07/10/2015
0К юбилею УкрНИИЛХА опубликовал очередой сборник тезисов своих работ. Тираж маленький (100)… на сайте института статей сборника нет…да и сайт не работает…Приходится выручать… У меня завтра скорее всего на УЛ времени не будет, поэтому размещаю базовые статьи первого раздела сборника, как "пищу для мозгов" и "заменитель новостей". Будет время – "обогатитесь", приобщившись к научной мысли. Для упрощения размещения материала, ссылки на литературу и почтовые адреса авторов не привожу. Буду благодарен, если отметите и прокомментируете самое важное из того, что узнаете, а также спорные моменты. М.П.
В.П. ТКАЧ, В.Л. МЄШКОВА
РОЛЬ УКРНДІЛГА У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІСІВНИЧОЇ НАУКИ
Український НДІ лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького
Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького (УкрНДІЛГА) відіграє велику роль у розвитку української лісівничої науки. Рік 85-річного ювілею Інституту ознаменований також 150-річчям від дня наро¬дження Г.М. Висоцького – засновника Інституту, який носить його ім’я, 90-річчям П.С. Пастернака, який очолював Інститут упродовж понад 20 років, а також 80-річчям І.М. Патлая, який очолював Інститут у важкі 90-ті роки.
В УкрНДІЛГА започатковані та діють наукові школи з лісознавства та лісівництва (Д. В. Воробйов, П. П. Ізюмський, А. Г. Міхович, П. С. Погребняк, П. П. Посохов,
B. П. Ткач), лісової селекції, генетики, насінництва (С. С. П’ятницький, Н. В. Старова, Ф. Л. Щепот’єв, П. І. Молотков, І. М. Патлай, П. П. Бадалов, Л. В. Полякова, С. А. Лось), захисного лісорозведення та боротьби з ерозією ґрунтів (Г. М. Висоцький, Ю. П. Бялович, М. М. Дрюченко, В. І. Коптєв, М. А. Лохматов, О. М. Недашківський, К. Л. Холуп’як, Г. Б. Гладун), лісового ґрунтознавства (П. С. Пастернак, І. І. Смольянинов, О. С. Мігунова,), лісової ентомології (Й. Д. Авраменко, Г. О. Тимченко, В. Л. Мєшкова,), фітопатології (О. І. Ладєйщикова, І. М. Усцький), лісової радіоекології (В. П. Краснов, О. О. Орлов), моніторингу та екології лісів (П. С. Пастернак, І. Ф. Букша, В. П. Ворон, В. П. Пастернак), економіки лісового господарства (В. О. Поляков, А. В. Полупан, А. С. Торосов).
За минулі роки відбувалися зміни у структурі Інституту, але пріоритети лісової науки залишаються незмінними, хоча наукові завдання вирішуються на новому рівні. Незважаючи на певні фінансові проблеми, УкрНДІЛГА зміг зберегти основний кістяк виконавців, розширити дослідну мережу, здійснювати упродовж багатьох років на сотнях пробних площ вимірювання й оцінювання параметрів лісових екосистем і деревостанів, досліджувати біологічний кругообіг речовин тощо.
Нині до структури УкрНДІЛГА входять лабораторії лісівництва, лісових культур і агролісомеліорації, екології, моніторингу і сертифікації лісів, селекції, захисту лісу, підвищення стійкості лісів, економіки, нових інформаційних технологій і ґрунтознавства.
Дослідна мережа УкрНДІЛГА включає два філіали (Степовий ім. В. М. Виноградова та Поліський), шість науково-дослідних станцій (Вінницьку, Київську, Луганську, Маріупольську, Новгород-Сіверську та Харківську) та Краснотростянецьке відділення.
Науковцями УкрНДІЛГА впроваджені у практику лісового господарства України ідеї української школи лісової типології, яка має світове значення. Основи її були закладені П.С. Погребняком, розвинені Д.В. Воробйовим, Д.Д. Лавриненком, для гірських умов – П.П. Посоховим, стосовно агролісомеліоративних та інших насаджень – П.В. Биковим,
C. С. П’ятницьким, П.П. Кожевниковим, М.М. Дрюченком), класифікації типів лісорос- линних умов еродованих земель (М.С. Улановський, П.П. Посохов, І.П. Федець). Обґрунтовано доцільність відведення різних категорій земель під насадження різного цільового призначення (О С. Мігунова), запропоновано різні способи меліорації ґрунтів, запропоновано перспективні посухо- та солестійкі деревні й чагарникові породи.
Результатами досліджень із лісової гідрології є виділення зони водоохоронних лісів України та введення спеціального режиму ведення лісового господарства в ній, визначення нормативів оптимальної та мінімальної водоохоронної лісистості водозборів малих і середніх річок; наукові засади регулювання водного режиму ґрунтів в осушених лісах за допомогою гідромеліоративних споруд і лісогосподарських заходів тощо.
На основі вдосконалення теорії та практики рубок формування та оздоровлення лісу і головних рубок, програмно-цільового вирощування лісу розроблено чинну нормативну базу ведення лісового господарства України, наближеного до природи лісівництва, визначено нормативи оптимальної лісистості для різних природних зон і адміністративних областей України.
Дослідження з економіки та організації лісогосподарського виробництва спрямовані на удосконалення системи управління та оптимізації організаційно-виробничої структури лісового господарства, планування та фінансування лісогосподарського виробництва, підвищення ефективності ведення лісового господарства тощо. Побудовано оціночні шкали природної продуктивності типів лісорослинних умов різних природних зон України (І.В. Туркевич та ін.). Сформульовано основні методологічні принципи формування сучасної лісової політики та функціонування лісового господарства в умовах ринкової економіки. Розроблено низку рекомендацій щодо економічної ефективності лісогосподарського та лісопромислового виробництв, нормативно-правову документацію щодо розвитку економіки та організації лісового господарства України.
