
8. Оплату активів, придбаних у ході приватизації, проводити у гривні або твердій іноземній валюті не пізніше, ніж через тиждень після купівлі.
В іншому випадку результати приватизації повинні бути анульовані.
Завдяки прозорості приватизації, зупинці олігархічного захоплення об'єктів, долученню громадян до публічних відносин власності і примноженню чисельності середнього класу цей напрямок реформ дістане привабливі для суспільства риси.
Трансформація олігархічної власності у підприємницьку
Цей субнапрямок перетворень належить до фундаментальних, без здійснення якого країна буде продовжувати загнивати.
Завдання полягає у трансформації кожного олігархічного холдингу на кілька самостійних, чисто підприємницьких структур та повернення в країну вивезених капіталів. Для змін у цьому контексті треба зробити кілька кроків.
Перший – відокремлення олігархів від впливів на результати виборів президента і депутатів. Для цього треба обмежити спонсорські внески від однієї фізособи до виборчого фонду із забороною фінансування кампаній коштом юридичних осіб.
Обмежити розмір загального передвиборчого фонду і скасувати майнову заставу для учасників виборів, запровадити обов'язковий контроль виборчих комісій за формуванням виборчого фонду та витратами учасників виборчих перегонів.
Ввести і застосовувати кримінальну відповідальність членів виборчих комісій – від дільничих до ЦВК – за порушення виборчого законодавства.
Другий – запровадження кримінальної відповідальності за політичну корупцію, включаючи відповідальність за фінансування політичних партій, підкуп народних депутатів при голосуванні, підкуп виборців під час кампанії.
Третій – перетворення системи корупційно-бюрократичного управління у прозору, регулюючу, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми.
Четвертий – відмова від призначення олігархів та їх представників чи співробітників їх корпорацій на посади у виконавчих органах влади, кримінальна відповідальність державних службовців за прийняття рішень в інтересах компаній.
П'ятий – позбавлення олігархічних конгломератів корупційно-фінансових привілеїв.
Якими є найголовніші привілеї? Це отримання банками олігархів кредитів рефінансування від НБУ, надання олігархічним холдингам бюджетних кредитів і гарантій, отримання особливих можливостей мінімізації податкових зобов'язань і завищених обсягів повернення сплаченого експортерами ПДВ.
Також це надання підприємствам олігархів з боку державних органів знижок щодо цін і тарифів на матеріали й енергію, надання податкових канікул.
Шостий – заборона банкам олігархічних холдингів видавати кредити акціонерам – фізичним і юридичним особам тих же банківських установ, в тому числі кредити власним підприємствам олігархічних груп. Запровадження кримінально-адміністративної відповідальності банкірів за такі операції.
Сьомий – відсторонення олігархів, які володіють великими державними підприємствами, від приватизації інших великих державних підприємств.
Восьмий – встановлення обмежень на олігополії в галузях економіки.
Наприклад, у галузях промисловості частка окремих олігархічних груп не повинна перевищувати 10%, у сферах транспортних послуг і комунікацій – 7,5%, у сільському господарстві – не більше 5% загальної вартості капіталів підприємств, для телебачення і ЗМІ – не більше одного національного каналу чи медіахолдінгу.
Уряд не повинен допускати оборудок, які б призводили до перевищення цих норм.
Дев'ятий – передавання значних неконтрольних пакетів акцій топ-менеджерам корпорацій при перетворенні олігархічних імперій на конкурентні структури.
Десятий – створення широкого роздрібного позабіржового фондового ринку з прямим доступом громадян до купівлі-продажу корпоративних цінних паперів, зобов'язання корпорацій котирувати частину акцій на організованих ринках.
О
лігархів нема ні в Америці, ні в Європі, і у нас, сподіваюсь, не буде. Тоді почнеться розквіт економіки та посилиться консолідованість нації.
Започаткування інститутів конкурентної ринкової системи
Це центральний пункт другого напрямку економічних реформ, який усі роки новітньої історії України залишався "поза законом", оскільки конкуренція заважала і заважає владним корупціонерам, олігархам, паразитуючим державним монополіям незаконно отримувати свої бариші.
