Мисливство – стале господарство 

Олександр КРИВЕНКО, газета “Природа і суспільство”

Розмова з начальником відділу мисливського господарства та полювання Держлісагентства Володимиром Каленіченком

– З перших днів повномасштабної війни Росії проти України саме місцеві мисливці стали кістяком територіальної оборони. Вони захищали рідні міста та села, допомагали цивільному населенню та ЗСУ. Багато мисливців стали героями, віддавши свої життя за свободу та незалежність. Володимире Вікторовичу, на Вашу думку, яка роль українських мисливців у цій війні?

– У Вашому запитанні вже міститься суть відповіді. Неможливо оцінити те, що є неоціненним. Мисливці одними з перших були серед тих, хто увійшов до лав територіальної оборони та війська, взяв до рук зброю, щоби захистити нашу країну. Важко оцінити їхню роль так само як і ЗСУ, лікарів й усіх інших людей, які стали боронити Україну.

– Мисливці ж, очевидно, були особливо готові до опору агресору.

– Так, звісно, мисливці, як і працівники лісового господарства, що переважно теж займаються полюванням, добре підготовлені до такого опору. Вони не лише мають зброю та вміють користуватися нею. Мисливці добре знають місцевість, уміють використовувати ті чи інші навички, набуті під час полювання чи праці в лісовому господарстві. Все це вони використовують як на полі бою, так і допомагаючи ЗСУ.

– Яку шкоду завдав підрив росіянами Каховського водосховища в Херсонській області?

– Широкомасштабна воєнна агресія Російської Федерації проти України завдала і продовжує завдавати значної шкоди довкіллю та, зокрема, мисливській фауні, не тільки України, а й іншим країнам, на території яких поширюються шляхи міграції тварин. Загалом, збитки довкіллю України, завдані агресором, за даними відповідних експертів, уже сягають 60 млрд гривень.

Через неможливість обстеження територій, де проводилися і надалі тривають воєнні дії, неможливо об’єктивно оцінити масштаб шкоди, завданої диким тваринам унаслідок знищення та пошкодження середовища їх перебування, знищення або пошкодження вольєрів, інших біотехнічних споруд, погіршення умов гніздування птахів і виведення потомства іншими тваринами, фізичного знищення тварин унаслідок вибухів, артилерійських і ракетних обстрілів, перешкоджанню природного процесу весняної й осінньої міграції. Провести облік загиблих тварин теж неможливо.

За попередньою оцінкою, втрати тваринного світу на територіях, де проводились бойові дії, можуть становити близько 25 тис. голів копитних тварин, 250 тис. хутрових звірів, два млн птахів.

Лише внаслідок терористичного акту рашистів – підриву Каховської ГЕС – збитки мисливському фонду оцінюються в понад 500 млн грн, а щорічні втрати користувачів мисливських угідь становитимуть понад 1,5 млн грн на довгі роки. Слід розуміти, що розміри збитків збільшуватимуться, адже ми втратили унікальні місця гніздування багатьох видів птахів. Для відновлення їх оселищ природа потребуватиме роки, а може, й десятиліття. Збитки, завдані мисливській фауні, зростатимуть щороку, тому що вона не зможе існувати там, поки не закінчиться війна. Остаточно ж підрахувати збитки стане можливим після нашої Перемоги, коли буде відновлено доступ до угідь і можливість обліку пошкодженого майна та навколишнього природного середовища. Нині проведення цих робіт утруднене ще й тим, що мисливським господарством стало займатися менше людей, адже багато єгерів і працівників мисливських господарств – на війні. Таким чином, для початку відновлення не лише мисливської фауни, яку ми втратили внаслідок екоциду з боку росіян, нам необхідна Перемога, а далі спільними зусиллями все відновимо! Я в цьому переконаний!

– Чи є шляхи розв’язання згаданої кадрової проблеми?

– Кадрова проблема існує не лише в мисливській галузі. Полювання та супутні з ним послуги – основні джерела доходу мисливських господарств, із якого й оплачується праця їх персоналу. Позаяк уже два сезони поспіль повноцінного полювання немає, то користувачі мисливських угідь обмежені у фінансах, за які мали б утримувати працівників і здійснювати, насамперед, охорону мисливських угідь, біотехнічні заходи, підгодівлю. Відновлення полювання, часткового, з обмеженнями, дасть змогу користувачам мисливських угідь забезпечити виконання покладених на них обов’язків.

– У поточному році періодично з’являлася інформація про різні варіанти реформування мисливської галузі. Що планує запропонувати Держлісагентство користувачам мисливських угідь для порятунку мисливських господарств у період воєнного стану?

– Саме тепер, в умовах вимушеної паузи та певної стагнації мисливської галузі, її представники мають слушну нагоду для напрацювання нового бачення мисливського господарства і відповідного законодавства.

