Гібридний лісовий ринок України, куди він веде

Думка

Коли ліквідували колгоспи, нікому не спадало на думку створити замість них один великий колгосп. Або один великий водоймище, кар’єр або шахту. Чому така ідея спала комусь на думку і втілилася в реальність?  Логіка абсурду породжує хаос. Керований хаос сприяє створенню будь-якого схематозу. Те, що раніше робити було не можна, стає можливим.

Лісгосп – містоутворююче підприємство, структурна одиниця, що утворює лісову галузь. Немає лісгоспів, немає лісової галузі. Спочатку їх зробили підрозділами (філіями), потім вирішили скасувати, поки запустивши пілот для присиплення пильності суспільства, а потім їх усунуть по-тихому.

Виникає питання, а що це за гігантське “Державне підприємство Лісу України” (ДПЛУ), яке раптом виникло подібно до скелі з безодень океану? А немає жодного підприємства, є трансформер з формами і функціями, що постійно змінюються. Лісгоспи з підприємств трансформувалися у філії, потім вони ліквідовуватимуться, лісництва будуть укрупнюватися та перепідпорядковуватись лісовим офісам (9), потім під скорочення підуть лісові офіси та створюється дворівнева система управління: центральний офіс – лісництва (поки що їх 1451 за даними ДПЛУ). Потім «ефективні менеджери» ще щось придумають.

ДПЛУ по суті є офісом прийняття «ефективних рішень», тільки ці рішення подібні до сигналів повітряної тривоги.

Так звана “лісова реформа” також трансформер. У неї немає плану, ясних цілей і, схоже, їй все одно куди рухатися. Куди крива виведе, поки що неясно, оскільки жодні господарські та фінансові звіти не публікуються.

У ході реформи утворилася прорва будь-якого зайвого майна, обладнання, техніки, що реалізуються, а виручені кошти йдуть у дохід компанії.  

Оскільки власне виробництво фактично ліквідоване, виконання практично всіх робіт віддається на аутсорсинг на конкурсній основі, а замовником цих послуг виступає центральний офіс ДПЛУ. Якщо раніше лісові фахівці ретельно вирощувалися в лісгоспах подібно до дерев, то тепер фахівці найматимуться через аутсорсинг за принципом лотореї, пощастить не пощастить.

«Інституційна зміна системи управління з пострадянською на сучасну європейську» полягає у встановленні паралельного управління у лісовій галузі. Все щодо фінансових та сировинних потоків, контролює ДПЛУ, всі контрольно-наглядові функції віддано ГАЛРУ та обласним управлінням лісового господарства. За організацію взаємодії двох гілок управління відповідає ДАЛРУ.

Цікаве трактування «сучасної європейської системи управління», що фінансові рішення приймає одна гілка управління, а відповідальність несе інша гілка. Та й узагалі створення паралельних гілок управління сприяє виникненню галузевого хаосу.

Отже, ДПЛУ є досить великим за активами суб’єктом господарської діяльності із заснуванням юридичної особи, який не фінансується з держбюджету та має на основі самозабезпечення забезпечувати свою діяльність.

Джерелами доходу ДПЛУ є: торгівля, оренда, надання різноманітних послуг. Головним джерелом надходження прибутків є реалізація заготовленої деревини. А також ДПЛУ знаходиться у процесі корпоратизації з метою залучення іноземних інвесторів для фінансування відновлення зруйнованих у ході війни об’єктів лісової галузі та забезпечення розвитку різних інших проектів лісової галузі.

ДПЛУ як власник заготовленої деревини самостійно визначає що, як і кому продавати. ГАЛРУ на правах бідного родича знаходиться дещо осторонь цього процесу і по відношенню до лісового ринку він перебуває в положенні, як кажуть у народі, «не пришій кобилі хвіст».

Здавалося б у воєнний час для максимального пожвавлення виробництва, створення максимальної кількості робочих місць та максимального підвищення податкових надходжень, заготовлену деревину слід продавати за мінімальною прейскурантною ціною. Це відразу підвищило б валові доходи від реалізації необробленої деревини, а також виготовленої з неї продукції. Натомість із усіх наявних варіантів ДПЛУ обрано найгірший для деревообробників, зі ставкою на спекулятивну торгівлю, що у воєнний час якось не зовсім етично, м’яко висловлюючись.

Є два основні типи ринку: неорганізований та організований.

Неорганізований ринок – це ринок, у яких немає будь-яких обмежень. Неорганізований ринок характеризуються тим, що обсяги необробленої деревини, що продається/купується, умови та терміни їх виконання обумовлюються сторонами, що входять до конкретної угоди, в рамках існуючого законодавства, що надає неорганізованому ринку велику різноманітність і можливості. У нього є ще одна особливість – він регулюється самостійно.