Конкурентна ринкова система виникне завдяки таким реформаційним заходам.
1. Розгортання вільного ринку з міцними саморегулювальними механізмами задля забезпечення потреб споживачів, досягнення збалансованості між попитом і пропозицією. Врівноваженість ринкових цін на товари і послуги, ефективний розподіл суспільного капіталу. Стабільне значення ринкового курсу національної грошової одиниці, доступний рівень процентних ставок за банківськими кредитами.
2. Захист владою ринкової конкуренції від порушень і зловживань з боку будь-яких осіб, підприємств, установ та організацій. Зокрема, захист від перешкоджання виходу продавців та покупців на ринки, достовірне інформування покупців.
3. Законодавча заборона фінансування державних корпорацій, в тому числі банків, за бюджетний кошт.
4. Скасування адміністративного втручання владих у процеси на товарних ринках, заборона підписання урядовими органами торговельних угод в інтересах компаній. Стимулювання біржових продажів, в тому числі при закупках і продажах товарів, активів, прав власності, об'єктів нерухомості в інтересах держави.
5. Послідовне застосування договірного ціноутворення без чиновницького втручання у права власника товару і без утиску волі покупця.
В умовах природних монополій ціни і тарифи повинні регулювати спеціальні комісії, які повинні складатися на паритетних засадах з постачальників та споживачів, а також представників національних регуляторів.
При перегляді тарифів на ЖКП комісії повинні організовуватися на місцевому рівні у конкретних населених пунктах. У випадку надання державних послуг тарифи необхідно встановлювати спільно урядовими органами і громадськими комісіями.
6. Введення законодавчого дозволу на монополістичну діяльність окремих компаній. Розпуск урядом всіх штучно створених державних галузевих монополій.
7. Встановлення правових обмежень для дій так званих природних монополій і мережевих компаній, недопущення одностороннього встановлення ними цін і тарифів, погіршення якості виробів, зміни порядку оплати за товари і послуги.
Надання спеціальним незалежним національним регуляторам природних монополій повноважень контролювати роботу корпорацій, аби не допускати монополістичних зловживань з їх боку, в тому числі перегляду цін і внесення змін у договори із споживачами. Накладення штрафів за такі порушення.
8. Покарання компаній за змови і зловживання монопольним становищем. Штрафи за це повинні кратно перевищувати суми шкоди, завдані споживачам.
9. Відмова від політики односторонньої підтримки державою провідних виробників і продавців та перехід до переважаючої правової підтримки покупців і споживачів. Посилення кримінального й адміністративного покарання продавців за зловживання, обман, дезінформацію покупців, недостовірність даних про вироби.
Держава повинна забезпечити контроль за якістю товарів на ринках і дотриманням прав покупців. З цією метою необхідно спростити процедури судових розглядів справ щодо зловживань виробників, посередників, монополістів.
Законодавство повинне упереджувати кабальні договірні умови, які нав'язуються клієнтам, вимагати державної реєстрації і депонування будівельних, інвестиційних, форвардних, депозитних, депозитарних та інших довготривалих угод.
Очевидно, потрібна і загальна пропаганда конкуренції як всеохоплюючого явища та моральне зведення нанівець монополістичних зловживань у суспільстві. Треба також визначити ці зловживання злочинними, неприпустимими, нетерпимими.
У наступній частині – про те, що необхідно зробити для переходу до ринкової банківсько-кредитної системи, створення змішаної солідарно-накопичувальної пенсійної системи та запровадження моделі "чистого експорту".
Перехід до ринкової банківсько-кредитної системи.
Банківська система у стані колапсу. Ніхто з банкірів не вірить у гривню.
Хоча саме банківські установи повинні стати постачальниками ресурсів для відновлення національного виробництва, "санітарами" реального сектора економіки, забезпечувати структурні зрушення.
Для досягнення цих цілей потрібні такі перетворення.
1. Вихід банківської системи з колапсу завдяки введенню порядку прямої відповідальності банків за втрати від неповернення наданих ними позичок суб'єктам господарювання. Для цього слід скасувати фінансування таких безнадійних заборгованостей кредитами грошового регулятора.
