23/10/2015
0З цього риторичного запитання розпочалася наша розмова із заслуженим лісівником України Володимиром Радіоном (на фото), директором ДП «Маневицький лісгосп», кандидатом у депутати до обласної ради від блоку БПП «Солідарність»… Професіонал із 35-річним стажем роботи, який пройшов усі щаблі професійного зростання — від бензопильника до керівника найбільшого в області лісового господарства, переконаний: дбаючи про завтрашній день галузі, не можна забувати безцінного досвіду старшого покоління лісівників
ПРАЦІВНИКАМ ЛІСГОСПУ СЬОГОДНІ У РАЙЦЕНТРІ ЗАЗДРЯТЬ
— Володимире Олександровичу, чи правда, що у вашому колективі прості робітники одержують по 6 — 8 тисяч гривень? У Маневичах довелося почути, що бажаючих працювати у лісгоспі нині дуже багато.
— Коли я став керівником, то зібрав людей і сказав: «Обіцяю, ви будете регулярно отримувати зарплату. В тих, хто працюватиме на совість, вона буде достойною». На той час лісгосп був «на колінах», цехи орендували підприємницькі структури, які начебто надавали підприємству послуги. Людям вони платили по 800 гривень і при цьому ще й існувала заборгованість по зарплаті. Я раніше керував Поліським лісгоспом, який створював з «нуля», отже, мав досвід. Розумів: усе залежить від людей і їхнього бажання трудитися. Тому розірвав кабальні договори оренди, оформив працівників у штат і ми взялися самі за лісозаготівлю і відродження виробництва. Адже без відновлення деревообробної галузі бракуватиме коштів, щоб садити і належно доглядати ліс. За 8 місяців цього року середня зарплата у колективі, який налічує 384 працівники, становила 4900 гривень, у серпні — 5500, а у вересні вона була 6600. У водіїв, лісорубів, представників деяких інших найбільш трудозатратних спеціальностей є зарплати і по 8 — 10 тисяч.
— В останній час до Маневицького лісгоспу прикута всезагальна увага. І не тільки тому, що у вас упродовж трьох років найкращі економічні показники, а через «бурштинову лихоманку». Яких збитків завдає підприємству варварське «старательство»?
— Ще торік, коли ця пошесть почала проявлятися, ми били у всі дзвони, писали листи у силові структури, повідомляли про неконтрольований видобуток бурштину, який знищує ліс. Можу представити копії цих звернень. На жаль, до нас не дослухалися. Ми зі свого боку робили все, аби вплинути на ситуацію, хоч були і погрози, і підпали, і тиск. Але на сьогодні 4 гектари лісу перекопано. Якщо порахувати збитки, додати суму, яку доведеться витратити на рекультивацію земель, на відновлення лісу, то цифра сягне майже 2 мільйони гривень. Навряд, чи в теперішніх умовах можна бути впевненим, що хтось нам компенсує втрати. Але колектив налаштований на ефективну і результативну роботу, тож, думаю, справимося і самотужки.
ХТО Ж РУБАТИМЕ СУЧОК, НА ЯКОМУ СИДИТЬ…
— Сьогодні лісівників звинувачують у тому, що в дубових борах багато пеньків. Мовляв, деревину експортують, керуючись сьогоднішньою вигодою, а що ж залишиться дітям, онукам?
— По-перше, наш лісгосп не належить до «дубових», у нас майже нема цієї породи. А по–друге, з 2017 року експорт деревини буде заборонено. Тому ми налаштовані на те, щоб переробляти ліс, розвивати власне виробництво. У приміщенні колишнього столярного цеху ставимо лінію, яку закупили в Німеччині, щоб розпилювати деревину, будемо робити європіддони і заготовки до столярних виробів. Також замовили у Польщі лінію, щоб виготовляти пелети, на які попит зростає. Є й інші плани. Нам достатньо тієї кількості лісу, що законно підлягає вирубуванню за станом зрілості. Господарську діяльність підприємства визначають розрахунки київських спеціалістів з лісовпорядкування, які базуються на науковому підході. Сосни, вік яких перевищує 80 років, було б не по–хазяйськи залишати в лісі. Вибіркових незаконних рубок у нас нема, бо люди дорожать роботою. Тому ті, хто «піклується» про ліс лише на словах, хто піариться на цій темі, нагадують мені героїв приповідки, в яких шапка на голові горить.
