Богдан Колісник: «Всі, як зазомбовані, бо ніхто не хоче визнати, що при Коліснику в лісі був порядок, а потім почалася вакханалія»

Отличное интервью. Очень давно знаю Богдана Ивановича и могу гарантировать – он абсолютно честен. Прочитал – как с ним поговорил. Сегодня в отрасли из этого (по сути нашего)   поколения остались те кто "отмолчался и перекрестился". Не сомневаюсь, что когда схлынет "накипь"… и угомоняться "обиженные" и ими обманутые… оценка его деятельности будет высокой. А ошибки … и кстати не одна (на мой взгляд)…есть у всех… кроме тех, кто ничего не делает… На войне и в кризисные годы человека судят не по его манерам, а по тому что он делает… Так надо делать всегда… Уверен, что такие, как Б.И.Колесник должны работать на государство… М.П.

Колишній головний лісівник Волині переконує, що не претендує на посаду, яку обіймав багато років поспіль. Хоча відкрито заявляє, що вважає своє звільнення не справедливим, а методи, якими воно відбувалося не гідними цивілізованої держави.

Напевно, тверезу оцінку і Коліснику, і його люстраторам суспільство дасть згодом: через десятиліття, після прагматичних висновків і зваженого аналізу того, що пережито, коли країна зовсім оговтається від війни, від кризи та оцінюватиме людей за їхніми ділами, кладучи на шальки терезів справедливості як доцільні дії, рішення і вчинки, так і помилки. А там хто-зна, що переважить.

Богдан Колісник у будь-якому разі не загубиться у волинській історії, зважаючи на його попередню діяльність. Майбутнє ж поки пов’язує лише з роботою на виборчому окрузі.

Для мене нічого не робити – застій

-Богдане Івановичу, де Ви сьогодні працюєте і чим займаєтеся?

-У Львові. Я – помічник ректора Національного лісотехнічного університету України. Трохи викладаю.

-Яку дисципліну?

-Я за фахом лісівник та мисливствознавець. Мої знання та досвід згодилися в моєму рідному виші. Маю чим ділитися з молодим поколінням. Це тільки на Волині для декого я не потрібний. Прийде час, коли правда буде за фахівцями та професіоналами. Буде черга за ними.

Я бачу себе потрібним на Волині. Тому, якщо стану депутатом обласної ради, то повністю присвячу себе інтересам громади. Кажу це не для красного слівця. Йду в депутати, бо, за характером, я – людина мобільна. Для мене нічого не робити означає – застій.

Був депутатом трьох скликань, а, відповідно, маю досвід в громадській діяльності і, звісно, в господарській. Все ж таки понад 40 років пропрацював в лісі…

Хочу реалізувати набутий досвід для інтересів громади. Маю певний борг перед маневицькою громадою. Я там починав свій трудовий шлях. Набував життєвого та виробничого досвіду, пропрацювавши на цій території понад 11 років. Багато чого не встиг зробити для свого округу як депутат.

-А що, чого саме не встигли зробити?

-В мене було дуже багато планів. Вважаю, що в Маневичах повинен працювати великий деревообробний комбінат. Тоді деревину не вивозитимуть за межі району, а перероблятимуть на місці. Місцеві люди матимуть роботу, а території – податки. На мою, думку потрібно реанімувати й меблеву фабрику в Маневичах.

-Нинішня виборча система передбачає, що кандидат балотується не просто на окрузі, а ще й від політичної сили. Ви йдете від партії «Наш край». Хто кого знайшов: партія Вас, чи Ви партію?

-Важко сказати. На жаль, в Україні ідеологічних партій немає. Вся ідеологія побудована на конкретного індивідума, а про конкретні справи ми говоримо мало. Мені імпонує «Наш край» тим, що там зібралися господарники, які не претендують на політичну владу. Ми заявляємо: «Люди, повірте нам та дайте можливість конкретно зробити щось для конкретної території, конкретної громади».

-Повернемося до Ваших амбітних планів запустити на Маневиччині меблеву фабику та деревообробний комбінат. Що має відбутися, щоб проект був не на словах, а на ділі? Покладаєтеся на державу, чи на приватних інвесторів?