Інший механізм виходу з колапсу – проведення процедури ринкової реструктуризації банківських боргів через прямі договори на міжбанку, включаючи погашення цих боргів за допомогою їх капіталізації, здійснення реструктуризації боргів банків за кредитами рефінансування від НБУ.
Нарешті – посилення ролі механізмів внутрішньої рекапіталізації, в тому числі шляхом сек'ютиризації боргів банку у його акції та у довгострокові облігації, залучення зовнішнього капіталу за допомогою додаткової емісії акцій, злиття капіталів установ, інші методи ринкової реструктуризації майна банків.
2. Забезпечення рівного доступу банків до позичкових джерел і ринків, зокрема, таких привілейованих сьогодні, як кредити, купівля держоблігацій в порядку їх первинного розміщення, участь у державних кредитних пільгових програмах.
3. Запровадження стандартів прозорого обліку діяльності банків, доступного для вкладників та акціонерів, зобов'язання банків надавати на вимогу вкладників та акціонерів інформацію про ступінь достатності та адекватності капіталу установ.
4. Суттєве зниження ризиків неповернення позичок банкам, що стане можливим при кредитуванні головним чином прибуткових суб'єктів господарювання, використанні як застави майнових цінних паперів підприємств, запровадженні стимулів диверсифікації ризиків кредитування, підвищенні ефективності процедур банкрутств, вдосконаленні страхування кредитних операцій.
5. Стимулювання введення порядку вибору банками підприємств-отримувачів позичок залежно від бізнес-планів їх розвитку і розмірів приросту їх прибутку, заборона кредитування збиткових компаній, запровадження права на часткову інвестиційну участь банків у фінансуванні проектів розвитку виробництв з отриманням частини прибутку від реалізації проекту.
6. Заборона, крім спеціальних урядових програм, надання позичок компаніям за пільговими ставками, які не можуть бути нижчими за чинну облікову ставку НБУ.
7. Введення механізму надання державних гарантій кредитування інноваційного малого і середнього приватного підприємництва, включаючи створення державних фондів венчурного кредитування і спеціальних державних фінансових установ для контролю за бізнес-проектами і використанням грошей підприємцями.
Банківське товариство повинне перетворитися із закритої касти "обраних" на суб'єктів конкурентного грошового ринку і разом з підприємствами відповідати своїм майном за успіхи чи невдачі національної економіки.
Розгортання фондово-корпоративних ринків.
Їх практично нема, вони інформаційно відірвані від струсів на світових фондових ринках, інвестиції в нашу економіку стали надзвичайно ризикованими.
Без національних ринків капіталів неможливі процеси структурного перерозподілу ресурсів внутрішнього виробництва та залучення в економіку додаткових фондових ресурсів. Ключові перетворення для вирішення цих проблем такі.
1. Інституційне зміцнення ринку корпоративних цінних паперів.
Удосконалення корпоративного права для захисту прав акціонерів, укріплення і капіталізація фінансово-інвестиційних установ, публічність корпоративних компаній, законодавче затвердження правил публічного розміщення на ринку додаткової емісії акцій, прозорого обліку і переходу права акціонерної власності, включаючи обов'язкову державну електронну реєстрацію цих прав.
2. Модернізація національної системи обігу цінних паперів шляхом вдосконалення процедур біржової торгівлі і ціноутворення, здійснення платежів, обліку, клірингових операцій, запровадження механізмів публічного і приватного первинного розміщення акцій на організованих фондових майданчиках, взаємна конвертація корпоративних майнових, інвестиційних і боргових інструментів.
3. Укріплення інфраструктури національного фондового ринку.
Створення фондів його кредитування та інвестування, в тому числі виділення фондів емісійного кредитування НБУ операцій на фондових біржах, становлення ринку стандартизованих деривативів і мережі роздрібної торгівлі корпоративними цінними паперами на всій території країни, запровадження електронної торгівлі фондовими цінностями, укріплення інфраструктурних підрозділів фондових бірж.
