31/12/2023
0“Лісовий і мисливський журнал”
Епізоотична криза не залишає вибору. Чиновницьке антимисливство чи прихована диверсія проти держави?
Інтерв’ю з Секретарем Комісії зі сталого ведення мисливського господарства Громадської ради при Держлісагентстві, головою науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь доктором наук Василем НОВИЦЬКИМ.
– Пане Василю, як загалом оцінюєте рік, що минає, для мисливських галузі та спільноти?
– Для мисливського господарства країни – перманентно тяжким і по суті невдалим. Для спільноти – як подивитися. Незважаючи на триваючу війну, порівняно з 2022-м, рік був досить насиченим на воістину історичні події, які народжувалися саме завдяки громадській активності та наполегливій колективній праці. Отже, гадаю, не все втрачено. Хоча й особливо радіти поки немає чому.
– Давайте по хронології. Які саме події Ви маєте на увазі?
– Глобально можна перерахувати наступні. У квітні цього року, стараннями Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ) та за підтримки Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР), Україну було прийнято до FACE – Федерації мисливських і природоохоронних асоціації Європи, головної мисливської та найбільшої інституції громадянського суспільства на континенті, яка об’єднує понад 7 млн мисливців. Загалом, це означає, що мисливська галузь одна з перших у країні отримала шанс на повноцінну євроінтеграцію. Тож наразі в цьому питанні крок за українською владою.
У червні низкою громадських об’єднань було проведено Всеукраїнський круглий стіл «Проблемні питання ведення мисливського господарства та перспективи його розвитку в умовах воєнного стану» на якому, за підтримки тієї ж FACE, було схвалено надважливий проєкт Стратегії розвитку мисливського господарства України до 2030 року з врахуванням ключових принципів Європейської хартії полювання та біорізноманіття. Саме прийняття цієї Стратегії на державному рівні дозволило б нам проводити реформування галузі семимильними кроками у відповідному західним стандартам руслі. І знову ж таки, виконавча влада не поспішає робити крок у відповідь. Наразі Стратегія суттєво вихолощена і затримана Міндовкіллям, тому вже понад пів року не затверджена Урядом.
У вересні українська делегація з представників Асоціації вперше відвідала Генеральну Асамблею FACE, яка цьогоріч проходила в Чеській Республіці. Національні мисливські союзи Європи почули доповідь про шкоду тваринному світу України, завдану повномасштабною російською агресією. Колегам з ЄС було передано бойовий прапор єгерської бригади і досягнуто домовленостей про всебічну підтримку та візит до України.
Вже за місяць європейська делегація з представників майже 10 країн на чолі з СІС на FACE відвідала Україну в рамках проведення Міжнародного форуму «Перспективи вольєрного та фермерського розведення диких тварин з метою повоєнного відновлення тваринного світу України», який проходив 13-14 жовтня 2023 року на Волині. Тут варто відмітити, хто вперше за період повномасштабного вторгнення порушив питання системного відновлення тваринного світу на національному та міждержавному рівнях? Саме українські мисливці! Бо, як кажуть європейці, традиційне полювання – це передусім жертвувати часом природі, а не собі. Це не лише хобі, а й корисний спосіб життя. Мисливство – це практична екологія. На відміну від багатьох диванних- та псевдоприродоохоронців, щодня десятки тисяч мисливців та єгерів охороняють і допомагають українській природі не пустими балачками, а конкретними справами.
Були й інші знаменні заходи, як то переобрання президента Асоціації – ним став досвідчений управлінець, заслужений лісівник України Віктор Червоний; ВООЗовська Конференція з проблем сказу, співініціаторами якої виступили наші колеги з ФАО; заключення надважливих договорів та меморандумів про співпрацю Асоціації (тобто всієї мисливської спільноти) з Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, галузевим Адвокатським об’єднанням «Kalinichenko & Partners», Громадською організацією «Штаб учасників бойових дій», оборонними благодійними фондами та ін.
І, звісно, майже впродовж усього року йшла боротьба за ліміти та норми. Ще в березні Асоціація розпочала кампанію по формуванню господарствами відповідних документів і ось лише в грудні, у частині з них, де це можливо, розуміючи ситуацію, на зустріч пішла місцева влада і полювання відкрилось. Загалом, Ліміти на добування дичини, були погоджені восьми центрально-західним областям на цей мисливський сезон – до лютого 2024 року включно. А затверджені Норми добування тварин нелімітованих мисливських видів дозволяють місцевим владам розглянути доцільність відкриття сезону в будь-якій області країни. Треба зазначити, що полювання нині розглядається, як включно вимушений еколого-економічний та передусім – протиепізоотичний захід, попри те, що гаряча фаза війни досі триває.
