Шляхом «єдиного здоров’я»

Міжнародна конференція з проблем сказу

З 18 по 19 жовтня у Львові пройшла Конференція з проблем сказу «Rabies Conference in Ukraine: Collaborate, Educate, Eliminate» («Конференція зі сказу в Україні: співпрацювати, навчати, ліквідовувати»).

Організаторами виступили Все­світня організація охорони здоров’я (ВООЗ), МОЗ, ЦГЗ, ДПСС. Конференцію відвідало близько 120 учасників – це представники громадських, наукових і міжнародних організацій: FAO, WOAH, CDC, USAID, DTRA, медичної спільноти, ветлікарень, Державне агентство лісових ресурсів України, Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь.

Мета заходу – обмін досвідом, знаннями, посилення міжгалузевої та міжнародної співпраці шляхом впровадження підходу «Єдине здоров’я», щоб ліквідувати сказ в Україні й в усьому світі.

Газеті «Природа і суспільство» дав свій коментар вчений-епізоотолог, експерт зі здоров’я тварин та зменшення ризиків захворювань, національний координатор FAO (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) Олександр Рєвнівцев.

– Пане Олександре, як, загалом, Ви оцінюєте результати конференції, яка проходилау Львові 18–19 жовтня?

– Конференція зі сказу в Україні справді зібрала велику кількість фахівців зі всього світу. Зокрема участь взяли такі відомі світові фахівці, як: Катінка де Балок, Деніс Морган, Бернадет Абетта та інші. У результаті плідної праці були сформульовані нові механізми і бачення вирішення проблеми сказу в світі і в Україні, зокрема. Зараз є таке поняття як «Єдине здоров’я». Це спільний, багатогалузевий і міждисциплінарний підхід, який реалізується на місцевому, національному та глобальному рівнях і спрямований на досягнення оптимальних результатів у сфері здоров’я та благополуччя, за рахунок міжвідомчої взаємодії між секторами охорони здоров’я людей, тварин, рослин та екологічної безпеки.Особливо цей підхід зараз має свій вираз у зоонозах. Зоонози – це спільні хвороби для тварин та людей. Сказ – саме така хвороба. Людина не є резервуаром для сказу, але вона може загинути від цієї хвороби.

– Яка на сьогодні ситуація зі сказом у світі та в Україні, зокрема?

– В Європі з 80-х років почали активно боротися зі сказом. І там ситуація переважно задовільна. Але в світі щорічно гине від 40 до 80 тисяч людей. 80% з цього числа – діти. В Україні від сказу, за останні 30 років, загинуло 67 осіб і це найгірший показник в Європі. Наведена вище світова статистика високих втрат від сказу відображає в основному ситуацію в країнах «третього світу», таких, як Пакистан, Індія, Філіппіни. А, наприклад, Великобританія фіксувала випадок сказу останнього разу аж у 1922 році. В Європі 95% випадків виявлення сказу у людей – від собак. В Україні, у порівняні з Європою, дещо інша ситуація. Тут фіксується також чимало випадків зараження сказом від хворих котів. Загроза сказу може чатувати, навіть тоді, коли тварини домашні. Інфікування може відбутися «не типовим» шляхом, наприклад, господар може принести з вулиці на підошві свого взуття цю заразу. Тому потрібно бути відповідальним і вакцинувати тварин.

– Як повномасштабна війна вплинула на розповсюдження сказу в Україні?

– Війна, звісно, вплинула негативно і на ситуацію зі сказом. Зокрема, для прикладу, на 2020 рік, за даними таксації, популяція лиса в Україні становила 48 тис. голів. За даними таксації на 2023 рік, популяція лиса сягає 220 тис. голів. Таке збільшення сталося внаслідок заборони полювання. Відповідно збільшується ризик захворіти на сказ. Адже лис, як відомо, часто може йти в місто, де наражає на небезпеку, в першу чергу, безпритульних собак.

– Яким чином з проблемою сказу борються в Європі та і в самій Україні?

