Апофеоз невігластва

Як в Ічнянському національному парку з чумою боролися.

Африканська чума свиней (АЧС) знову поширюється Україною і це не просто небезпечне для домашніх та диких свиней захворювання, а й випробування для місцевої влади, керівників природоохоронних установ та користувачів мисливських угідь. Подолати цей тест, як виявилося, під силу не кожному.

Цьогоріч на початку березня на території Ічнянського національного природного парку (НПП), що на Чернігівщині, почали з’являтися перші повідомлення про загибель диких кабанів. Натомість, адміністрація нацпарку замість того, щоб бити на сполох та вживати необхідних заходів, зробила спробу приховати надзвичайну ситуацію.

Виявивши тушу загиблого дикого кабана практично на території села, ми відразу повідомили про це адміністрацію нацпарку. 16 березня тушу загиблої тварини нацпарк віддав на утилізацію, але патматеріал, який було відібрано, чомусь не відправили на експертизу, хоча це обов’язкова вимога.

На наш запит щодо результатів експертизи, адміністрація Ічнянського НПП відповіла, що вся інформація у ветслужбі. Кілька років тому схожа ситуація була і з виявленим нами загиблим лосем. Тоді адміністрація нацпарку також не надала інформації на запит, відписавшись, що вся інформація у поліції.

Щодо загиблих кабанів, то всі наші звернення до різних інстанцій жодних результатів не дали. І лише після звернення 28 березня на гарячу лінію Держпродспоживслужби почалося розслідування спалаху АЧС в Ічнянському НПП. Відразу після дзвінка приїхала комісія й наступного дня було видане розпорядження «Про тимчасове запровадження карантину з АЧС на території Ічнянського НПП» за підписом головного держветінспектора Чернігівської області. Цього ж дня працівником ветслужби було відібрано патматеріал у чергового, 19-го за рахунком, загиблого кабана, який відразу відвезли до Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Наявність ДНК вірусу АЧС у загиблої тварини було підтверджено.

Неймовірними зусиллями нам вдалося домогтись експертизи і визнання, що на території Ічнянського національного природного парку поширюється АЧС. На це знадобилося більше 20 діб. Скільки тварин за цей час ще заразилися і куди поширився вірус можна лише з жахом здогадуватись. А як би ми не почали бити на сполох?

Масштаби і швидкість поширення хвороби можна побачити, скориставшись хронологією виявлення загиблих кабанів у Ічнянському нацпарку: 3 березня знайдено 8 загиблих особин поблизу с. Буди, 11 березня – одна туша кабана біля с. Лучківка, 12-го – ще одна загибла особина поблизу с. Киколи, 16-го – 4 кабани біля с. Воронівка, 18-го – туша біля с. Воронівка, 21-го – одна загибла особина поблизу с. Киколи, 25-го – туша поблизу с. Воронівка, 27 березня ще одна голова поблизу с. Лучківка.

Треба зауважити, що ДНК-вірус АЧС було виявлено у загиблого дикого кабана аж 28 березня. Що цікаво, патматеріал було взято у мертвого кабана в районі с. Киколи Прилуцького району, але за документами, ця сама туша чомусь опинилася у заповідній зоні нацпарку, навколо якої і була встановлена зона суворого карантину.

Хто має за це нести відповідальність? Це службова недбалість чи свідома диверсія? В результаті й екоінспекція, й екопрокуратура написали звичайні відписки, а проведення наради з представниками Міндовкілля в офісі Ічнянського нацпарку ситуації не змінило.

Не має сумнівів, що своєчасні заходи зменшили б масштаби цієї надзвичайної події. Натомість, навіть план заходів, який був затверджений на засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Прилуцькій РДА, не виконується у повному обсязі. До прикладу, згідно з інформацією, отриманою від Ічнянського нацпарк та розміщеною на їхній інтернет сторінці, бригади мисливців, які мають займатись регулюванням чисельності дикої свині, не добули жодної особини. Відповідно обліків чисельність кабана у нацпарку мешкає більше, ніж 400 особин, це дуже висока щільність для такої території.

З іншого боку, незрозуміло, як на території об’єкта природно-заповідного фонду (ПЗФ) національного рівня, яким є Ічнянський нацпарк, може проводитися регулювання чисельності диких тварин, враховуючи, що на цій території є заповідні зони, які по статусу охорони прирівнюються до заповідників, де подібні заходи погоджуються Міндовкілля. А про такий дозвіл невідомо.

За логікою і правилами події мали розгортатися по-іншому, а саме: «При виявленні в угіддях трупа дикого кабана, потрібно негайно встановити причину смерті. Якщо тварина загинула від отруєння, то виявляють причину, встановлюють винних у цьому та нараховують відповідні збитки.