– З перших днів війни рф проти України саме місцеві мисливці стали кістяком територіальної оборони, вони захищали рідні міста та села, допомагали цивільному населенню та ЗСУ. Багато з них стали героями, віддавши свої життя за свободу та незалежність. Яка, на Вашу думку, роль українських мисливців у цій війні?
– Саме так і було. Тому їхню роль важко переоцінити. На початок війни ми бачили і знали про тисячі наших мисливців, які постали на захист країни від навали рашистів, але не мали технічної змоги встановити реальні цифри. Нещодавно, завдяки сприянню керівництва окремих обласних і районих організацій УТМР, а також фахівців науково-технічної ради Асоціації, нам це вдалося. Відтепер всій країні та навіть за її межами відомо, що в захисті нашої держави від агресії рф у складі Сил оборони України вже взяли участь 102 тисячі мисливців! Переважна більшість – добровільно. Таким чином, можна припустити, що і нині як мінімум кожен 10-й захисник України – є мисливцем. Ось лаконічна відповідь на Ваше питання.
Тож наразі ми опікуємося волонтерською підтримкою підшефної військової частини, де проходить службу значна когорта мисливців, а також питаннями вшанування та посмертного нагородження тих мисливців, які увіковічнили себе в героїчних подвигах. Останнє дається особливо важко, тому й боляче сприймати таку жорстоку бюрократичну реальність навіть нам, не кажучи вже про родини загиблих героїв.
Спільно з ГО «Штаб учасників бойових дій» та іншими партнерами, працюємо над встановленням після Перемоги у м. Києві пам’ятника Мисливцю-захиснику України.
Разом з низкою мисливських організацій всеукраїнського та регіонального рівнів послідовно добиваємося запровадження державного свята працівників та спілчан мисливського господарства «День мисливства». Подібне свято давно мають мисливці Європи, а також вітчизняні аграрії, лісівники, природоохоронці, рибалки, туристи та ін. Ця ініціатива отримала широку підтримку громадськості, військових, ветеранів і навіть вищого духовенства ПЦУ та УГКЦ. Відтак, питання лише до нашої влади: – А понад сто тисяч мисливців-воїнів і тисячі відданих своїй справі єгерів не заслужили мати своє свято?! Другий рік це питання лежить у владних кабінетах без відповіді. Якщо не помиляюся, наразі воно гальмується чинним керівництвом Міндовкілля. Як на мене, це ганьба і зневага до наших захисників, працівників галузі та членів їхніх родин. А це – мільйони українців. Тож робімо висновки.
– Війна принесла багато горя українському народу. Вона призвела до соціальної та економічної кризи в нашій країні. На тимчасово окупованих територіях відбувається гуманітарна катастрофа, геноцид та екоцид. Яких за Вашою інформацією, збитків завдано мисливській галузі в результаті цієї агресії?
– Станом на жовтень цього року рф вже завдала збитків українському довкіллю на понад 55 млрд євро. Та навіть ця сума не включає екологічні збитки від знищення окупантами греблі Каховської гідроелектростанції. Унаслідок цієї катастрофи забруднено 60 тис. га сільськогосподарських, промислових та житлових територій. Російські військові також спалили найбільший острівний заповідник України та Чорного моря – Джарилгач, де на площі 5,5 тис. га мешкала рідкісна фауна, в тому числі унікальний степовий екотип асканійського благородного оленя. Тож українське довкілля вже зазнало безмірної шкоди від російської агресії і в тому числі його фауністичні комплекси. Щоденні збитки зростають приблизно на 102 мільйони євро.
Загальна площа вітчизняних мисливських угідь складає 39 млн га., що становить 65% від площі України, третина якої в різний час повномасштабного вторгнення рф перебувала в окупації. Нині таких територій – менше 18%. При цьому сотні мисливських господарств та понад два десятки реліктових природних заповідників, що розташовані на площах в мільйони гектарів, досі знаходяться під окупацією, де російські солдати вчиняють злочини над тваринним світом – влаштовують там військові полігони, знищують диких тварин, у тому числі рідкісних; грабують, мінують, отруюють, роблять не придатними для життя наші території.
