02/10/2015
0Прикметною рисою діяльності нинішньої влади є її вперте небажання дати можливість іноземним підприємницьким структурам, які мають колосальний досвід роботи у сфері господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу, зайти у сферу природокористування зі своїм капіталом, зі своїм організаційним та виробничо-технічним потенціалом, а також з високим реноме попередньої роботи на ринку природних ресурсів.
Мова не йде про надання їм можливості отримати право володіння природним багатством українського народу, а про можливість отримати права тимчасового користування природними та природно-господарськими активами. Право користування може надати внесення відповідних змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство»
Отримавши права тимчасового користування (при цьому держава та територіальні громади залишаються власниками природних ресурсів та об’єктів природно-господарської і природоохоронної інфраструктури), іноземні підприємницькі структури матимуть в розпорядженні предмет праці для розширеного відтворення власного потенціалу та активізації ділової активності на території концентрації природних ресурсів та природно-господарських об’єктів.
Більше того, задекларовані Президентом та Урядом України децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування завтра чи післязавтра поставлять питання про участь територіальних громад у перерозподілі природного багатства та їх безпосередньої участі у здійсненні природоексплуатаційної та природоохоронної діяльності.
Форма державно-приватного партнерства (цей термін покладено в основу вітчизняної законодавчої бази) чи публічно-приватного партнерства створює інституціональне підґрунтя для того, щоб держава в особі постійних природокористувачів і державних підприємств та територіальні громади могли вступати в нестатутні та статутні добровільні об’єднання із суб’єктами підприємницької діяльності з метою залучення інвестицій у розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу та модернізацію об’єктів природоохоронної та природно-господарської інфраструктури, а також передавати у тимчасове користування природні та природно-господарські активи, які перебувають у державній та комунальній власності.
Ще у 2013 році автор у статті «Сфера природопользования должна стать полигоном для внедрения институтов государственно-частного партнерства», яка була опублікована в науковому та громадсько-політичному журналі «Економіст» наголошував на необхідності внесення суттєвих змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство» як щодо розширення сфер застосування державно-приватного партнерства (стаття 4), так і чіткої ідентифікації форм партнерських відносин між державою (територіальною громадою) та суб’єктами підприємницької діяльності як резидентами, так і нерезидентами.
Але враховуючи мінливість інституціонального середовища розвитку національного господарства, загострення екзогенних загроз господарській самодостатності та економічній безпеці країни, інтенсивне розкручування маховика децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування на часі мають бути конкретні пропозиції до Закону України «Про державно-приватне партнерство» щодо внесення до переліку сфер застосування державно-приватного партнерства лісових та лісогосподарських активів, об’єктів водогосподарської інфраструктури та водно-ресурсних об’єктів, окремих видів органо-мінеральної сировини та органічних мінералів.
Також потребують уточнення форми державно-приватного партнерства, оскільки в нинішній редакції Закону України «Про державно-приватне партнерство» відсутня чітка специфікація можливих варіацій взаємодії державних (комунальних) та приватних партнерів.
Природні об’єкти та значна частка природно-господарських активів на сьогодні перебувають у державній власності. Поступово формується комунальний сектор у сфері природокористування, що є необхідною передумовою вдалого здійснення децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування. Враховуючи важливість природних ресурсів для забезпечення господарської самодостатності національної економіки, нарощення асиміляційного потенціалу, соціально-економічного піднесення сільських територій, природні та природно-господарські активи й надалі мають залишатися у державній та комунальній власності і бути надбанням населення країни чи окремих територіальних утворень.
Виняток становлять землі сільськогосподарського призначення, які були розпайовані між колишніми працівниками колгоспів та радгоспів, і де-юре перейшли у приватну власність. Більше того, левова частка природних та природно-господарських активів сформована завдяки наполегливій праці попередніх поколінь, яка фактично уречевлена в цих активах (зокрема, ліси та лісогосподарські активи) і тому не може бути приватизована, оскільки це суперечить домінанті формування інституту приватної власності трудового типу.
При цьому не варто ухилятися від різноманітних форм капіталізації державних і комунальних природних і природно-господарських активів на основі використання перевірених світовою практикою форм тимчасового користування природними ресурсами та об’єктами природоохоронної інфраструктури, а також створення за участю держави та територіальних громад статутних та нестатутних об’єднань на основі встановлення партнерських відносин між власниками природних ресурсів і об’єктів природоохоронної інфраструктури, в тому числі і постійними природокористувачами, та суб’єктами приватного підприємництва (мова йде як про виробниче, так і фінансове підприємництво). Це, в першу чергу, стосується лісогосподарського та водогосподарського комплексів, а також природно-заповідних територій.
Тим більше, що держава на сьогодні не володіє достатнім фінансовим потенціалом для повноцінного інвестиційного забезпечення модернізації, реконструкції та технічного переоснащення об’єктів природоохоронної та природно-ресурсної інфраструктури. В українському законодавстві створено критично необхідні передумови залучення інвестицій приватного капіталу та урядів іноземних держав і міжнародних фінансово-кредитних структур в державний та комунальний сектори національного господарства. Мова йде про Закон України «Про державно-приватне партнерство», який передбачає співробітництво між державними (комунальними) та приватними партнерами на основі відповідного договору.
Необхідність внесення суттєвих змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство» також зумовлена тим, що принципово змінюється місце територіальних громад в процесах перерозподілу об’єктів комунальної та державної власності. В новому форматі розподілу повноважень між центром та територіями територіальна громада стає одним з основних акторів і тому потребує удосконалення інституціонального коридору збільшення реальної бази розширеного відтворення людського, інфраструктурного та природно-ресурсного потенціалу, в тому числі і через отримання можливостей входити в корпоративні утворення із суб’єктами підприємницької діяльності та укладати угоди про передачу у тимчасове користування спеціалізованим бізнесовим структурам об’єктів природоохоронної та природно-господарської інфраструктури.
Зволікання із внесенням відповідних змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство» консервує тотальний інвестиційний дефіцит в галузях природно-ресурсного сектора національного господарства у зв’язку з неможливістю підвищити рівень капіталізації природних та природно-господарських активів, які перебувають у державній та комунальній власності. Це також звужує реальну базу наповнення бюджетів місцевого самоврядування та активізації процесів модернізації, реконструкції і технічного переоснащення об’єктів комунальної інфраструктури, в тому числі і природоохоронної.
Задекларовані Президентом та Урядом України децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування, а також обов’язкові вимоги Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом вимагають нарощення потенціалу соціально-економічного піднесення територіальних утворень та раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля, в тому числі і за рахунок консолідації зусиль держави (територіальних громад) та підприємницького сектора через встановлення партнерських відносин.
