21/03/2016
0Ниже статьи поданные на конкурс. Их главная тема – проблемы охотничьего хозяйства в Украине. М.П.
Полювання з присмаком корупції. Схеми
Як корупційно-аристократично-кланова система нищить мисливське господарство
01.07.2015
Олег Проців, Олексій Хмара
(Рубрика «Точка зору»)
Наразі багато розмовляють про боротьбу з корупцією у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Створюються спеціалізовані антикорупційні органи (хоч і зі скандалами, достатньо згадати формування ради громадського контролю при НАБ та вибір членів конкурсної комісії у НАЗК), з депутатів показово знімають недоторканість, звільняють податківців та міліціонерів тощо. Увага прикута до хабарництва найвищих керівників та інших високопосадовців.
Тим часом «маленькі люди» з департаментів та служб, керівники мисливських господарств, користуючись тим, що про них майже забули та залишили у спокої, продовжують мати свій маленький «ґешефт». Або навіть не такий і вже маленький, бо зараз немає необхідності ділитися отриманими хабарами із керівництвом. Схеми ж залишились ті ж самі, що й були декілька років тому.
Яскравий приклад – мисливська справа. Поки можновладці складають багатосторінкові стратегії та плани-графіки реформ, працівники органів, відповідальні за цю сферу, активно набивають власні кишені, нехтуючи інтересами держави та змушуючи мисливців платити незрозуміло за що.
Лише декілька прикладів. Перший, і найприбутковіший для бізнесменів від влади. Мова йде про надання у користування мисливських угідь. Схема виглядає дуже просто: багатій домовляється із чиновниками про виділення певної частини державних угідь у користування. А потім відповідне рішення стрімко протягується через облраду – спочатку про відмову державного підприємства від частини угідь, а потім – про передачу цих площ певному підприємству. Звісно ж, протягнути такі рішення безкоштовно вдавалось лише, якщо ти Віктор Янукович або хтось із його оточення. Не таким близьким до верхівки влади доводилось платити – до 15 тисяч американських доларів за 1 тисячу гектарів. За часів незалежності жодне приватне мисливське господарство не отримало угідь за цілком прозорою та чесною схемою. Більше того – іноді злодії навіть жаліли зусиль для збереження обличчя: прокуратурою встановлено чимало фактів, коли угіддя передавались шляхом підробки документів. За наданням мисливських угідь для Януковича слідкувала Адміністрація президента, всі були на підхваті і все одно прокуратура знайшла помилки: був поданий пакет документів, у якому не було долучено переліку додатків. І це було визнано порушенням, яке дало можливість скасувати рішення про надання у користування мисливських угідь. Що тоді говорити про інших користувачів – не елітних. Зараз свої приватні мисливські маєтки ще зберігають багато мисливців від влади. Розрекламовані повернення у держвласність маєтків Януковича Сухолуччя ті Межигір’я залишаються виключенням із правил.
Другий приклад корупції тісно пов’язаний із першим. Згідно із законом, за користування мисливськими угіддями треба сплачувати певні кошти власникам земельних ділянок. Однак за останні десять років приватні власники жодного разу не платили ані державі, ані селянам жодної копійки. Справа в тому, що вже Верховна Рада із міцним мисливським лобі тричі переносила термін оплати цих платежів – спочатку у 2005 році, потім – до 2010-го, останній раз – до 2015-го. Рік вже дійшов до половини, але ніхто з користувачів мисливських угідь не заплатив землевласникам/користувачам земельних ділянок. Це відбувається через відсутність підзаконних актів, які б визначали механізм оплати. До цього часу не виконано Розпорядження Кабінету міністрів України від 25.11. 2009 року № 1472-р «Деякі питання надання у користування мисливських угідь і відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами». Не розроблено механізмів відшкодування збитків та оплати за користування мисливськими угіддями.
Третя корупційно-мисливська схема – розкрадання бюджетних коштів, спрямованих на фінансування мисливських господарств. Незважаючи на державну підтримку та комерційну діяльність, ледве не всі мисливські господарства, що належать державі, залишаються збитковими або працюють на межі рентабельності. У цій «чорній дірі» за роки незалежності зникли мільйони гривень, і яка частка з них осідала у кишенях керівників цих підприємств – можна лише здогадуватись. Більше того – іноді державні дотації розподілялись за незрозумілою схемою: найбільше грошей отримували ті господарства, що демонстрували найгірші фінансові показники. Тобто, чим гірше працюєш – тим більше бюджетних грошей отримуєш.
З цього випливає четвертий шлях нелегально заробляти гроші на видачі фіктивних дозвільних документів. Видача відстрільних карток проводиться користувачами мисливських угідь. Їхній облік є дуже умовний, і ніяк не контролюється держорганами. Більше того – ці «документи» можна надрукувати в необмеженій кількості на звичайнісінькому принтері, і їхня ціна ніяк не регулюється. Тобто в одному і тому ж підприємстві можна одну і ту ж ліцензію продати як за 500, так і за 5000 гривень. Отже, є можливість нелегально отримувати гроші, продаючи невраховані відстрільні картки. Все одно ніхто цього не контролює.
П’ятий варіант: штрафи за перевищення дозволених обсягів добутої дичини. Знову-ж таки, централізованої системи контролю порушників немає. Тобто в одному господарстві навіть не підозрюють про те, чи порушував мисливець правила видобутку цього року, чи ні. Відмітка про це ставиться єгерем або керівником підприємства у контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання. І порушник має можливість здихатись неприємностей через оформлення нової картки, оскільки не існує в державі єдиної бази обліку порушників правил полювання.
Замість того, щоб мотивувати працівників до кращої роботи через збільшення реального поголів’я дичини і тим самим збільшувати добування дичини, у нас залишились показники щодо вкладення коштів у мисливські господарства, паперова підгодівля у зимові місяці дичини та планові показники з виявлення браконьєрів. На практиці виявляються менш важливі порушення, накладаються мінімально можливі штрафи. Прокуратурою виявлялись фіктивні складання для плану протоколів.