-По-перше, щоб реалізувався якийсь проект, треба дуже захотіти. На цьому бажанні має будуватися вся твоя політика. Якщо місцева громада захоче, то це можна зробити. Початок закладено. При місцевому лісгоспі збудований прекрасний деревообробний комплекс. Дещо доробивши, можна буде на місці переробляти всю деревину, яка заготовляється в районі. Для відновлення виробництва меблів можна знайти й інвесторів. У свій час, була домовленість з фірмою «IKEA» – щоб побудувати фабрику в Маневичах. Але проект «зарізали» в Києві. Сьогодні я про це відверто можу говорити. Інтереси громади тоді не бралися до уваги. В пріоритеті були інтереси столиці.

-Про які часи ви ведете мову?

– В часи президентства Ющенка.

-Ви лобіювали цей проект?

-Так. Я лобіював його як начальник управління. Вже були підписані певні документи. Фірма навіть внесла першочергову інвестицію в сумі 7 млн. євро. Для 2007 року це були немалі кошти. В Києві настояли, щоб проект відкласти. Там продиктували такі умови для інвесторів, що ті відмовилися.

-А нинішні часи Ви вважаєте сприятливими для відновлення ідеї майже десятилітньої давності?

-Сприятливі часи в наших руках. Сьогодні важко. Багато чого треба міняти на краще. Але, виходячи з інтересів людей, а не за забаганками партій чи конкретної особи.

Війна на Сході рано чи пізно закінчиться. Нам потрібно буде воювати на економічному фронті задля процвітання держави. Це не менш важливо, ніж відстояти Незалежність від агресора.

Бурштин – це тимчасове явище, якескоро завершиться, от тільки чим…

-Сьогодні Маневицький район дуже популярний. Про нього багато говорять у зв’язку з бурштином, який там є і так званою «бурштиновою лихоманкою». На вашу думку, що потрібно робити з цим багатством: видобувати і заробляти, продаючи в Китай, де він дорого вартує, чи дослухатися до Вашого нинішнього колеги депутата Івана Смітюха й заборонити цей видобуток, щоб не нищити екосистему?

-Ми живемо в цивілізованій країні і всім трубимо, що хочемо до Європи. Я не уявляю такої лихоманки ні в Німеччині, ні у Франції, ні в Англії. Таке не можливе в Польщі. Люди, які в погоні за бурштином безчинствують в лісах , не усвідомлюють, якої шкоди вони наносять. Держава також понесла суттєві втрати. Я за те, щоб бурштин видобувався цивілізовано і на законних підставах. Надра – це загальнонаціональне багатство. Я розумію, що людей до порушення закону змушує безробіття, але це – не виправдання.

Бурштин – дуже делікатна для мене тема. Бачите, коли я зі своєю командою працював, то про бурштин ніхто навіть не говорив.

-От я й хотіла запитати, а коли Ви вперше почули про те, що Волині є бурштин?

-Коли пішов з посади?

-Тобто?

-Не було великого секрету в тому, що в нас є поклади цього каміння. Але його ніхто не видобував.

-Але ж на території Рівненщини та Житомирщини видобували, то рано чи пізно було б схоже як у відомій рекламі: ще не добуваєте, то ми йдемо до вас…

-На Волині не видобували, бо був порядок.

-Маєте на увазі керівництво в лісовій галузі, чи владу в області взагалі?

-Я не хочу говорити ні про ту владу, і про нинішню. Мене переслідували і тоді, і зараз.

-Чекайте, знову не можу зорієнтуватися, про який політичний період влади Ви говорите. Пам’ятається, у вас були не прості стосунки з політиками на початках президентства Ющенка. А при Януковичу, хто Вас переслідував?

-Мене Парака (прокурор Волинської області 2011-2014 років – «ВП») довів до головного управління Генпрокуратури в Києві. Я давав свідчення щодо Ішівського мисливського господарства. Була маса перевірок. Згоріло 30 соток лісу в Маневичах. Прокуратура їздила міряла кожен квадратний сантиметр. Зараз палали тисячі гектарів – і все тихо-спокійно.

-А, до речі, можна було якось завадити таким масштабним пожежам, як відбулися цього літа на Волині? Чи все варто списати на спеку і несприятливі погодні умови?

-А що до цього часу не було несприятливих умов чи спеки? Що при нас були тільки дощові літа? Але, надзвичайною ситуацією тоді вважалося, коли згоріло 3 гектари. У нас працювали відеокамери для спостереження ситуації в лісі. Працювала система охорони і нагляду.

-Ще про бурштин кілька слів. На сесіях обласної ради не одноразово розглядалися проекти рішень про надання дозволу на геологорозвідку покладів бурштину. На це претендували як приватні структури, так і державне підприємство «Бурштин України». Чи підтримували ви ці проекти?

-Ні.

-Чому?

