Немає іншого Дніпра… 

Газета “Природа і суспільство” 

Великий Луг чи «велике море»: час для роздумів

6 червня 2023 року російські окупанти підірвали будівлю Каховської ГЕС на Херсонщині. Затопило міста й села нижче Нової Каховки по руслу Дніпра. Евакуювали тисячі людей, а на окупованих територіях росіяни не дозволяли евакуюватися. Схоже, що про долю злощасної електростанції та прилеглої до неї гігантської водойми дискутуватимуть довго й затято, хоч елементарна логіка підказує: не шукайте чогось занадто креативного, дійте за законами логіки й Природи.

Ще в травні 2020 року Європейська Комісія презентувала, можливо, найамбітніший природоохоронний документ в історії Європи – «Стратегію біорізноманіття ЄС до 2030 року: Повернення природи в наше життя». Серед найамбітніших цілей: щонайменше 30% суходолу та 30% морських акваторій повин­ні стати заповідними територіями; щонайменше 10% сільгоспугідь мають бути виведені з обробітку й відновлені до природних екосистем, використання пестицидів має скоротитися на 50%; щонайменше 25 тисяч км річок планується відновити до стану вільноплинних. У липні 2023 року Європарламент ухвалив закон «Про відновлення природи», згідно з яким половина територій країн Європи за сім років має стати заповідними (30%) і переведеними в природний стан (20%).

Без сумніву, рух України до ЄС потребуватиме виконання цих цілей і в нашій країні. Натомість, уже в липні наш Уряд затвердив постанову про експериментальний проєкт з відбудови Каховської ГЕС, розрахований на два роки. Але, мабуть, не варто надто високо піднімати планку, тішити себе завищеними очікуваннями, коли до Перемоги ще далеко.Наші читачі теж принагідно цікавляться: Чи можливо відновити знищену окупантами ГЕС і «Каховське море», а головне – чи потрібно це робити? Найвідоміші українські експерти мають щодо цього різні думки, але у словах кожного з них – біль за розтоптану російським чоботом рідну землю, гордість за її достойне минуле і віра в щасливе майбутнє.

Микола Томенко, український політик, вважає нагальною справою дослідження і збереження козацької спадщини знаменитого Великого Лугу: «І нехай український Дух цих сакральних місць допоможе вигнати з наших земель російську орду вбивць, варварів і мародерів!». А щодо можливого відновлення водосховища, то, за словами М. Томенка, «це інше й непросте питання».

Ігор Стрелець, інженер, спеціаліст із гідротехніки, пропонує розділити майбутні ролі Каховської ГЕС і однойменного водосховища, віддавши їм належні пріоритети: «Давайте розділяти питання. ГЕС – це енергетичний об’єкт, що виробляє електрику. Щодо енергетики все зрозуміло – ГЕС зруйнована вщент.

А водосховище має комплексне призначення, і основне його завдання – забезпечення водою інфраструктурних сільськогосподарських, комунальних та промислових об’єктів.Електростанцію можна відновити й потім. А можна й не відновлювати. Значно простіше відновити греблю, забезпечити екологічний пропуск та, за ініціативи Інституту гідробіології, рибохід для прохідної риби – щоб чорноморські осетрові розмножувалися у Каховському водосховищі. І оголосити ці місця заповідними. Якщо вкласти гроші в заповідник на 70 тисячах гектарів – було б шикарно. Хоч я й не знаю, хто дасть на це гроші».

Сергій Афанасьєв, директор Інституту гідробіології Національної Академії наук, підкреслює: «Каховську ГЕС було запущено в кінці 1950-х років. З того часу сформувалася відповідна екосистема, яка дуже сильно постраждала через знищення станції – загинула величезна кількість риби, планктону, безхребетних. Якщо ж говорити про народне господарство – треба розуміти, що знищено все водопостачаннятамтешніх міст і трьох величезних водозаборів зрошувальних систем.

Каховська зрошувальна система, насосна станція головного магістрального каналу – без води. А за проєктом вона мала забезпечувати водою 500 тисяч гектарів. Зараз 200 тисяч гектарів зрошувальних земель опинилися на окупованій території, вони також без води.Друге питання – Північнокримський канал. Не забуваймо, що Крим колись знову буде українським не тільки де-юре, а й де-факто. Вся інфраструктура степового Криму розвивалася в руслі каналу. Тому щодо відновлення водосховища немає сумнівів, а от стосовно форми та об’ємів – це питання до науковців.

Треба робити проєкти, дивитися, як краще відновлювати водосховище. І якнайшвидше, щойно ця територія буде звільнена і більш-менш безпечна – починати відновлення. Тоді років за 10 усе повернеться до природного стану».

Віктор Дем’янов, гідролог: «Моя думка одна – відновлювати треба. Я за те, щоб знизити рівень на всіх водосховищах потроху, і оцю місткість використовувати лише на накопичення весняної води і потихеньку скидати. А для тих територій, де є зараз проблеми зі зрошенням, перебудувати на нижніх рівнях насосні станції і вже там дуже скромно качати невеликими порціями скільки треба й ділити воду між усіма споживачами. Власних водних ресурсів там немає. Підземні води відсутні нормальної якості, тобто, тільки Дніпро», – каже гідролог

Євген Дикий – директор Національного антарктичного наукового центру, біолог:– Залишити все як є – це найгірший сценарій з можливих. Тут треба все ж таки або відновлювати водосховище як було, або не відновлювати. Але тоді свідомо відновлювати саме Великий Луг. Це повинна бути велика агроекологічна програма, яку ще треба розробити, – зазначає експерт. Він додає, що бажаним варіантом є відновлення нижньої течії Дніпра і Великого Лугу. Відповідно з проходами для нересту риби. Це буде, мабуть, наймасштабніша в історії Європи програма екоінжинірингу. Євген Дикий упевнений, що на це нам європейські фонди гроші дадуть і допомогу фахівців також забезпечать.

Експерт додає, що для всього Півдня України належить з’ясувати: потрібно відновлювати радянську модель зрошування, розробити нову схему цього процесу чи взагалі відмовитися від нього.

Леонід Кириченко, фермер:

– Можна скільки завгодно дискутувати про долю Каховського моря і однойменної ГЕС, але потрібно будь-які проєкти накреслювати з урахуванням двох найважливіших чинників: необхідністю звільнити Херсонщину від російських загарбників і обов’язком влади забезпечити добробут українського народу. Сьогодні навколо берегів колишнього водосховища збудовані нові села, виросли покоління нових людей, і змушувати їх знову кудись переселятися чи в інший спосіб змінювати своє життя навіть під дуже красиві проєкти просто не гуманно. Вони й так натерпілися.Стосовно ж відмови від зрошувального землеробства чи пошуку прийнятних альтернатив – це не про Південь України, і не про Крим. Потрібно наповнити так зване море хоча б до розумних меж, а потім максимально використати гігантську мережу зрошувальних мереж, збудованих у минулому столітті. Вони ще живі…Але, насамперед, мусимо зберегти Україну. А щодо європейських перспектив, моя думка незмінна: в Європі нас ніхто не чекає, попри оптимістичні заяви політиків. Треба зрозуміти, що ЄС – просто один із ринків збуту. Маємо шанс навчитися на ньому працювати, в умовах жорсткої конкуренції. Але є азійський та арабський напрямки, де немає таких бар’єрів. Україна успішно там працює, а Європу треба у себе будувати.