Менш поширена шоста схема. Аби полювати, кожна людина повинна отримувати ліцензію мисливця. Теоретично, перед отриманням необхідно пройти тест на знання біології мисливських видів тварин, мисливського законодавства, техніки безпеки при поводженні із зброєю, вміння надати першу медичну допомогу тощо. Але якщо не має бажання гаяти сили та час, то можна домовитись із чиновником і отримати всі документи, не виходячи з дому чи кабінету. Як свідчать кримінальні хроніки, за перше півріччя 2015 року по факту хабарництва при видачі посвідчення мисливця порушено дві кримінальні справи. В одному випадку вирішення такої справи коштувало 100 доларів, в іншому – 3,5 тисячі гривень. Отже, поки увага громадськості, ЗМІ та депутатів прикута до гучних корупційних скандалів верхівки країни, чиновники від рушниці тихо і спокійно продовжують отримувати особисту вигоду, нехтуючи інтересами держави. Позбутися цього легко: спростити на 90% дозвільно-реєстраційні процедури та ввести жорсткий контроль за, в першу чергу, кількістю відстрільних карток на відстріл пернатої та хутрової дичини.
Слід відзначити, що у Німеччині з одиниці площі мисливських угідь добувається у 500 разів більше копитних, при чому мисливські господарства сплачують землевласникам більш як 400 мільйонів доларів США. А в обігу галузі мисливства 1 мільярд євро. Україна за площею більша, ніж Німеччина, і має ліпші географічні можливості до розвитку мисливської галузі. Але, на жаль, мисливське господарство за весь час незалежної України не вийшло на прибутковість. І навіть у розробленій у квітні цього року Концепції реформування лісового та мисливського господарства України немає чіткої відповіді, як вирішувати ці проблеми. Мисливський фонд України використовується неефективно, і владі необхідно перейти від слів до вирішення нагальних справ, які стоять перед галуззю.
Олег Проців – головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства
Олексій Хмара – виконавчий директор Transparency International Україна
http://www.radiosvoboda.org/content/article/27104426.html
Мисливські адмінпослуги
Приводом взятись «за перо» стала широко розрекламована засобами масової інформації кампанія щодо схваленого Кабінетом Міністрів законопроекту "Про перелік адмінпослуг та розмір плати", що скоротив цей перелік з 3000 до 570. Хоча й законопроектом передбачається значно зменшити втручання держави у приватне життя громадян і у п’ять разів скорочена кількість надання адміністративних послуг, однак мисливській спільноті у цьому плані не поталанило – жодної не відмінили («Посвідчення мисливця» та «Щорічна контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання»).
Статистика свідчить, що надання адміністративної послуги по заміні контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання є однією із найрозповсюдженіших. Щороку з 500 тис. мисливців України її міняють біля 300 тисяч, так як без цього документу відповідно до статті 14 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» заборонено полювати. Чим же зумовлена така суперважливість цього документу? Сама ж назва документу вказує на те, що призначення цією адміністративної послуги повинно забезпечити органам державного управління дві функції: облік добутої дичини та облік порушень правил полювання. Але, на мою думку, питання обліку добутих копитних здійснюєть відповідно до реалізованих ліцензій, а обов’язковою умовою проведення такого полювання є присутність представника мисливського господарства. Кожного тижня звіти про проведення полювання направляються до місцевих територіальних управлінь лісового та мисливського господарства. На пернату та хутрову дичину полювання відбувається за умови придбання відстрільної картки та без присутності працівника господарства. У цьому випадку точно підрахувати кількість добутої дичини за відстрільними картками, що не перевищує дозволену для добування господарству кількість дичини, неможливо. Не вирішує цю проблему і картка обліку добутої дичини, адже вона обмінюється із закінченням сезону полювання. Правова норма примусової здачі контрольної картки обліку добутої дичини не прописана у жодному законі чи нормативно-правовому акті, тому 60 % обміну проходить безпосередньо перед сезоном полювання на пернату дичину, а 40 % ‒ на хутрову дичину. Крім того, сучасний стан комп’ютерного забезпечення мисливської галузі, при якому бази даних мисливців України не пов’язані між областями, а з обліку випадають мисливці, які приїхали на полювання з інших областей, та з врахуванням мобільності мисливців, не в стані гарантувати достовірних даних, а похибка коливається понад 10 %. Крім того, ми на жаль, не найдисциплінованіша нація у світі. Реалії, за моїми спостереженнями, показують, що лише 50-70 % добутої дичини мисливці записують у щорічну картку обліку добутої дичини.
Відповідно до статистичних даних в Україні у 2010 році було добуто 12,3 тис. копитних, 295 тис. хутрових та 1831,8 тис. пернатої дичини. Тобто всього було добуто 2139 тис. голів дичини. Якщо припустити, що при обробці цих даних одна людина буде обліковувати за день 300 тварин, то для цієї роботи її знадобиться 7130 днів. В рік працівник відпрацьовує біля 250 робочих днів. Отже, щоб обробити інформацію і занести її у бази даних необхідно виключно для цього найняти 28 працівників. А плата за використання приміщень, комунальні послуги? Відповідно до вимог наказу Мінагрополітики від 01.10.2014 року № 383 «Порядку видачі посвідчення мисливця і контрольної картки обліку добутої дичини й порушень правил полювання» контрольна картка може бути обміняна лише з 1 травня поточного року. Наступний мисливський сезон розпочинається вже за три місяці. Тож залишається лише два місяці, щоб обробити інформацію про добуту дичину. Адже вона потрібна для того, щоб впливати на хід майбутнього мисливського сезону. І якщо такий аналіз не відбувається вчасно, то інформація втрачає сенс.
