16/10/2023
0Чи справді Україну спіткав кадровий голод і звідки державі брати мільйони працівників.
За майже 20 місяців великої війни український бізнес зумів адаптуватися до великого спектру проблем: від зруйнованих логістичних ланцюжків до енергетичного терору. Тому не дивно, що у звітах Національного банку та заявах політиків усе голосніше лунають твердження, що економіка пристосувалася до війни та поступово відновлюється.
Однак на шляху цього відновлення постає нове випробування – брак кадрів. Українські підприємці все частіше скаржаться на складнощі у пошуку працівників, а дані агрегаторів з пошуку роботи свідчать про падіння кількості активних шукачів роботи, яке відбувається одночасно з ростом кількості вакансій.
Після звершення війни потреба у робочих руках зростатиме ще сильніше. В уряді вже заявляють про те, що Україна відчуватиме брак мільйонів працівників у найближчі роки, а з початком повоєнної відбудови ця потреба лише зростатиме.
Складнощі найму
Влітку у Міністерстві економіки заявили про потребу у мільйонах працівників, яку відчуватиме країна на шляху до післявоєнного відновлення. “Протягом наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона співробітників на ринок праці. Оскільки країна наближається до повоєнної епохи відбудови, потреби в робочій силі лише зростатимуть, щоб відповідати вимогам економічного відновлення”, – йшлося у повідомленні відомства.
Така заява не виглядає шокуюче. Ринок праці в Україні дійсно дуже скоротився після початку великої війни. За розрахунками ООН, з країни виїхало 6,2 мільйона біженців. Ще понад 1 мільйон громадян (точна цифра засекречена) стали на захист країни та не беруть активної участі в економічній діяльності.
За даними агрегатора з пошуку роботи Work.ua, останнім часом кількість активних шукачів роботи в Україні поступово скорочується.
При цьому кількість нових вакансій зростає. Бізнес, який пристосувався до умов війни та нарощує обсяги виробництва, починає створювати більше робочих місць. Але через скорочення кількості шукачів роботи ці місця все складніше заповнити.
Як наслідок, конкуренція за одне робоче місце в Україні постійно зменшується. Якщо порівнювати з піком попиту на роботу, який був у перші місяці великої війни, конкуренція за одне робоче місце у вересні 2023 року впала у понад 8 разів.
Про певний дефіцит робочої сили свідчить і те, що збільшився час, який роботодавці вимушені витрачати на пошук працівників. Що стосується вузькопрофільних спеціалістів, то їх пошук взагалі може тривати тижнями, а то й місяцями.
ЕП вже писала про дефіцит спеціалістів, який відчуває українська оборонна промисловість. Брак кадрів у цій галузі не просто гальмує темпи виробництва, а загрожує обороноздатності країни.
Однак проблема кадрового голоду все ще не є такою глобальною, як може здатися, на перший погляд. Ситуація дуже відрізняється залежно від регіону та сфери діяльності.
Так, за даними того ж Work.ua, найбільше нових вакансій з’являється у західних областях. Наприклад, у Закарпатській їхня кількість у вересні 2023 року вдвічі більша, ніж напередодні великої війни.
Натомість у прифронтових областях відновлення робочих місць триває мляво. Наприклад, у Донецькій області наразі зафіксовано лише 19% вакансій від довоєнного показника, а у Херсонській – 11%. Також ринок праці досі не відновився у Києві та Київській області.
Крім цього, в Україні суттєво змінилася структура економіки. Чимало компаній, які до лютого 2022-ого працевлаштовували десятки тисяч українців, зараз або не працюють, або перебувають на тимчасово окупованій території, або ж їх взагалі зруйнували. Це створило диспропорції на ринку праці: навички та спеціалізація людей не відповідають потребам компаній, які продовжують працювати.
Попри те, що загальна ситуація може говорити про початок дефіциту робочої сили, у деяких галузах наразі навпаки спостерігається профіцит кадрів.
Зокрема високою залишається конкуренція у секторі ІТ. Крім війни, попит на нових працівників там похитнула криза у галузі, яка почалася наприкінці 2022 року з масового скорочення кадрів глобальними корпораціями. Ця криза докотилася і до України. Відтак кількість нових робочих місць у цій галузі майже не зростає, хоча охочих працювати залишається дуже багато.