4. Підвищення ефективності роботи публічних корпорацій, вдосконалення процедур обліку витрат, стимулювання запровадження інновацій, виходу на нові ринки, об'єднання активів підприємств, включення макроекономічних факторів зростання капіталізації підприємств.
5. Залучення українських корпорацій до світових джерел капіталу за рахунок зняття зовнішніх бар'єрів для його потоків та скасування обмежень доступу до національних ринків іноземним фінансовим посередникам.
6. Запровадження ефективного державного управління інвестиційними ризиками для уникнення відтоку міжнародних капіталів та обмеження частки короткострокових фінансових інструментів.
Для цього необхідно: стимулювання довгострокових зобов'язань інвесторів, посилення державного контролю для обмеження частки короткострокових кредитів, встановлення Нацбанком відносно таких запозичень некомпенсованих резервів банківських корпорацій, приватного хеджування ризиків.
В тому числі – шляхом диверсифікації інвестиційних портфелів та рівномірного розподілу ризиків, збалансованого макроекономічного регулювання, інтеграції ринку цінних паперів з міжнародними, передусім – європейськими.
7. Міжнародна інтеграція українського фондового ринку.
Вона включає уніфікацію національного законодавства і норм регулювання з європейськими, створення спільного вільного простору для дій фінансових операторів різних країн, скасування транзакційних витрат у фінансових операціях і зниження плати за посередницькі послуги, приєднання нашої ринкової інфраструктури до європейської, тісне валютне об'єднання через прив'язку курсу гривні до євро та виконання фінансових критеріїв Євросоюзу.
Сьогоднішній стан фондового голоду та фінансової ізольованості, на жаль, не дає нам можливості організувати справжню ринкову економіку.
Створення змішаної солідарно-накопичувальної пенсійної системи.
Вона невідкладна. Без неї неможливо вирішити проблему дефіциту ресурсів державного пенсійного фонду, підвищити середній рівень пенсій до мінімально необхідного, припинити бюджетне субсидування ПФ, що підриває бюджет. Без накопичувальної системи неможлива повноцінна ринкова система.
Ця реформа включає такі пункти.
1. Запровадження паралельно із солідарним державним пенсійним фондом обов'язкового державного накопичувального пенсійного фонду, який матиме власні джерела фінансування.
2. Державний накопичувальний фонд буде інтегрувати обов'язкові індивідуальні накопичувальні рахунки громадян. Ці рахунки поповнюватимуться внесками громадян – відсотком від місячного заробітку та іншими індивідуальними доходами.
Такі внески повинні бути вагомими, більшими за податки із зарплати. Для цього необхідно знизити середнє значення цих податків з 18% до 5-6%. Такі ставки повинні прогресивно зростати пропорційно зростанню доходів – від 0% до 20%.
Середня ж ставка індивідуального внеску на рахунок накопичувального пенсійного фонду повинна становити 15-17%, а самі ставки внеску доцільно визначати за регресивною шкалою. Тобто ставка зменшуватиметься для більш високих значень індивідуальних доходів і змінюватися від 20% до 5%.
3. Обов'язкові пенсійні накопичення повинні робити усі працюючі, починаючи з 18-річного віку. Виплата накопичень повинна здійснюватися з часу досягнення громадянами пенсійного віку – усією сумою або частинами.
На суми на накопичувальних пенсійних рахунках доцільно нараховувати мінімальні відсотки, наприклад, на рівні п'ятої частини середнього значення облікової ставки НБУ у відповідному році. Ці відсотки не повинні оподатковуватися.
4. В умовах високої інфляції цін, наприклад, вище 6-7% на рік, доцільно гарантувати власникам накопичувальних пенсійних рахунків щорічну індексацію.
5. Солідарний пенсійний фонд повинен утворюватися не лише за рахунок щорічних податкових відрахувань від фондів зарплати, а й за рахунок іншого значного податкового ресурсу – рентних платежів за видобуток корисних копалин.
6. Ставки державних пенсій, що виплачуються за рахунок солідарного пенсійного фонду, повинні встановлюватися як частка зарплати громадян – рівна для усіх громадян, яка не буде залежати від їх накопичень на індивідуальних рахунках в державному накопичувальному пенсійному фонді.