Якщо, навіть, уявити ідеальну ситуацію: здано 100 % контрольних карток і всі мисливці, внесені у централізовану базу даних, записали добуту дичину, яку додатково найняті працівники заоблікують, то чи таке велике значення мають ці дані для державного управління мисливським господарством, щоб наражатись на такі витрати з бюджету. А може нам необхідно перестати товкти 20 років воду у ступі, тоді й заможніше будемо жити.
Що стосується іншої функції цієї адміністративної послуги ‒ обліку порушень правил полювання, то цей папірець повинен запобігати браконьєрству, викривати личину зловмисника, створити «послужний список» його непривабливих справ. Крім того, посадові особи, які розглядають протоколи про порушення правил полювання, черпають з цієї картки інформацію про порушника. У випадку, коли браконьєр вчинив порушення повторно на протязі року, він підлягає жорсткішому покаранню. Але, як виявляється, законодавчо не визначена обов’язкова норма запису порушення правил полювання у картку обліку добутої дичини та порушень правил полювання. Більше того, через відсутність об’єднаної комп’ютерної бази даних мисливців неможливо прослідкувати мисливця на предмет порушення ним правил полювання в іншій області. Не вирішує це також питання обліку порушників правил полювання, які взагалі полюють із незареєстрованою зброєю й ніколи не бачили не лише посвідчення мисливця, а й контрольної картки… Ці категорії «нелюбителів природи» взагалі не можна ввести у базу даних порушників, і відповідно, ніхто не підрахує, скільки разів у рік вони вчинили порушення. На мою думку, питання обліку порушень правил полювання є надуманим, так як кожне мисливське господарство зобов’язане вести пронумерований, прошнурований та проштемпельований журнал, в якому реєструються всі виявлені порушення правил полювання. Інформація про виявлені порушення щоквартально направляють в обласні управління лісового та мисливського господарства. Більше того, запроваджені навіть статистичні звіти щодо обліку адміністративних правопорушень, які ґрунтуються зовсім не на контрольних картках. Отже, облік порушень правил полювання відбувається на дійсно високому рівні і без використання механізму обігу контрольних карток.
Не виправдала себе функція контрольної картки… у якості складової наповнення бюджету держави або органів місцевого самоврядування. Вартість сплати державного мита у сумі 1 грн. 70 коп. за отримання контрольної картки.. практично не має суттєвого значення для наповнення бюджету, а лише створює незручності для мисливців. Адже мінімальна вартість банківських послуг при оплаті державного мита складає 5 грн., що втричі перевищує вартість самого державного мита і здебільшого сприяє збагаченню комерційних банків, ніж наповненню бюджету органів місцевого самоврядування. Щоб провести процедуру обміну контрольної картки… мисливцю потрібно більше коштів, щоб доїхати з місця свого проживання до адміністративного органу, уповноваженого надавати цю адміністративну послугу, ніж ця послуга вартує. Слід відмітити, що органи державної виконавчої влади розуміють складність механізму обміну контрольної картки. У цьому році Держлісагенством був направлений лист про інформування мисливців про можливість отримання цієї адміністративної послуги поштою. Але «ноу-хау» не спрацювала, так як мисливська громада не дослухалась до цієї пропозиції і жодної заявки по пошті від мисливців не поступало. Щоб якось полегшити ситуацію з обміном контрольних карток територіальні органи держлісагенства передалі їх районним мисливствознавцям, громадським мисливським організаціям. Через відсутність банківських установ на місцях оплата за обмін в основному здійснювалась готівкою. І тут все залежить від порядності особи, яка безпосередньо проводить обмін.
У цьому контексті варто зазначити, що програмою Флег 2 у 2014 році проведено аналіз законодавчої бази мисливського господарства України, до якого було залучене широке коло фахівців мисливської галузі. Учасники прийшли до узгодженої позиції, що «процес видачі контрольної картки обліку добутої дичини є тривалим та незручним для мисливців». Для вирішення цієї проблеми пропонувалось «передати повноваження надання адміністративних послуг у мисливському господарстві районним (міським) центрам надання адміністративних послуг». Пропозиції були направлені
Агентству лісових ресурсів України, але нереформований віз державного управління мисливським господарством і нині там. Реформувати себе органи державної влади не можуть, поки «реформатори» мають певні інтереси, тому все залишається по-старому. Слід погодитись з думкою М. Саакашвілі, що «багато реформ не просуваються тому, що частина чиновників цього не хоче. Мене завжди тривожить, коли всі дружно виступають за реформи. Але, коли їхні інтереси ущемлюють, вони відкрито займаються саботажем». Крім того, Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, незадоволений ходом дерегуляційних процесів, 9 серпня під час щотижневої програми "10 хвилин з Прем'єр-міністром" відзначив: "Щоб усі механізми дерегуляції працювали, на центральному рівні треба провести серйозні зміни». Більше того, він навіть пообіцяв, що за результатами роботи буде вносити подання на звільнення міністрів, які не справляються зі своїми функціями. Але мисливська громада не прагне «крові» міністрів, вона з нетерпінням чекає реальних змін.
Не виправдовує себе й сучасне правозастосування при отриманні посвідчення мисливця. За даними засобів масової інформації у Харківській області питання отриманні посвідчення мисливця вирішується за 3600 грн. У Закарпатській області – дещо дешевше: 1 посвідчення – 100 $ США. Більше того, тут це питання вирішували з розмахом: таким чином посвідчення мисливця готували одразу для чотирьох неофітів Діани.
Цікава ситуація складається при отриманні будь-яких посвідчень VIP- персонами. І хоча радник Міністра внутрішніх справ А. Геращенко пообіцяв, що «купити водійські права в Україні буде неможливо», так як повинні запрацювати відповідні «Сервісні центри», мені важко повірити, щоб міністри, депутати, олігархи, генерали нарівні з плебеями здавали відповідні тести та проходили медичні обстеження для отримання відповідного документу. І тут знову знайдеться місце для любителів «порішати» справи.
Міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко відзначив, що корупційні схеми після Революції гідності призупинились лише на два-три місяці, а потім знову закрутилися із попереднім завзяттям. Але розуміння проблеми навіть на найвищому політичному рівні само по собі її не вирішує.
Для вирішення виявлених проблем пропоную:
1. Внести законопроект щодо вилущення щорічної контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання з числа необхідних для проведення полювання документів. До часу скасування контрольної картки, функції їх обміну передати органам місцевого самоврядування.
2. Передати компетенцію видачі посвідчень мисливця органам місцевого самоврядування. Практичну їх реалізацію проводити через центри надання адміністративних послуг.
Проців О.Р. Мисливські адмінпослуги / Олег Проців / Полювання та риболовля. – 2015. – № 9 (167) серпень. – С. 1.
Плата за користування мисливськими угіддями чи корупційний податок?
Ведення мисливського господарства та полювання тісно пов’язані із земельними та лісовими масивами, на яких водяться дичини. Стаття 1 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» визначає, що мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини, і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Звісно, що за будь-яке користування природними ресурсами, в тому числі й земельними, на яких водяться мисливські види тварин і проводяться полювання, є платним. Ця норма визначена в усіх європейських країнах, хоча й з певними особливостями щодо визначення вартості за користування, отримувача оплати – власника земельної ділянки чи громади. Україна також намагається жити за європейськими стандартами і аналогічну вимогу виписала ще у 2000 році у Законі «Про мисливське господарство». Але добре кажуть, що чорт криється у деталях. Між деклараціями, навіть підкріпленими законодавчими вимогами, до їх реалізації в умовах сучасної України проходить надзвичайно довгий період. Попередня олігархічна влада уникала введення цієї норми шляхом відтермінування оплати за користування мисливськими угіддями.
На початку 2014 року українська влада знову заявила про свій європейський курс. Партії, що створили коаліцію, задекларували у коаліційній угоді, що «забезпечать ефективне землекористування… захист власників земельних ділянок (паїв)». Слід відмітити, що органи державної виконавчої влади, розуміючи важливість реального виконання вимог статті 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», вживають низку організаційно-розпорядчих дій. Зокрема, на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 11.04.2015 року № 8206/8/1-15 Держлісагентством України розроблено та погоджено з Мінагрополітики і Міністерством фінансів України законопроект, відповідно до якого пропонується оплату за користування мисливськими угіддями перераховувати до місцевих бюджетів.
У погодженому проекті Закону передбачено у другій частині статті 24 вилучити формулювання, що розмір оплати «визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя» та внесено новий абзац з наступним формулюванням: «Плата за користування мисливськими угіддями зараховується на рахунки сільських, селищних і міських рад, на території яких знаходяться мисливські угіддя і використовуються на організацію та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин». Як бачимо, проект закону передбачає делегувати територіальним органам місцевого самоврядування функції користувачів мисливських угідь, які відповідно до статті 30 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» зобов’язані здійснювати охорону державного мисливського фонду; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища. Слід відмітити, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до статті 19 Конституції України зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає повноваження сільських, селищних, міських рад, та їхніх виконавчих комітетів. Компетенції здійснення ними заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин не передбачено. Крім того, й так зрозуміло, що для виконання відповідних повноважень щодо охорони державного мисливського фонду необхідно утримувати спеціально навчених для цього осіб, забезпечених відповідною зброєю та автотранспортом. Більше того, посадові особи органів місцевого самоврядування відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення не уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення на порушників правил полювання. Лише у випадках, коли посадові особи органів місцевого самоврядування є мисливцями, мають зброю і орієнтуються на місцевості, можна буде залучити їх до складу патрульних груп користувачів мисливських угідь. Адже відомий випадок, коли звичайний закарпатець Микола Йовбак без будь-яких повноважень, «проявляючи високу громадянську свідомість» як мисливець і міліціонер, і журналіст, накликав на себе неприємності. То ж для чого робити з сільського голови «техаського рейнджера» – грозу браконьєрів? Можливо, буде краще, якщо кожен буде займатися своєю справою.
Вимога оплати за користування мисливськими угіддями не є якоюсь забаганкою. Ці кошти повинні сприяти вирішенню нагальних суспільних проблем. Адже, ця оплата, як будь-яке оподаткування виконує різні функції: фіскальну (наповнення бюджету), соціальну, регулюючу, стимулюючу, контролюючу. На нашу думку, у такому вигляді плата за користування мисливськими угіддями має на меті лише посилити ручне управління галуззю. Вилучення коштів у користувачів мисливських угідь і передача їх функцій органами місцевого самоврядування не відповідає жодній економічній логіці. Сумнівно, щоб сільська чи селищна рада мала мотивацію охороняти мисливські угіддя, поліпшувати середовище перебування мисливських тварин. Звісно, що у цих заходах перш за все зацікавлені користувачі мисливських угідь, так як збільшення популяції мисливських видів тварин веде до збільшення їх добування, а, отже, до матеріальної зацікавленості працівників мисливського господарства. Запропонований законопроект навпаки послаблює взятий політичний курс на дерегуляцію економіки та посилює вплив чиновництва на економіку, імпламентуючи тим самим корупційну складову. Таких підходів в оплаті за користування мисливськими угіддями у Європі не поділяють. Слід відмітити, що у Німеччині, площа якої є на третину меншою за Україну, оренда мисливських угідь складає 340 мільйонів євро. Тож, на мою думку, плата за користування мисливськими угіддями незаможним власникам земельних ділянок по аналогії з Німеччиною зняла б соціальну напругу в Україні. Крім того, можна використати у цьому плані історичний досвід Галичини, де плата за користування мисливськими угіддями існувала з початку ХІХ століття. З приходом Польщі на землі Галичини органи державної влади вживали заходи щодо сплати за користування мисливськими угіддями. Так, Станиславівський воєвода видав відповідне розпорядження, щоб мінімальна оплата за користування мисливськими угіддями повинна становила вартість одного зайця за 40 га угідь. Слід відмітити, що у переважній більшості селянами були особи української національності, тоді як фактична влада зосереджувалась і служила особам польської національності.
