Як війна змінила «Зачарований край»

Про пріоритетні напрямки роботи та воєнні виклики розповів директор Національного природного парку «Зачарований край» Василь Феннич

У перші дні повномасштабного вторгнення працівники Національного парку «Зачарований край» готувалися, що доведеться давати відсіч російському десанту (хтозна, як би розвивалися події, якби ЗСУ не відтіснили ворога з північних регіонів). Нині парк повернувся до більш звичних справ – наукові дослідження, оновлення техніки, розвиток туристичного напрямку. До речі, у парку зараз є сім туристичних маршрутів, гуляючи якими можна побачити Смерековий камінь – скелю вулканічного походження або ж унікальне сфагнове болото Чорне багно.

Як змінилося життя Національного парку «Зачарований край» через війну, які пріоритетні завдання нині вирішує колектив та які напрямки планує розвивати – про це редакція розпитала директора парку Василя Феннича, який керує ним останні шість років. До слова, 16 вересня Василь Степанович відзначає 60-літній ювілей!

– Пане Василю, розкажіть, будь ласка, як змінилася робота парку за останні півтора роки через повномасштабне вторгнення і які напрямки роботи стали пріоритетними?

– Один зі співробітників парку, головний лісничий Андрій Котубей, з перших днів війни бере участь у бойових діях. Певний час ми приймали переселенців, що робило чимало інших установ, сприяли у придбанні транспорту для ЗСУ, продуктів харчування, гігієни та медикаментів.

Оскільки через наш парк проходять певні стратегічні об’єкти, за завданням облдержадміністрації вони були під охороною на випадок диверсій з боку Росії. Наші співробітники парку створили загони самооборони, які були зареєстровані у військовій адміністрації та при військових частинах. Від них ми отримували різні завдання, за потреби навіть мали блокувати лісову дорожню інфраструктуру. Тобто готувалися до різних варіантів, бо ніхто ж не знав, де зупиняться ворожі війська у перші дні вторгнення.

Через те, що зараз триває пожежонебезпечний період, а в парку перебуває багато людей, які відпочивають, наші співробітники контро­люють пожежну безпеку в лісі. Також проводимо роз’яснювальну роботу з місцевим населенням, ставимо попереджувальні аншлаги, поширюємо інформацію про пожежну небезпеку у себе на сайті та у фейсбуці, нагадуємо і про штрафні санкції за недотримання протипожежної безпеки.

Щоб запобігати поширенню вогню у парку, ми тісно співпрацюємо з працівниками ДСНС, проводимо спільні навчання за участі фахівців ДСНС, проводимо індивідуальне навчання. Також ми придбали шість мотообприскувачів, одну мотопомпу, чотири ємності для зберігання води, маємо пожежний інвентар. Частково купуємо це за державні кошти, а частину допомогли придбати спонсори, зокрема, Франкфуртське зоологічне товариство, з яким у нас є меморандум про співпрацю.

Зараз парк потребує транспортних засобів, які б могли перевозити працівників і обладнання у гірській місцевості (для гасіння пожеж). Це має бути транспорт підвищеної прохідності.

– Нещодавно вас відвідала група науковців під керівництвом доктора біологічних наук Анни Куземко. З чим пов’язаний цей візит та над якими завданнями працюють наукові співробітники парку?

– Наш науковий відділ має свої тематичні завдання. Зараз наші пралісові екосистеми входять до охоронних об’єктів ЮНЕСКО (у 2017 році було прийняте рішення про розширення чинного Об’єкта Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО за рахунок 63 ділянок букових пралісів та старовікових лісів із 10 європейських країн, у цьому переліку Україна представлена дев’ятьма ділянками, з яких дві − у НПП «Зачарований край» – ред.). На цих ділянках проводяться повторні дослідження пралісових екосистем, ведеться моніторинг за фауною, завдяки відеокамерам ми можемо вести такі спостереження впродовж усього року. Ми збираємо метеодані, що важливо для спостережень за змінами клімату (порівнюємо показники у різні роки). В підсумку наші дослідження відображаються щорічно у Літописі природи.

Науковці, які нещодавно відвідували наш парк, мають глибоку спеціалізацію у вивченні певних ботанічних видів. Під час експедиції вони провели описи біотопів лук, визначили нові види лишайників, молюсків, відібрали зразки ґрунту для лабораторних досліджень. За результатами експедиції парк отримає звіт, який теж увійде до Літопису природи.

– Останні шість років, пане Василю, Ви очолюєте НПП «Зачарований край» – чого вдалося досягти, а над чим треба попрацювати ще?

– На порядку денному передача 4350 гектарів лісів від філії «Довжанське ЛМГ», зараз наша площа 6101 гектар. А ділянки, які приєднаються до парку, мають унікальні пралісові екосистеми. Це, умовно кажучи, дика природа, яка має вагому наукову цінність.

Хотілося б також створювати та оновлювати рекреаційні зони, ремонтувати дорожню мережу і розв’язувати проблему з ялиновими насадженнями, що всихають. Як на мене, потрібно приймати радикальніші рішення, бо зрубати їх швидко нам не дозволяє законодавство, а через це зростає ризик пожеж і всихання значних ділянок лісу. Якби ще років 15–20 тому було кардинально вирішено це питання, як у деяких країнах, то на тих місцях, де тепер бачимо всихаючі ялини, був повноцінний ліс, який би виконував свою функцію. Це проблема загальна, не лише національних парків. У нас мають бути певні важелі, з якими ми б могли оперативно це вирішувати, без довгих процедур та узгоджень, щоб отримати дозвіл прибирати сухе дерево.

– Як розвиваєте туристичний напрямок у парку?

– Ми тільки починаємо туристичну рекреаційну діяльність. Розроблені сім туристичних маршрутів, які промарковані інформаційними табличками та мають QR-коди. Ми розробили положення про оплату за відвідування для різних категорій населення. Хтось каже, що нам бракує доріг, а комусь до вподоби іти гірськими і необлаштованими стежками. До речі, зараз покращився стан доріг, що позитивно вплинуло на кількість туристів. Чимало з них зупиняється у садибах поруч з парком, так розвивається ще й місцевий зелений туризм.Поблизу нашого торф’яного болота Чорне багно, яке на висоті 900 метрів над рівнем моря, ми зробили оглядовий майданчик і рекреаційний комплекс для розміщення палаток. До слова, у радянські часи це болото хотіли розробляти, у ньому глибина торфу до дев’яти метрів. А років 10 тому там завелися бобри. Спочатку ми планували зробити штучні загати для приймання води, але зараз на болоті господарюють бобри, які самі зробили такі загати та утворили озера. Завдяки цьому піднявся рівень води, з’явилися качки і навіть риба. Тобто якщо не втручатися у природу, то вона може дати собі раду.

Ще одне ядро парку – високопродуктивні букові деревостани, які належать до спадщини ЮНЕСКО. Останні 25 років у парку не проводилися рубки, і це теж позитивно вплинуло на його стан та відновлення природи.