Понад 650 тис. га українських лісів залишаються замінованими. Під загрозою зникнення з терен України опинилися 80 видів тварин, а 20% природоохоронних територій досі потерпають від війни.
За попередніми оцінками на територіях, де проводились бойові дії, поточні втрати тваринного світу, лише стосовно видів віднесених до мисливських ресурсів, в окремих регіонах можуть становити до 40% і більше, що вже налічує біля 25 тис. голів крупних копитних, 270 тис. хутрових звірів та більше 2 млн птахів. Не складно спрогнозувати, що впродовж ще одного-півтора року такої війни на окупованих та прилеглих територіях залишиться в середньому 15–20% довоєнної чисельності тварин, після чого запустяться незворотні екологічні процеси порушення природного відтворення і повного зникнення місцевих угрупувань.
Через неможливість якісного обстеження територій де проводилися або надалі тривають активні бойові дії нереально оцінити весь масштаб шкоди завданої тваринному світу унаслідок знищення та пошкодження середовищ їх перебування, руйнування або пошкодження вольєрів, різних біотехнічних споруд, погіршення умов гніздування птахів та виведення потомства ссавцями, фізичного знищення тварин внаслідок вибухів, артилерійських та ракетних обстрілів, перешкоджання природним процесам розмноження і сезонних міграцій. Проводити обліки загиблих тварин до закінчення військових дій і розмінування територій також не видається можливим. Очевидно, що і затверджена рік тому «Методика визначення шкоди та збитків, заподіяних лісовому фонду внаслідок збройної агресії Російської Федерації» (прим.: затверджена Наказом Міндовкілля від 05 жовтня 2022 року № 414) не повинна залишатися вичерпним нормативним актом для об’єктивного вирішення зазначеної проблеми, або ж має зазнати доопрацювання з метою суттєвої деталізації мисливськогосподарського блоку, зокрема в частинах розробки механізмів узагальненого визначення заподіяної рф шкоди шляхом співставлення до-, та післявоєнної чисельності об’єктів тваринного світу у видовому розрізі, а також оцінки якісних характеристик середовищ їх існування. Напевно в цих питаннях ми, як ніколи, потребуємо методичної та правової допомоги наших європейських колег. За нею, зокрема, ми і звернулися під час цьогорічного Міжнародного форуму на Волині.
– Після початку війни українське суспільство, зокрема, місцева влада і, навіть, мисливці, поділились на два табори. Одні підтримують заборону полювання на час воєнного стану, інші вважають, що полювання може зняти соціальну напругу, вирішити епізоотичні проблеми і підтримати економічно користувачів мисливських угідь. Яка Ваша позиція у цьому питанні й наскільки законною та виправданою була ця заборона з боку влади? Яке Ваше ставлення до позиції в цьому питанні Міндовкілля?
– Я цілком розумію обидва табори, але стою на боці державницьких раціональних рішень, які мають попереджати і усувати ті екологічні та епізоотичні загрози, що сьогодні нависли над нашою країною. Регулювання чисельності мисливських, і не тільки, тварин є невід’ємною складовою безперервних екологічних процесів на антропогенно трансформованих територіях. А таких у нас понад 92% площі України, яка лише за ступенем розораності займає перше місце в Європі та друге у світі. Тому в вітчизняних реаліях ХХІ ст., з метою підтримання екологічного балансу, збереження біорізноманіття, забезпечення продовольчого, економічного та епізоотичного благополуччя, полювання в тій чи іншій формах повинно бути завжди. Обґрунтованої альтернативи йому немає. Щоб там не брехали вам проросійські зоорадикали, ніколи не забувайте на кого і для чого вони працюють. «Диких м’ясоїдних можна імунізувати перорально і проблема знята…», «не буде лисиць – нас з’їдять миші!..», «визнати бродячих собак і котів частинами природньої екосистеми…» й інші нісенітниці – це все байки для міського простолюду, які не мають нічого спільного ні зі здоровим глуздом, ані з європейськими практиками охорони довкілля. А от щодо «російських підходів» – то тут у них майже все під копірку.
Звісно, що користувачам угідь, та і власне тваринному світу, вкрай необхідні фінансові надходження. Але про це навіть говорити не доводиться.
Питання номер один – боротьба з хижаками та епізоотіями. За майже дворічний строк дії воєнного стану, через повну заборону полювання чисельність лише лисиці звичайної в Україні зросла на 458%. Згідно з нещодавніми діагностичними дослідженнями у центральних областях України, кожна четверта-п’ята особина цього виду вже інфіковані смертельним для людей та теплоковних тварин вірусом сказу.