Із встановленням комуністичної влади на західних землях України були відмінені рішення попередньої «буржуазної» влади Австрії та «поміщицької» Польщі щодо плати за користування мисливськими угіддями та здійснена націоналізація всі землі. Норма про оплату за користування мисливськими угіддями була скасована. І хоча пізніше комуністична пропаганда клеймувала попередні влади як буржуазні, панські, поміщицькі, але, порівнюючи їх практичні дії, бачимо, вони мали більшу соціальну спрямованість, ніж навіть діяльність влади у період незалежної України, 24-ту річницю якої ми нещодавно відсвяткували. З сумом можна лише процитувати пророчі слова Тараса Шевченка: «Гірше ляха свої діти її обдирають».
Органи державної виконавчої влади розуміють, що шлях від законопроекту до закону є довгим і тернистим (ніколи не відомо, чи депутати за нього проголосують), а діючу вимогу про плату за користування мисливськими угіддями ніхто не скасовував. Тому Держлісагентство України з метою виконання Закону та поповнення рахунків державних підприємств галузі пропонує провести в регіонах наради за участю керівників державних лісогосподарських підприємств та користувачів мисливських угідь, щоб відпрацювати дієвий механізм щодо встановлення розміру та порядку сплати за користування лісовими мисливськими угіддями з урахуванням їх місця знаходження, природних якостей та інших факторів. Слід якнайшвидше переходити від слів до діла. А так хочеться побачити кінцевий результат роботи – укладення договорів відповідно до вимог чинної статті 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Більше того, стратегія реформ 2020 передбачає запровадження виключно конкурентного механізму при оренді земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На жаль, дії влади у цьому напрямку не видно, оскільки вона більше надіється при прийнятті рішень на чиновників, ніж на ринкові механізми.
Слід погодитись з думкою багатолітнього працівника галузі мисливства – начальника відділу мисливського господарства Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Бурмаса, який справедливо відзначає, що виконання вимог чинного законодавства гальмується відсутністю регламенту, який би визначав алгоритм оплати. Особливо це стосується користувачів мисливських угідь державної форми власності, які свої фінансові операції повинні проводити виключно відповідно до вимог нормативно-правових актів. Хочу лише підтримати цю позицію і вказати, що на нарадах можна відпрацювати лише проект механізму оплати за користування мисливськими угіддями з подальшим його поданням компетентному органу на затвердження.
Добре, що Агентство лісових ресурсів подбало про свої лісові підприємства, бо своя сорочка ближче до тіла. А хто ж у цій ситуації має подумати про мільйони власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, надані у користування як мисливські угіддя. На мою думку, у цьому процесі свою роль повинні найперше відіграти депутати обласних рад, які шляхом голосування приймали рішення щодо надання у користування мисливських угідь, сільські голови, які погоджували рішення, ну й державні адміністрації, які також погоджували відповідні рішення і відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» зобов’язані забезпечити виконання законів України, дотримання прав і свобод громадян. Більше того, якщо держава не має політичної волі практично реалізовувати вимоги законодавства, то необхідна відповідна реакція на загальнонаціональному та місцевому рівнях партій, які позиціонують себе захисниками інтересів селян та сільськогосподарських виробників. Немає жодної реакції й від різноманітних асоціацій, громадських організацій та інших «захисників селян» на кшталт «Асоціації фермерів та приватних землевласників України»,
«Асоціації сільських та селищних рад». На мою думку, владі необхідно в екстренному поряду скликати аналогічні наради з організаціями, що представляють інтереси малих землевласників та дійти до компромісного рішення щодо величини оплати за користування мисливськими угіддями.
На мою думку, для виходу з цієї тупикової ситуації Міністерство аграрної політики та продовольства України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері мисливського господарства, для забезпечення виконання вимог чинного законодавства повинно терміново внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови, який би на нормативно-правовому рівні врегульовав та забезпечив виконання вимог статті 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання».
Проців О.Р. Плата за користування мисливськими угіддями чи корупційний податок ? / Олег Проців / Полювання та риболовля. – 2015. – № 10 (168) жовтень. – С. 1.
Як спонукати мисливську галузь до сталого розвитку
Із цивілізаційним поступом людство пройшло різні стадії розвитку, серед яких і така, коли на деяких територіях полювання було чи не єдиною галуззю, що давала можливість нашим пращурам мінімально задовольняти свої потреби у їжі. У подальшому на полюванні аристократія мала можливість продемонструвати свою вправність, а для військових це був полігон, на якому відточувались навики володіння зброєю. Ще на початку ХХ століття дичина у Європі складала 10% м’ясної продукції харчування і становила значну галузь економіки, яка давали можливість заробітку.
Форми, режими правління та й державні утворення змінюються, а з ними й мисливська галузь. Звісно, Україна, яка на сьогодні докотилась до статусу найбіднішої та найкорумпованішої країни Європи, не може похвалитись станом справ у мисливстві. На жаль, мисливська галузь внесла й свою лепту в негативний імідж України, яка за даними Transparency International Україна у 2014 році посіла 142-ге місце з 175 країн по рівню корупції.
Щоб не дратувати читачів успіхами розвинутої демократії Німеччини та Франції, хочу порівняти здобутки у цій галузі наших сусідів по колишньому соціалістичному табору і відповідно до спільного кордону – угорців. Так, площа мисливських угідь Угорщини складає 4,7 мільйона гектарів, що майже у 10 разів менші, ніж в Україні. Там щороку в середньому добувають 43 тисяч голів благородного оленя, 8 тисяч ланей, близько 77 тисяч козуль, 88 тисяч кабанів. В Україні ж добувають в рік лише 180 голів оленя благородного, 3 тисяч козуль, 13 ланей, близько 2 тисяч кабанів. В Угорщині мисливські господарства отримують дохід від іноземного туризму 30 мільйонів доларів, тоді як в Україні цей напрямок взагалі не розвинутий. Доходи мисливської галузі в Україні складають 3 мільйони доларів, тоді як в Угорщині – 71, тобто дохід з умовної площі мисливських угідь в Угорщині у 250 разів вищий, ніж в Україні.