Про дисбаланс на ринку праці говорять і в Нацбанку. “Серед нових вакансій переважають робітничі професії, логістика та продажі і закупівлі. Водночас низький попит залишається на працівників гуманітарно-культурного та адміністративно-управлінського напрямів, а також у сфері ІТ, тоді як кількість шукачів роботи за цими напрямками залишається доволі значною. У результаті зайнятість зростає повільно, а рівень безробіття залишається високим”, – відзначають там.
Іншими словами, наразі в Україні потреби роботодавців не співпадають з освітою та навичками потенційних працівників. Через це у деяких сферах, які виявилися менш стійкими до війни, потреба у кадрах скорочується, тому людям з відповідними навичками складніше знайти там роботу.
Трудовий резерв
До завершення війни різке зростання кількості робочих місць навряд чи відбудеться. Зрештою, через зменшення кількості людей внаслідок міграції зменшився і сукупний попит населення, який намагається задовільнити український бізнес. Відтак, підприємці не планують розширюватися та наймати нових людей.
Відповідно до опитування Gradus, лише 26% компаній працюють на 100% або більше, тоді як 52% – лише на половину потужностей. При цьому про дефіцит кадрів повідомило лише 24% опитаних бізнесів.
За даними опитування Європейської бізнес асоціації, більшість її компаній-членів (60%) наступного року не планують змінювати кількість персоналу або хочуть навіть дещо скоротити працівників.
Те, що ситуація на ринку праці неоднорідна, підтверджують опитування бізнесу, які проводить і Нацбанк. Там виявили, що мінімально збільшувати кількість працівників налаштовані лише підприємства сфери торгівлі, тоді як компанії, які працюють у сферах промисловості та послуг налаштовані скорочувати працівників. В будівельній галузі кількість працівників залишиться незмінною.
Війна інженерів. Як оборонна промисловість потерпає від браку кадрів
Звісно, після завершення війни, повернення доступу України до повноцінної морської логістики та початку відбудови промисловості попит на робочі руки значно зросте. Однак і у цьому разі гострого дефіциту працівників країна не відчуватиме. Щонайменше, певний час.
Річ у тім, що наразі всередині країни є доволі суттєвий кадровий резерв, який відносно швидко можна залучити до роботи. Зокрема, це люди, які наразі перебувають у Збройних силах, проте після закінчення війни повернуться до цивільного життя. Мова йде про понад 1 мільйон осіб.
За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи (ІДСД НАНУ), наразі в країні близько 1,3-1,5 мільйона безробітних, які також потенційно готові узятися за роботу у разі, якщо з’являться відповідні вакансії. Причому йдеться про безробітних у визначенні Міжнародної організації праці, тобто людей, які не мають роботи, однак активно її шукають.
“Крім цього є ще близько мільйона людей, які не виходять на ринок праці, хоча перебувають у працездатному віці. Коли ми цих людей опитували, то вони найчастіше відповідали, що займаються домашнім господарством. Можливо вони не вважають, що на ринку праці для них є щось цікаве, а можливо вони неформально десь підпрацьовують, а в опитуваннях приховували це. Загалом це досить невивчена категорія людей”, – відзначає завідувач сектору соціальних ризиків у сфері зайнятості ІДСД НАНУ Олександр Цимбал.
Він вважає, що наразі в Україні є резерв робочої сили у 3-3,5 мільйона людей. Однак для того, аби залучити їх до роботи, потрібно постаратися. Передусім, роботодавцям. І перші кроки у цьому напрямку вже відбуваються.
Зокрема, за даними Work.ua, роботодавці все частіше пристосовуються до потреб шукачів роботи. Наприклад, зростає кількість вакансій з можливістю дистанційної роботи, погоджуються брати людей без досвіду та студентів, активніше працевлаштовують людей з інвалідністю тощо.
Так чи інакше, роботодавцям доведеться змиритися з думкою, що спеціалістів з необхідними їм навичками та кваліфікацією легше “виростити” всередині компанії, аніж знайти ззовні.
Де взяти людей?
Попри те, що Україна має значний трудовий резерв і не відчуває гострої нестачі працівників, після війни питання пошуку нових трудових ресурсів все одно постане.
