23/02/2016
0Як важливо і гармонійно, коли обрана професія не суперечить життєвим принципам та внутрішнім уподобанням. Лише тоді можна з впевненістю сказати, що ти задоволений, а коли в своїй роботі знаходиш ще й віддушину та черпаєш натхнення, то розумієш і радієш від того, що фах обраний правильно. Так вважає головний лісничий державного підприємства «Кам`янське лісове господарство» Василь Борота, який наприкінці січня цього року відзначив свій 50-літній ювілей.
Народився в селі Вільне Волновахського району Донецької області у родині фельдшера та бібліотекаря. Після закінчення середньої школи, коли настав час обирати майбутню професію, хлопець пригадав, як, ще будучи школярем, їздив на районні змагання з шашок, що проводилися тоді у Великоанадольському лісному технікумі. Запала до душі та поїздка, а особливо прекрасні краєвиди та неймовірно гарні лісові насадження, поблизу яких була розташована установа.
Про професію лісівника мало що знав, адже в рідному селі та поблизу нього лісів практично не було. Проте вибір підтримав і батько Іван Хрисантійович. Тож у 1981 році хлопець вирішив вступати до технікуму, бо ще тоді, будучи молодим та юним, десь внутрішньо відчув, що хоче пов’язати своє життя з лісом.
У 1985 році, отримавши спеціальність «технік лісового господарства», пішов працювати майстром лісу до Новомосковського лісгоспзагу Дніпропетровської області. Та попрацювати там мав змогу недовго, бо був призваний до армії.
Вже маючи за плечима армійську службу, вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив з відзнакою у 1992 році та отримав спеціальність «лісове господарство».
З теплотою та позитивними емоціями згадує Василь Іванович студентські роки – всіх тих, з ким вчився, той спільний лісівничий дух, який забути неможливо. Саме під час навчання зустрів свою майбутню дружину Олю, яка також навчалася на лісогосподарському факультеті.
Випало так, що після другого курсу для проходження практики потрапив до холодноярських лісів на Черкащину – до Креселецького лісництва Кам`янського держлісгоспу. Ця подія й зіграла величезну і знакову роль у житті юнака, адже лісові масиви, розташовані на території лісництва, й справді унікальні.
Холодноярські ліси неспроста мають у своїх кронах силу-силенну прадавніх захоплюючих розповідей, вони дихають історією, свободою, визвольним рухом. Саме до Холодного Яру як визначні історичні постаті, так і звичайні люди завжди приїжджали і приїжджають, щоб набратися сили, здоров’я, міцного духу. А ще ці ліси мають неймовірну красу та незвичайно сильну енергетику.
Тоді лісничим Креселецького лісництва був Юрій Юрійович Сегеда – нині відомий лісівник, директор Смілянського лісгоспу. А коли прийшов час вдруге проходити практику, Василь Борота точно знав куди хоче поїхати – до Холодного Яру. Так і трапилося, Юрій Юрійович вміло організував практичні навчання, а студенти одночасно навчалися і насолоджувалися винятковістю легендарних холодноярських лісів. Згодом неодноразово приїжджали сюди й просто на відпочинок.
По закінченню академії Василь Борота не сумнівався, де хоче працювати. Відкинувши кілька різних варіантів, родина молодих спеціалістів повернулася туди, де ще в студентські роки назавжди залишилася частинка їхніх сердець. Так у 1992 році на Черкащині почалася свідома лісівнича біографія Василя Івановича – на посаді майстра лісу того ж таки Креселецького лісництва Кам`янського держлісгоспу.
Саме в Креселецькому лісництві, у 48 кварталі зростають й перші лісові культури, посаджені молодим спеціалістом. Зараз там вже шумить гарний молодий дубовий ліс, який зростає під постійним пильним наглядом Василя Івановича.
З 1994 року працював головним економістом лісгоспу. А в 1995 переведений на посаду головного лісничого ДП «Кам`янське лісове господарство». Тут же, за різних часів та при кількох керівниках головним лісничим працює вже 21-й рік. А це свідчить не лише про високий професіоналізм, а й насамперед про любов до своєї справи, порядність, принциповість, прогресивне мислення, визначні організаторські здібності та наполегливість.
– Більшість свого свідомого життя я живу і працюю на Черкащині, яка вже давно стала мені рідною – зізнається Василь Борота. – Тут все мені близьке й дороге. Я думаю по-місцевому і навіть, як мені кажуть, маю тутешній діалект. І змінювати нічого у своєму житті ніколи не хотів, бо тут знайшов себе сповна й іншої професії для себе не уявляю.
Першорядним у роботі головного лісничого вважає забезпечення раціонального, сталого ведення лісового господарства, якісного лісовідновлення, що має поєднуватися з належними доглядами та охороною лісових насаджень. А ще багато зусиль та часу прикладає для розвитку рекреації, облаштування історичних та пам’ятних місць в лісових угіддях. Цього вимагає й від своїх підлеглих.
– Не можу не згадати Валентина Васильовича Дідковського, який в лісгоспі довгий час працював головним інженером та навчив мене багатьом лісівничим підходам до роботи, – зазначає Василь Іванович. – Безліч цінних практичних знань мав змогу перейняти у Ігоря Яковича Безверхого, який передав мені посаду головного лісничого та був моїм наставником.
З повагою та щирою теплою усмішкою говорить про сьогоднішній колектив підприємства і наголошує на тому, що йому неабияк щастить з колегами, дякуючи яким і працюється легко та комфортно. Є робота – значить її треба виконати, бо кам`янським лісівникам притаманне почуття високої відповідальності за доручену справу. На думку Василя Бороти, колектив – це найцінніше, що є в Кам`янського лісгоспу.
– У нас прекрасний, працьовитий колектив і практично немає плинності кадрів, – говорить Василь Борота. – В цьому безперечно заслуга директора Віталія Вереса, який забезпечує хорошу робочу атмосферу в колективі. Коли є підтримка, взаєморозуміння – хочеться працювати, робота подобається, тому й неважко, незважаючи на часто ненормований робочий день та інші непрості виробничі моменти, які доводиться постійно вирішувати.
Василь Борота має чудову родину. Дружина Ольга Дмитрівна завжди була і залишається надійним помічником і однодумцем. Хоч свою професійну діяльність пов’язала більше з екологічним напрямком, проте в душі, за словами Василя Івановича, вона залишається лісівником. Нині ж працює головою Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області. Разом виростили сина Дмитра, який навчається на лісогосподарському факультеті у Національному університеті біоресурсів і природокористування.
Поза лісом Василь Іванович мріє про мир та закінчення війни на сході, адже там, у Донецькій області, вже на звільненій території – батьки, рідня, друзі і, звісно, переживання й душевний неспокій.
Щодо мрій, пов’язаних з професією, досвідчений лісівник зазначає найголовніші – наведення ладу у нормативно-правових документах та законодавчих актах на загальнодержавному рівні, адже багато невідповідностей у законодавстві, що стосуються лісового господарства, часом заважають працювати. А ще – реформування галузі.
– Наша галузь перебуває в процесі реформування. Це турбує сьогодні кожного лісівника. Та головне, що ліс був, є і буде, – як завжди оптимістично зазначає Василь Борота. – Тому важливо, щоб кожен займався своєю справою. Тоді й ліс ростиме, і робота буде, й добробут у кожній лісівничій родині.
З газети "Природа і суспільство", лютий 2015