Разом з тим, цього року кількість випадків АЧС вже збільшилася вчетверо порівняно з 2022 роком. Така тенденція неодмінно призведе до стрімкого поширення цієї інфекції на товарні свинарські підприємства та приватний сектор, введення обмежень на експорт Україною фуражних зернових вже в наступному році й, відповідно, тяжких наслідків для національної економіки.
Ось саме цього, на мою думку, й прагнуть заслані зоорадикали, які прикриваються антимисливськими лозунгами. До речі, на вебсайтах і соціальних сторінках їхніх «захисних» організацій ви не знайдете майже нічого про російську агресію чи екоцид в Україні. Дивно, чи не так? Але СБУ та інші правоохоронні органи чомусь вперто не помічають ні тих «активістів», ані окремих міністерських чиновників, які затято намагаються втілити в життя їхні шкідницькі для держави ініціативи.
Щодо законності, то давайте чесно – у 2022 році було не до мисливського господарства та й епізоотична ситуація не виглядала настільки критичною, бо лише починала набирати обертів. Зараз вона вже досягає критичного рівня і це підтверджують фахівці всіх відомств. Факи що я наводжу в цій публікації, на мій погляд, є переконливим аргументом щодо необхідності регулювання чисельності хижаків та диких свиней. Такий формат власне я й підтримую. Хоча не заперечую, за певних обставин, добування й інших дозволених видів. Це справді простимулює не лише розріджені війною мисливські колективи, а й власне економіку самих мисливських господарств, яким потрібно утримувати значний штат єгерів, охороняти угіддя, займатись біотехнією тощо. Тож поганого в цьому нічого не вбачаю.
Інше питання, як саме проводити заходи з регулювання чисельності тварин в окремих районах? Вважаю, їх формати треба колегіально узгоджувати на місцях із залученням військових та правоохоронців.
Відносно Міндовкілля, я вже казав. Позиція його керівників мені більш ніж незрозуміла і все більше стає схожою на сплановану агентурну диверсію проти держави.
– Заборона полювання вдарила по фінансових надходженнях мисливських господарств, адже у багатьох – це єдине джерело фінансування. Те саме стосується і членських внесків. Більша частина мисливців вважає, якщо немає полювання, то і внески платити не має сенсу. Разом з тим, з користувачів ніхто не знімав їхніх обов’язків і всі вони пов’язані з економічними витратами. Який вихід із цієї ситуації, адже це призводить до банкрутства господарств?
– Варіантів тут може бути кілька. Перший – законодавчий. Чомусь закони, які комусь дуже потрібні «на горі», у нас приймаються миттєво. А от, наприклад, Проєкт Закону № 8033 від 14.09.2022, щодо відміни плати за користування мисливськими угіддями на період дії воєнного стану, другий рік без сесійного розгляду. Його прийняття вже було б частиною успіху… Другий – бюджетне субсидування галузі, яке є сталою практикою в ЄС, наприклад у Франції, Чехії та інших країнах. І це логічно було б і для України, тому, що саме вітчизняні користувачі мисливських угідь виконують державні функції з абсолютного моніторингу та базової охорони тваринного світу. Запитайте у Міндовкілля, що воно знає про чисельність мисливської фауни, окрім нашої звітної форми 2-тп? Нічого! А мало б знати більше. Та їм не до того… Третій варіант – дозволити проводити повноцінну господарську діяльність в тих мисливських господарствах, де це допустимо з оборонної точки зору, не чекаючи закінчення війни. Четвертий – членські внески. Якщо ви є членом якогось мисливського колективу чи громадської організації, то не платити внески, тому що полювання заборонено – непатріотично, невідповідально та згубно для всієї галузі. Хоча багато користувачів попередніми роками певно спровокували таку байдужість у своїх спілчан, тож тепер пожинають «врожаї».
– Як, на Вашу думку позначиться лісова реформа на мисливській галузі? Таке ж питання щодо ринку землі, який має запрацювати з 1 січня 2024 року.
