06/07/2023
0
Історія філії “Золотоніське лісове господарство” сягає 80-х років 19-го століття. Тоді ще вчений-грунтознавець Василь Докучаєв зазначив “Ні в історичні, ні в доісторичні часи лісів на цих землях не існувало… Існує єдиний невеличкий шмат хвойного лісу, розташований на дюнних пісках серед степу”.
Відтоді пройшло багато часу і тепер на території Золотоніського лісгоспу буяють густі ліси. Однак цьому передував тернистий шлях.
До революції 1917 року майже 80% лісів України належали приватним власниками, тож фаховим розведенням лісів практично ніхто не займався.В радянські часи ситуація не покращилась. Селяни усвідомили, що ліс розподілу не підлягає і стали самовільно вирубувати ліси.Потім Друга світова війна – ліси не вціліли. Прямі військові дії, пожежі, вирубки на фронтові потреби знищили їх.
Після закінчення війни і почалась нова історія лісового господарства Золотоніщини.
На території Золотоніського району знаходився діючий військовий артполігон площею 5 тис. га. Саме там, на сипучих пісках та понівеченій снарядами землі, лісівники, жителі навколишніх сіл та школярі висадили молоді соснові насадження. Їх присвятили памʼяті воїнів 337 стрілецької Лубенської дивізії, яка під час звільнення краю форсувала Дніпро в районі Канева.
В той час праця в лісі була важкою фізично, майже всі роботи виконувались вручну. Відведені в рубку дерева звалювали ручними пилками, гілля обрубували сокирами, стягували в штабелі кіньми.Садіння лісу та догляд за культурами теж проводили вручну – сапами, лопатами, мечем Колесова.За таку нелегку роботу працівники лісу отримували невелику грошову винагороду. Так у 1953 році зарплата лісника складала 110 рублів, об’їжчика 142 рублів, лісничого 375 рублів. Лісокультурниці отримували ще менше. Проте в колгоспах на той час взагалі працювали фактично безкоштовно, за трудодні.
Праця в лісі була порівняно престижною. Робітники могли заробити гілля чи дров, накосити трави на корм худобі.
Так як часи були післявоєнні, то і робоча дисципліна була суворою. Лісова охорона була напіввійськовою структурою лісової галузі. Чітка субординація, форма одягу, озброєння, принципи управління, завдання та способи охорони насаджень – все це було елементами жорсткої дисципліни і порядку в галузі.
В січні 1949 року при Прохорівському лісництві в урочищі «Діброва» було організовано лісорозсадник площею 80 га. Лісорозсадник став джерелом постачання лісового садивного матеріалу. На ньому працювало до 30 жінок-лісокультурниць. Окрім ручного рільничого, господарство мало ще дві пари волів, коня і трактор. Взагалі більшість лісових насаджень Золотоніщини вирощено та доглянуто жіночими працею та руками.
Час ішов, а лісівники – розвивались. Тепер ми ведемо господарство за допомогою якісної техніки, вирощуємо більше лісів та і оплата праці в нас дійсно достойна.Як бачите, працювати у лісовому господарстві було перспективно завжди, адже ми робимо велику справу, озеленюємо країну і покращуємо стан довкілля
 |
 |