Організований ринок – це формальний ринок у певному місці, на якому покупці та продавці здійснюють торгові угоди відповідно до встановлених правил, звичаїв та процедур. Фондові біржі, фінансові ф’ючерсні біржі та товарні ринки є прикладами організованих ринків. Оператор ринку визначає правила, санкціонує членство, організує та контролює торгівлю, а також забезпечує належне функціонування ринку та його технічних засобів. Це може бути фізичне торгове місце, таке як приміщення, або це може бути електронна майданчик, тобто веб сайт. Він також має особливість – він може регулюватися вручну.

Виходячи із зацикленості ДПЛУ на тотальній централізації та контролі всіх процесів (аж до закупівлі скріпок та кнопок), головного пріоритету отримання максимально можливого прибутку, іншого вибору крім організованого ринку не могло бути, оскільки перший варіант таку опцію не забезпечить, а другий варіант можна організувати під себе.

Тільки ця форма ринку може забезпечити організацію великомасштабної спекулятивної торгівлі, можливості маніпулювати попитом та пропозицією, доводячи ціну до максимального рівня. Більше того, вона створює ілюзію, що покупці самі собі наганяють ціну, а організатори є лише сторонніми спостерігачами. Це ідеальна форма ринку для спекулянтів та сировинної моделі економіки з безліччю додаткових механізмів впливу на підвищення ціни.

Особливості товару, що продається у вигляді круглих лісоматеріалів, що мають кілька десятків ознак, що впливають на якість, а відповідно і ціну, але не завжди виявлених і врахованих у стартовій ціні (пересортиця), також можуть сприяти отриманню додаткового, нічим не обґрунтованого прибутку на користь продавця.

Біржа веде аналітику минулих торгів та щомісяця визначає середньозважені ціни реалізованої деревини за результатами торгів, яка згодом є основою для формування стартової ціни. Іноді покупці знаючи, що стартові ціни досить високі, проте під час торгів піднімають їх ще вище. Чи можуть вони неадекватні суб’єкти? Та ні, система торгівлі така. Наприклад, на половину виставлених на торги лотів ніхто не з’явився, а на іншу половину заявилося по п’ять покупців на лот. Щоб хоч щось взяти (наступний аукціон буде нескоро) доводиться піднімати ціну, іноді значно. За підсумками торгів аналітики біржі виводять нові середньозважені ціни, які стають вищими за попередні і є новою основою для наступних стартів. Таким чином маховик ціноутворення працює лише в одному напрямку – на підвищення ціни. Але зовні це виглядає справою рук самих покупців. Нереалізовані лоти виставляються на додаткові торги та все повторюється. Продавець та організатор торгів у такий спосіб сформовані ціни називає «реальними ринковими цінами».

Або пропонується голландський аукціон на зниження ціни у своїй інтерпретації, коли стартова (середньозважена) ціна підвищується на 30-40%, потім опускається на 10%. Наша пісня гарна, починай спочатку.

Докладніше з деталями торгівлі необробленої деревини можна ознайомитись в інтерв’ю постійного учасника лісових аукціонів директора ТОВ «ВДСМ» Ірини Мацепура, представника середнього бізнесу. Як почувається великий бізнес? Трохи краще, деталі можна дізнатися з цього інтерв’ю.

Описані вище можливість маніпулювання ціною (є й інші) не є «родимою плямою» біржовий торгівлі. Усі форми торгівлі декларують чесність, прозорість, відкритість та конкурентність та біржова торгівля не є винятком. Але всі визначають конкретно встановлені правила торгівлі та процедура їх виконання, які можуть як дозволяти, так і унеможливлювати маніпуляції в ході торгів. Як говорили ще наші древні предки, «Все є отрута і всі є ліки, тим чи іншим робить лише міра»

Напевно, більш чесним варіантом біржової торгівлі був би той, у якому всі подані заявки біржі протиставили б виставленим лотам і продали їх за стартовими цінами, якщо попит та пропозиція збігаються або якщо пропозиція перевищує попит, інакше проводити торги на підвищення ціни для кожного учасника у межах поданих заявок та гарантійного внеску кожного учасника.

Або при формуванні середньої ціни враховувати не лише рівень середньої спекулятивної ціни, досягнутий у ході торгів, а й кон’юнктуру світового ринку, логістику та інші параметри, що впливають на ціну та враховуються через відповідні коригувальні коефіцієнти, щоб визначити середньозважену ціну максимально близько до реальної ринкової ціни.

Ми маємо зворотну картину. Біржа грає на боці продавця, формально дотримуючись встановлених правил на користь однієї сторони, а те, що вона їх не змінює, свідчить на чиїй вона стороні.