-Спочатку потрібно прийняти відповідний Закон, який розглянутий Верховною Радою України в першому читанні. Ним мають бути відрегульовані всі правила видобування та реалізації сонячного каменю. Крім того, має бути врегульоване податкове законодавство, щоб громади відчули привілеї від наявності бурштину на їхніх територіях. Місцеві бюджети повинні отримати девіденти у вигляді податків та зборів від такої діяльності. Це стосується всіх надр (адже бурштин – це тимчасове явище і його скоро не буде). Я маю на увазі й торф, воду, ліс, ягоди, гриби. Використання цих ресурсів має бути ефективне і громада повинна відчувати, що ці природні багатства працюють на благо території. Ну, і звісно, потрібна рекультивація після експлуатації надр.

-Зараз є намагання створити комунальне підприємство «Бурштин Волині». Цю тему лобіює виконавча влада. Ви будете голосувати за створення такого підприємства?

-Не буду, поки не приймуть Закон про бурштин.

-А якщо видобуватимуть нелегально?

-Це не до мене питання. Є люди, які отримують досить не малу зарплату, то хай слідкують за порядком, щоб надра не грабували.

-Видобування бурштину наносить чимало школи екології, судячи з картинок, які ми бачимо в телесюжетах. Ландшафти – гнітючі. Але зараз мода на розмови про бурштин, а його нелегальне видобування тільки підсилює інформаційні приводи. Тим часом, мабуть, екології шкодить будь-яке видобування надр. Той же торф, який також є на території Маневицького району. Щоб видобувати торф також потрібно попередньо вирізати ліс. Втім після торфу не залишається таких страшних пустинь. Причина в тому, що державне підприємство, яке на Волині видобуває торф, робить все по закону і рекультивацією займається також?

-Треба ефективно використовувати те, що маємо. Треба берегти землю, на якій живемо, ліс, воду. З торфом також треба бути обережними і використовувати його раціонально.

На місці видобування торфу біди нема. Там садять ліси. Але екологія відновиться, торф – ні. Так само як і бурштин. Він відкладається уподовж мільйонів років. Треба думати, скільки його копати. І якщо копати, то потім зарівнювати ті котловани та садити ліс. Це повинні робити ті, хто видобуватиме. Але для цього потрібно прийняти Закон, який все врегулює. А чого він не приймається в Києві?

-А Ви як думаєте?

-Переадресую питання вам, щоб запитали в народних депутатів. Подивіться і проаналізуйте, кому це вигідно.

-Тим, хто стоїть за незаконним видобуванням.

-Ви самі дали відповідь на питання. Богу дякувати, Колісника сьогодні нема в лісі, а то сказали б, що Колісник незаконно копає бурштин.

Мене ж чого прибрали? Бо зі мною неможливо домовитися.

-А я думала, Вас звільнили внаслідок люстраційних процесів.

-А люстраційний процес від кого? Люстрація – це очищення. Від кого очищалися? Ці процеси відбувалися не те, що несправедливо, а принесли величезну шкоду державі. Ті, кого б варто було люструвати, досі працюють.

Частину лісів потрібно віддати громадам

-Не повірю, якщо ви будете казати, що не спостерігали за тим, що відбувається у волинському лісі.

-Ця тема мені не просто болюча, але я не хочу про це говорити.

-Сьогодні є дискусії в політикумі та на громадському рівні стосовно призначення керівника управління лісового та мисливського господарства. Частина лісівників обурюється проти призначення начальником Олександра Кватирка. Пишуть, що він – кум Вашого сина Зіновія. Це – правда?

-Так. А в чому проблема?

-В тому, що його називають вашою креатурою. Кватирко – людина Колісника.

-Що таке людина Колісника? І хто з лісівників скаже, що він не людина Колісника? Всі зі мною працювали. А що зле зробив Колісник для лісу? Всі як зазомбовані, бо ніхто не хоче визнати, що при Коліснику в лісі був порядок, а потім почалася вакханалія. Йдеться і про ліс, і про мисливське господарство, і кадрові перипетії.

-Голова ОДА заявляє, що вдвічі побільшало нелегальних пилорам. Так і є?

-Я їх не рахував. В губернатора більше інформації. Але мине час ще не таке будуть говорити та «охати»: «Ой, скільки лісу вивезли!».

Людина Колісника – це значить людина порядку. Скільки на мене всього збирали. Будинки перемірювали. В Звірів їздили. А там же державна хата.

-Ви зараз там живете?