Упродовж усього періоду існування УкрНДІЛГА приділялася увага питанням захисного лісорозведення. Завдяки впровадженню розробок Інституту закріплені рухомі піски півдня України, еродовані й засолені землі, кар’єри та відвали, створено системи захисних насаджень. Визначено нормативи оптимальної полезахисної лісистості за регіонами України, розроблено технології вирощування меліоративних насаджень.
Розроблено систему діагностичних показників лісових ґрунтів основних типів лісу Лівобережного Лісостепу, що характеризують їхню родючість. Розроблено методику визначення придатності ґрунтів для лісорозведення. Визначено перспективні засоби підготовки ґрунту та інтенсифікації вирощування садивного матеріалу лісових порід шляхом використання суперабсорбентів, стимуляторів росту рослин, вдосконалено технологію вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою, реконструкції малоцінних і низькоповнотних насаджень лісокультурними методами, створення плантаційних культур різного цільового призначення.
Відібрано понад 500 генетичних резерватів, 3 тис. га плюсових насаджень і понад 4 тис. плюсових дерев 30 деревних порід; створено близько 1400 га клонових і 100 га – родинних лісонасінних плантацій. Понад 3 тис. потомств плюсових дерев проходять перевірку у випробних культурах. Розроблено лісонасінне районування для основних лісоутворювальних порід України; складено методику сортовипробування та Програму сортовиведення лісових порід в Україні; внесені до державного реєстру сортів України 34 сорти лісових порід, 12 сортів фундука та 4 сорти горіха волоського. Результати зазначених досліджень є фундамен¬тальною основою для створення й вирощування продуктивних і стійких лісів, біоенергетичних плантацій. Здійснено анатомічні, ембріологічні, цитологічні, каріологічні дослідження, які дають змогу точніше оцінити селекційний матеріал. Удосконалено методики розмноження in vitro цінних форм і гібридів лісових дерев (ялини, модрини, горобини, дуба, ліщини тощо). Досліджено особливості успадкування господарсько-цінних ознак насінним потомством лісових деревних видів.
Визначено закономірності поширення лісових пожеж у лісах зелених зон, впливу пожеж на ліси та їхній розвиток. На основі одержаних унікальних відомостей і виявлених закономірностей перерозподілу радіонуклідів у деревах, ягодах, грибах і лікарських рослинах у лісах Чорнобильської зони розроблено рекомендації з ведення лісового господарства в умовах радіоактивного забруднення.
Складено нормативи допустимого навантаження аеротехногенного забруднення лісових екосистем, розроблено комплекс заходів із підвищення стійкості лісових насаджень. Визначено показники комплексної оцінки стану та стійкості лісових екосистем в умовах дії антропогенних чинників і методи їх еколого-біологічного моніторингу. Складено шкалу толерантності до рекреаційних навантажень головних лісових порід. Визначено оптимальні режими збереження біорізноманіття, охорони та використання лісових природно- територіальних комплексів та досліджено придатність умов середовища екотопів для популяцій видів раритетної флори.
УкрНДІЛГА є Національним координуючим центром лісового моніторингу. Одержані дані використовують для вдосконалення моделей динаміки приросту й запасу насаджень, аналізу впливу змін клімату на ліси, адаптаційних можливостей лісів, сценаріїв ведення лісового господарства, обґрунтування стратегій лісоуправління тощо. Щорічно надається інформація до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища за результатами моніторингу лісів України та на виконання резолюції MCPFE S1.
Розроблено рекомендації щодо запровадження в Україні сертифікації лісів, проект критеріїв та індикаторів сталого ведення лісового господарства.
Фундаментальним підсумком досліджень із лісової ентомології є розробка фенологічної теорії динаміки чисельності комах-хвоєлистогризів, розробка бальної оцінки принадності насаджень для шкідливих комах. Вдосконалено методи обліку чисельності та стану популяцій шкідливих комах. Розраховано нормативи критичної щільності комах- хвоєлистогризів. Кількісно оцінено шкідливість стовбурових комах, уточнено терміни очищення лісосік. Визначено закономірності змін сезонного розвитку та поширення шкідливих комах у зв’ язку зі змінами клімату та підходи до прогнозування наслідків цих змін. Виявлено закономірності динаміки патологічних процесів у лісах України, біохімічні, фізіологічні та морфологічні ознаки стійкості дерев до збудників хвороб.
Виявлені особливості динамівки популяцій мисливських водоплавних і водно-болотяних птахів та інших тварин; обґрунтовано вольєрне утримання лані, визначено стратегію розселення зубра в Україні.
Впроваджено програмний комплекс "Підсистема ведення лісовпорядної інформації" на базі SmallWorld GIS у виробничу діяльність Харківської лісовпорядної експедиції. Створено Державну інформаційну систему «Ліси України».
Ідеї та розробки дослідників відображені у 80 монографіях і 350 нормативних документах, у тому числі – загальнодержавного значення, зокрема у Лісовому Кодексі України, Програмі "Ліси України" на період 2010-2015 рр., Програмі розвитку лісонасінної справи на 2010-2015 роки, Пропозиціях щодо реформування лісового господарства України (відповідно до Стратегії розвитку України на період до 2020 р.). За останні роки розроблено "Правила рубок головного користування в лісах України", "Правила поліпшення якісного складу лісів", "Інструкція з проведення рубок формування і оздоровлення лісів", "Настанови з виділення, збереження та відтворення цінного генетичного фонду лісових деревних порід України", "Рекомендації щодо покращання стану та підвищення меліоративної ефективності захисних лісових насаджень різного цільового призначення", "Рекомендаціє з ведення лісового господарства в умовах радіоактивного забруднення", "Рекомендації щодо обстеження соснових культур на заселеність шкідливими комахами", "Методичні рекомендації щодо обстеження осередків стовбурових шкідників лісу", "Рекомендації з лісової сертифікації для лісогосподарських підприємств" та інші важливі нормативні документи, які покладені в основу сучасної практики господарювання.
