Стаття відомого видання Тне Економіст (Велика Британія) торкається життєво важливих питань для України, в тому числі для економіки та виробництва, а значить і для деревообробки. Було б непогано, щоб вона знайшла своє відображення під час обговорень на майбутній Міжнародній кластерній конференції лісопромислового сектору 28 вересня 2023 р. З повагою, ВІП
Її прихильники повинні молитися про якнайшвидшу перемогу, але планувати тривалу боротьбу
Війна в Україні неодноразово обманювала очікування. Зараз вона робить це знов. Контрнаступ, який розпочався у червні, був заснований на надії, що українські солдати, оснащені сучасною західною зброєю та які пройшли навчання в Німеччині, відвоюють достатньо території, щоб забезпечити своїм лідерам сильну позицію на будь-яких подальших переговорах.
Цей план не працює. Незважаючи на героїчні зусилля та прорив російської оборони під Роботино, Україна звільнила менше ніж 0,25% території, яку Росія окупувала у червні. Лінія фронту завдовжки 1000 км майже не зрушила. Українська армія все ще може зробити прорив найближчими тижнями, що призведе до краху крихких російських сил. Але, з огляду на досвід останніх трьох місяців, було б помилкою розраховувати на це.
Просити про припинення вогню чи мирні переговори безглуздо. Володимир Путін не виявляє жодних ознак бажання вести переговори, і навіть якби він це зробив, йому не можна довіряти в тому, що він дотримуватиметься угоди. Він чекає, коли Захід втомиться, і сподівається, що Дональда Трампа буде переобрано. Путіну потрібна війна, щоб зміцнити свою внутрішню диктатуру; будь-яке припинення вогню буде просто паузою для переозброєння та підготовки до нового наступу. Якщо українці перестануть воювати, вони можуть втратити свою країну.
І Україна, і її західні прихильники починають розуміти, що це виснажлива війна на виснаження. Президент Володимир Зеленський цього тижня відвідав Вашингтон для переговорів. “Я повинен бути готовий до довгої війни”, – сказав він The Economist. Але, на жаль, Україна ще не готова; як та її західні партнери. Обидва, як і раніше, зосереджені на контрнаступі. Їм треба переосмислити військову стратегію України та те, як працює її економіка. Замість того, щоб прагнути «перемоги», а потім відновлення, мета має полягати в тому, щоб гарантувати, що Україна має витривалість для ведення тривалої війни і може процвітати, незважаючи на це.
Перше переналаштування – військове. Українських солдатів виснажено; багато з її найкращих представників було вбито. Незважаючи на заклик на військову службу, їй не вистачає живої сили для постійного великомасштабного контрнаступу. Їй потрібно заощаджувати ресурси та змінювати правила гри. Нова тактика та технології можуть перенести боротьбу на Росію. Технічно підковані українські підприємці нарощують виробництво безпілотників: українські безпілотники нещодавно знищили російські військові кораблі; її ракети, схоже, пошкодили велику систему протиповітряної оборони Криму. Ймовірно, буде завдано ще багато ударів, які погіршать військову інфраструктуру Росії та позбавлять її військово-морського флоту притулку у Чорному морі. Не чекайте нокаутуючого удару. Росія також збільшила виробництво безпілотників. Проте Україна може завдати удару у відповідь, коли Росія її бомбардує, і, можливо, навіть стримати деякі атаки.
Поряд із цим наступальним потенціалом Україні необхідно підвищити свою стійкість. Крім важкого озброєння, їй потрібна допомога у технічному обслуговуванні, щоб витримати багаторічну боротьбу: рутинний ремонт, надійні постачання артилерії та навчання. Насамперед тривала війна вимагає кращої протиповітряної оборони. Україна не зможе процвітати, якщо Росія безкарно знищує інфраструктуру та мирних жителів, як це було протягом останніх 18 місяців. Київ — напрочуд динамічне місто, бо воно має ефективний захист від безперервних повітряних атак. Така сама система ППО необхідна й інших міст, тому необхідні ескадрильї F-16 та інші системи протиракетної оборони.
Необхідне й економічне переналаштування. Це означає, що потрібно менше пихатих планів з повоєнного відновлення і більше уваги приділяти збільшенню виробництва та капітальних витрат зараз. Економіка скоротилася на третину і майже половина бюджету України фінансується за рахунок західних грошей. Внаслідок дивної голландської хвороби воєнного часу валюта, гривня, зміцнилася, хоча приватні інвестиції різко впали. Оскільки близько мільйона людей носять зброю, а мільйони людей тікали з країни, робочої сили не вистачає.
Економіці України необхідно перейти від залежності від допомоги до залучення інвестицій, навіть незважаючи на те, що конфлікт продовжує вирувати. Україна має великий потенціал: від виробництва більшої кількості зброї до переробки більшої кількості вирощування на своїх фермах. Завдання полягає в тому, щоб змусити місцеві та іноземні фірми інвестувати більше та переманити більше українців назад у спокійніші частини країни на заході.
У цьому може допомогти підвищення безпеки. Чим сильніша протиповітряна оборона України, тим менший ризик того, що новий завод буде підірваний. Чим далі буде відтіснено російський військово-морський флот, тим безпечнішим буде експорт через українські порти на Чорному морі. Але економічні реформи теж мають значення. Необхідно зробити більше для приборкання давньої корупції в Україні, приділяючи пріоритетну увагу забезпеченню чистоти та неупередженості судової системи. І потрібні додаткові дії, щоб полегшити ведення бізнесу: від визнання кваліфікацій, отриманих біженцями за кордоном, до пропозиції фірмам військового страхування.
Все це потребує політичної волі з боку України та її друзів на Заході. У довгостроковій перспективі найкращою гарантією безпеки України є членство в НАТО. Якщо не рахувати цього, партнери пообіцяли мережу двосторонніх гарантій безпеки. Не менш важливим є й те, що може запропонувати Європейський Союз: не лише гроші, а й перспектива членства. Нелегко підтримувати економіку, що процвітає, перебуваючи під обстрілом вибуховими речовинами — навіть Ізраїлю ніколи не доводилося стикатися з таким могутнім агресором. Але Україна, на відміну від Ізраїлю, якось може бути інтегрована до найбагатшого економічного блоку світу. Дорожня карта вступу до ЄС, скажімо, на десятиліття з чіткими віхами вселить українцям надію та прискорить економічні реформи, так само, як та ж обіцянка стимулювала більшу частину Східної Європи у 1990-х роках.
Новий член клубу
Для того, щоб це сталося, у Європі необхідний зрушення у мисленні. Вона надала стільки ж зброї, як і Америка, і набагато більше фінансової допомоги. Однак необхідно рухатись далі. Якщо Трамп переможе 2024 року, він може скоротити американську військову допомогу. Навіть якщо він програє, Європі зрештою доведеться нести ще більший тягар. Це означає посилення оборонної промисловості та реформування системи прийняття рішень у ЄС, щоб він міг обслуговувати більше членів.
Ставки навряд чи можуть бути вищими. Поразка означатиме державу, що не відбулася, на фланзі ЄС і машину вбивств Путіна ближче до його кордонів. Успіх означатиме появу нового члена ЄС із 30 мільйонами добре освічених людей, найбільшою армією Європи та великою сільськогосподарською та промисловою базою. Забагато розмов про Україну будуються на «закінченні війни». Це потрібно змінити. Моліться за якнайшвидшу перемогу, але плануйте довгу боротьбу – і Україну, яка зможе вижити і процвітати.