-А чого мені там не жити? Я прийшов на роботу по переведенню. Мені належало отримати квартиру в Луцьку. Я відмовився, бо люблю жити коло лісу. Мені вділили житло в Звірові. Я там живу.

А Кватирко – молодий, перспективний. Якщо йому допоможуть, то він наведе порядок. В нього все вийде. Радий, що він прийшов на цю посаду. Але я не маю ніякого відношення до його призначення.

-А Анатолій Дорошук, який виступав перед депутатами обласної ради з протилежною точкою зору щодо діяльності пана Кватирка, достойний очолити управління? Адже, судячи зі слів Анатолія Грицюка, він також має якусь групу підтримки серед лісівників, які його хотіли би бачити на посаді.

-То давайте всі державні посади призначати за згодою працівників галузі! Начальник призначається на конкурсній основі і в Києві. Я нічого не маю проти Дорошука. Вони всі – мої, бо пройшли мою школу. Я їх всіх знаю і можу дати оцінку. Дорошук не тягне на посаду начальника управління. Він – хороший головний лісничий лісгоспу. Так само як і Мазурик. Нормальні хлопці, але високі посади в лісовій галузі – не їхній рівень.

-Сьогодні в країні тривають процеси децентралізації. Якщо відбудеться реальна реформа місцевого самоврядування і ради формуватимуть виконавчу гілку влади, яка їм підпорядковуватиметься, то, чи варто віддати якусь сферу впливу та контролю над лісовою галуззю саме місцевим органам влади?

-У своєму житті я зробив одну стратегічну помилку, коли працював начальником управління. Ліси повинні бути державні, і ліси повинні бути комунальні.

-Якщо відверто, то ви шокували мене цим зізнанням, бо в кількох попередніх інтерв’ю нашому виданню заявляли цілком протилежне.

-Я ще раз заявляю. Це – одна з моїх небагатьох помилок. Але це – помилка швидше політична. Потрібне порівняння: от тут господарює держава, там – місцева влада, а там – військові. Будуть і приватні ліси. Якщо, скажімо, на розпайованих землях насаджений ліс – він має бути приватний. Потрібно змінювати цільове призначення цих земель.

Децентралізація в лісі також повинна пройти. От ви так іронічно посміхаєтесь, коли Колісник про таке говорить. Але я дійсно вважаю, що частину лісів потрібно віддати громадам. Буду відстоювати це питання. А на помилки я маю право як будь-яка людина.

Національні парки мають створювати спеціалісти, а не політики-популісти

-Визнання права на існування комунальних лісів – це єдине, де змінили точку зору? Чи, може, є ще речі, до яких Ви ставитеся тепер інакше? Скажімо, до створення національного парку «Цуманська пуща», яке Ви критикували?

-Ні. Як може існувати такий національний парк, якщо нема ні фінансування на його діяльність, ні затвердженої території?

За зубрів мене також совість не мучить. От, не знаєте, чого зараз всі мовчать за зубрів і ніхто ніде нічого не пікетує?

-А розкажіть.

-Відновлення популяції зубра – це винятково політичне питання. Точно так само як існування національного парку «Цуманська пуща». Національні парки мають створювати спеціалісти, а не політики-популісти. Заповідники, заказники, національні парки повинні створювати екологи, лісівники та науковці. Фінансисти мають долучатися. А то покричали і все. Що в Шацьку кращі ліси, ніж десь в іншому місці на Волині?

-В Шацьку не стільки цінні ліси як озера. Цікаво почути Вашу думку щодо ще однієї теми – перспектив відновлення санаторію в Журавичах. Ви знаєте, що обласна рада неодноразово зверталася до Уряду, щоб цю здравницю віддали в комунальну власність. Агентство лісових ресурсів постійно відмовляло. Василь Мазурик, в часи свого правління, навіть написав, що лісівникам до снаги самостійно відновити роботу цього санаторію. А чого до цього часу там нічого не зроблено?

-Ви знову самі відповідаєте на своє ж питання. Якщо можна було зробити, то чого при його правлінні нічого навіть не починали? Але там нема винних. Агентство не може віддати в комунальну власність цього об’єкту без згоди Кабміну.

-На вашу думку, чому такої згоди нема? От залізничну лікарню в Ковелі – будь ласка, санаторій – ні.

-Стану депутатом, то доб’юся, щоб санаторій був обласній власності. Є бачення, як це зробити. Там нема чого передавати. Питання ставиться не правильно. Я раніше мовчав, бо не хотів співпрацювати з людьми, які ініціювали цю тему.