З 2015 року розпочалися дослідження за новим тематичним планом НДР, який спрямований на вирішення найбільш важливих для галузі лісівничих проблем.
Увагу дослідників буде приділено питанням національної лісової політики; удосконаленню способів і технологій проведення рубок, наукової підтримки виконання міжнародних зобов’язань України (вимог Кіотського протоколу і резолюцій процесу «Ліси Європи»), дослідженням наслідків антропогенного впливу на лісові екосистеми, розвитку агролісомеліорації в умовах багатоукладної економіки, стратегії збереження генофонду та розширеного відтворення кращих генотипів і популяцій лісових порід, удосконаленню методів моніторингу лісів, розробці інтегрованої системи нагляду, обліку та прогнозування шкідників і хвороб лісу, рекомендацій щодо підвищення ефективності мисливського господарства.
Розробки Інституту були і є підґрунтям для розвитку лісової науки в Україні.
І.М. ЖЕЖКУН
АКТУАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗАВДАННЯ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ У СВІТІ НАБЛИЖЕННЯ ДО СТАНДАРТІВ ЄС
ДП "Новгород-Сіверська ЛНДС" УкрНДІЛГА
Підписання Україною у 2014 році угоди про асоціацію з ЄС вимагає суттєвих змін у парадигмі діяльності лісогосподарській галузі за двома першочерговими напрямами:
– забезпечення гармонізації використання екологічних, економічних і соціальних функцій лісів;
– розділення законодавчо-контрольних і господарських функцій у межах проведення інституціональної реформи.
Лісова політика держави під час вирішення першого завдання має бути спрямованою на соціально-економічний розвиток сільських територій і громад при збереженні та підвищенні значущості для суспільства експлуатаційної та еколого-захисної функцій лісів. Інституціональна реформа галузі передбачає пошук ефективної моделі управління лісовим господарством. Як варіант ефективної системи лісоуправління, що розділяє законодавчу та господарську функції, розглядається питання доцільності створення на базі підпорядкованих Держлісагентству України підприємств державної лісогосподарської корпорації.
Реалізації цих двох напрямів реформування лісогосподарської галузі має передувати соціально-економічне обґрунтування, тобто супровід економічних досліджень з доцільності запровадження цих або інших варіантів змін.
Фактичне запровадження принципу сталого розвитку комплексу галузей сільських територій насамперед передбачає залучення сільського населення до комплексного використання місцевих лісових ресурсів. Отже, підвищити добробут сільського населення та ефективність діяльності самих лісогосподарських підприємств державної та комунальної форм власності, приватних підприємців, працюючих у сфері надання лісогосподарських послуг та лісозаготівель у країні, можливо у випадку залучення додаткових видів та обсягів лісових ресурсів.
Збільшення обсягів використання лісових ресурсів, своєю чергою, ставить завдання здійснення економічних розрахунків ефективності залучення до господарської діяльності комплексу або окремих видів лісових ресурсів. Основою в економічному обґрунтуванні ефективності використання ресурсів лісу постають сучасні, відкриті для публічного доступу, побудовані за регіональною (природно-кліматичною та лісотипологічною) ознакою, розрахунково-аналітичні бази оцінки (в абсолютних обсягах та у грошових одиницях) видів лісових ресурсів, у т.ч. нематеріальних (екологічних, рекреаційно-оздоровчих, соціальних і захисних). Таким чином, вирішення проблеми грошової комплексної оцінки використання лісових ресурсів – одне з найважливіших завдань ефективного лісоуправління, котра є
особливо актуальною в умовах орієнтування діяльності лісогосподарської галузі України на принцип сталого розвитку, що є основним у лісовій політиці країн ЄС.
Сучасний стан використання лісоресурсного потенціалу країни далеко не відповідає існуючим економічним, екологічним та соціальним критеріям сталого розвитку лісових екосистем. Широке впровадження багатофункціонального лісового господарства в Україні найбільш істотно обмежує неузгодженість між суспільним попитом на використання соціальних і екологічних функцій лісу (недостатній попит) та їх економічною (високою грошовою) оцінкою. Не на оптимальному рівні використовується в нашій державі і основний матеріальний ресурс лісу – деревина. Так, в Україні один із найнижчих показників обсягів заготівлі деревини від загального запасу – 0,8 % (для порівняння у Польщі – 2,1 %, в Литві – 1,5 %) [1]. Загальний щорічний приріст деревини в лісах Держлісагентства України –
24,6 млн. м3 використовувався у докризовому 2013 році лише на 66 %, тоді як у країнах Європи цей показник сягає 80 % [2]. Ще у значно меншому обсязі залучені у господарську діяльність в Україні інші види ресурсів лісу. Як наслідок, економіка країни недоотримує доходи від випуску продукції, надходжень до бюджетів різних рівнів податків і зборів, а відповідно, має місце ситуація недостачі робочих місць у сільських районах, де обмежена їх пропози ія.
У зв’язку з цим актуальним економічним завданням лісової галузі на сучасному етапі є проведення комплексного, методологічно та науково обґрунтованого аналізу використання ресурсного потенціалу лісів за регіонами (областями) України на підставі розробки аналітично-розрахункових електронних баз лісових ресурсів (які дають змогу вносити поточні, обумовлені віком, зміни в їх характеристику), побудованих за географічною та лісотипологічною ознаками. Наявність нормативів комплексної продуктивності лісових біогеоценозов, створених на регіональній основі, є необхідною умовою при організації багатоцільового, безперервного, невиснажливого та постійного екологічно орієнтованого лісокористування. Багатофункціональне лісове господарство є одним з найбільш досконалих підходів до ведення лісового господарства, якій увіковічує природні екологічні процеси через надання благ і послуг, необхідних для людей, зараз та у майбутньому. На сучасному етапі розвитку економічна (грошова) оцінка комплексу ресурсів і, особливо, нематеріальних функцій (корисностей) лісів має важливе значення. Ця проблема інтенсивно досліджується і обговорюється, але результати є суперечливими, методологія такої оцінки вимагає подальших досліджень.