Ми плануємо запропонувати комплексний підхід до мисливства, який спрямований, передусім, на позитивну зміну суспільної думки стосовно мисливців. Ідеться про всебічну підготовку майбутніх мисливців, організацію відповідних курсів із навчання охочих займатися полюванням, які даватимуть знання з біології, законодавства, поводження зі зброєю та відповідні практичні навички.

Плануємо запровадити відкриті, прозорі аукціони для потенційних користувачів мисливських угідь. Нагальною є цифровізація у сфері мисливського господарства, покликана замінити паперовий документообіг на електронний.

– На якому етапі нині перебуває Стратегія сталого ведення мисливського господарства до 2035 року? Чи підтримає Уряд мисливську Стратегію та її стратегічні плани?

– Згадана Вами Стратегія має стати базисом для відновлення та подальшого розвитку мисливського господарства. В основу цієї Стратегії закладені ключові принципи Європейської Хартії з полювання та біорізноманіття, а також рекомендації зі сталого полювання згідно з Директивою Ради Європейського Союзу про збереження диких птахів. Проте найголовніше попереду – прийняття Урядом Стратегії і розробка принципово нового законопроєкту й інших нормативно-правових актів у мисливському господарстві в частині:

• адаптації до законодавства Європейського Союзу й узгодження з чинними законодавчими актами України (зокрема, Бюджетним кодексом України в частині надходження коштів за видачу ліцензій на добування мисливських тварин);
• дерегуляції (удосконалення та спрощення процедури видачі дозвільних документів на право полювання, мисливського собаківництва, надання у користування мисливських угідь);
• децентралізації (передача, як варіант, на рівень обласних державних адміністрацій питань встановлення лімітів та норм добування мисливських тварин, видачі бланків дозволів на добування ліцензійних видів мисливських тварин територіальними органами Держлісагентства);
• удосконалення процедури надання у користування мисливських угідь (прозорість, чіткість регламентування, платність (як варіант у залежності від розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на яких вони розташовані), конкретизація випадків позбавлення права користування угіддями за вчинені користувачем порушення законодавства, зокрема, невиконання договірних обов’язків);
• посилення відповідальності за порушення правил полювання;
• цифровізація мисливського господарства (звітність користувачів, облік чисельності й добування, надання адміністративних послуг тощо), створення електронного кабінету мисливця;
• запровадження системи освітнього навчання кандидатів у мисливці та посилення вимог до процедури отримання посвідчення мисливця відповідно до європейських стандартів.

– У мисливській галузі Держлісагентством заявлено низку проєктів із діджиталізації. Серед них – електронне посвідчення мисливця у Дії, Цифровий документ обліку дичини у Дії. Володимире Вікторовичу, розкажіть детальніше про цей напрямок.

– Діджиталізація державного управління, створення Єдиної державної електронної системи управління мисливським господарством, відповідних електронних реєстрів дасть змогу ведення кадастру диких тварин і впровадження кадастрової карти мисливських господарств, запровадження європейської практики обліку добутої дичини шляхом створення електронного кабінету мисливця, маркування кожної добутої тварини спеціальними мітками безпосередньо на місці добування, що уможливить здійснення контролю за транспортуванням добутої дичини з боку правоохоронних й інших органів.

В Україні завершується створення єдиної системи видачі в електронному вигляді посвідчень мисливця та деяких інших документів. Це спростить життя для мисливців і дозволить отримувати достовірну інформацію про них.

Чи буде це все в Дії? От коли ми все це зробимо і згадана система працюватиме, я впевнений, що в Дії  це буде…

– З 1 січня 2024 року запрацює Ринок землі. Як, на Вашу думку, це може вплинути на користувачів мисливських угідь, зокрема, на закріплення угідь і плату за користування землею?

– Згідно з чинним законодавством користувач мисливського угіддя для ведення мисливського господарства погоджує із землекористувачем надання права користування угіддям. З 1 січня 2024 року може виникнути ситуація, коли при зміні власника землі останній може або погодити, або не погодити із користувачем мисливських угідь надання права користування угіддям. Отже, потрібні такі законодавчі зміни, щоби незалежно від власника земельної ділянки, мисливське господарство мало змогу користуватися нею. Такі правила діють апріорі у багатьох країнах Євросоюзу.

– В багатьох країнах ЄС такі обліки мисливських тварин, які проводимо ми, не застосовуються, а стан мисливського господарства визначають за результатами добутої дичини. Можливо, Україні варто врахувати досвід сусідів?

– Відсутність єдиної системи збирання, узагальнення та обробки даних про стан, чисельність та статевовікову структуру популяцій мисливських тварин – це ще одна проблему в галузі, яку необхідно вирішувати.