При підтвердженні діагнозу африканська чума у диких свиней, встановлюється суворий карантин відповідно до зон. Відбувається негайне оповіщення мешканців прилеглих населених пунктів про небезпеку і встановлені карантинні зони. Оцінюється можлива реальна чисельність хворих диких кабанів, а не на папері. Якнайшвидше створюються бригади для оперативного пошуку трупів загиблих тварин, беруться біопроби і туші утилізуються відповідно норм і санітарних вимог. Своєчасне виявлення загиблих тварин, встановлення причини їхньої смерті й правильна утилізація – гарантія нерозповсюдження хвороби».

Всупереч цьому, відповідальні особи Ічнянського нацпарку намагалися дистанціюватись від проблеми, нехтуючи правилами і вимогами, замість своєчасного реагування і ліквідації спалаху АЧС, вони просто приховували епідемію, прикопуючи трупи. Такий собі апофеоз невігластва та безвідповідальності.

Африканська чума свиней не таке й страшне явище, жахливіше – ставлення до проблеми тих, хто відповідає за її наслідки.

ПРЯМА МОВА

Сергій Хоменко, консультант ФАО та співавтор довідника «Африканська чума серед диких кабанів: екологія та біобезпека»:

– З моменту виявлення трупа кабана до запізнілого підтвердження АЧС, як причини їх масової загибелі, пройшло, з урахуванням ймовірної дати зараження перших тварин, не менше 5 тижнів. Щотижня число тварин, які залучалися до спалаху захворювання, приблизно подвоювалося, тобто загальне число загиблих кабанів могло сягнути 250–300 особин. Можна припустити, що спалах почався ще раніше, оскільки виявлення перших загиблих тварин в осередках АЧС серед диких кабанів, зазвичай, запізнюється на 3–4 тижні й припадає на пік епізоотії. Тобто на момент офіційного підтвердження діагнозу 29.03.2023 на території нацпарку, враховуючи статистичну чисельність звіра, живих тварин, за винятком іммігрантів, практично вже не залишилося.

Європейський досвід локалізації спалахів АЧС у природі свідчить проти проведення так званих «депопуляцій» безпосередньо на інфікованій території. В таких випадках єдиний ефективний спосіб контролю захворювання – пошук і безпечна утилізація трупів. На початку весни, коли відсутня рослинність і доступні вологі ділянки лісу, такі заходи реалістично провести і виявити більшість загиблих тварин, які й є головним джерелом для поновлення циркуляції вірусу, оскільки він дуже резистентний в органічних рештках. Це також дозволило б уникнути розкладання трупів і контамінації (зараження чужорідним біологічним матеріалом) ґрунту. Давно відомо, що швидкість, з якою вірус АЧС вбиває диких свиней, значно перевищує темпи добування тварин мисливцями. Тобто зменшувати чисельність кабанів в активну фазу поширення інфекції абсолютно недоцільно і навіть контрпродуктивно. Ризик від рознесення патогену мисливцями суттєво перевищує сумнівну результативність полювання.

Головна помилка при локалізації спалаху АЧС у НПП – несвоєчасна діагностика і тривале ігнорування головного завдання з пошуку і знешкодження трупів. Спалах АЧС може виникнути будь-де, але якщо це відбувається на території, підпорядкованій адміністрації об’єкта ПЗФ, пряма відповідальність за повідомлення компетентного органу про надзвичайну ситуацію біологічного характеру лежить на посадових особах парку.

Масова загибель тварин може бути пов’язана з різними причинами, зокрема, з такими, що можуть становити небезпеку і для здоров’я людей. Офіційне повідомлення ветеринарної служби є критичним етапом у ланцюгу протиепізоотичних заходів і є обов’язком посадових осіб організації, відповідальних за збереження тварин. Вчасне епізоотологічне розслідування без намагань применшити чи приховати масштаб спалаху, можливо, дозволило б виявити джерело походження інфекції, яке, зазвичай, знаходиться у приватних господарствах населення.

І стосовно «депопуляції». Окрім того, що вона в даному контексті є недоцільною, витратною і контрпродуктивною, виникає правова колізія. По-перше, як порушення заборони на полювання у період військового стану. По-друге, як порушення заборони полювання на території НПП.

В українському правовому полі ця колізія залишається неврегульованою і такою, що не відповідає сучасному розумінню епізоотології захворювання. Але при розумному, зваженому та стратегічному підході рішення завжди можна знайти. Якщо, звичайно, керуватися здоровим глуздом і відповідальним ставленням до загрози АЧС.