Таким чином, завдання оцінювання лісових багатств країни обумовлене необхідністю підвищення ефективності використання її лісового потенціалу як комплексу земельних, деревних, другорядних ресурсів, побічних лісових користувань і нематеріальних корисних властивостей лісів (захисних, екологічних, рекреаційно-естетичних, мисливських тощо). Нормативи комплексної продуктивності земель лісового фонду (лісоземельних угідь), розроблені за природними зонами й типами лісу (лісорослинними умовами), є необхідною передумовою для розробки нормативів їх еколого-економічної (грошової) оцінки та визначення ступеня використання потенціалу лісових ресурсів певної території (регіону, підприємства або окремої лісової ділянки).
Під час розглядання питання доцільності утворення державної лісогосподарської корпорації основною метою постає вивчення фінансово-економічного стану підприємств галузі на предмет їх фінансової спроможності самостійно без бюджетної підтримки фінансувати лісогосподарську діяльність усіх державних лісогосподарських підприємств країни, у т.ч. збиткових Степової зони у рамках такого об’єднання. Основною метою створення корпорації декларується саме ведення господарської діяльності та концентрування фінансових інвестиційних ресурсів учасників. У разі реформування лісоуправління галузі на базі створення корпорації постає питання джерел її фінансування (самофінансування у рамках існуючої системи фінансування лісового господарства або необхідності залучення
додаткових джерел – спеціального фонду, що формується як за рахунок відрахування частки прибутку підприємств – учасників об’ єднання, а частково за рахунок відрахувань користувачів лісовими ресурсами за обсяги придбаної деревини), а також потрібує змін законодавча база (бюджетний кодекс та ін.).
Отже, фінансова стійка та прибуткова діяльність лісогосподарської галузі в сучасних реаліях можлива лише за умов оптимального комплексного використання лісоресурсного потенціалу всіх регіонів України та встановлення ефективної системи лісоуправління, що сприяє залученню достатніх обсягів фінансових ресурсів на розвиток лісогосподарських підприємств всіх форм власності.
Література: 1. Концепція реформування лісового та мисливського господарства України, 2015 р. Обговорено 27.04.2015 р. на засіданні Координаційної Ради при Держлісагентстві України. 2. Основні досягнення лісового господарства України: Лісова галузь України в контексті урядових реформ [Електронний ресурс]. – 03.07.2014 р. – Назва з екрану.
Є.С. ЗУЄВ
ЩОДО ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА СХІДНОГО ПОЛІССЯ
Український НДІлісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького
Становлення ринкового механізму господарювання в лісовому секторі потребує подальшого розвитку і удосконалення організаційних структур управління, які забезпечують максимальну відповідність цілям конкретної діяльності підприємства і його взаємодію з ринковим середовищем. Формування ефективної організаційної структури виходить з об’єктивної необхідності моделювання і вибору такої структури, яка за основними характеристиками найбільшою мірою відповідає тенденціям розвитку ринкової економіки та стратегії розвитку підприємств лісового господарства й галузі загалом.
У сучасній економічній лісівничій науці проблема оптимізації організаційно-виробничої структури господарських суб’єктів недостатньо розроблена, бракує сучасних методичних підходів проведення дослідження, досі невирішеною залишається проблема вибору критерію оптимальності.
Організаційно-виробнича структура підприємств лісової галузі залежить від багатьох факторів. Серед них: цільове призначення лісів; природна зона та лісорослинні умови, напрям господарської діяльності; розмір підприємств за обсягами діяльності; рівень інтенсивності виробництва; характеристика лісового фонду тощо. Своєю чергою, кількість і розміри структурних підрозділів окремих підприємств залежать від обсягів робіт; спеціалізації цехів, наявності лісокультурного фонду; забезпеченості сировиною для переробки; кадрового потенціалу; наявності виробничих приміщень, енергетичних ресурсів і технічних засобів.
Оптимізація виробничої структури лісогосподарських підприємств тісно пов’ язана з оптимізацією інтенсивності напрямів їх виробничої діяльності. У зв’язку з цим, питання оптимізації організаційно-виробничої структури розглядається в контексті оцінювання показників виробничо-фінансового стану підприємств лісового господарства. Проведений аналіз довів високий рівень диверсифікації виробничої діяльності більшості лісогосподар¬ських підприємств Східного Полісся України, а саме: лісове господарство, лісозаготівля, деревообробка, мисливство. Доцільність вибору лісогосподарських підприємств саме цієї природної зони для дослідження розвитку диверсифікації діяльності підтверджується характеристикою різних видів виробничих процесів як за об’ємними показниками (операційні витрати, обсяг виробництва, обсяги реалізованої продукції), так і за кількісно- структурними (чисельність працівників, кількість виробничих підрозділів тощо). При цьому особливістю підприємств є залежність співвідношення між окремими виробництвами від природних та економічних умов господарювання. Зазначимо, що найбільші доходи лісгоспам українського Полісся надають 2 види діяльності – лісове господарство (насамперед, реалізація деревини від рубок, що пов’язані з веденням лісового господарства) та деревообробка. Тим самим підтверджується теза про те, що комплексна лісогосподарська та лісопереробна діяльність не є перешкодою для ефективного ведення лісового господарства, про що свідчить і закордонний досвід, де функціонують подібні лісові комплекси в державних або приватних лісах. При вирішенні питань оптимізації організаційно-виробничої структури підприємств, обґрунтуванні ефективності подальшого їх функціонування слід виходити з основних функцій і завдань підприємств, існуючих організаційної і управлінських структур, конкретних умов виробництва, необхідності і можливостей удосконалення системи організації і управління підприємствами тощо.
