Василь ГОНЧАР VS Світлана ІСАЧЕНКО: СУДОВА СПРАВА № 725/9544/23

Від замовлення брехливих дописів про мене в столичних медіа, від анонімного цькування в соцмережах, винюхування даних про мої доходи через публічні запити кишенькових журношлюшок (привіт, Бузило!), від дзвінків моїм роботодавцям з вимогою звільнити мене з роботи лісові схематозники перейшли до судових позовів.

Завтра, 9 квітня, о 10.30, в Першотравневому райсуді Чернівців буде продовжено розгляд позову, який подав проти мене директор Подільського лісового офісу ДП «Ліси України» Василь Гончар (політична і бізнесова обойма Василя Козака і Олексія Бойка, підлеглий гендиректора лісового підприємства-монополіста Юрія Болоховця).

Головний лісівник Буковини, депутат Чернівецької обласної ради Василь Гончар (на фото) вважає, що у свої статтях я, бач, образила його честь, гідність і ділову репутацію.

Наголошу, що усі згадані вище посадовці є неодноразовими «героями» моїх публікацій.

Як, поясніть мені, оприлюднення доведених правоохоронцями фактів розкрадання державного лісового ресурсу на десятки мільйонів гривень може образити посадовця, офіційні результати діяльності якого (в державному підприємстві і облраді) не дають аніяких підстав говорити про наявність у нього згаданих ДІЛОВИХ чеснот?

Доста згадати історію з розпилюванням безпосередньо Василем Гончаром 20 млн грн державного галузевого підприємства, де він працює, на завищену оплату одній приватній охоронній фірмі. Певна річ, з огляду на можливість ставити підпис на завідома грабіжницьких схемах з мільйонними лівими оборотами, такі кадри просто безцінні!

Безперечно, кожний громадянин України має непорушне право на судовий захист. У тому числі від неправдивої критики журналістів. Наголошую – неправдивої. Інакше такі судові позови, до яких вдався Василь Гончар, є нічим іншим, як розправою над неугодним схематозникам журналістом, перешкоджанням здійснювати журналістську професійну діяльність, тобто інформувати суспільство, зокрема, про розкрадання державних лісів, виявляти його причини і дійових осіб.

А реальні дійові особи почасти залишаються в тіні і виходять сухими з криміналу. За все розплачуються виконавці – прості лісівники, які ніколи б не пішли в ліс з незаконними рубками, тим більше в промислових масштабах, без дозволу на це своїх начальників, а той без їхнього прямого примусу.

Однак притягнути до відповідальності за буквою закону і зібрати доказову базу на замовників беззаконня і безпосередніх організаторів грабіжницьких схем, як правило, неможливо. Високе лісове начальство умудрилося прикриватися навіть постановами кабміну.

Тому сьогодні в умовах, коли громадські активісти переважно взяли до рук зброю і пішли на війну воювати з рашистським агресором, коли екологи бояться сунути носа в ліс, а власники лісового ресурсу взагалі забули про свої обов’язки, в цих умовах журналісти, блогери залишаються єдиними, хто викриває в публічному просторі лісові схематози і лісових схематозників. (Давно назріло питання: а чому досі Гончар не прозвітував в області про результати роботи буковинських лісових філій та очолюваного ним офісу? Буковинська влада навіть не має від лісівників найголовнішої цифри, скільки було заготовлено ними кубометрів лісоматеріалів у 2023 році! Журналістам доводиться ці показники самим знаходити, як і показники нелегального обороту лісоматеріалів у володіннях Гончара. І вони реально вражають!)

Ніде в документах, поданих ДБР і прокуратурою у Вижницький і Герцаївський районні суди щодо лісівників Подільського лісового офісу, не стоїть підпис Василя Гончара. Але за будь-яких розкладів він, Гончар, несе відповідальність за розкрадання лісового ресурсу на довіреній йому державою території лісфонду. Інакше схеми розкрадання лісу процвітатимуть далі (і вони процвітають!).

Саме ці питання озвучені в моїх статтях. Вони і стали центровими у судовому розгляді, який і дасть відповідь, а якою насправді є ділова репутація Василя Гончара і чи не прийшов час звільнити лісову галузь від таких керівників?

Тим більше, що за забезпечення надійної охорони лісів, унеможливлення їх розкрадання (причому самим ж лісівниками) і загалом за ефективне використання лісового ресурсу на користь держави і громад області директор Подільського лісового офісу отримує дуже навіть чудову зарплатню – до 500 тис грн щомісячно.

Цю цифру, а також посадові обов’язки Василя Гончара щосили намагався приховати його безпосередній столичний начальник Юрій Болоховець, який самий щомісяця отримує більше мільйона гривень. Схоже, саме за те, що впритул не бачить порушень в роботі своїх підлеглих, а тому на них не реагує.

Але все тайне колись стає явним. Усі грабіжницькі схеми, привнесені, зокрема, реформою Болоховця-Шурми, зникнуть з лісової галузі разом з тими, хто їх тримає.

Дякую усім друзям, колегам за підтримку! Переможемо!

На фото: Василь Гончар – ці руки нічого не брали?