— Ви розповідаєте про закупівлю нового обладнання, переоснащення виробництва. А кошти на це де візьмете?
— Заробляємо. Взяти нашу їдальню. Раніше стояло занехаяне приміщення, а сьогодні у нас найпопулярніший заклад громадського харчування у Маневичах. І обідати до нас ходять, і замовляють у наших кухарів святкові застілля: затишний зал і подвір’я благоустроєне. А їжа якісна, бо овочі вирощуємо у своїй теплиці, свинина з підсобного господарства. У другій половині приміщення відкриємо магазин і аптеку. Серед товарів буде і продукція нашого консервного цеху, який постійно розширює виробництво; і хвойний екстракт, для виготовлення якого реконструювали цех. У теплиці вирощуємо троянди, квіти теж будемо реалізовувати. Маємо свою пасіку. Одне слово, окрім заготівлі деревини, використовуємо й інші можливості поліпшення фінансових показників.
СТАВИТИСЬ ДО СПРАВИ ПО-ГОСПОДАРСЬКИ
— Коли говорять про ефективне використання лісових ресурсів, завжди у приклад ставлять Японію. У нас же в лісі можна побачити і купи гілляччя, і повалені дерева.
— Можливо, років 5 тому таке і траплялося. Нині, коли газ подорожчав, коли всі ставлять твердопаливні котли, відходи можна використовувати з вигодою. Ми в цьому переконалися, коли переобладнали нашу котельню. Зараз вона обігріває контору, теплицю, дає змогу майже цілорічно працювати консервному цеху. Запустили дві камери для сушіння дощок, третю плануємо. Повна переробка всього, що дає ліс, — це назріла необхідність. Нещодавно я зустрічався з нашими ветеранами, які колись уже реалізовували подібне завдання, переробляли деревину від вершків до пеньків. Думаю, за кілька років ми зможемо відновити цю практику.
— Кажуть, ваш лісгосп весь район на своїх плечах тримає. Не перебільшують?
— Якщо йде мова про внесок підприємства у бюджет, то він справді чималий і до того ж постійно зростає. У 2014 році сплатили майже удвічі більше, аніж позаторік. Якщо торік ми перерахували до бюджету 12 мільйонів гривень, то цьогоріч — 21 мільйон. Окрім того, збудували власним коштом 13,5 кілометра доріг, за що колективу дякують і жителі села Галузія, і хутора Лоше. Намагаємося допомагати бюджетним закладам району. Ну а підтримка наших військових у зоні АТО — це свята справа. І ліс відправляли для будівництва оборонних споруд, і консерви для бійців, і кошти виділяли.
— Професія лісівника завжди була дуже шанованою, престижною. Тепер її дехто називає «вигідною». А ви чим керувалися, коли обирали фах?
— Мій дідусь Панас бондарював, був добрим господарем і до лісників ставився з великою повагою. Був із ними в добрих стосунках, але ніколи цим не користувався: коли ми заготовляли дрова, дідусь зроду стоячого дерева не зрубав, бо вважав, що це гріх. Ніколи не шукав вигоди у своїй професії і я. Живу в Карасині, де колись працював лісничим. Як і всі люди в селі, обробляю город, тримаю господарство. А для душі вирощую троянди. Ліс же для мене — не просто місце роботи, а рідна стихія. За 35 років приріс до цієї справи душею, і сини обрали мій фах, і внуки зі мною у вихідні в лісгосп просяться. Для мене дуже важливо, що я займаюся тим, що люблю, знаю і вмію робити. А для Волині ліс — це свого роду візитна картка, у великій мірі — джерело добробуту наших краян. Тому так важливо, щоб у владних структурах усіх рівнів було більше людей, які по–господарськи ставляться до лісу.