– Відповідав на перше питання ще в минулорічному інтерв’ю. Війна і в цьому аспекті поставила багато чого на паузу. Тож поки додати нічого, побачимо по результатах наступного року. Щодо власне цьогорічної мисливської політики Держлісагентства – то наразі бачу суттєвий прогрес, чого не можу сказати про інші галузеві та вищі державні органи. Наразі маємо цілковите взаєморозуміння і плідну співпрацю з цим відомством, за що окрема подяка його керівництву та фахівцям відділу мисливського господарства і полювання…
Так, з 1 січня 2024 року розпочнеться новий етап запровадження закону «Про ринок землі». Зокрема ринок відкриється для юридичних осіб. Також громадяни отримають право набувати у власність до 10 тис га землі. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський нещодавно наголосив, що змін до другого етапу земельної реформи не буде і що війна спонукає навпаки пришвидшувати реформи, а не сповільнювати. Натомість 21 грудня низка народних депутатів подали законопроєкт до Верховної Ради про відтермінування відкриття ринку землі для юросіб до 1 січня 2025 року. Я в принципі не сприймаю земельну реформу у тому форматі, який передбачений чинним законодавством. Адже забезпечення сталого розвитку сільського господарства розвинених країн базується на трьох фундаментальних складових: економічній, соціальній та екологічній. Тоді як в Україні увага донині приділялася переважно економічній компоненті з відчутним ігноруванням інших, що вже призвело до негативних соціально-демографічних процесів у сільській місцевості та потребує негайного вирішення на державному рівні. Простіше кажучи, перш ніж запускати ринок землі за такою, досить спрощеною, процедурою, нашим парламентарям варто було б внести відповідні зміни до низки законодавчих актів України щодо гарантованого підвищення рівня зайнятості сільського населення, екологізації землекористування та розвитку сільських територій, якими, серед іншого, «прив’язати» вимоги по створенню робочих місць для сільського населення у пропорціональній відповідності до площ скуплених або довгостроково орендованих земель тощо.
Інше питання – обросла міфами заборона доступу до земельного ринку іноземних суб’єктів. А чому в ЄС цієї заборони немає і ніхто землю вагонами не вивозить? А звідки тоді нам взяти валютні інвестиції, техніку й технології? А як це вплине на становлення ринкових цін на земельні ділянки? Чи будуть вони конкурентними європейським? Чи їх в українців віджиматимуть майже задарма олігархічні ділки, зате «свої»?
Щодо впливу відкриття ринку землі на мисливську галузь – він може бути нищівним, якщо не внести термінові зміни в статті 21, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Адже у питомій структурі мисливських угідь України агроландшафти складають понад 70%, а доходи від реалізації дозволів на використання польової дичини є бюджетформуючими для галузі. Сподіваюся, що поточні негативні екологічні наслідки спричинені дворічною забороною на полювання послугують застережним уроком для влади про неприпустимість згортання мисливськогосподарської діяльності на сільськогосподарських землях за будь-яких ринкових сценаріїв.
– Що Ви можете сказати про план післявоєнного відновлення мисливської галузі й, взагалі, про існування мисливства в Україні?
– За такої пасивності мисливської спільноти процвітання їй не світить.
Предметно про післявоєнне відновлення можна буде говорити тоді, коли ми знатимемо про конкретні збитки для мисливського господарства та державного мисливського фонду. Сподіваюся агресор розрахується за все сповна. Але наша галузь і до війни добряче постраждала від чиновницького невігластва, тому вважаю головною запорукою її розвитку буде невідкладне прийняття та реалізація Стратегії, про яку ми згадували вище. А, головне, хай буде Перемога! Решта – технічні моменти. На цьому дякую і вклоняюся кожному захиснику України за її наближення.
– Що наприкінець хотіли б сказати мисливській спільноті?
– Нового напевно нічого. Якого рівня громадської свідомості ми хочемо добитися від пересічних мисливців, коли навіть користувачі мисливських угідь, а також імпортери та реалізатори мисливської зброї і боєприпасів – єдині фінансові вигодонабувачі серед усіх галузевих ланок, абсолютно не усвідомлюють критичної необхідності в тісній взаємодії задля майбутнього галузі? Тому звертаюся до двох останніх – прокиньтеся зрештою, єднайтеся і дійте! Під будь-яким стягом, але робіть що-небудь спільно й в унісон на благо галузі!
А всім тим, хто цьогоріч діяв, працював і примножував, зокрема своїм колегам по Науково-технічній раді Асоціації, громадській Комісії і, передусім, стотисячній когорті мисливців-захисників України, я хочу подякувати і привітати з наступаючим Новим Роком!
Божого покрову вам, Перемоги, розвитку і благополуччя у 2024 році!