Більше того, реформатори оголосили торгівлю за прямими договорам корупційної на підставі того, що бізнес та державне підприємство при контакті між собою «домовляються під столом» і точно за такою ж схемою обрали комерційні біржі для проведення торгів, тобто їхній вибір організаторів торгів був корупційним згідно з їхньою класифікацією процесу. Ніхто їх за язик не тягнув. Інакше організаторами торгів були б державні підприємства. Наприклад, “Прозорро.Продажи” або ЛІАЦ. До того ж, від щедроти душі, але за рахунок покупців продавець визначив біржам 1% комісійних від реалізації необробленої деревини, а це кілька сотень мільйонів гривень на рік, які за бажання можна наростити і на більшу суму. Навіть куратор лісової реформи Ростислав Шурма у своєму інтерв’ю зазначив, що комісія в 1% надто багато, достатньо було б і 0,1-0,2%, з чим важко не погодитись.

До речі, надання таких комісійних є вагомим аргументом на чий бік працювати. Хто платить, те й замовляє музику. Оскільки комісійні платить лише покупець, то в нього виховується почуття мазохізму: «що більше він платить, то більше його карають». Навряд чи покупець відчуває від цього задоволення, але це дещо перекручене поводження з покупцем. Виникає питання: а чому свою половину комісійних не платить багатенький продавець? Він такий самий споживач послуг біржі як і покупець.

Лісова реформа постійно супроводжується потужною супутньою пропагандою через соціальні мережі (фейсбук), куди ДПЛУ поринув у повному складі, і це не випадково. Реформатори водночас є і пропагандистами, напевно тому мають високі зарплати, адже кожен із них працює за двох (а керівники за десятьох, як мінімум). Соціальна мережа є комунікаційною, переважно з індивідуальною спрямованістю, де кожен може висловити свою думку. При цьому головним у постах є не достовірність та точність, а видовищність та емоційність, які формують думку про суб’єкт аватара та супроводжуються реплікою «подобатися», коментарями та смайликами, що ще більше посилює ефект. Загалом, завжди можна створити хайп.

Точність та достовірність інформації має відображатися на офіційному сайті, нормативні документи, план та хід реформи, проблеми, досягнення, галузеві новини, події, звіти, репортажі тощо. Загалом, це має бути електронний офіс, до якого може звернутися будь-який активний громадянин із запитом, у тому числі з торгівлі деревиною, зауваженнями, пропозиціями тощо, та мати можливість отримати відповідь на свій запит.

Але якщо ви зайдете на офіційний сайт ДПЛУ, то дуже розчаруєтеся. Виникає враження, що на ньому кінь не валявся, а співробітники ДПЛУ тим більше. Схоже, що його в навантаження веде прибиральниця і поспіхом заповнює перед відходом додому. Тому першим пріоритетом ДПЛУ вона поставила «Рекреацію», потім «Лісову сертифікацію» та «Охорону праці». На цьому галузеві знання у неї закінчилися.

Інтерактивна мапа рекреаційних пунктів ДПЛУ. Якби це були взводні опорні пункти, то жоден ворог не пройшов би вглиб території країни, а населення можна було б навчати як народне ополчення. А після перемоги це справді були б найкращими місцями відпочинку.

Якщо диявол криється в деталях, то ми побували вже в пекло. ДПЛУ зараз перебуває у дрейфі до корпоратизації з метою отримання іноземних інвестицій. Якщо потенційний інвестор відвідає нинішній сайт ДПЛУ, а це він зробить насамперед, то на цьому розмова закінчиться. А якщо раптом знайдеться відчайдушний інвестор, то за такого ставлення до справи, коли за два роки не з’явилася навіть бізнес-стратегія, але виробився рефлекс рухатись на запах грошей, інвестиції можуть піти на вітер, а розраховуватись ДПЛУ за них доведеться можливо лісом, що найбільше монетизується Принаймні таке побоювання напрошується само собою.

Інше побоювання виникає щодо малого та середнього бізнесу. З інтерв’ю куратора лісової реформи Ростислава Шурми випливає, що він щодня спілкується з представниками великого бізнесу, іноді із середнім, а на малий бізнес він звертає увагу як слон на мурах. До Ради підприємців представників малого бізнесу також не включали. Це відбивається на діяльності ліцензійних бірж, які також надають режим найбільшого сприяння великому бізнесу, не звертаючи уваги на малий і середній. Таким чином, для малого бізнесу насувається небезпека вимирання. Це підтверджує повсякденна практика лісового ринку України.

У цьому зв’язку, цікава точка зору «голови громадської організації «Відкритий ліс» Михайло Попкова, який протягом багатьох років обґрунтовував необхідність реформ, але виступає різко проти того, що останні 2-3 роки називають «лісовими реформами європейського зразка». Відповідно до його погляду «реформа має починатися з визначення політичних цілей та завдання лісового господарства країни (лісової політики) та зміни пострадянської правової моделі, що лежить в основі сучасного лісового права України. Найбільш шкідливими атавізмами нинішнього лісового законодавства є «відділення лісу від землі у формулюванні Лісового Кодексу, поняття «постійного користувача лісу» та передача йому права власності на заготовлену в державному лісі деревину та доходи від її реалізації, позбавлення державних структур зайнятих лісовим господарством прав розпоряджатися лісами та інше.