– Нині в Європі основний метод профілактики захворювань на сказ – це пероральна вакцинація тварин, у першу чергу диких – лисиць, єнотоподібних собак, борсуків. Також, звісно, це й домашні тварини – коти і собаки, які переважно піддаються вакцинації. Європі вдалось побороти проблему за рахунок не тільки пероральної вакцинації, а також за рахунок відстрілу лисиці й зменшення таким чином популяції. За останні 30 років в Європі було розкидано близько 1 мільярда пероральних вакцин, на території, яка дорівнює 300 тисяч футбольних полів. В Україні активно почали використовувати пероральну вакцину з 2018 року, розкидаючи її з літаків. Таким чином вдалося відчутно покращити ситуацію. Але з повномасштабною війною позитивна динаміка пішла на спад. Адже авіацію вже не можна залучати, полювання заборонене, а безпритульних собак і котів з’явилося ще більше.

– Пане Олександре, як Ви можете підсумувати результати конференції?

– Конференція, яка відбувалася у Львові, показала прогалини в законодавстві, відсутність деяких дієвих механізмів… Важливе питання, як в умовах воєнного часу регулювати процес полювання на диких тварин у тих областях і регіонах, де це можливо, хоча б для зменшення популяції лиса. В першу чергу, звісно, повинна проводитись масштабна пероральна вакцинація. Якщо зараз неможливо використовувати авіацію, то потрібно знаходити інші механізми, залучаючи й мисливців. А вже потім, можливо, провести і контрольний відстріл. З часом ситуація тільки погіршується, проблема наростає і її вирішення лише ускладнюється та суттєво затягується. Непросто зараз отримувати фінансування чи гранти, на це також потрібен час і тому важливо інтенсифікувати роботу в цьому напрямку.Якщо людина знехтувала тим, що її вкусила тварина і втратила час, не звернувшись за меддопомогою, то за кілька місяців може настати летальний кінець. Одна з найпростіших рекомендацій, які дають фахівці, – миття милом місця укусу не менше 15 хвилин. Це може значно зменшити вірогідність зараження. Хоча потім все одно потрібно звернутися в медустанову.

Ще цікаво було почути думку Президента Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь Віктора Червоного, який також взяв участь у Конференції і в своєму виступі, зокрема, зауважив:

– Йдучи на Конференцію я був впевнений, що мені доведеться переконувати учасників цього заходу у важливій ролі мисливського господарства щодо боротьби зі сказом та іншими небезпечними хворобами. Я приємно здивований, що всі виступаючі акцентують увагу на необхідності проведення полювання, як засобу регулювання чисельності диких тварин. Особливо це звучало у виступах міжнародних експертів. У той же час в Україні ніхто, окрім мисливців, не б’є на сполох, не стукає в двері владних кабінетів, хоча вже давно зрозуміло, що заборона полювання негативно впливає на екологічне, економічне і загальнобезпекове благополуччя країни. Треба подякувати ВООЗ, що вони підняли проблему зі сказом на міжнародному рівні. Сподіваюсь, що нам разом вдасться зламати супротив Міндовкілля і розблокувати затвердження ними лімітів і норм добування мисливських тварин, що дозволить ОВА вирішити питання регулювання чисельності та контролю за кампанією вакцинації диких хижаків. Це не забаганка українських мисливців, а загальноприйняті в Європі і світі вимоги. З цього приводу FACE звернулося до нашої влади, наголосивши, що продовження мораторію на полювання матиме негативні наслідки для фауни та флори і поставить під загрозу наміри про вступ України до ЄС. Разом з тим, ситуація з мисливським господарством в Україні катастрофічна. Через заборону полювання відсутнє фінансування у користувачів мисливських угідь, 80% з яких практично згорнули свою діяльність. Утримувати єгерську службу не має можливості, частина з якої мобілізовано до лав ЗСУ. Не має коштів для закупівлі пального та набоїв для регулювання чисельності лисиці та здичавілих собак. Тож ми звертаємося до ВООЗ, МОЗ, ДПСС підтримати мисливську галузь, а не відмовчуватись.Не дивлячись на те, що заходи з регулювання чисельності диких тварин не є популярними серед суспільства нашої країни, але є необхідним запобіжником і гарантією епізоотичного благополуччя та безпеки населення.