Тупик буває тільки в голові, у житті його немає

-Пропоную ще повернутися до теми використання надр. Як нині діючий голова екологічної комісії в облраді Ви стикаєтеся з проблемами непростих відносин між надрокоритувачами та населенням тих територій, де вони видобуваються. От в Рожищенкському районі беруть пісок. Він потрібен для будівництва. Але перевезенням піску руйнуються дороги та навіть людські оселі. Як знайти компроміс у цій ситуації?

-Моя думка не підходить під ринкову концепцію. Я вважаю, що кар’єри повинні бути у власності громад. Вони повинні мати ліцензію на їх розробку і займатися нею. Тоді знімуться всі питання. Прибутки залишатимуться також у них.

-Не розумію, яким чином вирішиться питання з дорогами. Громади ж не обсипатимуться тим піском. Вони захочуть його продавати. А проданий пісок все рівно треба перевозити. От, скажімо, громада з Носачевич започаткувала артіль і буде видобувати пісок, а возитиме ж його через Рожище.

-Будуть узгоджувати свої дії з рожищенською громадою.

-А відновлення річкової вантажної навігації не підсобить вирішенню дорожної проблеми?

-Це було б правильно, але зараз Стир дуже обмілів та й його русло таке, що навряд, чи по ньому могли б ходити катери. Якщо серйозно, то в темі, яку ми з вами обговорюємо має сказати своє суттєве слово держава, а не залишати людей наодинці з проблемами. Потрібно будувати об’їзні дороги. Вони повинні витримувати великогабаритний транспорт. Вся Європа возить пісок і ще більші вантажі, ніж в нас. Тупик буває тільки в голові, у житті його немає.

-Богдане Івановичу, якби Вам знову запропонували очолити управління лісового та мисливського господарства, то погодилися б?

-Мені вже цікавіше дивитися, як працюють інші.

-Не віриться. Роль пенсіонера з вами не асоціюється.

-Я працюватиму на території свого виборчого округу для громади.

-Колись Ви казали, що любите читати. Зараз маєте достатньо часу?

-Читаю історичні книжки.

-Вам подобається нинішній період у Вашому житті, коли нема такої напруги та рівня відповідальності?

-Не можу сказати, що мені це подобається. Я вже казав, що за характером не є спокійним і спокій мені не до душі. Хоча для кожного наступає період, коли потрібно піти з посади. Я вважаю, що я заслужив, аби піти сам, а не щоб мене «пішли», так як це відбулося. Це – поганий приклад для майбутніх поколінь. Я 40 років віддав лісовій галузі, служив державі. Три Президенти Незалежної України мені дали по ордену: Кучма, Ющенко і той сумнозвісний Янукович… Але ж це не він мені давав нагороду, а держава за результати роботи. Маю звання Заслужений лісівник України, кандидат економічних наук, відмінник лісового господарства. Волинь була в п’ятірці кращих областей по веденню лісового господарства. Так як повелися зі мною – не відповідає рівню цивілізованої нації. Це – дорога в нікуди. Покоління, яке не знає ціни зробленого своїми попередниками, не має майбутнього. Я не тримаюся за посаду. Але по-людськи було б подякувати мені за роботу і відправити на пенсію. Мені соромно не за себе, а за тих людей, які зі мною не цивілізовано поступили. Стілець і стіл був залитий кров’ю. Це треба розуміти тим, хто прийшов після мене.

-Ви маєте бажання помститися своїм кривдникам?

-Ні. Я вважаю себе сильною людиною. Мені не подобаються слабодухі і зрадники. А мститися – це рівень слабких. Чому мені ніхто не вказав на помилки, які я допустив як керівник. В чому ці помилки? І я працював не сам. Був цілий колектив директорів. Їх звільняли, бо вони працювали з Колісником. Я питав так званих революціонерів:

-В чому моя вина?
–Ви працювали при Януковичу, – кричали вони.
– Підкреслюю: я працював, тільки працював, – апелював до них я.
Як можна люструвати за те, що ти працюєш? Зараз у фаворі ті, які не працювали. Їм по 25 по 35 років, дехто з них ніде не працювали… Це – майбутнє країни?

-Що б Ви побажали людині, яка очолюватиме управління лісового та мисливського господарства?

-Бажання робити свою роботу, в душі і на ділі бути лісівником і не забувати, що на його плечах дуже величезна відповідальність за волинські ліси. Робота важка, і невдячна. Я гарантую, що вдячності він чутиме дуже мало. А ще бажаю не боятися заздрісників і залишатися людиною.