Малюнки на зброї 

Олександр Сурмак вважає своє ремесло образом життя, творчістю та мистецтвом

– Я родом з Донецької області. До російського нападу мешкав у місті Макіївка, мав своє діло. А в 2014 році категорично не сприйнявши російської окупації та сепаратистів, терміново врятувався втечею, щоб не потрапити «на підвал»… Відтоді й оселився на Київщині, – розповів нам п. Олександр. – Тож я вирішив спершу займатись виготовленням прикладів до мисливської зброї та художньою різьбою на них. Люблю різьбити по дереву і металу. А от малювати на папері чи на полотні, на жаль, бракує часу.

Справа пішла досить успішно, але цього було недостатньо, щоб знову стати «на ноги». Тож я професійно зайнявся вже реставрацією та художнім гравіюванням на зброї. Це вогнепальна та рідше – холодна зброя. Перш ніж взятися за цю відповідальну справу, я відвідав провідні світові підприємства з виготовлення зброї. Зокрема був у США, у штатах Чикаго, Аризоні, Техасі, Флориді на фабриках Кольт і Браунінг, де бачив, як «народжується» славетна зброя. Гостював й у друзів-німців у Баварській землі, де відвідав знамениту фірму та виробництво «Хейм».

Особисто знайомий із п. Даніелою Фанзой – власницею відомого австрійського збройового бренду, а також шановними панам Пітером Хоффером, Герхардом Фуксом, Карлом Хауфманов, родиною Космі та родиною Піотті. Це все легенди сучасного світу мисливської зброї. Був завсідником чи не усіх міжнародних виставок та салонів мисливської й збройової тематики в Україні до повномасштабного вторгнення. Ретельно вчився, пробував власноруч, черпав новий досвід та знання в європейських та американських виробників мисливської зброї.

Це мистецтво, що може і повин­но бути лише високохудожнім. Але може бути й ремеслом чи «попсою». Все залежить від автора, його душі та серця, знань, умінь та навичок.Я – митець.

– Пане Олександре, поділіться, будь ласка, деякими секретами мистецтва.

– Якщо художник малює свої витвори пензлем та фарбами на досить об’ємному полотні, то у художника по зброї сама площа, де можна творити – вкрай обмежена. Адже приклади чи там накладки на рушниці невеликі за розмірами. Те саме можна сказати і про стволи.Якщо ти «малюєш» на нагородному пістолеті – там місця зовсім мало. Ще менше простір для творчості на ножі.

– А яка технологія такого гравіювання?

– Є варіант – лазерне гравіювання, коли всю найважчу роботу за майстра виконує техніка. Це зараз дуже поширене. Звісно, є й поціновувачі цього. Але найцінніша, найдорожча, найбільш ексклюзивна зброя – саме з ручним гравіюванням. Світові традиції, які витримали століття. Пам’ятаєте зі шкільної історії Середніх віків про перші міські мануфактури та цехи зброярів із майстрами, підмайстрами, учнями? Моє мистецтво походить звідти.

Я особисто «малюю» лише вручну. Інструмент – або молоток із зубилом, або спеціальний прилад – пневмоштихель. За їхньою допомогою й малюються ці тонкі грані та візерунки. Але головна зброя в обох випадках – сильні та вірні руки, настрій та натхнення і фантазія майстра.

Ще скажу про візерунки. У світі художників-зброярів особливо цінується так званий «англійський завиток або скролл». Один такий завиток має бути кілька міліметрів завдовжки. На площині малюнка їх має бути декілька, а не один.

– Яка тематика живопису на зброї? Я так розумію, що цей процес забирає дуже багато часу?

– Тематика одночасно вузька і дуже різноманітна. Всі мисливські тварини, епізоди полювання, мисливські собаки. Наприклад, африканських тварин – «велику п’ятірку» – слона, лева, буйвола, бегемота та носорога найчастіше гравіюють на потужних великокаліберних гладкоствольних або нарізних рушницях, чи карабінах. Тобто саме на такій зброї, що призначена під цей вид дичини. Часто така зброя «народжується» ще на верстатах уже з гравіюванням. Але досить таки часто власники таких рушниць самі вже звертаються з відповідним проханням. Наприклад, хтось десь придбав комісійну рушницю і хоче її «омолодити».

Часто гравіюю кабанів, оленів, фазанів, куріпок, бекасів, хижих птахів. Це вже наша вітчизняна фауна.

Якщо зброя нагородна – часто це візерунки, герби, ініціали власника. Але все теж багато в чому залежить від фантазії та побажань замовника.

Про час, що витрачається на кожне гравіювання, скажу так: усе залежить від складності та ретельності роботи. Найдовше я працював над одним гравіюванням 35 годин поспіль.

– Пане Олександре, відомі шедеври світового мистецтва вже давно експонуються у Луврі, Ватикані, Флоренції тощо, де ними милуються мільйони людей… Можливо, вже є Лувр і для гравіювання по зброї?

– В історії мисливського зброярства є чимало славетних екземплярів із унікальним штучним гравіюванням. Це зброя світових правителів, полководців, видатних особистостей.Не буду хвалитись, але скажу, що є такий американський журнал-каталог шедеврів гравіювання на зброї Fega. У ньому є й дві мої моделі – один легендарний «Кольт 1911», що я гравіював шість років тому. На цю роботу я витратив, загалом, 350 годин. А ще пістолет ТТ. У всьому цивілізованому світі мистецтво гравіювання на зброї вже стало у ряд із живописом, скульптурою тощо. У нас через ряд законодавчих прогалин щодо обігу мисливської та іншої зброї це поки що неможливо. На жаль. Можливо, згодом ситуація вже зміниться. Сподіваюсь на це.

– Розкажіть, будь ласка, як Ви даєте зброї нове життя? Чи є якісь цікаві приклади?