Одним із найпоширеніших напрямів поліпшення параметрів організаційно-виробничої структури господарських суб’єктів є оптимізація використання трудових ресурсів. Від достатньої забезпеченості лісогосподарських підприємств кваліфікованими працівниками значною мірою залежать обсяг і своєчасність виконання лісогосподарських робіт і заходів, пов’ язаних із веденням лісового господарства, іншими видами виробничої діяльності, і як результат – обсяг виробництва продукції, її собівартість, виручка та інші економічні показники. Основною передумовою процесу оптимізації використання трудових ресурсів є вивчення та оцінювання забезпечення лісогосподарських підприємств та їхніх структурних підрозділів працівниками. Критерієм доцільності організаційно-виробничих перетворень у сфері використання трудових ресурсів безумовно має бути економічна ефективність функціонування підприємств.
Аналіз забезпеченості лісогосподарських підприємств трудовими ресурсами та ефективності їхнього використання виявив суттєву різницю у розмірах грошової виручки в розрахунку на одного штатного працівника лісогосподарських підприємств за окремими напрямами діяльності. Рівень цього показника по виробничих підрозділах, пов’язаних із деревообробкою деревини, часто (інколи удвічі) перевищує аналогічний показник як щодо ведення лісового та мисливського господарства, так і за результатами діяльності лісогосподарських підприємств Полісся загалом. Це, насамперед, пояснюється відмін¬ностями у кількості працівників, зайнятих по окремих видах виробництв.
Подальший статистичний аналіз проводили на підставі кореляційно-регресійного моделювання ефективності використання трудових ресурсів в умовах диверсифікації виробництва. Парний і множинний кореляційний аналіз виявили достовірний зв’язок між загальним розміром грошової виручки, з одного боку, та виручкою за розглянутими напрямами диверсифікації діяльності, також приведеними у розрахунку на одного працівника, з іншого. Рівняння зв’язку між цими величинами має вигляд:
Z = 0,45609+ 0,166569х1 + 0,80407×2
де Z – результативний показник ефективності використання трудових ресурсів в умовах диверсифікації;
х1 – розмір грошової виручки від реалізації продукції в розрахунку на одного працівника зайнятого в деревообробному виробництві, грн.;
х2 – розмір грошової виручки від реалізації продукції в розрахунку на одного працівника зайнятого в лісовому та мисливському господарстві, грн.
Розроблена кореляційно-регресійна модель щодо ефективності використання виробничого потенціалу, зокрема трудових ресурсів, дала змогу обґрунтувати статистичну залежність обсягу грошової виручки з реалізації продукції від напрямів господарської діяльності в розрахунку на одного середньорічного працівника.
А.А. СУСКА
РОЗРОБКА СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького
Загальна система моніторингу має трансформуватися в систему екологічного моніторингу певного регіону шляхом конкретизації об’єктів контролю, суб’єктів-споживачів екологічної інформації, інструментів і методів її збору. Такої конкретизації, в першу чергу, вимагає специфіка природи регіону, зокрема лісових територій, і основний напрям експлуатаційного навантаження на природні ресурси, зокрема експортне навантаження на лісові ресурси.
Проведені дослідження дають підставу стверджувати, що процес формування системи екологічного моніторингу експортної діяльності підприємств лісового господарства має включати такі етапи:
– оцінювання специфіки екологічного середовища й особливостей експлуатаційного навантаження на природні ресурси – природне середовище має особливу специфіку, яка полягає у структурі ландшафту, рівні лісистості, породах дерев, видах рослинності, популяцій тварин; експортне виробництво у багатьох випадках потребує цінних порід дерев, які переважно зосередженні в гірських районах, що ускладнює їх доставку в місця виробництва експортної продукції, таке виробництво пов’ язане із значним обсягом відходів деревини;
– визначення основних правил збору екологічної інформації, які мають забезпечити її повноту, комплексність, своєчасність і стратегічну спрямованість – лісові території підприємств можуть значно відрізняться, при екологічному контролі необхідно дотриму¬ватися принципу типізації екологічної інформації до конкретних умов, а також принципу регіоналізації, що дає змогу визначити взаємозв’ язок екологічних, соціальних і загальноеко¬номічних аспектів на рівні регіону. Водночас прояви експортного навантаження на природні ресурси можна буде прогнозувати у випадку дотримання принципу стратегічної спрямованості екологічної інформації;
– визначення екологічних і еколого-антропогенних об’єктів – індикаторів експортного навантаження – на рівні підприємства – це ділянки експортних вирубок, лісові дороги, площі забруднення відходами експортного виробництва; на рівні екології регіону це – загальні площі і структура лісових масивів, природні ландшафти, рослинний і тваринний світ; на рівні соціальної і загальноекономічної сфери регіону це – рекреаційний потенціал, інвестиційна привабливість лікувально-оздоровчої сфери, сільськогосподарські угіддя, рівень забезпеченості сировиною деревообробних підприємств регіону;
– визначення суб’єктів, які проводять екологічний моніторинг, і суб’єктів-споживачів екологічної інформації – у регіоні такими суб’єктами можуть бути: самі підприємства- виробники експортної продукції, регіональні природоохоронні органи, лікувальні й оздоровчі заклади, туристичні фірми, сільськогосподарські і деревообробні підприємства;
– визначення методів і інструментів збору екологічної інформації, що дасть змогу формувати як первинну, так і вторинну інформацію з різних висотних рівнів природного середовища регіону, проводити її обробку, аналіз і оцінювання – первинну інформацію можливо отримувати шляхом безпосередніх спостережень, фіксацій, вимірів інструментами; для таких процедур можуть бути спеціально підготовлені фахівці, технічні прилади, вимірювальна апаратура, космічні апарати, літаки і вертольоти; вторинну інформацію потрібно формувати й обробляти аналітичними методами – групування, аналізу, моделювання; носіями такої інформації є ЗМІ, наукова література, статистичні звіти, аеро- фотознімки;
– формування системи інформаційних процесів, які дадуть змогу пов’язати всі етапи процесу в єдине ціле – для екологічного моніторингу така система має складатися з окремих інформаційних блоків, які тісно пов’язані міх собою, але відрізняються видом інформації, методами збору й обробки інформації, спрямованістю інформації.