Кожен керівник ДП, насамперед Генеральний директор є носієм конфлікту інтересів: з одного боку він керівник державної структури, зобов’язаний діяти в інтересах держави, а с іншей користувач лісу та власник  деревини, заготовленої у державному лісі, благополучя якого залежить від того, скільки він заготує і за якою ціною продасть. Як державний суб’єкт він виступає з промовами у ЗМІ, допомагає армії та просить допомогу у європейських партнерів, а як власник, без будь-якого обґрунтування розпродає державну власність, закриває деревообробні цехи, які в роки війни могли б приносити величезну користь навіть за нульової рентабельності, у напівзруйнованій країні вкладає гроші на будівництво рекреаційних пунктів, у перспективі призначених «на продаж» та позбавляє роботи сотні, якщо не тисячі людей. До торгівлі він відноситься як типовий користувач, що має свої інтереси, що відрізняються від інтересів держави. Якщо державі необхідно забезпечити ефективну роботу всього лісового комплексу країни, то постійному користувачю потрібно дорожче продати свою деревину.

Впевнений, що реформа, що проводиться, огидно підготовлена і шкідлива для України, її лісів і лісового сектора, крім малої його частини. Її основні «замовники» себе не офішують, але їхні лобісти у владі відомі на перелік. Мабуть, доведеться почекати поки таємне не стане явним. Що стосується реалізованої в ході реформи системи біржової торгівлі, то в її основі лежить не європейський досвід торгівлі деревиною, заготовленої в державних лісах, а досвід торогівлі деревиною в РФ і РБ… Втім, Україна пішла ще далі. Важко уявити, щоб десь у Європі или Московії держава платила приватнику мільйони, за те, щоб він торгував державним лісом, самостійно встановлював правила торгівлі та ще й штрафував на свою користь тих, хто їх порушує».

Юрій Болоховець заявив, що «радянську систему лісгоспів скасовано». Ось тільки такий радянський рудимент, як поняття постійного користувача з правом власності на заготовлений ліс, залишилося. Коли чорний лісоруб зрубує дерево, воно все одно вважається державним та на землі. У постійного лісокористувача зрубане дерево в момент падіння автоматично переходить у його користування. Виникає юридична колізія. У радянську епоху це не мало особливого значення, економіка була планової. В умовах ринкової економіки надання права власності на заготовлений ліс постійному лісокористувачу є необґрунтованим та веде до конфлікту інтересів. Це підтверджується і першими практичними кроками ДПЛУ у бік монополізації ринку та штучного завищення цін.

Очевидно, перші кроки визначать і наступні, характерні для сировинної моделі економіки. Деревообробники вважають, що найбільш ефективне використання заготовленої деревини можливе за виробничо-інноваційної моделі економіки, за якої максимальний прибуток отримають усі учасники, а отже і держава в цілому, а не тільки одна сторона, що торгує.

У зв’язку з цим, а також постійною трансформацією ДПЛУ було б доцільно Верховній Раді внести відповідну поправку до Лісового кодексу України та право власності на заготовлений ліс залишити за державою як це реалізовано у всіх країнах ЄС, що вже стало б підставою для встановлення реального державного контролю за порядком та правилами використання заготовленого лісу, які нині перебувають у сфері діяльності комерційних бірж, а судячи з офіційного сайту, ДПЛУ взагалі не має жодного відношення до заготовленого лісу.

Ця поправка дозволила б ГАЛРУ зайняти належне йому місце в лісовій галузі і реально, а не формально контролювати роботу ДПЛУ.

А ось проект Закону України «Про ринок деревини», який вже розглядається близько п’яти років, і щодо якого багато деревообробників все ще маю ілюзії, варто відправити в архів як недоцільний, оскільки ліс є звичайним сировинним товаром, який має реалізовуватися в рамках спільного законодавства. У жодній країні світу такого закону немає.

Професор Львівського НЛТУ Володимир Маєвський вважає, щоб вітчизняній деревообробці надати імпульс та правильний вектор розвитку необхідна Програма розвитку деревообробної галузі на період відновлення економіки України та впровадження її у рамки загального плану відновлення економіки країни. Потім потрібно буде визначитися з авторитетним суб’єктом, який лобіював би цю Програму на урядовому рівні. Коли цілі будуть зрозумілі, завдання визначено, тоді залишається тільки плідно всім працювати.

А як вважаєте ви, шановні читачі? Що потрібно зробити для покращення українського лісового ринку?

Пишіть, нам цікава ваша думка.