При ефективному веденні мисливського господарства виграють не лише мисливці гідними трофеями, мисливські господарства – високим рівнем рентабельності, їхні працівники – достойною зарплатою, але й власники земельних ділянок, на яких ведеться мисливське господарство та полювання.
Стаття 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначає, що мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Звісно, що за будь-яке користування природними ресурсами, в тому числі й земельними, на яких водяться мисливські види тварин і проводяться полювання, є платним. Ця норма визначена в усіх європейських країнах, хоча й із певними особливостями щодо визначення вартості за користування, отримувача оплати – власника земельної ділянки чи громади. Україна також намагається жити за європейськими стандартами і аналогічну вимогу виписала ще в 2000 році у Законі «Про мисливське господарство». Відповідно до прикінцевих положень лише через 15 років від часу ухвалення Закону вона вступила у дію, хоча у всіх країнах Європи ця вимога діє століттями. Не є винятками навіть Росія та Білорусь. А в Німеччині, площа якої на третину менша від України, вартість оренди мисливських угідь складає 340 мільйонів євро. Проте і сьогодні після заяв Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів про те, що «питання плати за користування мисливськими угіддями врегульовано статтею 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а її величина визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним землекористувачем», власники земельних ділянок, на яких ведеться мисливське господарство, упродовж року дії цих законодавчих норм ніяких коштів не отримали.
При вирішенні питань користування мисливськими угіддями проявився феномен олігархічного режиму правління, коли «еліта», вкладаючи у власне мисливське хобі мільйони доларів, користується суспільним добром всупереч законодавству безоплатно. На думку голови Агентства В. Чернякова, правопорушення при оформлені мисливських угідь пов’язане з тим, що вони ухвалюються кулуарно, без консультацій із громадськістю, а через ці порушення десятки тисяч гектарів лісів було роздано колишнім високопосадовцям та їхнім родичам, а на даний час справи про розірвання договорів оренди мисливських угідь перебувають у судах.
До вирішення питання щодо врегулювання плати за користування мисливськими угіддями долучилась і «Робоча група з реформування лісової галузі». На її засіданні від 26.11.2015 року вперше запропоновано внести зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» в частині «Уточнення порядку визначення розміру плати за користування мисливськими угіддями, порядку їх використання». Знаючи процедуру ухвалення змін до законодавства, можна спрогнозувати, що тепер землевласникам, які, в основному, є селянами, потрібно буде ще 15 років чекати на законодавче визначення алгоритму плати за користування мисливськими угіддями. Основною причиною є те, що селяни – не еліта нашого часу, а їхні інтереси часто захищають лише на словах кандидати у депутати від різного роду селянсько-аграрно-соціалістичних партій.
Крім того, відсутня компетенція у таких центральних органів виконавчої влади як Міністерство аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів впливати на процес реалізації вимог законодавства щодо плати за користування мисливськими угіддями. За логікою Агентства, ці повноваження є виключно у територіальних органів Держлісагентства. На мою думку, центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі мисливського господарства, все ж повинен володіти інформацією щодо надання безпосередньо підпорядкованими Агентству державними лісогосподарськими підприємствами лісових угідь у користування для ведення мисливського господарства, а плата за користування ними повинна відображатись у фінансовому плані підприємства, починаючи від 1 січня 2015 року. Мільйони гектарів державних лісових угідь надані для ведення на них мисливського господарства у приватні руки, але керівники державних лісгосподарських підприємств не спромоглися укласти відповідні договори оренди. Промовистим у цьому контексті єпозиція керівництва лісової та мисливської галузі Волинської області, суть якої полягає у передачі державних лісів під ведення мисливських угідь приватним особам. Як бачимо, волинські лісники не лише цураються самостійно на своїх лісових угіддях вести мисливське господарства, але й укладати відповідний договір про оплату. Цей факт лише підтверджує низьку ефективність державної форми власності та необхідність роздержавлення підприємств лісової галузі.
Спостерігається також відсутність єдиної державної політики центральних органів виконавчої влади у частині надання у користування мисливських угідь. Зокрема, лист ДАЛРУ від 06.09.2012 року декларує доцільність комплексного ведення державними лісогосподарськими підприємствами лісового та мисливського господарства на своїх землях, а на практиці Агентство в силу своїх повноважень подає на розгляд обласних рад уже погоджені матеріали про надання у користування лісових мисливських угідь у приватні руки. Така державна політика призвела до того, що у державній власності не лише зменшилась площа мисливських угідь, але й органи державної влади сприяють, щоб всупереч вимогам чинного законодавства ніхто за них не платив. У цьому контексті слід погодитись з думкою члена уряду України Айвараса Абромавічуса, що «люди сидять на потоках», корупційні схеми діють досі і створюють певний тиск реформам. Практично такої ж думкипритримується міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко, який відзначив, що «на жаль, після Революції гідності ці схеми зупинилися лише на два-три місяці, а потім знову закрутилися із попереднім завзяттям».