Наведена методика дає змогу формувати регіональну систему екологічного моніторингу з урахуванням специфіки регіону і виду експлуатаційного навантаження на природні ресурси. Саме через таку систему реалізується основна ціль моніторингу – визначення ступеня екологічної напруженості експортного виробництва та основних факторів, стан яких формує певну екологічну ситуацію.
А.С. ТОРОСОВ
МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІСОВИХ ВІДНОСИН
Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького
Одним із основних положень функціонування лісового господарства в сучасних умовах є чітке встановлення орієнтирів щодо удосконалення лісових відносин, визначення організаційно-економічного і правового механізмів реалізації державної програми реформування галузі. В цьому зв’ язку відмітимо, що у методичному плані розвиток лісових відносин визначається і залежить переважно від ступеня реформування економіки країни на макро- і галузевому рівнях, а також безпосередньо у підприємства-товаровиробника.
Проблеми макрорівня пов’язані з формуванням ринкового економіко-правового середовища у країні, яке і визначає основні «правила гри» для всіх суб’єктів управління і господарювання, у т. ч. в лісовому господарстві. Подальше удосконалення лісових відносин і системи державного управління лісовим господарством потребує вирішення саме тих проблем, які не залежать від галузевих управлінських структур. В основному це – нормативно-законодавчі акти органів державної влади, що безпосередньо впливають на лісове господарство. У зв’язку з цим, прийняття нових законів, спрямованих, у першу чергу, на реформування фінансово-економічної системи країни, внесення відповідних змін до чинного законодавства дасть змогу певною мірою вирішити існуючі протиріччя, що обумовлюють стратегічні напрями розвитку лісового господарства.
Проблеми галузевого рівня пов’язані, в першу чергу, з обґрунтуванням функціонування галузі лісового господарства в умовах багатоукладної економіки з різними формами власності. Правильне визначення ролі і місця галузі у структурі економіки держави та в умовах реформування соціально-економічних відносин у країні дає змогу обґрунтовано підходити до вирішення питань розвитку лісових відносин на найближчі 15-20 років, що має відповідно відображатися у лісовій політиці України. Таким чином, лісове господарство України має адаптуватися до змін, що відбуваються в політиці та в економіці держави. Розвиток економічних відносин у державному лісовому господарстві обумовлений і залежить здебільшого від розв’язання протиріч між державою як власником і суб’єктом управління, і тією ж державою як суб’єктом господарювання. Отже, реформування на галузевому рівні на цьому етапі необхідно розглядати як період, пов’язаний з удосконаленням системи державного управління за її основними складовими (управління, планування та фінансування) та формуванням відповідної нормативно-правової бази для забезпечення відповідних перетворень в лісовому господарстві.
Реформування економічних відносин на виробничому рівні пов’язане з розвитком ринкових організаційно-економічних форм функціонування підприємств лісового госпо¬дарства та відповідної інфраструктури. У першу чергу слід звернути увагу на оптимізацію організаційно-виробничої структури лісгоспів (їх кількості й розмірів, наявності таких виробничих підрозділів, які дадуть змогу з мінімальними адміністративно-управлінськими витратами виконувати весь комплекс лісогосподарських робіт), застосування сучасних організаційно-економічних форм господарювання, удосконалення фінансування лісогоспо¬дарської діяльності, розвиток зовнішньоекономічних відносин тощо. Власне, дієздатність розроблених організаційно-економічних моделей управління та виробництва відображається на ефективності роботи підприємства, безпосереднього виробника матеріальних благ. Про результативність реформ свідчитиме те, наскільки вони неформально і продуктивно впроваджуються на виробничому рівні. Спроби удосконалити і адаптувати до ринкових відносин лише управлінські структури при незмінності економічних відносин на рівні підприємства створюють ілюзію реформ та ще більш поглиблять кризові явища в галузі, які існують нині.
Таким чином, під час лісового господарства обов’ язково слід врахувати розвиток розглянутих ієрархічних рівнів. Напрями перетворень мають бути адекватними сучасним реаліям і тенденціям розвитку суспільства, економіки країни і безпосередньо галузі. Лісове господарство є частиною соціально-економічної системи, що склалася в результаті створення нової держави. Тому, говорячи про реформи в галузі, аналізуючи діючий управлінський та організаційно-економічний механізми у лісовому господарстві, слід мати на увазі, що неможливо змінити частину системи, не змінивши при цьому саму систему. Виходячи з цього, не можна розглядати лісову галузь ізольовано, як замкнуту відомчу систему, властиву до саморегуляції, не враховуючи впливу зовнішніх (по відношенню до неї) соціально- економічних факторів в Україні.
Проблема удосконалення державної політики у сфері лісокористування, лісовідновлення та збереження лісів охоплює широке коло правових, економічних, організаційних, фінансових, природоохоронних питань та потребує системного вирішення. Стратегія розвитку лісової галузі має бути гнучкою, час від часу переглядатися, адаптуючись до зміни нормативно-правових, соціально-економічних та екологічних умов як на рівні держави, так і враховуючи прогресивні світові тенденції розвитку. Удосконалення лісових відносин і системи управління лісової галузі, що особливо актуально в умовах кризової економіки, потребує максимального використання внутрішніх (галузевих) резервів і розвитку норма¬тивно-правової бази лісового господарства на макрорівні під активним впливом галузевих інституцій. Поступовий перехід лісової галузі України на європейські стандарти ведення лісового господарства потребує проведення низки заходів з коригування лісової політики держави, удосконалення державного управління лісами, перспективного планування та фінансування лісогосподарської діяльності.