– Усе залежить від бажань та можливостей автора та замовника. Можна приклад та цівку змінити, нанести вороніння на стволи. А можна й зробити як нову – стару зброю. До речі, я так заново «народив» три ще радянські моделі – дві «курковки» ТОЗ БМ та одностволку ІЖ-18. На одній «курковці» я встановив приклад із прямим «англійським» ложем, видалив антабки, поміняв цівку і ще багато чого. Коли власник, якому ця рушниця дісталась у спадок від пращурів, прийшов за нею, то не впізнав її. Потім розповідав, що друзі всі просто допитували його на полюваннях – що це в тебе за британський ексклюзив? Чи не від самого короля?

Одностволку ІЖ-18 я на замовлення власника переробив так, що там лишилась рідною лише скоба на спусковому гачку. Під час перереєстрації у дозвільній системі інспектор теж не упізнав цю рушницю.

До речі, в Європі та США досить таки популярна інкрустація до зброї алмазів або брильянтів. У нас я теж виконував такі замовлення.

– І це ж дуже дороговартісний процес, як і гравіювання?

– Ви ж маєте розуміти, що таке збройове мистецтво дороге в усьому світі. На Заході воно може коштувати й сотні тисяч доларів та євро. Це така ж невід’ємна частина справжньої мисливської культури, традицій, тенденцій, що гартувалась та виковувалась століттями. Як ті ж боло, запонки на сорочки, зажими на мисливські краватки чи ґудзики у вигляді мисливських тварин. До речі, їх я теж виготовляю. Тішить, що поціновувачів такого мистецтва теж більшає кожного року.

– Пане Олександре, давайте повернемось до полювання. Розкажіть, будь ласка, про Ваш особистий мисливський досвід.

– Я особисто почав полювати ще юнаком, коли пройшов випробувальний термін у місцевій макіївській мисливській організації УТМР. Там отримав велику теоретичну та практичну підготовку. Коли згодом уже служив у армії і приїхав додому у відпустку, то батьки подарували мені першу рушницю – ТОЗ БМ 16 калібру. До речі, я перший мисливець у своїй родині.Зараз володію такою зброєю – «Зауер» 202 у 308 калібрі, комбінована рушниця ІЖ, «Сабатті» 20 калібру та «Чеська Збройовка». З двома останніми моделями успішно полює моя дружина, вони офіційно зареєстровані на неї. Моя дружина – вправний мисливець і помічник у моїх справах.

Детальніше розповім про «ІЖ-27». Я його придбав два роки тому. Це дуже рідкісний екземпляр. Цю зброю колись придбав радянський офіцер та у 1964 році вивіз її до Німеччини. Там на заводі у місті Зуллі протягом п’яти років була виготовлена додаткова пара стволів калібру 7,62-54. Тобто калібр нарізної гвинтівки Мосіна. Ця зброя має тавро підприємства в Зуллі. Рушниця перейшла у спадок сину офіцера, але він не був мисливцем і продав її.Коли я вперше побачив цю зброю та взяв до рук, то переконався, що вона взагалі не бачила полювань.

Я її придбав, замінив приклад, зробив нову цівку та сталевий затильник. А от зробити гравіювання досі не маю часу. Чоботар без чобіт.

– На кого і де Ви полювали? Пригадаєте якісь найцікавіші трофеї? З ким полюбляєте полювати?

– На рідній Донеччині найчастіше полював фазана, зайця, лисицю. Інколи – качок. У моїх краях – це основні види. А коли виїхав на Київщину, раз із дружиною пішли на фазана. Тоді ще зустріли в угіддях знімальну групу телеканалу «Трофей». Полювання було динамічним, із гарними підйомами та прикрими промахами й щирими емоціями.

І врешті дружина таки здобула красеня-півня, який здійнявся у повітря біля її ніг. Оператори встигли закарбувати на камеру цю неповторну мить.

Я підтримую найтісніші стосунки з прогресивною мисливською спільнотою країни. Дружина є представницею сімейного мисливського клубу «Лісова Мавка». Також спілкуємось із клубом «Діан». Тішить й те, що в Україні є вже навіть сімейні мисливські клуби, де полюють чоловіки та жінки, а їхні діти беруть участь у загонці та на прикладі батьків вивчають ази полювання, техніки безпеки, гуманного ставлення до тварин. У цілому – культурі полювання. Один з таких клубів заснувала моя добра знайома лікарка-стоматолог та мисливець Майя Мохаребі. Дай Боже, після закінчення війни та нашої Перемоги мисливська справа країни набуде свого розквіту. Всі можливості та головне – небайдужі люди у нас для цього є.

– Так і формується справжня українська мисливська культура, етика та естетика?

– Так, все вірно. Це все фрагменти єдиного цілого – справжньої Культури полювання. Де кожна річ на своєму місці – і запонки, і мисливська краватка – боло, і піджак, і шкіряні чоботи, і гравіювання на рушниці і чи не найголовніше – поведінка. Де немає місця старезному одягу, що не прали кілька десятків років, де не напиваються та не лишають по собі купи сміття. Де після вдалого полювання накривають стіл із білою накрохмаленою скатертиною та серветками. Де немає наруги над здобутою дичиною. Де мисливці першими піклуються про те, щоб наші ліси і поля не були порожніми. І ще багато-багато чого. І я бачу, що ця Культура хай ще і поволі, але приходить до України. Це мене неабияк тішить. Як і те, що особисто я з однодумцями теж долучаюсь до цього. Дай Боже, сили в руках та творчого запалу.

Усіх, кому цікаво ознайомитися з моєю творчістю, я запрошую на свій особистий сайт: surmak.net та сторінку у фейсбук: Александр Сурмак. Радий буду спілкуванню та відгукам.