Зима в Зверевском охотничьем хозяйстве

2 коментаря

• canada

  10 років ago

   Чомусь на  мою критику    ось уже  півроку   «тимчасовий» начальник  Волинського обласного управління лісового і  мисливського господарства (ВОУЛМГ) відповідає  відеофільмами.    Сьогоднішній   витвір   на  його замовлення, «потьомкінські  села»  – чергова  відповідь на  публікацію  «Про колегії, біди лісової галузі, цинічні оборудки і «королівські» полювання».    Не ставлю щось у  вину   Місьонг  Світлані,  вона  працює в  так  званій  прес-групі Олександра  Кватирка  і  виховує трьох  малолітніх  дітей (разом  з чоловіком), тому змушена  заробити собі і їм  шматок хліба  і підходити до питання  з «парадного входу».   В   цього  дріб’язкового  горе-керівника-наперсточника одне правило: сказав  люміній, значить – люміній. По-іншому  й бути не може.  Тому   в  прес-групі  повинні    випускати «люміній».  Він і  випускається.  Журналіст повинен бачити те, чого не бачать люди – таке   гасло було окреслене  на  скрижалях   цієї древньої професії   кілька  сотень років тому.                                               ДП «Звірівське мисливське господарство»  я  знаю з першого дня  створення. Пам’ятаю створення   всередині  господарства  місцевий  заказник  «Зубр»  і  перші зубри на Волині, завезені з Біловезької Пущі,   пам’ятаю розквіт  господарства, коли  в  його лісах бродили    стадами  понад 200 голів   цього європейського велетня (нині  8-10), пам’ятаю   його директора    Богдана  Колісника, який, по суті, створив господарство,   вклавши в нього серце  і  душу, збудувавши  там  стайні, житло єгерям, невеличкий готель, широку  інфраструктуру  господарства,   альтанки, годівниці, затишні  куточки відпочинку…    Усе  це  перед очима – як ніби сьогодні.                                                                                      За браком  часу  і  станом  здоров’я  я сьогодні не  можу   розповісти, як господарство почало деградувати в останні  два роки, з чиєї вини,  в  що його  перетворює Олександр Кватирко, ледве дорвавшись до крісла  тимчасового начальника.  І як  йому  в цьому  «допомагає»  нинішній директор Ківерцівського держлісгоспу (на території якого знаходиться   господарство),  Сахнюк.  Але поки  цей начальник безвиїзно  мешкає в  Києві, ходить по п’ятках  за  «кризовим  менеджером», аби якнайшвидше  видерти з рук   міністерських  держиморд наказ  на  своє постійне місце роботи (кримінал не пускає!),   я  обов’язково встигну  зробити правдиву публікацію.                                               Мені    можуть заперечити, мовляв, не усе так  погано.  Я схиляюсь до того, що треба  бачити погане, інакше  те  «добре» буде деградувати.

   

  • admin

    10 років ago

    Вы сами знаете, что  мы с Вами часто спорим и не соглашаемся друг с другом…но я рад, что Вы пишите и размещаете свои мысли ЗДЕСЬ. Бывает после споров с Вами  я пью водку, – потому что Вы правы и мне нечего возразить, но я все равно   мечтаю о том, чтобы и Вы, и Валерий, и Светлана, и Оксана в меру своих сил и возможностей ВМЕСТЕ работали на лес. Мне очевидно, что Вы все разные, но в команде Вы были бы ЛУЧШИМИ В СТРАНЕ…а возможно в Европе…

    Благодаря  Богдану Ивановичу я подружился с Валерием Мельником, увидел  и полюбил Волынь… а потом уже и всех Вас… Но, как сейчас собрать Вас за одним дружеским столом? В одной редакции? А ведь Вы отлично друг друга дополняете и это только слепой не увидит…

    "Волынь- Волынь, .. Как Тебя не любить"?/В.Мельник/ и как объединить тех, кто Тебя любит? /М.Попков/

    Мама часто повторяла : "Грех неблагодарности не имеет срока давности"…Я благодарен тем кто показал мне Волинь… И прошу:  не заставляйте меня пересматривать свои отношения к лесным людям Волыни: если тому суждено -это произойдет само собой… 

    В Вашем тексте есть надежда на мемуары о лесной жизни Волыни… Есть и что-то ещё очень светлое и хорошее…

    Дайте себе дней десять отлежаться и подумать… и 100% почувствуетк прилив сил и добра к людям… А жить Вам ещё долго: не потому что хочется, а потому что нужны…

     

Comments are closed.