А.С. ТОРОСОВ, І.М. ЖЕЖКУН, Є.С. ЗУЄВ, Ю.В. ХАРЧЕНКО
ЩОДО ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького ДП «Новгород-Сіверська ЛНДС;
Для вирішення питань оптимізації організаційно-виробничої структури комплексних лісогосподарських підприємств, обґрунтування ефективності подальшого їх функціонування необхідно виходити з основних цілей і завдань, існуючих організаційної і управлінських структур, конкретних умов виробництва, необхідності і можливостей удосконалення системи організації та управління підприємствами.
Розвиток організаційно-виробничої структури комплексних лісогосподарських підприємств як у сучасних умовах, так і в перспективі передбачає внутрішньогосподарську інтеграцію процесів лісовирощування (створення лісових культур, проведення рубок догляду, охорона і захист лісів тощо) та використання лісових ресурсів (у т.ч. переробку деревини). При цьому сфера лісовирощування не може розглядатися виключно як структури- зація господарської діяльності по найбільш ефективних (прибуткових) економічних напрямах. Специфіка лісогосподарської галузі і в умовах ринкових відносин у тому й полягає, що єдиним споживачем продукції лісовирощування на достатньо тривалий період є держава. Власник-держава інвестує витрати на лісогосподарські роботи та заходи шляхом прямих бюджетних асигнувань або опосередковано через реалізацію державних лісових ресурсів безпосередньо підприємствами. Тому результативність господарської діяльності лісовирощування представляється, як внесок довгострокових інвестицій у цю сферу відповідно до науково обґрунтованих рекомендацій ведення лісового господарства і з подальшим (через певний проміжок часу) поверненням коштів через реалізацію лісової продукції.
Безперечно, що ефективність діяльності лісового господарства більш органічна для іншої складової комплексного лісогосподарського підприємства – використання лісових ресурсів, яка пов’язана з виробництвом і збутом лісопродукції та має відношення до виробничо-комерційної діяльності лісгоспів. Тут економічні показники господарської діяльності – собівартість, ціна, прибуток, дохід, рентабельність тощо – реально відображають процес розвитку виробництва, тоді як при лісовирощуванні вони мають характер штучно сконструйованих показників. При проведенні лісогосподарських робіт і заходів основними результуючими показниками мають бути обсяги та якість виконаних робіт (відкладений економічний ефект), а також зниження витрат через впровадження сучасних технологій і систем машин.
Одним із найпоширеніших напрямів поліпшення параметрів організаційно-виробничої структури господарських суб’єктів є оптимізація використання трудових ресурсів. Насамперед, це пов’язане з упровадженням нових організаційних, ринкових форм господарювання, що обумовлює перехід до державно-приватної форми партнерства в лісовому господарстві шляхом залучення бізнесових структур до виконання окремих видів лісогосподарських робіт на підприємствах галузі. Вивчення європейського та вітчизняного досвіду роботи підприємницьких структур у лісовому господарстві, існуючої нормативно- правової бази в Україні свідчить про правову можливість і економічну доцільність залучення суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) до виконання лісогосподарських робіт і заходів. Визначена економічна доцільність залучення СПД лісогосподарськими підприємствами до виконання лісозаготівельних робіт за п’ ятьма основними критеріями, розташованими у порядку зменшення їхньої вагомості у загальній сумі економії коштів (зниження собівартості лісозаготівель 1 м3 деревини; зменшення витрат на фонд заробітної плати та нарахувань на нього; зменшення видатків на утримання та експлуатацію техніки й механізмів; зниження адміністративних витрат на виробництво; зменшення податкових відрахувань – сум податку на прибуток).
З метою підвищення ефективності лісогосподарського виробництва в умовах реформування галузі обґрунтовано економічну доцільність здійснення первинної переробки деревини безпосередньо в лісгоспах із подальшою реалізацією в обробленому вигляді. Вибір варіанту щодо функціонування деревообробних підрозділів у складі лісгоспів залежить від результатів їхньої фінансово-економічної діяльності. Визначені критерії економічної доцільності функціонування деревообробного виробництва у складі лісогосподарських підприємств лісозабезпечених регіонів України за трьома групами показників, які класифіковані за ступенем доцільності на чотири ранги: не доцільно, низький ступінь, середній ступінь, високий ступінь.
У сучасних економічних умовах перспективи розвитку організаційно-виробничої структури лісогосподарських підприємств із відповідними напрямами їхньої господарської діяльності обумовлюються необхідністю створення системи, за якої об’єкт управління міг би функціонувати автономно із дотриманням принципів саморегуляції виробництва. Саморегу¬ляція є вищим показником дієвості господарського механізму, що досягається через розвиток економічних відносин, зважаючи навіть на ті специфічні особливості, які притаманні лісовому господарству. Безумовно, даний тезис, в першу чергу, має відношення до підприємств лісозабезпечених регіонів країни. В цьому зв’язку, лісоресурсний потенціал зазначених підприємств в повній мірі дозволяє вирішити цю складну економічну задачу шляхом розвитку організаційно-виробничої структури як складової становлення сучасних економічних відносин. При цьому може нівелюватися дія природного (рентного) фактору (за інших однакових умов), демонструючи можливості застосування сучасних економічних методів управління через ефективне структурування трудових, матеріальних і фінансових витрат на лісогосподарську діяльність.