Процедура проведення обліків чисельності мисливських тварин і обсягів їх добування на сьогодні законодавчо не врегульовано, єдина система збирання й обробки даних обліків чисельності мисливських тварин не встановлена. Це не дозволяє одержати достовірні дані, необхідні для ефективного управління мисливським господарством, встановлення науково обґрунтованих лімітів і норм добування мисливських тварин, ведення державного кадастру мисливських тварин, державного кадастру і моніторингу тваринного світу, як цього вимагають Закони України «Про тваринний світ» і «Про мисливське господарство та полювання».

Аналіз виконання облікових робіт свідчить, що значну частину користувачі мисливських угідь проводять формально, без належного методичного забезпечення, звітність оформлюється зі значними помилками.

Держлісагентство завершує узгодження проєкту правил державного обліку мисливських тварин та обсягів їх добування, в яких наведені оптимальні методи обліку та форми звітних документів. Сподіваємось, що за новими правилами достовірність обліку покращиться. Цей проєкт правил нині перебуває на погодженні у Міндовкілля.

Для проведення обліку у згаданому документі ми пропонуємо застосувати новітні технології: фотопастки, камери спостереження та, в мирний час, квадрокоптери.

Натомість у багатьох країнах Європи дійсно йдуть від зворотного: від кількості добутої дичини. Користувачі мисливських угідь заздалегідь подають заявки щодо видів тварин, які вони хочуть добувати впродовж відповідного сезону. Наукові установи ведуть постійне, щорічне спостереження, збирають і обробляють територіальні локальні дані. Ці науково обґрунтовані розрахунки мають широке використання. Існує щоденна звітність про те, коли та скільки добувається тварин. Завдяки синергії науки з практикою й економіка мисливської галузі розвивається успішно та безпечно для довкілля.

– Ситуація з чисельністю хижаків у мисливських угіддях нашої країни у зв’язку з війною і забороною полювання набула катастрофічних обсягів. Як, на думку Держлісагентства, зупинити навалу хижаків і епізоотій, адже якщо ОВА на підставі Наказу Міндовкілля про Ліміти та Норми добування і дозволять у деяких районах відкрити полювання, то до кінця мисливського сезону залишиться кілька тижнів, а єгерська служба не справляється з цим завданням, бо майже зруйнована неспроможністю господарств?

– Дійсно, в Україні чисельність хижаків зростає. Якщо до повномасштабної війни мисливці добували близько 50 тисяч голів лисиці щороку, то за два сезони, коли немає повноцінного полювання, її чисельність зросла кількаразово. За науково обґрунтованими підрахунками, вона сягає понад 200 тисяч голів, й, отже, значно поширюється сказ. За даними Держпродспоживслужби на певних територіях відсоток ураження цією хворобою у відібраних зразків коливається від 10 до 40%. Забезпечити регулювання чисельності хижих видів силами виключно єгерської служби проблематично. Тому у низці областей (зокрема, Вінницькій, Чернігівській, Харківській і Дніпропетровській), за рішеннями Державних надзвичайних протиепізоотичних комісій, розпочато проведення заходів з регулювання чисельності лисиці червоної з обов’язковим відбором зразків для проведення ветеринарних експертиз. В інших областях також передбачається проведення аналогічних заходів. Щодо питання про ліміти та норми добування мисливських тварин, то воно вирішується у штатному порядку. Кожен користувач мисливського угіддя має право звернутися до територіального органу Держлісагентства за погодженням про відкриття полювання та погодити також з екологічною службою в регіоні. Якщо місцева військова адміністрація не заперечує, то приймається позитивне рішення. Водночас, відстріл – не панацея у розв’язанні згаданої проблеми. В Європі широко застосовується пероральна вакцинація. Для України це робота на роки: велику кількість певних препаратів потрібно розкидати по угіддях, що потребує значного фінансування. Чи можемо ми собі дозволити покрити всю територію ними в умовах війни? Риторичне запитання. Крім розповсюдження сказу, нерегульоване зростання чисельності хижаків загрожує зменшенням чисельності інших бажаних для мисливського господарства видів тварин, на що слушно звертають увагу мисливці. У таких умовах хижак харчується всім, що є доступним: гризунами, дрібними тваринами, мисливськими видами птахів і кладками їхніх яєць.

Крім цього, викликає занепокоєння збільшення популяції та розширення ареалу перебування шакала.

Також викликає занепокоєння статистика захворюваності собак і котів. Адже, якщо дика тварина може викликати в людей певний острах, то собаки та коти – є улюбленцями, особливо дітей. Можемо уявити, яка виникне загроза, якщо ми продовжимо ігнорувати цю проблему.

