Пам’ять про Героїв – наша сила і зброя

Кульгейка Анатолія Івановича та Верещака Романа Сергійовича за високу громадянську свідомість, захист територіальної цілісності нашої країни, стримування збройної агресії російської федерації проти України нагороджено народною відзнакою – орденом «ЗА МУЖНІСТЬ І ВІДВАГУ» (посмертно).

Анатолій Кульгейко був головою Ріпенської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, що на Чернігівщині. Він героїчно загинув, підірвавши себе гранатою разом із російськими військовими, які полювали за ним та списками місцевих мисливців. Саме мисливців із цивільного населення, у першу чергу, шукали, катували і знищували окупанти, побоюючись партизанського супротиву.

12 березня 2022 року Анатолія Кульгейка поховали у селі Голубичі. На наступний день після героїчної загибелі, чоловікові мало виповнитись лише 62 роки. Відразу після вигнання російських військ з Чернігівської області про мужній вчинок Анатолія Кульгейка дізналася вся Україна.

Чернігівщина у перші дні повномасштабного вторгнення в Україну стала областю, через яку російська окупаційна армія проривалась на Київщину. Їхня мета була взяти в облогу й захопити столицю. Двоє друзів-мисливців та бійців тероборони Броварського району – Сергій Білоус та Роман Верещак взяли участь в обороні Київської області й столиці України від російської навали. Вони з таємного укриття виявляли рух військ агресора і наводили на них нашу артилерію та авіацію. Коли їхню позицію було виявлено, хлопці дали бій ворогу та викликали вогонь на себе. В результаті запеклого бою Роман Верещак загинув. Колонам окупантів, які йшли через ці місця так і не вдалося дістатися Броварів та Києва.

Тож героїчна загибель Анатолія Кульгейка та Романа Верещака, як й інших наших Героїв під час оборони країни, не була марною.

Подробиці історій цих неймовірних подвигів опубліковані на сторінках «Лісового і мисливського журналу» та газети «Природа і суспільство».

25 липня президент Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ) Віктор Червоний на урочистому зібранні вручив почесні нагороди рідним Героїв. Вшанування пам’яті наших Героїв відбулось за поданням ВАМКМУ і за сприяння Штабу учасників бойових дій.

DSC_0983-2DSC_0978DSC_0979DSC_0980DSC_0982DSC_0986DSC_0985DSC_0988DSC_0975

Віктор Олександрович співчуваючи рідним Героїв висловив свою гордість і шану загиблим мисливцям:– Ми відзначаємо цими нагородами воїнів-мисливців, які доклали свої зусилля до оборони нашої держави і поклали свої голови за незалежну Україну. Наша організація буде докладати максимум зусиль, щоб кожний мисливець, який виявив, стійкість, мужність та відвагу захищаючи від ворога свою родину, свою землю, нашу країну, був належно вшанований суспільством та державою. На жаль, мисливська спільнота, не зважаючи на значну роль, яку вона відіграє у супротиві окупантам, нині залишається недооціненою українським суспільством і владою. Держава дуже скупа на нагороди мисливцям-захисникам, які поклали свої життя за неї або віддали здоров’я. Це дуже прикро, адже така увага дає родинам загиблих надію, що втрата найближчої людини була не даремною, що її пам’ятають і шанують.

Рідні загиблих Героїв, не стримуючи скорботи, поділились своїми переживаннями:– Мені за честь отримати нагороду саме за поданням Асоціації мисливців, адже робота в мисливській галузі була справою життя мого батька. Він мав дві родини: одна – ми вдома, а друга – мисливська спільнота. Він увесь свій час, навіть у вихідні, проводив на природі, в мисливських угіддях, – ділиться своїми спогадами донька Анатолія Кульгейко Яна. – Дуже боляче отримувати цю нагороду посмертно. Тато прожив гідне життя і жив би ще довго, отримуючи не одну нагороду. Він завжди казав, що ми неодмінно переможемо, бо правда і сила на боці України, бо вона в таких людях, як мій тато, як Роман Верещак, вона в мисливцях, у воїнах-захисниках… І ми маємо пишатись ними і пам’ятати їх. Адже наша пам’ять – це наша сила і зброя.

Батько залишив після себе у спадок потужну Ріпенську районну організацію УТМР, в яку він вклав багато зусиль і часу. Йому вдалось зберегти ці угіддя, звірів, природу – все для нащадків. Зокрема, завдяки татові, в цих угіддях нині мешкає одна з найбільших популяцій лося. Буде дуже прикро і болісно, якщо його справу не буде продовжено. Тож ми будемо намагатись цього не допустити.

Вдова Романа Верещака Ольга зі сльозами на очах теж згадує, як її чоловік постійно був у мисливських справах, його завжди оточували друзі-мисливці. Він дуже любив собак і тримав десять лайок. При житті Роман завжди йшов усім на зустріч, допомагав, не залишав нікого у біді. Тож коли в дім прийшла війна, він один з перших став до лав ТрО, щоб боронити рідну землю.

В Асоціації мисливців дуже сподіваються, що їхні ініціативи посилять віру рідних, що подвиг їх близьких не був марним. Пам’ятати і шанувати Героїв – це наш суспільний обов’язок.

– Ми зобов’язані показати усьому світу, як звичайні, пересічні мисливці, всередині виявляються дуже сильними і вольовими людьми, які готові віддати свої життя за те, щоб наші діти і онуки жили у вільній, незалежній і процвітаючій країні. Українське суспільство має нарешті зрозуміти, що мисливці – це відважні й мужні чоловіки та жінки, підготовлені фізично і морально до захисту України. Ми маємо пишатися і пам’ятати своїх Героїв, – переконаний очільник Асоціації Віктор Червоний.

Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь висловлює слова безмежної вдячності Героям та щирого співчуття і підтримки їхнім близьким та рідним!