Ю.В. ХАРЧЕНКО
ЩОДО МЕХАНІЗМУ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ МИСЛИВСЬКИМИ ТВАРИНАМИ ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВУ
Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького
Сучасне мисливське господарство як одна з галузей національної економіки у процесі виробничої діяльності, мета якої полягає в охороні, використанні й відтворенні мисливських тварин, тісно контактує з лісовим господарством, оскільки ліс є основним місцем перебування переважної більшості диких тварин. Висока щільність популяцій окремих видів мисливських тварин-дендрофагів у господарстві потребує додаткової кормової бази, яку тварини знаходять у лісі, пошкоджуючи молоді лісові культури, і цим самим завдають іноді значних збитків лісовим підприємствам. За таких обставин мисливське господарство вступає у протиріччя з лісовим господарством, яке зазнає матеріальних і економічних втрат.
Науковці роблять однозначний висновок, що кормова діяльність мисливських тварин- дендрофагів є шкідливою для лісу. Численні факти загибелі лісових насаджень унаслідок потрав мисливськими тваринами неодноразово фіксувалися в багатьох областях України.
Найбільш значні пошкодження лісових насаджень відбуваються переважно в зимовий період. За дослідженнями лісівників, допустимий розмір використання річного приросту пагонів основних у кормовому відношенні порід на зимових пасовищах лося становить 20¬30 %, косулі й оленя – 40 %.
Кормове використання лісових насаджень дикими тваринами призводить до поступового накопичення пошкоджень, які мають такі негативні наслідки: загальне зрідження насаджень; погіршення породного складу в результаті зменшення частки головної породи в насадженні; затримка росту пошкоджених дерев; зменшення приросту й погіршення якості деревини; погіршення сортиментної структури деревостану внаслідок завданих раніше пошкоджень верхівкового пагона і кори, тощо.
До останнього часу не дуже чітко визначено поняття «збитки» лісу від трофічної діяльності диких тварин. Крім окремих публікацій деяких дослідників, які пропонують вирішувати питання економічним або екологічним шляхом, у лісогосподарській практиці панує суб’єктивний підхід до визначення розміру зазначених збитків.
Діючим законодавством України передбачено відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам безпосередньо підприємствами, установами, організаціями і громадя¬нами, які їх спричинили, за рахунок власних коштів. Однак, в існуючій нормативно-правовій базі України до цього часу відсутня загальноприйнята методика, яка б чітко регламентувала механізм визначення розміру та порядок відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами лісовому господарству. Тому достатньо актуальним залишається питання щодо її розробки. Більшість методик, які нині застосовуються, орієнтовані на розрахунок збитків через систему економічних показників господарської діяльності. При цьому методичні підходи до економічного оцінювання лісових ресурсів базуються на таких самих принципах, що й оцінювання земельних ресурсів, без урахування специфіки лісогосподарського виробництва і зводяться до двох основних типів:
– методики, за якими проводиться розрахунок збитків шляхом оцінювання втрат диференційного доходу, наприклад, зменшення виходу продукції з одиниці площі (рентна концепція);
– методики, які орієнтуються на визначення збитків за проведеними витратами на охорону, відтворення або відновлення об’єктів рослинного світу (витратна концепція).
На наш погляд, для лісового господарства найбільш придатним є комбінований підхід (витратно-рентна концепція), який дає змогу визначати збитки від знищення ресурсів або погіршення їхньої якості у вигляді просумованих втрат від зниження продуктивності і збільшення часу досягнення ними віку стиглості (рентний елемент) та витрат на часткове або повне відтворення ресурсу природним шляхом (витратний елемент). При цьому, до найбільш важливих аспектів під час оцінювання розміру збитків належить безпосередньо питання про вартісні параметри компенсації, яка буде спрямовуватися на відшкодування завданої шкоди.
Розроблена нами методика визначення розміру збитків ґрунтується на оцінюванні виду і ступеня пошкодження дерев головної породи та складається з послідовних кроків:
– визначають технологічний порядок проведення обліку пошкоджених дерев, результати якого оформляють відповідним актом, у якому вказують кількісні й якісні показники фактичного стану головної породи, їх відхилення від нормативних параметрів та заходи з виправлення;
– розраховують розмір господарського збитку, який оцінюють за кількістю дерев на 1 га таксаційного виділу залежно від ступеня їх пошкодження;
– на підставі отриманих даних про розмір господарського збитку розраховують реальні втрати на момент проведення оцінювання з урахуванням витрат на покращення стану лісових культур і визначають розмір економічного збитку.
За можливості, поряд із втратами від пошкодження (знищення) лісових культур і зменшення приросту деревини, також слід враховувати економічно обґрунтовані втрати від недоотримання продукції комплексного використання деревних ресурсів (збір живиці, соків, заготовки деревної зелені, насіння тощо), продукції побічних користувань, погіршення виконання лісовими насадженнями рекреаційних та інших корисних функцій.
Суму збитку визначає постійно діюча комісія, до складу якої входять представники державних адміністрацій, спеціально уповноважених органів охорони навколишнього природного середовища, лісового господарства та підприємств, установ, організацій і громадян, які зобов’ язані відшкодовувати збиток. Підставою для розгляду й визначення розміру завданого збитку є заява потерпілої сторони, яку подають до такої комісії за місцем знаходження підприємства. За результатами обстеження пошкодженої ділянки оформляють відповідні акти обстеження пошкоджених (знищених) лісових культур. Їх затверджує державний орган, який створив цю комісію, й вони є підставою для відшкодування завданого збитку.
Розроблена методика дає змогу створити механізм, який забезпечить гармонійний характер взаємовідносин між мисливським і лісовим господарством, сутність якого базується на принципах комплексного раціонального використання лісових ресурсів і полягатиме у врахуванні інтересів кожної з указаних сторін, сприятиме проведенню спеціальних заходів, спрямованих на попередження і компенсацію можливого взаємного негативного впливу.