– Ще одна біда, що насувається на нашу країну, – африканська чума свиней. Як мисливській галузі пройти третю хвилю АЧС з мінімальними втратами і донести до влади роль мисливців у цьому процесі?

– АЧС – захворювання, яке особливо небезпечне і для мисливського, і для сільського господарства. В Україні фіксуються випадки ураження нею диких кабанів і свійських тварин. АЧС невиліковна, не існує вакцин, пероральних й інших засобів проти неї. Методи ж запобігання поширенню АЧС дуже затратні. Потрібно локалізувати місце підтвердженого випадку її спалаху в природі чи на фермі, правильно забрати загиблу тварину й утилізувати її тушу, продезінфікувати місце загибелі. В Україні, як і в Європі, визначається зона карантину на відповідній території місця спалаху АЧС, що передбачає щільне обстеження її на предмет знаходження залишків загиблих тварин з обов’язковою дезінфекцією місць загибель й утилізації туш. У разі потреби проводиться відстріл з метою депопуляції дикого кабана, з відбором аналізів у добутих тварин. Як ефективно донести до влади роль мисливців у цьому процесі, важко сказати. Мисливці природно зацікавлені в тому, щоби не було АЧС, адже дикий кабан – основний мисливський вид в Україні, бажаний трофей для багатьох мисливців.

– Всілякого роду так званні зоозахисники намагаються впливати на роботу і майбутнє мисливського господарства. Не є таємницею, що вони прагнуть, аби мисливство припинило своє існування якнайшвидше. Чи можливий компроміс між мисливцями і «зоозахисниками»?

– Це взагалі дуже болюча і незрозуміла тема. Не буду вдаватися до цькування тих активних діячів, які не розуміють і не підтримують мисливців. Процитую лише Тіма Боннера, виконавчого директора британської компанії Countryside Alliance, що проводить кампанії для польових видів спорту, включаючи полювання, стрільбу, риболовлю не лише у Великій Британії:

«Рух проти полювання – це набагато більше про ненависть до людей, ніж про любов до тварин. Його основна мета – позбутися людей, які полюють, а не покращувати добробут тварин.

Більшість людей, які виступають проти полювання, – це ті, які звикли «добувати» їжу в супермаркетах або на базарах, навіть не задумуючись, звідки і яким чином там з’являються продукти, зокрема, м’ясо, риба. Які звикли проводити більше часу в інтернеті, ніж у лісі чи лузі, які все менше розуміють пристрасть до полювання і зовсім не знайомі з принципами охорони природи, мисливствознавства та природних процесів. А це означає, що підтримка заборони полювання з боку суспільства буде неухильно збільшуватись, і якщо не розгорнути цю тенденцію в правильне річище – ми будемо змушені все більше говорити не про розвиток мисливської галузі, а про її порятунок».

Мета зоозахисних організацій – збільшення популяцій видів тварин у природі. Мета мисливців така ж сама, бо вони зацікавлені у сталому полюванні на тварин, екологічному, без шкоди для довкілля. Надмірна кількість хижих м’ясоїдних тварин несе загрозу для популяції інших видів фауни, а копитних – як лісовому, так і аграрному (через поїдання ними рослинних культур, вирощених аграріями для випасання свійських тварин). Саме полювання розв’язує проблему регулювання чисельності певних видів тварин, забезпечує їх баланс у природі. Саме мисливці дбають про природу, заготовляють віники, підгодовують тварин узимку.

Зоозахисників слід запрошувати до мисливських угідь, аби вони на власні очі переконалися у цьому. Щодо їхніх ініціатив із заборони полювання як такого лише зазначу, що згадана вище Стратегія розвиту мисливського господарства до 2035 року отримала схвалення з боку Європейської федерації мисливства та охорони природи (FACE), яка застерегла, водночас, що в разі введення такої заборони Україна не зможе стати членом Євросоюзу. Наостанок, щодо висловлювань зоозахисників з приводу їхніх «експертних думок і знань», ще наведу слова відомого футбольного тренера Валерія Лобановського:

«Ті, хто не ходить на стадіон, не мають права говорити про футбол».

– Володимире Вікторовичу, яка, на Вашу думку, роль мисливських громадських і міжнародних організацій щодо мисливської галузі? Чи можуть вони впливати на її політику в Україні?

– Залучення профільних національних і міжнародних неурядових організацій до формування політики мисливської галузі – це добра європейська традиція та, до речі, один із принципів згаданої вище Європейської Хартії з полювання та біорізноманіття. І в Україні є такі об’єднання, які спрямовують свої зусилля на розв’язання проблем, що виникають у галузі, долучаючи до цієї і праці закордонних колег. Їхня роль дуже важлива для нас, і ми завжди відкриті до взаємодії на благо мисливської галузі.