По-перше, у разі залучення сотень мільярдів доларів інвестицій у відбудову економіки в країні може просто не виявитися достатньо людей, щоб ці інвестиції освоїти. Навіщо відбудовувати завод, на якому нема кому працювати? Навіщо відбудовувати місто, у якому нема кому жити? І хто саме буде займатися цим будівництвом, якщо населення країни кардинально скоротилося у порівнянні з довоєнним рівнем?
По-друге, після війни країна зіткнеться з жорсткою демографічною кризою, яка має всі шанси перетворитися на загрозу національній безпеці.
Демографічна криза була проблемою для України ще до початку повномасштабного вторгнення. Урядовці визначали, що зменшення кількості людей працездатного віку, падіння народжуваності та збільшення середнього віку населення створювали потужний тиск на державну пенсійну систему. В умовах, коли кількість отримувачів пенсій перевищуватиме кількість працюючого населення, державі не буде з чого виплачувати пенсії.
Після війни додому можуть не повернутися 3 мільйони українців. Що буде з економікою?
Ще один наслідок демографічної кризи – скорочення армії, яке буде неминучим в умовах зменшення кількості населення та необхідності виконувати соціальні зобов’язання держави перед пенсіонерами.
Відтак, у довгостроковій перспективі Україна так чи інакше потребуватиме залучення додаткових трудових ресурсів. На кого саме вона може розраховувати?
Перш за все, на українців, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року. Хоча більша частина біженців налаштовані повернутися додому за умов, що це буде безпечно, проте частка тих, хто пристосовується до життя у новій країні, поступово зростає.
За даними дослідження Центру економічної стратегії (ЦЕС), серед передумов повернення українських біженців додому, крім завершення війни, є ще й економічні фактори. Найвагоміші з них – наявність достойно оплачуваної роботи та вищий рівень життя. Крім цього, декого з них стимулюватиме повернутися додому припинення пільгового режиму перебування у новій країні чи неможливість знайти там доступне житло.
Та повернути вдасться не всіх. Згідно з дослідженням ЦЕС, додому можуть не повернутися 1,3-3,3 мільйона людей. Навіть за умови, якщо демографічна ситуація в Україні повернеться до свого довоєнного стану, цей стан все ще буде кризовим.
Саме тому у довгостроковій перспективі Україні необхідно змагатися за трудові ресурси на глобальній арені та залучати в економіку мігрантів з інших країн.
Наразі у світі спад народжуваності та демографічну кризу переживають більшість розвинених країн та країн, що розвиваються. Усі вони змагаються за трудові ресурси із, як правило, бідніших регіонів світу, приваблюючи робочу силу хорошими умовами праці, безпечним середовищем для життя, високими соціальними стандартами.
Аби увійти у цю боротьбу, Україні не потрібно “вигадувати велосипед”. “Щоб люди їхали в країну, потрібно створювати багато якісних робочих місць”, – зазначає Цимбал.
Війна за молодість. Як старіння населення ламає світову економіку?
Якщо в країну почнуть надходити інвестиції, будуть створюватися нові підприємства, які будуть відповідально ставитися до своїх працівників та пропонуватимуть їм високий рівень зарплат, то з часом трудові мігранти з інших країн самі почнуть приїздити до України.
“У випадку значних інвестицій у відбудову України з різних джерел – дефіцит робочої сили буде мінімізований. За капіталом прийдуть і люди – як наші тимчасові біженці, так і працівники з сусідніх країн та країн Азії”, – вважає координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман.
Створити сприятливі умови для залучення інвестицій та створення нового бізнесу – це виклик для держави, над яким бажано починати працювати вже зараз. Зокрема, проводити необхідні для євроінтеграції реформи, аби країна могла отримати безперешкодний доступ для одного з найбільш платоспроможних ринків збуту у світі.
Крім цього, бізнес, як і громадян, цікавлять питання безпеки, правопорядку та справедливості. Це означає, що держава має гарантувати недоторканність прав власності, неупередженість системи правосуддя та викорінювати корупцію.
Зрештою, рецепт залучення інвесторів владі вже давно відомий. Залишилося лише усвідомити, що альтернативи його реалізації в України просто не існує.