Відсутність прозорого механізму надання у користування мисливських угідь також вносить свою лепту у соціальну напруженість. На мою думку, президент України взяв правильний курс на виключно конкурентні та прозорі механізми державного регулювання економіки, розуміючи, що олігархи добре почувають себе у політико-економічному середовищі, де проходить ручне управління економікою чиновником, а не на конкурентних засадах. Більше того, Державне агентство лісових ресурсів України теж розуміє, що чинне законодавство не дає можливості без його порушення надати у користування мисливські угіддя, а це приводить до чиновницьких маніпуляцій при вирішенні цього питання. Прогалини у нормативно-правовому забезпечення у поєднанні з корупційно-олігархічним впливом призвело до розбазарювання такого природного ресурсу, як мисливські угіддя. Формально їх переводять у статус мисливських угідь державного мисливського резерву, які у подальшому неможливо перевести в мисливські угіддя, а відповідно, вести на них господарську діяльність. Уже близько четвертої частини мисливських угідь в Україні перевели у статус резерву.
На Прикарпатті попередній склад органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади намагався запровадити конкурентний принцип надання у користування мисливськими угіддями. За розпорядженням ОДА діяла комісія, основним обов’язком якої було визначення найоптимальнішого претендента на користування мисливськими угіддями. На розгляд комісії були подані бізнес-плани розвитку мисливського господарства та співпраці з місцевими територіальними громадами, зобов’язання відшкодовувати збитки, завдані мисливськими видами тварин. Але, на жаль, це все залишилось у планах і утопічних «Васюків» не вийшло.
В аналогічній правовій невизначеності є і питання щодо отримання відшкодувань за завдані дичиною сільськогосподарським посівам збитків, хоча й стаття 10 Закону України «Про тваринний світ» визначає право громадян на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами. Ще у 2009 році Кабінет міністрів України видав Розпорядження від 25.11.09 р. № 1472-р «Деякі питання надання у користування мисливських угідь і відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами». Було дано доручення Міністерству аграрної політики України розробити рекомендації щодо напрацювання механізму відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами, але віз і нині там.
Тож щоб вирвати мисливську галузь з олігархічних тенет і направити на шлях сталого розвитку, досить уже владі висловлювати занепокоєння та стурбованість ситуацією, слід переходити до конкретних справ. Бо ж скільки можна декларувати благі наміри, якими, всі знають, куди вимощена дорога.
Олег Проців – Головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
http://www.radiosvoboda.org/content/article/27490420.html
Проців О.Р. Як спонукати мисливську галузь до сталого розвитку // Полювання та риболовля. – 2016. – № 2 (172) лютий. – С. 5.
Як спонукати мисливську галузь до сталого розвитку
Із цивілізаційним поступом людство пройшло різні стадії розвитку, серед яких і така, коли на деяких територіях полювання було чи не єдиною галуззю, що давала можливість нашим пращурам мінімально задовольняти свої потреби у їжі. У подальшому на полюванні аристократія мала можливість продемонструвати свою вправність, а для військових це був полігон, на якому відточувались навики володіння зброєю. Ще на початку ХХ століття дичина у Європі складала 10% м’ясної продукції харчування і становила значну галузь економіки, яка давали можливість заробітку.
Форми, режими правління та й державні утворення змінюються, а з ними й мисливська галузь. Звісно, Україна, яка на сьогодні докотилась до статусу найбіднішої та найкорумпованішої країни Європи, не може похвалитись станом справ у мисливстві. На жаль, мисливська галузь внесла й свою лепту в негативний імідж України, яка за даними Transparency International Україна у 2014 році посіла 142-ге місце з 175 країн по рівню корупції.
Щоб не дратувати читачів успіхами розвинутої демократії Німеччини та Франції, хочу порівняти здобутки у цій галузі наших сусідів по колишньому соціалістичному табору і відповідно до спільного кордону – угорців. Так, площа мисливських угідь Угорщини складає 4,7 мільйона гектарів, що майже у 10 разів менші, ніж в Україні. Там щороку в середньому добувають 43 тисяч голів благородного оленя, 8 тисяч ланей, близько 77 тисяч козуль, 88 тисяч кабанів. В Україні ж добувають в рік лише 180 голів оленя благородного, 3 тисяч козуль, 13 ланей, близько 2 тисяч кабанів. В Угорщині мисливські господарства отримують дохід від іноземного туризму 30 мільйонів доларів, тоді як в Україні цей напрямок взагалі не розвинутий. Доходи мисливської галузі в Україні складають 3 мільйони доларів, тоді як в Угорщині – 71, тобто дохід з умовної площі мисливських угідь в Угорщині у 250 разів вищий, ніж в Україні.
При ефективному веденні мисливського господарства виграють не лише мисливці гідними трофеями, мисливські господарства – високим рівнем рентабельності, їхні працівники – достойною зарплатою, але й власники земельних ділянок, на яких ведеться мисливське господарство та полювання.
Стаття 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначає, що мисливські угіддя – це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Звісно, що за будь-яке користування природними ресурсами, в тому числі й земельними, на яких водяться мисливські види тварин і проводяться полювання, є платним. Ця норма визначена в усіх європейських країнах, хоча й із певними особливостями щодо визначення вартості за користування, отримувача оплати – власника земельної ділянки чи громади. Україна також намагається жити за європейськими стандартами і аналогічну вимогу виписала ще в 2000 році у Законі «Про мисливське господарство». Відповідно до прикінцевих положень лише через 15 років від часу ухвалення Закону вона вступила у дію, хоча у всіх країнах Європи ця вимога діє століттями. Не є винятками навіть Росія та Білорусь. А в Німеччині, площа якої на третину менша від України, вартість оренди мисливських угідь складає 340 мільйонів євро. Проте і сьогодні після заяв Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів про те, що «питання плати за користування мисливськими угіддями врегульовано статтею 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а її величина визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним землекористувачем», власники земельних ділянок, на яких ведеться мисливське господарство, упродовж року дії цих законодавчих норм ніяких коштів не отримали.
При вирішенні питань користування мисливськими угіддями проявився феномен олігархічного режиму правління, коли «еліта», вкладаючи у власне мисливське хобі мільйони доларів, користується суспільним добром всупереч законодавству безоплатно. На думку голови Агентства В. Чернякова, правопорушення при оформлені мисливських угідь пов’язане з тим, що вони ухвалюються кулуарно, без консультацій із громадськістю, а через ці порушення десятки тисяч гектарів лісів було роздано колишнім високопосадовцям та їхнім родичам, а на даний час справи про розірвання договорів оренди мисливських угідь перебувають у судах.