Вихід з кризи пенсійної системи можливий не тільки завдяки її реформуванню, а й здійсненню комплексу економічних перетворень. Тільки підйом економіки і високі темпи зростання національного виробництва вирішать проблему.
Запровадження моделі чистого експорту, чистих іноземних інвестицій і кредитів.
Необхідно повністю змінити зовнішню макроекономічну політику. Україна повинна стати чистим експортером, зводити прибутковий платіжний баланс за поточним рахунком, мати постійно зростаючий приріст прямих і портфельних міжнародних інвестицій, приплив іноземних довготермінових кредитів до банків і підприємств.
Щоб досягти цього, слід провести низку інституційних та організаційних реформ.
1. Відкинути політику торговельного та фінансового протекціонізму, задоволення потреб країни за рахунок накопичення зовнішнього державного боргу.
2. Стимулювати експорт товарів і послуг швидким і повним поверненням ПДВ експортерам, державними бонусами і страхуванням експортних контрактів, становленням спеціальних звільнених від оподаткування парків з виробництва та експорту науково-технічних, інформаційних та програмних продуктів експортерів, зняттям обмежень та вказівок на використання валютної виручки.
3. Заохочувати економію витрат з оплати імпортних товарів і послуг.
Це включає скасування державних гарантій такої оплати, зокрема, з купівлі газу, розформування "Нафтогазу", створення демонополізованого ф'ючерсного і свопового газового ринку, диверсифікація джерел надходження блакитного палива, в тому числі отримання близькосхідного зрідженого газу.
4. Прискорити зростання експорту новітніх товарів і послуг, мотивувати розширення імпорту світових науково-технологічних інноваційних активів.
Для цього потрібні нуліфікація митних платежів і ПДВ при їх ввезенні, фінансування державою або надання нею гарантій їх купівлі, оплата бюджетом інтернет-послуг науковим закладам, оплата урядом навчання українських спеціалістів у світових освітніх і наукових центрах, скасування оподаткування нових ІТ-підприємств на період амортизації основного технологічного обладнання.
5. Створити сприятливі умови для функціонування підприємств і виробництв, які б витіснили з України псевдогосподарські інструменти, що дозволяють виконувати виробничі процеси у нас, але прибутки отримувати за кордоном.
Мова йде про давальницькі схеми переробки сировини, аутсорсинг українських розробників програмних продуктів в ІТ, роботу наших "заробітчан" за кордоном.
6. Створити сприятливі умови для прямих і портфельних іноземних інвестицій.
По-перше – подолання корупційних перешкод у здійсненні інвестицій в Україні.
По-друге – вдосконалення регуляційних умов для інвестицій і бізнесу, включаючи гарантування свободи бізнесу і конкуренції на ринках, рівний доступ усіх суб'єктів до ресурсів, ліквідація дозвільних процедур для інвестиційно-фінансових компаній.
По-третє – запровадження стандартів та правил господарювання й фінансування, що діють у Євросоюзі.
7. Реорганізувати національний ринок міжнародних запозичень, зокрема, відмовитися від короткотермінових іноземних позичок українській державі та приватним фінансовим установам.
З цією метою законодавчо заборонити емісію і розміщення за кордоном відповідних облігацій і запровадити обтяжуюче резервування НБУ частини валютних коштів, що запозичуються банками в іноземців на нетривалий період.
Усі короткострокові та середньострокові заборгованості держави реструктуризувати у довгострокові, відмовитися від будь-яких іноземних кредитів, що збільшують державний борг і не служать модернізації країни.
8. Створити внутрішній відкритий інвалютний інвестиційно-борговий ринок з правом емісії та обігу державних і корпоративних цінних паперів, що оплачуються твердою валютою. Розміщення таких фондових цінностей вроздріб серед населення, скасування обмежень і заборон валютного кредитування у країні.
Таку зовнішню макроекономічну модель сповідують країни Північної Європи, Німеччини та Японії. Вони функціонують прибутково, профіцитно, прирощують капітал і постійно зростають. Це накопичувальна модель, яка повинна прийти на зміну чинній безперспективній дефіцитно-борговій моделі.