До вирішення питання щодо врегулювання плати за користування мисливськими угіддями долучилась і «Робоча група з реформування лісової галузі». На її засіданні від 26.11.2015 року вперше запропоновано внести зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» в частині «Уточнення порядку визначення розміру плати за користування мисливськими угіддями, порядку їх використання». Знаючи процедуру ухвалення змін до законодавства, можна спрогнозувати, що тепер землевласникам, які, в основному, є селянами, потрібно буде ще 15 років чекати на законодавче визначення алгоритму плати за користування мисливськими угіддями. Основною причиною є те, що селяни – не еліта нашого часу, а їхні інтереси часто захищають лише на словах кандидати у депутати від різного роду селянсько-аграрно-соціалістичних партій.
Крім того, відсутня компетенція у таких центральних органів виконавчої влади як Міністерство аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів впливати на процес реалізації вимог законодавства щодо плати за користування мисливськими угіддями. За логікою Агентства, ці повноваження є виключно у територіальних органів Держлісагентства. На мою думку, центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі мисливського господарства, все ж повинен володіти інформацією щодо надання безпосередньо підпорядкованими Агентству державними лісогосподарськими підприємствами лісових угідь у користування для ведення мисливського господарства, а плата за користування ними повинна відображатись у фінансовому плані підприємства, починаючи від 1 січня 2015 року. Мільйони гектарів державних лісових угідь надані для ведення на них мисливського господарства у приватні руки, але керівники державних лісгосподарських підприємств не спромоглися укласти відповідні договори оренди. Промовистим у цьому контексті єпозиція керівництва лісової та мисливської галузі Волинської області, суть якої полягає у передачі державних лісів під ведення мисливських угідь приватним особам. Як бачимо, волинські лісники не лише цураються самостійно на своїх лісових угіддях вести мисливське господарства, але й укладати відповідний договір про оплату. Цей факт лише підтверджує низьку ефективність державної форми власності та необхідність роздержавлення підприємств лісової галузі.
Спостерігається також відсутність єдиної державної політики центральних органів виконавчої влади у частині надання у користування мисливських угідь. Зокрема, лист ДАЛРУ від 06.09.2012 року декларує доцільність комплексного ведення державними лісогосподарськими підприємствами лісового та мисливського господарства на своїх землях, а на практиці Агентство в силу своїх повноважень подає на розгляд обласних рад уже погоджені матеріали про надання у користування лісових мисливських угідь у приватні руки. Така державна політика призвела до того, що у державній власності не лише зменшилась площа мисливських угідь, але й органи державної влади сприяють, щоб всупереч вимогам чинного законодавства ніхто за них не платив. У цьому контексті слід погодитись з думкою члена уряду України Айвараса Абромавічуса, що «люди сидять на потоках», корупційні схеми діють досі і створюють певний тиск реформам. Практично такої ж думкипритримується міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко, який відзначив, що «на жаль, після Революції гідності ці схеми зупинилися лише на два-три місяці, а потім знову закрутилися із попереднім завзяттям».
Відсутність прозорого механізму надання у користування мисливських угідь також вносить свою лепту у соціальну напруженість. На мою думку, президент України взяв правильний курс на виключно конкурентні та прозорі механізми державного регулювання економіки, розуміючи, що олігархи добре почувають себе у політико-економічному середовищі, де проходить ручне управління економікою чиновником, а не на конкурентних засадах. Більше того, Державне агентство лісових ресурсів України теж розуміє, що чинне законодавство не дає можливості без його порушення надати у користування мисливські угіддя, а це приводить до чиновницьких маніпуляцій при вирішенні цього питання. Прогалини у нормативно-правовому забезпечення у поєднанні з корупційно-олігархічним впливом призвело до розбазарювання такого природного ресурсу, як мисливські угіддя. Формально їх переводять у статус мисливських угідь державного мисливського резерву, які у подальшому неможливо перевести в мисливські угіддя, а відповідно, вести на них господарську діяльність. Уже близько четвертої частини мисливських угідь в Україні перевели у статус резерву.
На Прикарпатті попередній склад органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади намагався запровадити конкурентний принцип надання у користування мисливськими угіддями. За розпорядженням ОДА діяла комісія, основним обов’язком якої було визначення найоптимальнішого претендента на користування мисливськими угіддями. На розгляд комісії були подані бізнес-плани розвитку мисливського господарства та співпраці з місцевими територіальними громадами, зобов’язання відшкодовувати збитки, завдані мисливськими видами тварин. Але, на жаль, це все залишилось у планах і утопічних «Васюків» не вийшло.
В аналогічній правовій невизначеності є і питання щодо отримання відшкодувань за завдані дичиною сільськогосподарським посівам збитків, хоча й стаття 10 Закону України «Про тваринний світ» визначає право громадян на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами. Ще у 2009 році Кабінет міністрів України видав Розпорядження від 25.11.09 р. № 1472-р «Деякі питання надання у користування мисливських угідь і відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами». Було дано доручення Міністерству аграрної політики України розробити рекомендації щодо напрацювання механізму відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами, але віз і нині там.
Тож щоб вирвати мисливську галузь з олігархічних тенет і направити на шлях сталого розвитку, досить уже владі висловлювати занепокоєння та стурбованість ситуацією, слід переходити до конкретних справ. Бо ж скільки можна декларувати благі наміри, якими, всі знають, куди вимощена дорога.
Олег Проців – Головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
http://www.radiosvoboda.org/content/article/27490420.html
Проців О.Р. Як спонукати мисливську галузь до сталого розвитку // Полювання та риболовля. – 2016. – № 2 (172) лютий. – С. 5.
